Генерал з прізвищем, що говорить

Нещодавно на посаду командира 9 армійського корпусу ЗСУ, сумно відомого з бойових дій у Запоріжжі і тепер воюючого на донецькому напрямку, призначений, мабуть, один із найзагадковіших і найсуперечливіших воєначальників – генерал Едуард Москальов. Одночасно йому доручено командувати угрупуванням військ «Донецьк».

Чи означає це призначення майбутній прорив на фронті, чи має місце чергова кадрова чехарда, придумана під впливом сильнодіючих речовин в одному зі столичних кабінетів?

Біографія генерала Е. Москальова дуже прихована та туманна.

Відомо, що раніше він був командиром оперативно-стратегічного угрупування військ «Одеса» та начальником штабу – першим заступником командувача військ оперативного командування «Схід». Потім майже з самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну і до кінця лютого 2023 року Едуард Москальов обіймав посаду Командувача всіма об’єднаними силами. Був у пошані у В. Зеленського, який відразу ж після призначення генерала на цю посаду нагородив його орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня «за особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Тим несподіванішим стало усунення Едуарда Москальова в лютому поточного року. Втім, з огляду на термін перебування на цій посаді попередника Москальова – генерала Олександра Павлюка (всього 4 місяці) можна навіть сказати, що це прогрес. Причиною такого рішення вищого керівництва країни стала, як згодом з’ясувалося, марнотратна натура генерала, який не шкодував боєприпасів, які надійшли до армії в рамках дружньої допомоги європейських держав та США, сміливо ними розпоряджався. В результаті добре, якщо хоча б десята частина їх вразила більш менш значущу мету ворога. Таким чином, незадоволені відсутністю перемог на фронті (з урахуванням великої кількості снарядів та військової техніки) західні радники Зеленського зажадали жертву (гучно звичайно сказано, але генерала таки зняли з посади).

Після цих подій Е. Москальов на якийсь час зник з військових горизонтів і тільки у вересні пішли чутки про його нове призначення на посаду командира легендарного 9 армійського корпусу, який, на жаль, не досяг успіхів у Запоріжжі (кульмінацією стало знищення корпусного командного пункту) і тепер, за задумом командування ЗСУ, має замінити частини морської піхоти, які утримують Авдіївку.

Втім, для Едуарда Москальова донецька земля особливо близька. Та й багато жителів Донецької області (сепари і не сепари – ніхто не розбирався) досі пам’ятають каральні операції, які з особливим витонченням планував і виконував генерал — мабуть на знак виправдання за прізвище, що дісталося йому, яке, як подейкують, з явним натяком на «русню» і аж ніяк не українське коріння нещадно схиляють за спиною у воєначальника його підлеглі. Згодом у застіллях Москальов неодноразово розповідав, смакуючи подробиці, як десятками ліквідував сім’ї, яких сам призначав без суду і слідства посібниками кацапів.

Незважаючи на вищезгадані неоднозначні погляди іноземних радників на особистість Е. Москальова, багато офіційних та неофіційних джерел підтверджують особливе ставлення до нього американських друзів. У період перебування на посаді командувача ООС генерал потоваришував із самим військовим аташе США у Києві полковником Британі Стюартом, який прибув до Донецької області на чолі американської делегації.

Як відомо, посади військових аташе найчастіше пов’язані з органами військової розвідки тієї чи іншої країни. Розвід управління міноборони США навряд чи виняток. Тим цікавіше було новим друзям генерала знайомитися зі ситуацією на лінії бойових зіткнень і ходом операції в цілому. Відомо, що генерал дуже відверто і не таючись надавав американцям (а може й досі надає) необхідні дані. Та все б нічого, здавалося, одну справу робимо… Тільки от ефект від цього спілкування для користі України вельми сумнівний.

Ну і тепер до менш піднесеної теми. Мабуть, для жодного військовослужбовця, котрий застав славний рік правління генерала силами ООС, не секрет, що в цей період корупція в підлеглих генералу частинах досягла неймовірних, навіть для бачили українкою армії масштабів.

Під чуйним керівництвом або з мовчазної згоди, а іноді й за спиною Е. Москальова реалізовувалися найсміливіші схеми присвоєння та розтрати військового майна, безпрецедентного хабарництва, шахрайства, службового підроблення.

Через війну списувалися ще які дійшли військ різного роду матеріально-технічні цінності, які чудовим чином опинялися на підпільних ринках, зокрема. за кордоном. Про нескінченні заявки на нові потреби, «від онуч до танків» і говорити не доводиться. Ну і куди ж без офіцерської честі – фактично набули обов’язкової норми відплатні призначення на військові посади, причому у доларовому еквіваленті. Кадровики навіть під цю мету як «власників громадака» виділили цілу групу на чолі з полковником.

І за всієї цієї вакханалії Еге. Москальов завжди дивним чином виходив «сухим із води». Обізнані особи, колись близькі до воєначальника (зі зрозумілих причин не розкриватимемо їх особистості) обґрунтовано припускають, а деякі і з упевненістю кажуть, що безкарність генерала пов’язана з наявністю якихось службових та неслужбових відносин із представниками ГУРу. Звідси і дефіцит інформації про нього у ЗМІ, і високі призначення та нагороди, і подальші кар’єрні перспективи.

Залишається тепер тільки спостерігати, як Е. Москальов впорається з черговим довіреним і однією з найбільш напружених ділянок фронту, особливо коли на сусідньому напрямі підрозділи ЗС РФ продовжують небезуспішно наступати.

Адже в разі чого втрату Авдіївки генералу Москальову вже навряд чи вибачать.