Маніфест чесної науки
Мабуть, немає сфери людського життя чи галузі
суспільної діяльності, які би не отримали руйнівний відбиток, що йде від згубних повадок нинішнього, деструктивного
політичного класу.
Нещадної руйнації зазнає національна економіка,
яка стала ареною розгулу кланів і каст, розхитуються ледь зміцнілі державні
інституції, тотальна корозія вкрила суспільну мораль, коли із людських взаємин
вичавлюється не тільки останні крапелини добра, а елементарні засади здорового
глузду.
Усе довкруж
перевтілюється на фікцію – тотальний симулякр, який перетворює життя на нестерпне
кожного громадянина, для якого залишаються непохитними такі цінності, як
чесність, совість, справедливість.
Окрім доведення до зубожіння мільйонів зневірених
мас, огортання станом паралічу суспільної діяльності ділових верств, ракова
пухлина врешті добралася і до інтелекту нації, спотворюючи його і затьмарюючи
метастазами наживи і фальші.
Україна по праву у всі часи гордилася своєю
наукою. Коли будь-коли і будь-де заходила мова про українців, вони завжди
вважалися нацією освіченою. На нашій землі ніколи не переводилися світочі
світової науки, які би держави чи імперії вони не представляли. Можна сказати
однозначно: вітчизняна наука – це наш національний скарб.
Тепер так само категорично можна стверджувати – на
цей скарб, чи не останній, що залишився у скарбниці нації, здійснюється
посягання з метою його знищення.
Передовсім, до рівня соціальних бомжів доведені
самі служителі храму науки – науковці. На грань фізичного виживання поставлено
молоду науку, коли аспірант чи початкуючий вчений просто позбавлений
елементарних засобів для існування, включно із
можливістю мати власний дах над головою.
Людина
талановита, непересічна, одержима — просто зайва у суспільстві, у якому
правлять бал клептоманія та інтелектуально обмежена сірятина. Креативний
згусток суспільства, який леліє і плекає кожна нація і виносить його на вершину
державної поваги і уваги, опущений в Україні на саме дно.
Брутально демонстративна зневага до людей
інтелектуальної праці з боку олігархату і власть імущих нас не дивує. Ними
володіє фізіологічне бачення дійсності і її цінностей.
Однак, найнестерпнішим для нас, трудівників
наукової робітні, є те, що вони лізуть своїми тремтячими і бездарними у цю
робітню. Стало просто епідемією, коли всіляка нечисть разом із приватизованими
заводами, фабриками, власними яхтами, клубами, фракціями вважає за необхідне
захопити ще й науковий ступінь.
Можливо, для власного самозвіту їм потрібна
посвідка ВАКу, що «я – не дурень». Але насправді шкоду цих «проффесорів» не
треба недооцінювати.
Засилля «проффесорів» у депутатських мантіях, яким
пишуть дисертації інтелектуальні раби, перетворює на пустиню останній полігон
національного духу, — національну науку.
Несть числа цим докторам, професорам, академікам,
які купили, як і все інше у життя, за ламаний грош науковий титул.
І символом серед них став ще недавно
віце-президент Національної Академії наук України, а нині голова найменшої
фракції парламенту Володимир Литвин.
Немає таких титулів у науці, якими би не володів цей персонаж. Академічні
пагони під час виборів у президії НАНУ він отримав у результаті шаленого тиску
на академічну еліту, яка була змушена голосувати за нього. Такого
бюрократично-чиновного пресу не знав український науковий світ навіть у
найгірші часи компартійного так званого керівництва.
Наука – сфера надто конкретна, у якій авторитет, в
тому числі і наукові звання, присуджується за персональні результати
діяльності. Тільки той, хто власним розумом розширює горизонти пізнаного
людьми, гідний носити найшановніше звання академіка.
За які такі наукові відкриття став академіком
Володимир Литвин? Відповідь зависає у повітрі. Більше того, не є секретом
загальновідомий кожному аспіранту факт, що свої численні книги цей
псевдо-академік писав не сам, а привласнив плоди чужої праці. Про його
репутація безсоромного плагіатора знають не тільки науковці.
Литвин – це справжній апогей псевдонауки, яка
густи бадиллям засмітила той плодючий чорнозем, який іменується українська
наука.
Ми належимо
до так званої низової ланки, працюємо у регіонах. Але те, що відбувається там,
на верху, заставляє нас врешті сказати своє слово. Можливо, наш голос – це
голос вопіющих у пустелі, але ми мовчати не можемо і не будемо.
Ми пропонуємо утворити Комітет порятунку
національної науки. Давайте рятувати із визволення її поневолений розум. Першим
кроком нехай стане наша конкретна боротьба за позбавлення литвиних, януковичів,
табачників, льовочкіних та інших самозванців — викрадачів чужого розуму –
привласнених ними наукових титулів.
Шлях очищення науки – тернистий і довгий, але
нехай це стане нашим першим кроком.
Очистимо
інтелект нації – очистимо Україну!
