Захист Чорнобильців

1. Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12), а не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (1-2002-п ), яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав
   У вересні 2007 року гр. Ш. звернувся до суду з позовом до міського управління Пенсійного фонду України про визнання протиправною відмови в перерахунку пенсії та стягнення боргу у зв’язку з цим неперерахуванням.
   Вимоги обґрунтовував тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом II групи. Крім того, статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) його віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На підставі цього Закону йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров’ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» від 3 січня 2002 року № 1 (1-2002-п), виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, відповідно 19,91 гривні.
   Позивач стверджував, що статтями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) встановлено, що він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Крім того, не проводить їх перерахунок після встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як це передбачено частиною третьою статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тому він звернувся до відповідача щодо проведення відповідного визначення та перерахунку зазначених пенсій, однак отримав відмову.
   Просив визнати протиправною вказану відмову та зобов’язати відповідача нарахувати йому пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком станом на 1 листопада 2006 року, 1 січня 2007 року, 1 квітня 2007 року та стягнути з відповідача на його користь 12999,14 гривень, які не були йому нараховані та виплачені з 1 листопада 2006 року по 1 жовтня 2007 року.
   Постановою місцевого суду від 25 жовтня 2007 року позовні вимоги задоволено повністю. Додатковою постановою цього суду від 16 листопада 2007 року виправлено арифметичні помилки, що були допущені в постанові від 25 жовтня 2007 року.
   Ухвалою апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2008 року постанову суду першої інстанції від 25 жовтня 2007 року та додаткову постанову від 16 листопада 2007 року залишено без змін.
   Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсій позивачу виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12), а не постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (1-2002-п ).
   Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України висловив наступну позицію.
   Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України (254к/96-ВР) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
   Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12).
   Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом II групи. Положеннями статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) його віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
   Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону (796-12) особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
   Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ( 796-12) в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
   За таких обставин Вищий адміністративний суд України визнав правильними та такими, що відповідають Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12), висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
   Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина друга статті 46 Конституції України).
   Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
   Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР ), закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
   Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12), а не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (1-2002-п), яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
   Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на частину п’яту статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12), якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
   Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
   За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
   З огляду на викладене Вищий адміністративний суд України підтримав висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12).
   Безпідставними визнано посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначених пенсій у таких розмірах, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України (254к/96-ВР) та статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12), щодо визначення розміру та виплати пенсій.
   Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12), яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
   Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.
   Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
   Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
   Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
   Тому визнано правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
   Залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму статтею 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (3235-15) та статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (489-16) було встановлено мінімальний розмір пенсії за віком із 1 жовтня 2006 року в розмірі 366 гривень, із 1 січня 2007 року — 380 гривень, із 1 квітня 2007 року — 406 гривень, який суди попередніх інстанцій застосовували під час перевірки законності дій відповідача щодо проведення перерахунку пенсій та невиплати недонарахованої суми пенсій.
   Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зобов’язали відповідача здійснити перерахунок пенсій позивачеві з урахуванням наведених вище розмірів та визначили розмір недонарахованої суми пенсій.
   З огляду на викладене оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій Вищим адміністративним судом України визнанні законними та обґрунтованими.
   Слово редактора
   В статье «Справи чорнобильські» в «ПЧ» № 7-8 за февраль месяц текущего года мы уже писали про то, как Кабинет Министров Украины настойчиво пытается переделать Чернобыльское законодательство.
   В декабре прошлого года при принятии бюджета на 2008 год грубо изменили социальные статьи Чернобыльского закона. Конституционный суд признал эти изменения не законными. Не успели высохнуть чернила под решением КСУ, как Кабинет Министров Украины немедленно принимает Постановление №530 от 28 травня 2008 р. «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

Дорогой читатель, представьте себе, правительство вместо того, чтобы исполнять законы Украины и обеспечивать выполнение законов на всей территории Украины всеми ветвями власти, само грубо нарушает Конституцию Украины. Те самые изменения Чернобыльского законодательства, которые Конституционный суд признал не конституционными, правительство осуществляет постановлением правительства.
Нас опять держат всех за дураков! Да еще с экранов телевизоров на всю страну рассказывают о том, как Конституционный Суд не дает социально защищать бедных чернобыльцев.
Покушения на Чернобыльский закон были всегда за все годы его существования. И надо признать, есть основания для этого. Делалось это под видом внедрения адресной помощи. Пытались нас убедить и в том, что закон популистский, и бюджет страны не выдержит выполнения закона в полном объеме. К попыткам изменения Чернобыльского законодательства были причастны практически все премьер-министры, но никогда не делалось это так цинично, как сегодня.
Еще нужно вспомнить попытку отмены всех льгот и внедрения адресной помощи с 1 мая 2008 года. Лишь в самый последний момент, за неделю до 1 мая (даты отмены льгот), правительство сделало «откат назад» и объявило гражданам Украины, что «пільги, компенсації та гарантії надаються у порядку, що діяв до набрання чинності цією постановою» (Постановление №407 от 23 апреля 2008 года).
Чернобыльцы, необходимо требовать отмены Постановления №530 от 28 травня 2008 р. как неконституционного! Для этого есть все основания!
А что касается изменений в Чернобыльском законодательстве, то правительству нужно искать компромиссы и вести диалог со всей чернобыльской общественностью и со всеми чернобыльскими организациями.
Но снова уже новый законопроект по изменению Чернобыльского закона, разработанный министерством труда и социальной политики, согласован чернобыльскими организациями, которые получают бюджетное финансирование…
Как говорится, за деньги и черти пляшут!
ПЧ 200821-22 (93-94) Июнь

Ще на початку дев’яностих років двадцятого сторіччя в порушення Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”
та постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 р. № 501 інвалідам категорії І, із числа учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС відповідного року (рік участі в ліквідації зазначався в посвідченні) почали видаватися посвідчення постраждалого категорії І. Фактично усі інваліди по пільгам та ДЕРЖАВНІЙ ПЕНСІЇ стали ліквідаторами. Міністерству праці та „соціального захисту ” України (який останні роки став правонаступником по видачі Чорнобильських посвідчень) на руку створений „ЗЛОЧИН”. Пенсійний фонд України та Державний комітет статистики затвердили спільний наказ від 29 грудня 2003 року № 127/471, яким введена в дію річна статистична звітність форма № 6-ПФ, по чисельності пенсіонерів і сум призначених місячних пенсій. В ній дуже заплутано складені розділи ХVІ та ХVІІ по пенсіям, які отримують Чорнобильці згідно статті 54 Закону. Частина розділу ХVІІ передбачає об’єднання усіх Чорнобильських інвалідів в категорію 1. Не передбачено розбивку на інвалідів-ліквідаторів та на інвалідів із числа постраждалих, в розрізі по групах встановленої інвалідності (від чого залежить ДЕРЖАВНА ПЕНСІЯ, та додаткова пенсія за втрату здоров’я) у інвалідів-ліквідаторів, окремо по рокам участі в роботах по ліквідації Чорнобильської катастрофи, та окремо на інвалідів-постраждалих, (окремо із числа евакуйованих із ЗОНИ небезпеки в 1986 році та громадян що проживали в ЗОНІ підвищеної радіації де можливо проживання), що затрудняє дієвий контроль.

В усіх демократичних Країнах світу ДЕРЖАВА піклується тільки за одну категорію своїх громадян, хто віддав здоров’я та став інвалідом захищаючи свою Країну. Під таку категорію в Україні підпадають тільки інваліди війни та інваліди-ліквідатори Чорнобильської катастрофи. В 1986 році на території України фактично була розв’язана ядерна війна з своїм народом. Сподіваюсь що ДЕРЖАВА терміново замінить посвідчення інвалідів Чорнобиля, що дасть можливість створити контрольований реєстр пільговиків, припинить чинити беззаконня, та терміново (поетапно у відповідності із роком участі інвалідів в ліквідації) згідно черговості:
а.) перша група інвалідів-ліквідаторів;
б.) друга група інвалідів-ліквідаторів;
в.) третя група інвалідів-ліквідаторів,
В першу чергу відновлення передбачених законодавством прав розпочати з інвалідів-ліквідаторів, які до встановлення інвалідності мали право на категорію 2А, починаючи з ДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙ передбачених статтями 50 та 54 (частина 4) Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” розрахованої із мінімальної пенсії за віком, яка згідно Закону України від 23.12.2004 року № 2291-ІV починаючи з 2005 року у відповідності зміненої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», складає: „Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність ”, а частина 7 статті 1 цього Закону передбачає: „мінімальна пенсія — державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом ”. Тому встановлення постановами Кабінету Міністрів України мінімального розміру ДЕРЖАВНОЇ ПЕНСІЇ інвалідам-ліквідаторам Чорнобильської катастрофи протизаконне – „ЗЛОЧИННЕ” діяння, яке порушує Конституційний принцип Верховенства права. Згідно статті 113 (частина 2) Конституції України „Кабінет Міністрів у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України ”.
Після виконання перерахунків пенсій інвалідам-ліквідаторам, які до встановлення інвалідності мали право отримувати категорію 2А, на рівні нижньої межи, передбаченої статтею 54 (частина 4) Закону, розпочати аналогічний перерахунок ДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙ інвалідам-ліквідаторам, які встановлення інвалідності мали право отримувати категорію 3А.
Зміна нижньої межи ДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙ передбаченої в статті 54 (частина 4) Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” неможлива, бо стаття 71 цього Закону передбачає: “Дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін і доповнень до цього Закону ”, а враховуючи статтю 22 Конституції України — закону найвищої юридичної сили, не допускається внесення змін до Чорнобильського закону, які звузять зміст та обсяг існуючих прав і свобод, що не однократно підтверджено рішеннями Конституційного Суду України.
Законослухняні судді виносять рішення у відповідності із статтями Конституції, Кодексів та Законів України численні рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя ”. На звернення сімнадцяти громадських Чорнобильських організацій Верховний Суд України листом від 31.07.2008 року № 21-5/2008 повідомив: „рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України та викладені в них правові позиції є обов’язковими для суддів, під час розгляду ними справ ”. Європейський Суд з прав людини крім зобов’язання по відшкодуванню матеріальної шкоди, зобов’язує відшкодовувати МАРАЛЬНУ ШКОДУ, що являється додатковим навантаженням на Державний бюджет, а повинно відшкодовуватися за рахунок доходів суддів, які виносили протиправні рішення, та за рахунок державних чиновників що готували протизаконні апеляції, та готували листи , якими обґрунтовують чиновницьку доцільність справи.
Для проведення дієвого та контрольованого перерахунку ДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙ (а потім інших передбачених Законом пільг та компенсацій) треба замінити інвалідам Чорнобиля посвідчення категорії І, передбачивши його розбивку на чотири категорії. При цьому встановити нове посвідчення категорії І серії АА, яке буде видаватися із строгим зазначенням групи інвалідності встановленої МСЕК, тільки інвалідам із числа учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи 1986 року, та в 1987 році виконуючим роботи з ліквідації ТРЕТІЙ ЗОНІ НЕБЕЗПЕКИ, які до встановлення Чорнобильської інвалідності мали право на категорію 2А (що обов’язково буде відображено в такому посвідченні), яке видаватися в першу чергу. Встановити посвідчення категорії І серії АБ, яке буде видаватися із строгим зазначенням групи інвалідності встановленої МСЕК, тільки інвалідам із числа учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи 1987 року крім ТРЕТІЙ ЗОНІ НЕБЕЗПЕКИ, які до встановлення Чорнобильської інвалідності мали право на категорію 2А (що обов’язково буде відображено в такому посвідченні) Встановити посвідчення категорії І серії АВ, яке буде видаватися із строгим зазначенням групи інвалідності встановленої МСЕК, тільки інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1986—1990 роках , які до встановлення Чорнобильської інвалідності мали право на категорію 3А (що обов’язково буде відображено в такому посвідченні). Для інвалідів постраждалих від Чорнобильської катастрофи необхідно також передбачити Два види посвідчень. При цьому встановити посвідчення категорії І серії ББ, яке буде видаватися із строгим зазначенням групи інвалідності встановленої МСЕК, постраждалим від Чорнобильської катастрофи із числа евакуйованих в 1986 році із ЗОНИ НЕБЕЗПЕКИ, які до встановлення Чорнобильської інвалідності мали право на категорію 2Б (що обов’язково буде відображено в такому посвідченні). Встановити посвідчення категорії І серії БВ, яке буде видаватися із строгим зазначенням групи інвалідності встановленої МСЕК,, постраждалим від Чорнобильської катастрофи, які до встановлення Чорнобильської інвалідності мали право на категорію 3Б, 4, Г, Д (що обов’язково буде відображено в такому посвідченні).
На цей момент державні чиновники посилаючись на нехватку бюджетного фінансування „ЗЛОЧИННО” не виконують Закони України навіть по самій незахищеній категорії пільговиків, які отримали інвалідність виконуючи в 1986 році завдання по захисту Держави від „МИРНОГО АТОМА”. На ліквідаторів 1986 року до відбудови „САРКОФАГУ” припав найбільший рівень радіації, і виконували вони свій „обов’язок ” у приказному порядку Основна кількість ліквідаторів в 1986 році була залучена „ДОБРОВІЛЬНО” через накази, які отримали військові частини, призив цивільних „резервістів ” („партизан ”) через військові комісаріати, а також залучення необхідних цивільних спеціалістів через штаби Цивільної оборони, які мали „броню ” від військової служби та „військової перепідготовки ” (навіть на випадок війни). Документи по участі ліквідаторів засекречена через спеціальні відділи та управління (більша частина документів по залученню на ліквідацію Чорнобильської катастрофи необхідних спеціалістів через Цивільну оборону знаходяться в Москві під грифом „таємно ” в архівах Урядової комісії та Союзних міністерств). Міністерство праці та „антисоціального захисту ” України не тільки укривають фактичну інформацію, але також безпідставно заборонили регіональним підрозділам видавати посвідчення інваліда війни цивільним інвалідам-ліквідаторам 1986 року, згідно довідки про участь таких громадян на роботах по ліквідації Чорнобильської катастрофи в складі невоєнізованих формувань Цивільної оборони, які видані Головними регіональними управліннями з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, після досконалої перевірки архівних документів (основна частина має гриф „таємно ”) спеціальними комісіями. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 року № 1539 затверджено Положення „Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ”, згідно якого указаному міністерству та їх регіональним підрозділам надані функції з Цивільного захисту (Цивільної оборони). У відповідності з указаними довідками цивільним інвалідам-ліквідаторам 1986 року видавалися посвідчення інваліда війни, а Мінпраці безпідставно („ЗЛОЧИННО”) заборонили використовувати довідки видані на основі рішення СПЕЦІАЛЬНИХ комісій МНС, посилаючись на судове рішення Дарницького суду, яке не вступило в законну силу, а опротестовано у вищих судових інстанціях як протиправне.
Тільки після відбудови „САРКОФАГА” почалося масове залучення на роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС добровільно – на контрактній основі. Контрактники отримували спеціальні посадові оклади пов’язані з роботою із небезпечними матеріалами підвищеної на 100 відсотків (чого не мали ліквідатори 1986 року залучені в приказному порядку), а потім на такі оклади нараховувався коефіцієнт ЗОНИ.
Усі нові законопроекти візуються заінтересованими міністерствами. Міністерству праці та соціального захисту України та Пенсійному фонду України таке неконтрольоване поповнення нових законів з пільгами тільки на руку, бо в „мутній водичці ” легше ловити рибку для себе у вигляді премій та незаслужених пільг. Невиконання загальної кількості пільг можна прикривати нехваткою Державного бюджету, але отримувати премії із Державного бюджету за ефемерну економію, яка виникає у зв’язку з невиплатою передбачених законами пільг та компенсацій. Кожний раз коли чиновники доповідають скільки бюджетних коштів необхідно для забезпечення інвалідів Чорнобиля пенсіями та пільгами, складається таке враження що зараз інваліди-ліквідатори живуть на „МІСЯЦІ”, тому їм не треба ніякого безкоштовного лікування. А отримують Вони гроші які не заробили, бо в нашій Державі на цей час „мають заслуги ” та повинні отримувати гідну Державну пенсію та пільги тільки державні чиновники. Чиновники рахують, що розгляд сум, яких потрібно добавити Чорнобильцям (по неіснуючому реєстру пільговиків), необхідно рахувати з нуля добавляючи нові бюджетні кошти (не зараховуючи суми вже отримані інвалідами).
Міністерство праці та соціальної політики України, „ЗЛОЧИННО” використовують положення про міністерство, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 року № 1543, на свою користь та готують на затвердження протизаконні постанови Кабінету Міністрів України (які суперечить статті 8 Конституції України про Верховенство права, та статтю 113 (частина 2) Конституції України, яка зобов’язує Кабінет Міністрів України в першу чергу виконувати Закони України, та постійно опротестовуються Конституційним Судом України). Неконституційними та протизаконними постановами міністерство на свій розсуд запроваджує занижені від рівня передбаченого Законом розміри Чорнобильських ДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙ та компенсаційних виплат, посилаючись на нехватку бюджету. Президент – гарант Конституції, УРЯД та Верховна Рада України закриває очі на той факт, що чиновники міністерства та численних регіональних підрозділів постійно отримують із бюджету премії за економію (якого нібито не вистачає Чорнобильцям). Стараннями чиновників, які відчувають повну безкарність, бо основна частина вже давно перетворилася в непокараних „ЗЛОЧИНЦІВ”, а міністерство давно стало Міністерством праці та „антисоціальної політики ” України, яке готує протиправні відписки. Існуюча в Державі РАДА Національної Безпеки та Оборони України ні одного разу не розглядала питання правомірності отримання державними чиновниками премій за економію бюджетних коштів. Премія за економію бюджетних коштів, це самий кримінальний вид доходів державних чиновників, рівноцінний отриманню хабара, що підпадає під дію Закону України „Про боротьбу з корупцією ”. Тільки сліпому та глухому незрозуміло, що обкрадаються непрацездатні інваліди-ліквідатори, які не отримують із Бюджету передбачений Конституцією та Законом України рівень соціальних ДЕРЖАВНИХ гарантій.
До Чорнобильських громадських організацій докотилася інформація, що Президент України – гарант Конституції намагається через свою Адміністрацію (неконституційний орган, права та обов’язки якої не затверджено в статтях Конституції та Закону України), намагається зменшити склад Верховного Суду України до п’ятнадцяти суддів, що автоматично викличе розформування діючих судових палат. На цей час у Верховному Суді України існують:
1.) судова палата з адміністративних справ;
2.) судова палата з кримінальних справ;
3.) судова палата з цивільних справ;
4.) судова палата із господарських справ;
5.) судова палата з військових справ.
Велика кількість апеляційних скарг громадян до Верховного Суду України, викликана недостатньою кваліфікацією суддів особливо першої інстанції, численними порушеннями суддями статей Конституції, Кодексів та Законів України, або прямому зговору суддів з державними чиновниками різного рівня, тому повному ігноруванню законодавства при винесенні рішень. Зменшення кількості суддів Верховного Суду України до п’ятнадцяти, приведе до ліквідації судових палат (об’єднання судових палат) та до критичної затримки черги по розгляду поданих громадянами апеляційних скарг (зараз черга до громадян доходить за кілька років), яке розтягнеться на десятиріччя, та утвердження в ДЕРЖАВІ повного беззаконня, що приведе до революції.
Також на першому етапі треба встановити справедливість по відношенню до громадян, які втратили годувальника із числа інвалідів-ліквідаторів. Перед смертю переважна частина інвалідів-ліквідаторів останні роки не отримувала передбачених Конституцією та Законом України ДЕРЖАВНИХ соціальних гарантій, тому усі сімейні „ДОХОДИ” тратили на лікування дуже хворих, непрацездатних інвалідів (забезпечення безплатними ліками та безплатним лікуванням, в тому числі навіть проведення спеціальних аналізів крові, залишається декларативним). Хвороби та інвалідність такі ліквідатори отримали виконуючи наказ (від якого в 1986 році не мали можливості відмовитися) по захисту БАТЬКІВЩИНИ від ядерної катастрофи. Багато інвалідів навіть залізли в невідплатні борги, тому сім’ї перетворилися в боржників, а деякі навіть в жебраків, при цьому ДЕРЖАВА не виконує свої гарантії по виплаті сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою 60 мінімальних заробітних плат, а батькам померлого передбачено 30 мінімальних заробітних плат, та згідно останньої чистини статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” передбачено: „Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати ”. Замість передбачених виплат державні чиновники кидають подачку (наче кістку голодній собаці) передбачену протизаконною постановою Кабінету Міністрів, яка порушує конституційний принцип Верховенства права.
міста Києва та Київської області, інвалід-ліквідатор 2-ї групи

Переважна частина громадян, залучених в 1986 році на ліквідацію Чорнобильської катастрофи, до остаточної відбудови об’єкту «Укриття» (прозваного в народі «Саркофагом») отримали велике іонізуюче навантаження, тому прямо в 1986 році опинилися в лікарнях (та пройшли через інститут радіології), а великий перелік отриманих хвороб зробили їх непрацездатними інвалідами.
В 1991 році Верховна Рада України взяла за основу Союзний Чорнобильський закон, до якого були внесені зауваження та пропозиції фахівців, по висновкам яких було прийнято Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, до якого в 1996 році були внесені зміні, які врахували положення статей нової Конституції України. Навіть в найбільш тяжкі роки (початок дев’яностих років двадцятого сторіччя), коли інфляція в Країні досягала захмарних висот, основні статті Закону по інвалідам-ліквідаторам виконувалися в повному обсязі. ДЕРЖАВНА ПЕНСІЯ інвалідам-ліквідаторам нараховувалася із застосуванням мінімальної пенсії за віком, затвердженої в Державі для усіх категорій пенсіонерів. Починаючи з УРЯДУ, який очолював А. К. Кінах, пройшла перша атака на Чорнобильські ДЕРЖАВНІ пенсії, саме тоді ігноруючи Конституційний принцип Верховенства права – Верховенства Законів над підзаконними актами виконавчих органів, указаний УРЯД окремою постановою Кабінету Міністрів України затвердив спеціальну мінімальна пенсія окремо для Чорнобильців. Але Чорнобильці мали можливість подавати ПОЗОВИ до суду, при цьому переважна частина судових рішень враховували Конституційний принцип Верховенства права, тому рішення судами виносилися на користь інвалідів-ліквідаторів (крім частини суддів, які «годувалися із рук» корумпованих державних чиновників, тому вони виносили необхідні-протиправні рішення)..
Незважаючи, що згідно із Законом від 05.10.2006 року, Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” доповнено новою статтею 71 (Особливості внесення змін до цього Закону) яка передбачає: «Дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону», а враховуючи статтю 22 Конституції України, яка передбачає: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, що не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових Законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Стаття 22 Конституції фактично забороняє внесення змін, що погіршують діючі статті Закону, але УРЯД України (із подачі чиновників – злочинців Мінпраці України) останні роки вдався до нового рівня злочину, та ігноруючи положення Конституції та статті 71 Чорнобильського Закону намагалися через Закон України «Про Державний бюджет України на …. рік» фактично відмінити Державні пенсії та соціальні виплати інвалідам-ліквідаторам. Ці неконституційні — протизаконні намагання постійно відміняються рішеннями Конституційного Суду України. Останнє рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008. Своїм листом від 13.01.2009 року № 4-17-17/12 СЕКРЕТАРІАТ Конституційного Суду України повідомив Громадські Чорнобильські організації: «З 1999 року по 2008 рік Конституційним Судом України приймалися ряд рішень, які стосувалися фінансування та виплат пенсій, пільг та компенсацій громадянам, в тому числі громадянам постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 150 Конституції України та статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання, остаточними та оскарженню не підлягають. Рішення Конституційного суду мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади, тому додаткових доручень для їх виконання не потрібно. Зважаючи на викладене, ваша заява та резолюція надіслані до Верховної Ради України та Кабінету міністрів України для вжиття заходів. Крім того, інформуємо, що відповідно до частини четвертої статті 70 названого закону невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду України тягнуть за собою відповідальність згідно з законом».
Головним порушником виплат інвалідам-ліквідаторам Чорнобильської катастрофи в повному обсязі пенсій (в тому числі ДЕРЖАВНИХ та додаткових за втрату здоров’я), та компенсаційних виплат передбачених статтями Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” виступає Міністерство праці та соціальної політики України, протиправно готуючи злочинні (які ігнорують законодавство) постанови Кабінету Міністрів України.
Навіть на доручення, яке надав Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи громадські чорнобильські організації отримали від Мінпраці лист-відписку від 14.01.2009 року № 89/0/10-09/20. Прямо порушуючи Конституцію та Закони України (особливо Закон України «Про Державну службу») та Кримінальний Кодекс України чиновники міністерства виклали в листі протиправні положення, а указаний лист без заперечення підписав заступник Міністра праці та соціальної політики Барабаш В. В.. Даним листом чиновники Мінпраці прямо вдаються до злочинних інсинуацій. В останньому абзаці листа повідомляється (текст листа привожу дослівно): «Всі проекти законів та нормативно-правових актів, що стосуються внесення змін до законодавства з соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи громадян, обов’язково опрацьовуються в установленому порядку причетними центральними органами виконавчої влади та всеукраїнськими громадськими організаціями, які мають представництво у створеній при Мінпраці Консультативній Раді з питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На усіх засіданнях Консультативній Ради, громадські чорнобильські організації постійно вимагають від Мінпраці виконання положень Чорнобильського закону в першу чергу по інвалідам-ліквідаторам. Я особисто (один із членів Консультативної Ради при Мінпраці від ВГО «Громадський контроль», а також вхожу до керівництва ряду Чорнобильських громадських організацій), та інші громадські чорнобильські організації постійно голосують проти порушень чиновниками Чорнобильського закону. Фактично громадські чорнобильські організації виносять «ВЕТО» діям чиновників. Але, як показує практика, чиновники Мінпраці вислуховують на Координаційній Раді відкриті пропозиції чорнобильських громадських організацій, та ігнорують їх. При цьому для «узаконення своїх протиправних дій» проводять закриті домовленості з окремими керівниками Чорнобильських організацій.
Привожу один із прикладів протиправних дій чиновників Мінпраці – після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, яким відмінені протиправні положення Закону України «Про Державний бюджет 2008 року», Мінпраці України 3 червня 2008 року провели засідання Консультативної Ради громадських чорнобильських організацій. На засідання чиновники міністерства запропонували узгодити проект постанови Кабінету Міністрів України, який повторював усі відмінені Конституційним Судом положення. Переважною кількістю голосів громадських чорнобильських організацій членів Консультативної Ради на проект постанови було накладено «ВЕТО» (при голосуванні утримались декілька членів, наприклад Всеукраїнська громадська організація «Союз Чорнобиль Україна» та Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Чорнобиль – Єдність»). Опублікована в газеті «Урядовий Кур’єр» постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року показала, що на засіданні Консультативної Ради чиновники Мінпраці намагалися придати легітимність вже затвердженій постанові (мали надію на «одобрямс»), або коли чорнобильські громадські організації на засіданні Консультативної Ради 03.05.2008 року наклали на проект постанови «ВЕТО», чиновники Мінпраці тихенько завізували проект штрейкбрехерами в Чорнобильському РУСІ (які отримують державне фінансування, яке можливо розцінювати як «взятку», бо державне фінансування не отримують громадські чорнобильські організації, які постійно вимагають від державних чиновників виконання положень Чорнобильського Закону), та заднім числом зареєстрували протиправний проект.
Членами Консультативної Ради при Мінпраці України являються такі організації:
1.) Всеукраїнська спілка громадських об’єднань «Координаційна Рада громадських об’єднань інвалідів та постраждалих від Чорнобильської катастрофи» (президент Зенченко О.Ф.);
2.) Всеукраїнська громадська організація «Громадський контроль» (заступник голови Комітету контролю у сфері соціального захисту та пенсійного забезпечення громадян Карпенко Л.М.);
3.) Міжнародна спілка громадських організацій постраждалих «Союз робочих Чорнобиля» (президент Тишкєвіч А.А.);
4.) Громадська організація воїнів-ліквідаторів аварії на ЧАЕС – інвалідів війни «НАБАТ» (голова правління Письменській І.Ю.);
5.) Міжнародна громадська організація інвалідів Чорнобиля, захворівши гострою променевою хворобою і вдів, чоловіки яких загибли від гострої проминевої хвороби, «Промінь 5-2» (президент Зеленцов О.М.);
6.) Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Допомога інвалідам Чорнобиля» (виконавчий директор Ісаєв М. В.);
7.) Всеукраїнське об’єднання інвалідів Чорнобиля та війни «Відродження України» (президент Гладкий В.М.);
8.) Український національний фонд допомоги інвалідам Чорнобиля (президент Багров Ю.А. – помер в січні 2009 року);
9.) Всеукраїнська громадська організація «Союз Чорнобиль Україна» (президент Андрєєв Ю.Б.);
10.) Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Чорнобиль – Єдність» (президент Слівінський Е.С.);
11.) Громадська організація Об’єднання військовослужбовців «Союз Чорнобиль Збройних Сил України» (президент Бондаренко Д.К.);
12.) Міжнародний благодійний фонд «Допомога дітям Чорнобиля» (президент Мартинюк М.О.);
13.) Міжнародний благодійний фонд «Діти Чорнобиля за виживання» (президент Закревська Л.А.);
14..) Міжнародний благодійний фонд «Діти – інваліди Чорнобиля» (президент Колеснікова В.П.);
15.) Міжнародна благодійна асоціація «Захист дітей Чорнобиля» (Президент Скопич Н.В.);
16.) Міжнародна асоціація «Чорнобиль – Діти Чорнобиля» Генін І.Б.).
Переважна частина громадських чорнобильських організацій членів Консультативної Ради письмово опротестувала дії чиновників Мінпраці перед керівниками Держави та Генеральною прокуратурою України, після чого чиновники Мінпраці тихенько (не збираючи Консультативну Раду) затвердили нову злочинну постанову Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 р. № 654.
На цей момент в Державі не усі судді корумповані, тому більше двох з половиною тисяч позовів поданих інвалідами-ліквідаторами Чорнобильської катастрофи вирішені на користь інвалідів. Чиновники Мінпраці України разом з Пенсійним Фондом України навіть намагаються блокувати позитивні судові рішення та не виплачують непрацездатним інвалідам-ліквідаторам відсуджені пенсії та компенсаційні виплати. Треба подавати особисті письмові заяви, із обов’язковим посиланням на Закон України «Про звернення громадян», в якій вимагати від чиновників письмово зазначити причини (із посиланням на конкретні документи та інструкції, та повним зазначенням назви, номеру і дати його підписання). При ігноруванні надання відповіді на заяву, направляти скаргу в органи прокуратури, та вимагати реагування на порушення судового рішення із обов’язковим наданням відповіді.
В березні поточного року введено в дію Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за несвоєчасну виплату або безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших встановлених законом виплат» від 19 лютого 2009 року № 1027-VІ (закон опублікований в газеті «Урядовий Кур’єр» від 11.03.2009 року № 43), згідно якого усі інваліди-ліквідатори, які мають позитивні судові рішення, що заблоковані чиновниками до виплати, маючи на руках письмові відповіді чиновників повинні терміново подавати до суду ЗАЯВУ ПРО ЗЛОЧИН (на конкретних державних чиновників, що в зговорі готували, візували та підписували протиправні відмови). Посилання у відповідях на Закони та підзаконні акти виконавчих органів виконавчої влади, що відмінені рішеннями Конституційного Суду України, прямо ведуть до кримінальної відповідальності, ЗАЯВИ ПРО ЗЛОЧИН треба подавати на конкретних чиновників починаючи із районного і обласного (міського в містах Київ та Севастополь) Пенсійного фонду, включно на чиновників та керівників Пенсійного фонду України та Міністерства праці та соціальної політики України. В суд треба подавати на керівників, які підписали протиправні листи відписки, що мають протиправні положення проти положень Конституції та Законів України. Стаття 8 Конституції України передбачає: «В Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту Конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується». Нормативно-правові акти виконавчих органів Влади, у вигляді проектів постанов Кабінету Міністрів України та відомчих інструкцій свідомо та протиправно готують чиновники Міністерства праці та соціальної політики України, які усвідомлюють що вони порушують положення Конституції та Законів України (в першу чергу Закон України «Про державну службу»). Керівники Мінпраці починаючи з 2005 року не звертають увагу, що підпорядковані ним чиновники ігнорують Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із Прийняттям Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 17 листопада 2005 року № 3108-ІV, яким передбачалося адаптувати до указаного закону усі спеціальні пенсійні законі, в тому числі пунктом 7 указаного закону передбачалося адаптувати Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На цей момент крім Чорнобильського закону адаптовані усі спеціальні пенсійні Закони, та внесені відповідні зміни в затверджені постановами Кабінету Міністрів України положення розробленні у розвиток указаних Законів. У чиновників Мінпраці в порушення Конституції та Законів України досі діє для Чорнобильців затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.1997 року № 523 «Про затвердження нового (вже старого) Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка посилається на застарілий Закон України «Про пенсійне забезпечення», що втратив силу з 1 січня 2005 року, у зв’язку із введенням в дію нового пенсійного закону, повинен враховувати формули нарахування передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Треба підкреслити, що виконання закону по ДЕРЖАВНИМ пенсіям (яка передбачає відшкодування фактичних збитків заподіяних Державою) і додатковим пенсіям за втрату здоров’я та соціальним виплатам в першу чергу по інвалідам-ліквідаторам Чорнобильської катастрофи, що працювали в ЗОНІ НЕБЕЗПЕКИ (особливо дісталося інвалідам 1986 року, які боролися із радіацією до відбудови «Саркофага») установить соціальну справедливість по громадянам, які отримали захворювання тому стали непрацездатними інвалідами, бо виконали наказ ДЕРЖАВИ, та захистивши Батьківщину, при цьому вступили в бій з «МИРНИМ АТОМОМ», який намагався увійти до кожної квартири громадян навіть дальнього зарубіжжя, надасть інвалідам хоча частково купувати собі ліки, які повинні отримувати безкоштовно та своєчасно провадити діагностику по спеціальним аналізам крові, що робляться комерційно.

Леонід КАРПЕНКО,
заступник голови Комітету контролю у сфері соціального захисту та
пенсійного забезпечення громадян ВГО “Громадський контроль ”,
голова ГО “Фонд інвалідів Чорнобиля» міста Києва та Київської області,
інвалід-ліквідатор 1986 року (кат. 1) 2-ї групи
із електро-кардіостимулятором серця