Танцюристка на кістках

19 січня, у роковини передчасної смерті колишнього керівника української редакції радіо «Свобода» Романа Купчинського, спогадами про свою дружбу з ним на сайті «Української правди» розродилась Ганя Герман. Зрозуміло, що жалобний привід вони не могла не використати для нагадування про себе, кохану, та про те, як високо цінував чесноти небіжчик. «Він телефонував мені часто вже тоді, коли я була в команді Януковича» — пише Анна Миколаївна. От тільки у зв’язку з чим пан Роман турбував нинішню заступницю керівника Адміністрації Президента наша Ганя промовчала.

Якщо Герман замість каяття на могилі Купчинського всілася паплюжити клавіатуру брехливими споминами, дозволимо собі внести ясність у питання їх високих відносин і уточнити, з якої причини Роман набридав Ганнусі своїми дзвінками. Це зробити тим простіше, що мені також доводилось телефоном спілкуватись з Романом Купчинським вже в ті часи, коли Герман опинилась у команді Януковича. На той момент Роман відійшов від радіожурналістики та став редагувати «Звіт про організовану злочинність і корупцію». Саме він, до речі, першим вдарив на сполох у зв’язку з виходом на газовий ринок Дмитра Фірташа… А предметом нашого телефонного спілкування була якраз пані Герман, яку Роман ніяк не міг примусити віддати «борг».

Беру це слово в лапки, оскільки Купчинський ніякі гроші Анні Миколаївні зроду не позичав. Тож, якщо вже дотримуватись юридичної термінології, правильніше було б сказати, що Роман намагався примусити пані Герман відшкодувати йому майнову шкоду, завдану внаслідок скоєння нею діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 Кримінального кодексу України. Себто шахрайства – заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою, вчинене в особливо великих розмірах (санкція: позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна).

«Роман Купчинський досконало розумівся в людях, мав колосальний досвід і чуття», — пише Герман. Але це досконале розуміння людської натури на врятувало колишнього ЦРУ-шника від відчутних грошових втрат – пані Герман обкрутила його навколо пальця, мов дитину.

У жовтні 2004 року в спочилому нині в Бозі тижневику «Грані-плюс» вийшла моя стаття «Тому що аферистка», присвячена непересічній постаті пані Герман та її відносинам з колишнім шефом. Написана ця стаття була після нашої телефонної розмови з Купчинським і цілком ним схвалена. Рекомендую.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

* * *

ТОМУ ЩО АФЕРИСТКА

Володимир Бойко, «Грані-плюс», 2004рік

Тут нещодавно до київського бюро радіо „Свобода” Ганя Стеців приходила. Тобто та, яка Герман. Ну, що в Януковича прес-секретарем працює. Шампанське приносила – „брют” і „червоне напівсолодке” виробництва Артемівського заводу шампанських вин (кажуть, прем’єр-міністр настільки наляканий отруєнням Ющенка, що тепер унутрішньо споживає продукцію виключно донецьких виробників і підлеглих до того привчає). Бартер пропонувала. Ви, мовляв, мене назад на „Свободу” візьміть, а я за це поверну ваше радіо в FM діапазон. Листа навіть співробітникам української служби надіслала з обіцянками влаштувати трансляцію „Свободи” по всій країні. Аби тільки назад.

Ганя в нас тепер особа публічна – інтерв’ю роздає, результати наступних президентських виборів пророкує й частоти в радіодіапазоні ділить. Одним словом, великому кораблеві – велике плавання. І хоча Ганя плавати до пуття не вміє, у вирі бурхливого сьогодення напевно не потоне. Спливе. От тільки не знає колишній керівник київського бюро радіо „Свобода”, що за її нинішнього шефа тепер під час редакційних урочистостей зазвичай другий тост піднімають. Третій – як водиться, за жінок, перший – за свободу слова. А другий – завжди за Віктора Федоровича, який, нарешті, зміг вирішити наболіле кадрове питання української служби „Свободи”, звільнивши від Гані київське бюро. За це прес-службу прем’єр-міністра журналісти проміж себе називають „подотделом очистки”, але все однаково Віктору Федоровичу вдячні. І навіть пропонують медальку йому яку-небудь дати – за вагомий внесок у зміцнення української журналістики. Або хоча б грамоту якусь від „Репортерів без кордонів”.

Користуючися нагодою, висловлюю пану Януковичу свої найщиріші співчуття. Ось кому не позаздриш – так це прем’єр-міністрові України. Мало того, що молодість пройшла по таборах та тюрмах, так і під старість спокою не має, оскільки примушений кожного дня бачити Ганю з її інтелектом. Тут мимоволі впадеш в колаптоїдний стан без усякого там яєчного замаху.

До речі, хочу заявити про свою категоричну незгоду з авторами численних анекдотів, саг і поем, присвячених втраті Януковичем свідомості під час відвідування Івано-Франківська 22 вересня. По-перше, не можна втратити того, чого немає. А, по-друге, є всі підстави припускати, що на лікарняному ліжку Янукович опинився зовсім не через кинуту в нього курячу яйцеклітину (бо що такому бугаю вдіється від одного розбитого яйця, якщо воно, до того ж, чуже?). То, певно, Віктор Федорович ознайомився з Ганьчиним інтерв’ю, яке пані Герман дала з нагоди знаменної події в житті країни – 100 днів свого перебування на посаді прес-секретаря прем’єр-міністра. Тепер, виявляється, є й таке свято. Розуміючи, що 200 днів в Кабміні вона чи навряд протримається, Ганя наостанку вирішила ще раз розповісти про свої чесноти й неймовірну талановитість, розіславши свій витвір по інформагентствах. А якийсь негідник, мабуть, взяв і підсунув Януковичу підшивку газет з Ганьчиними перлами. Ось і не витримав прем’єрський організм – спочатку реанімаційна палата у Франківській лікарні, а потім ще й два дні госпіталізації у Феофанії.

Ну, дійсно, чи міг Янукович встояти на ногах, прочитавши отаке:

„Мені здається, що я вступила в задзеркалля. Я бачу те, чого ніколи не могла б побачити, будучи просто журналісткою… За сто днів поряд з Януковичем я, може три-чотири рази бачила його без залізного панцира, в якому він ходить нащодень… Повірте мені, це дуже потужна особистість. Україна ще не має уявлення, наскільки потужна. Я спостерігала за Януковичем у різних ситуаціях”.

Сподіваємося, що панцир прем’єр скидав перед Ганею не в сауні, а, говорячи про „різні ситуації”, вона мала на увазі щось пристойне. Хоча, як знати. Додумалася ж пані Герман вмістити на урядовому сайті листа викладачів та студентів дніпропетровських учбових закладів, які побажали прем’єру „найскорішого ОДРУЖЕННЯ” після яєчного теракту. Мабуть, підсвідомість спрацювала.

Ще одне відкриття – виявляється, за сто днів роботи на державній службі Ганя так і не зрозуміла, чим має займатися прес-секретар, а саме – щоденною копіткою працею з аналізу поточних публікацій у пресі, організацією спілкування свого роботодавця з журналістами або хоча б виправленням величезної кількості граматичних помилок у тих паперах, що змушений власноруч заповнювати „проффесор” Янукович через участь у президентських виборах. Натомість керівник прес-служби пише книжку про боса: „вона буде називатися „Залізний Господар. Правда про Віктора Януковича”. І ще я мрію про незалежну телепрограму , яка називалася б „Просто в очі” . Якби мені це вдалося, я вважала би, що щось зробила в українській журналістиці”. Ганці навіть на думку не спадає, що робота прес-секретаря має таке ж відношення до журналістики, тим більше незалежної, як нафталін до виробництва тістечок. Залишається лише подякувати Богові, що Ганя хоча б усвідомлює, що на державній посаді „ти не можеш висловлювати власну думку, а лише думку уряду, прем’єр-міністра”. Але бідолашному Януковичу від того не легше.

Ще під час свого першого, нині вже легендарного, брифінґу 13 травня 2004 року, де Герман порівнювала прем’єра з Африкою та запевняла присутніх у його винятковій законослухнянності, Ганя купалася в променях слави та розповідала – від імені уряду та прем’єр-міністра – про свої неймовірні здібності й матеріальні статки.

„Якщо ви будете таким талановитим, як я, — заявила Герман запрошеним на брифінґ представникам ЗМІ, — ви зрозумієте, що журналісту все можна зробити, якщо він цього хоче… Я, як прес-секретар прем’єр-міністра, є досить поінформованою особою. Я б вам бажала мати таку поінформованість, як я маю – може, тоді ваші статті були трохи інакші … Я працюю з кимсь лише доти, доки мені це цікаво… Я завжди дорого коштувала, і ви це знаєте. І всюди, де я буду працювати, я буду працювати за добрі гроші”.

О, сумніватися в здібностях Гані продаватися за добрі гроші не доводиться. Інша річ, що ідіотів, які б фінансували подібну „незалежну журналістику”, все менше й менше. Янукович, здається останній. Принаймні, все, що можна було з нього витягнути, Ганя вже отримала й тепер перебуває в пошуках нових дурнів, роздаючи рекламні інтерв’ю на кшталт того, що вмістила газета „Факти”.

„Я дуже полюбляю одяг марок Max Mara і Laurel за їхній стриманий стиль, — розповіла читачам цієї газети від імені уряду державний службовець Ганя Герман. — Якщо купляю, то саме ці марки. … Я ще не цікавилася розмірами зарплатні. Це не головне. Гроші заробляти завжди вміла … Люблю купляти срібло. Можу годинами ходити по „блошиних” ринках і антикварних магазинах у пошуках старовинних срібляних штучок”.

Шкода, звісно, що „Факти” не розвинули тему Ганчиного добробуту й не поцікавилися, в який спосіб „незалежна журналістка” змогла виховати в себе потяг до срібла, антикваріату й одягу від найдорожчих виробників. Шкода також, що Ганя не розповіла читачам про те, за що ж саме найкращі представники партії СДПУ(о) подарували їй шикарний автомобіль через місяць після того, як радіо „Свобода”, де Герман тоді працювала, було викинуто з FM діапазону. Невже за те, що Ганя, маючи певні адміністративні можливості, ігнорувала пропозиції регіональних радіостанцій поновити трансляцію передач „Свободи”? Якщо це так, то залишається лише поспівчувати нашій героїні — подаровану есдеками машину старшенький синочок Ганьки невдовзі розбив, а нової такої дурнички не передбачається.

Тому ми спробуємо заповнити прикрий пробіл у газеті „Факти” і прокоментувати тільки одне місце з інтерв’ю Герман – те саме, де вона розповідає про свою київську оселю.

„Музику в нашій родині всі люблять і прекрасно на ній розуміються. Навіть квартиру в Києві я вибрала напроти Оперного, оскільки вирішила: якщо буду жити поруч, буду частіше ходити в театр… У невеликій трикімнатній квартирі все достатньо скромно. Я прихильник старовинних речей тому, наприклад, є двійка-трійка предметів антикварних меблів, які я привезла з Варшави. Потім кілька ваз на підлозі, які нагадують про Африку. Я закохана в цей континент і один час навіть зловживала цим почуттям, заваливши квартиру сувенірами, привезеними звідтіля. А єдиною окрасою нашого житла є камін”.

Музична витонченість підлеглих Януковича не може на вражати. Придбати квартиру в Києві неподалік Національної Опери заради того, щоби бути ближче до прекрасного – це круто. У 2002 році, коли Ганя в’їхала в цю „невеличку трикімнатну квартиру”, подібне помешкання коштувало щонайменше 200 тисяч доларів (зараз – як мінімум півмільйона). Ну хто після цього посміє стверджувати, що в Україні придушується незалежна журналістика? Принаймні, колишній хазяїн цієї квартири тепер напевно знає, що „журналістам” на кшталт пані Герман пальця (не кажучи вже про інші частини тіла) у рот класти не можна. А довідався він про це так.

Кілька років тому з Києва на мешкання за кордон виїжджав один з керівників радіо „Свобода”. Так склалося, що виїжджав він терміново й тому хотів скоріше продати свою трикімнатну квартиру в центрі столиці. Оскільки часу на пошук грошовитих покупців не було, хазяїн звернувся до Гані з запитанням, чи не знає вона, хто міг би придбати його помешкання. Ганя сплеснула руками й стала запевняти, що давно збирала гроші й ладна хоч зараз внести потрібну суму. Тим більше, що прохав знайомий за елітарне житло смішні як для такої квартири гроші.

Побачивши, що клієнт заковтнув гачок та вже збирається йти до нотаріуса з тим, щоби оформити договір купівлі-продажу житлового приміщення, Ганя вручила наївному господареві десь п’яту частину суми й попрохала не сумніватися в її чесності. Не розуміючи, з ким має справу, хазяїн квартири погодився почекати з рештою грошей та передав Гані документи на житло. Після цього Ганя в’їхала в квартиру й пояснила знайомому, що всю суму вона, можливо, віддасть. Але потім. Коли-небудь. Якщо будуть зайві гроші.

Про квартирну аферу, внаслідок якої „Ганька-золота ручка” стала власницею помешкання біля Опери, знає якщо не половина Києва, то щось біля того. Напевно, знають про це й у оточенні Януковича, від імені якого Ганя регулярно вихваляється в пресі своєю заможністю. Більш того, днями автор цих рядків телефонував за кордон і питався в колишнього хазяїна квартири, чи читав він інтерв’ю прес-секретарки з розповіддю про її любов до оперного мистецтва. Виявляється, читав. І навіть висловив припущення, що саме завдяки цій історії двічі судимий прем’єр-міністр України, відчувши в Гані споріднену душу, запросив її на роботу до себе. Бо в іншому випадку чи навряд пані Герман стала б виносити на публіку своє „квартирне питання” та вихвалятися, по-суті, тим, як вона кинула „лоха” на „бабки”.

Як писала газета „Факти”, вміщуючи Ганьчину розповідь про квартиру напроти Опери, „Особистість Ганни Герман є настільки неоднозначною, що в строгих кабмінівських інтер’єрах вона виглядає дещо екзотично, зате в стінах польського Сейму чи штаб-квартири ООН цілком органічно”. Можливо, в Сейм чи штаб-квартиру ООН дійсно пускають аферистів – нам то не відомо. Що ж до української екзотики, то автор цих рядків, заходячи раніше до Кабінету Міністрів, тільки шапку ближче до грудей притискував, аби не вкрали. Тепер, після переходу Герман до команди Януковича, доводиться про всяк випадок ще й гаманця ховати.

Але Герман, яка перетворює свого шефа на загальноукраїнське сміховисько, це турбує не сильно. Як не хвилює її й те, що пишуть про непересічну постать прес-секретаря Януковича колишні колеги.

„Для мене дуже важливо, — заявила Ганя в черговому інтерв’ю, — відчувати внутрішній затишок. Якщо зрання я прокидаюся й у мене немає докорів сумління, я можу читати про себе все, що завгодно”.

Ну що ж. Нехай читає.