ХТО ЗАПРАВЛЯЄ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДІ: КОНСТИТУЦІОНАЛІСТИ ЧИ АФЕРИСТИ?

Якщо судити з рішень Конституційного суду, які ухвалювалися всупереч Конституції на догоду правлячим політиканам і призводили до суспільно-політичних потрясінь, то справжніх суддів (висококласних правників з державницькою позицією) у ньому завжди бракувало.

Натомість вистачало людей випадкових, з низьким рівнем юридичних знань, продажних, а особливо – пристосуванців-прислужників, які були готові служити будь-якій владі (приміром, призначалися суддями Ющенком (клялися йому у вірності), потім різко «лягали» під Януковича, а далі примудрялися так само «вірно» служити Порошенку). Щоб прислужитися (звичайно, з вигодою для себе) вони були готові ухвалити будь-яке, навіть відверто свавільне, рішення: дозволити Кучмі втретє балотуватися в президенти, «зґвалтувати» Конституцію під Януковича, дозволити розводити «тушки» у парламенті тощо.

Траплялися взагалі унікальні мантієносці, що публічно видавали себе за видатних конституціоналістів сучасності, а насправді виявлялися примітивними ділками з маніпулювання Конституцією.

Шевчук – повернення з минулого?

У свій час «ОРД» присвятило низку публікацій стосовно діяльності одіозного піар-конституціоналіста Станіслава Шевчука, якого у 2019 році його ж колеги з тріском вигнали з Конституційного суду і який сьогодні усупереч Конституції та закону намагається повернути собі статус судді КС.

Слід нагадати, що Шевчука «занесло» до Конституційного суду у 2014 році на хвилі Євромайдану. Насправді ж він був висуванцем парламентських регіоналів-недобитків, що моментально перефарбувалися після втечі Януковича. Але тоді у революційному пориві цьому факту ніхто не придав належного значення, що у подальшому виявилося фатальним для функціонування Конституційного суду.

Ставши суддею КС, Шевчук видавав себе за такого собі проєвропейського професора конституційного права, вихваляючись кількаразовим залученням до справ ЄСПЛ та знанням англійської мови (відомий дисидент Семен Глузман називав подібних персонажів при владі «Шариковыми со знанием английского»).

Активно «просуваючи» себе як прогресивного конституціоналіста, Шевчук зміг «залізти» на посаду голови КС – не гребуючи використанням бізнес-зав’язків, пішовши на сепаратні домовленості з «донецькими», обдуривши тих, кому клявся у вірності «ідеалам Майдану».

З короною на голові (Шевчук любив називати себе четвертою посадовою особою в державі) його відразу понесло. Понесло так, що уже через рік «знесло» – Шевчука звільнили з посади судді КС за перевищення ним службових повноважень, тиск на суддів, грубе і систематичне нехтування своїми обов’язками, політизацію діяльності суду, зловживання владою, тобто за протиправну діяльність, що є несумісною зі статусом судді Конституційного суду.

Таке безпрецедентне рішення було ухвалене абсолютною більшістю суддів КС (12 з 16 присутніх на засіданні), незважаючи, що за спиною Шевчука прозоро маячили тіні Портнова, Фірташа та інших впливових діячів, які в очікуванні зміни влади знову набирали силу. Не спасло Шевчука й те, що він вчасно переорієнтувався політично – кинув Порошенка, який втрачав владні позиції (хоча до цього ховаючись «бігав» до нього «вирішувати питання»), і зробив ставку на Зеленського, який стрімко йшов до влади.

Злі язики стверджували, що, крім іншого, він пообіцяв Портнову і Богдану, які потрапляли під дію закону про люстрацію, «докластися» для визнання цього закону неконституційним і таким чином розчистити їм дорогу на вершину влади (Портнова тоді називали кандидатом на посаду генпрокурора, а Богдана з ігноруванням люстраційного закону указом президента було призначено керівником його офісу).

І ось тепер, коли з моменту звільнення пройшло чотири роки і коли вже навіть закінчився дев’ятирічний строк повноважень судді, КС збирається юридично «відбілити» Шевчука. Щоб досягти свого як не миттям, так катанням, Шевчук подав до КС чергову протиправну за своєю суттю заяву про скасування постанови щодо його звільнення за порушення закону, а відтак поновлення його на посаді судді КС та звільнення з цієї посади уже у відставку.

Незважаючи на юридичну безпідставність заяви Шевчука, на відсутність правових підстав для її розгляду, на відсутність нормативно визначеного механізму поновлення на посаді судді КС, на відсутність у КС повноважень розглядати порушені Шевчуком питання та ухвалювати них рішення, КС під керівництвом Сергія Головатого приступив до процедури «відбілювання» Шевчука. Грубо ігноруючи при цьому приписи Конституції і Закону «Про Конституційний Суд України», порушуючи все, що можна порушити, ховаючи від суспільства та навіть від частини суддів усе, що можна приховати.

Кілька спроб Шевчука виявилися невдалими – то не набиралося потрібної кількості голосів, то взагалі боялися виносити питання на розгляд КС. Але його настирливість та системна робота з суддями (побачився та «предметно» проговорив практично з усіма) дали своє. Сталося бажане – вийшовши за межі своїх повноважень, на незрозуміло яким чином скликаному спеціальному засіданні, з незрозуміло яких правових підстав 16 березня ц. р. КС ухвалив постанову про передачу заяви Шевчука на розгляд Постійної комісії з питань регламенту та етики «для надання відповдіного висновку».

Розуміючи, що з юридичної точки зору вказана постанова є абсолютно «лівою», її сховали від сторонніх очей – ця постанова до сьогодні відсутня на сайті КС, де розміщуються його рішення.

Постанови немає (її не оприлюднено), але процес реабілітації Шевчука активно рухають. У Комісії з питань регламенту та етики майже підпільно йде наполеглива робота з підготовки «відповдіного висновку». Особлива роль у цьому процесі відводиться голові Комісії – Василю Лемаку, який у 2019 році на цій посаді уже ставав на захист Шевчука. І, як виявляється, не спроста.

Лемак як дзеркало нинішнього КС?

Річ у тім, що суддя КС Василь Лемак – давній друг Станіслава Шевчука. За воєнним часом, можна сказати – побратим. Вони разом упродовж багатьох-багатьох років успішно освоювали кошти ОБСЄ (що виділяються на розвиток демократії в Україні), разом беруть участь у різних офіційних та неофіційних заходах, разом пізнають красоти українських регіонів (переважно за рахунок тих же зарубіжних коштів), разом відпочивають у Карпатах (і не тільки), разом з’їли не одного барана (останнього – у Верховині напередодні повномасштабної війни), разом випили… чого тільки не випили.

Одним словом – перевірені часом і справами друзі, які не раз виручали один одного.

Як зазначалося, у 2019 році Лемак став на захист Шевчука (безперечно, як він завжди підкреслює, ґрунтуючи свою позицію виключно на законі). Але перед цим Шевчук як голова КС здорово виручив суддю Лемака, який по своїй самовпевненості та недолугості «залетів» мало не на кримінал (а може й на кримінал?).

Тоді Лемак як голова Постійної комісії з питань регламенту та етики подав на розгляд КС витяг з протоколу засідання цієї Комісії від 28 січня 2019 року з начебто ухваленим Комісією відповідним рішенням.

Але, як виявилося, вказаний витяг з протоколу засідання Комісії (а також і сам протокол) було… сфальсифіковано.

Про це офіційно голові КС Шевчуку повідомили члени Комісії І.Сліденко, С.Сас та В.Мойсик, які стверджували, що у зазначений у протоколі день засідання Комісії не відбулося – не було затверджено пропонований головою Комісії Лемаком порядок денний, Комісія не приступила до розгляду жодного з передбачених у проекті порядку денного питань і не ухвалювала жодних рішень. Вказані судді прямо зазначили, що витяг з протоколу засідання Комісії «містить неправдиві дані – по суті він є сфальсифікованим», а «підписавши витяг з протоколу зазначеного змісту, В.В.Лемак як голова Комісії перевищив свої повноваження і ввів в оману Конституційний Суд України».

Виходячи з того, що «ця ситуація потребує негайного правового реагування з боку Голови Суду та Конституційного Суду України», члени Комісії просили голову КС Шевчука «вжити заходів реагування відповідно до закону». Зокрема, певно, маючи на увазі й кримінальний закон, який встановлює кримінальну відповідальність за службове підроблення – внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів (ст. 366 КК).

Однак Шевчук як надійний друг, зрозуміло, не дав належного ходу цій справі – все обмежилось формальними відписками. І «спеціалісту з підробки протоколу» тоді все зійшло з рук. А непокаране зло, як відомо, має властивість проявлятися знову і знову.

«Рука руку миє»

або «скільки мотузочці не витися, а кінець їй буде!»

І ось тепер уже прийшла черга Лемака виручати друга Шевчука. І знову в нагоді стає посада голови Постійної комісії з питань регламенту та етики, на яку у свій час Лемака активно просував тодішній голова КС Шевчук, і той безцінний досвід вирішення потрібних питань (не забувайте про вміння готувати «правильні» протоколи), який Василь Васильович набув на цій посаді.

Василю Васильовичу як людині порядній, яка пам’ятає добро і цінує дружбу, так хочеться допомогти другу, що він навіть не зважає на цілком ймовірний конфлікт інтересів. Водночас для НАЗК щодо стосунків Шевчука і Лемака – величезний шмат роботи в аспекті наявності обставин, що викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді Лемака при розгляді заяви Шевчука. Достатньо буде підняти певні попередні матеріали в КС, проглянути їхні дописи та фото в соцмережах.

До речі Василь Лемак не єдиний суддя КС, до якого можуть виникнути питання в контексті конфлікту інтересів при розгляді заяви Шевчука. У них у КС є ще один спільний друг – знедавна суддя КС Олександр Петришин, який Шевчуку з Лемаком складає компанію на багатьох-багатьох неофіційних заходах (з відпочинком включно).

Судячи по діях Василя Лемака, він особливо не заморочується відсутністю правових підстав та повноважень очолюваної ним Комісії для розгляду заяви друга Шевчука, не побоюючись йде на втаємничення документів, які відсилає своєму другу і які отримує від нього (переплутавши, мабуть, службову кореспонденцію з приватною). Хоча насправді боїться, бо вдається до схиляння керівництва секретаріату КС не відображати ці документи у системі електронного діловодства. Щоб убезпечити себе (хоча він буде стверджувати, що заради об’єктивності), Лемак ладен взагалі засекретити роботу Комісії, порушивши перед керівником секретаріату питання про присвоєння матеріалам з розгляду заяви Шевчука грифу «для службового користування».

Щоб раптом хтось із непосвячених у таємниці механізму протиправного «відбілювання» Шевчука не довідався про те, як «відповідно до Конституції і закону» голова Комісії Лемак організовує роботу з розгляду заяви свого друга. Видно є чого боятися і це добре розуміє пан Лемак, намагаючись зробити діяльність Комісії максимально закритою і завуалювати свою справжню роль у цьому процесі.

Керівник секретаріату КС Віктор Бесчастний, який безперечно в «темі» механізму розгляду заяви Шевчука, радий дослухатись до побажань голови Комісії Лемака – тим більше, що його бажання повністю співпадають з бажаннями в.о. голови КС Головатого. І вже в найближчу середу 26 квітня (примітно – у день чергових роковин Чорнобильської катастрофи) збереться Комісія з питань роботи зі службовою інформацією в КС, щоб вирішити, які саме матеріали у цій справі слід утаємничити від суспільства. Щоб Василь Васильович Лемак і ті, хто його у цій справі активно підтримує, могли спокійно зробити те, що потрібно – потрібно Станіславу Володимировичу Шевчуку.

А що потрібно Шевчуку – здогадатись не складно. Йому потрібна юридична реабілітація, яка б дозволила отримати статус судді КС у відставці, що у свою чергу дасть можливість претендувати на отримання близько 17 млн гривень за «вимушений прогул» та призначення солідного щомісячного довічного грошового утримання судді.

Заради цього на Конституцію та закон можна й не зважати. Тим більше, що рішення буде колегіальним і ухвалюватиме його Конституційний суд, який, як свідчить низка його вочевидь свавільних рішень, «може все» – коли потрібно. Правда, не все і не завжди йому «сходило з рук».