Влада росії вже настільки набридла своїми брехливими заявами, що навряд чи знайдеться свідома людина, яка продовжує їм вірити.
Впертість, з якою кремль просуває (намагається) наратив про початок так званої СВО, як превентивний захід проти загрози для росії з боку України, що стала “інструментом” у руках кривавого агресивного Заходу, вже навіть не викликає огиди. Тільки зверхню посмішку на адресу того, хто таке марення “несе в маси”.
Але це впертість, схоже, не має кінця і краю. Нещодавно, високоповажний (насправді – гидкий, облізлий і нікчемний носій кінської голови) міністр закордонних справ росії лавров, зірвав оплески та регіт залу, коли під час візиту до Нью-Делі заявив, що росія намагається зупинити війну, в якій “Україна напала” на росію”.
“Ви знаєте, війна, яку ми намагаємося зупинити, і яку було розпочато проти нас з використанням народу України. Звичайно, вона вплинула на політику росії, у тому числі – енергетичну”, – сказав головний “дипломат” (стендапер) рф. Шановна аудиторія давно так не реготала.
Міф про якусь примарну “загрозу з боку іншої країни”, на яку “накинув оком” загарбник, дуже часто використовували різні диктатори протягом багатьох років.
Так званий “превентивний удар” – це військова дія, яку одна країна здійснює проти іншої країни на підставі очікування чи можливості нападу від цієї країни. Історія знає кілька прикладів воєн, які розпочалися під фіктивним приводом превентивного удару:
Війна в Іраку (2003). У 2003 році США, за президентства Джорджа Буша-молодшого, розпочали війну проти Іраку. Офіційно приводом для війни стала підозра про наявність озброєних засобів в Іраку, а також підозру щодо зв’язків режиму Саддама Хусейна з терористичною організацією “Аль-Каїда”. Однак пізніше виявилося, що ці приводи були фіктивними, а озброєні засоби не було знайдено.
Війна між Ізраїлем та Єгиптом (1967). У 1967 році Ізраїль розпочав війну проти Єгипту, оголосивши про “превентивний удар” проти єгипетських військ, які перебували на кордоні.
Офіційним приводом став високий рівень військової готовності Єгипту, який міг бути провісником нападу на Ізраїль. Однак багато дослідників вважають, що Ізраїль почав війну, щоб розширити свої території, а не для захисту від можливого нападу.
Офіційним приводом для війни був інцидент на польсько-німецькому кордоні, коли німецькі військові заявили, що польські війська напали на них. Однак цей інцидент був спровокований самими німецькими військами, які насправді були першими, хто перетнув кордон. Чимало істориків вважають, що насправді приводом для війни була територіальна амбіція нацистського режиму, а не загроза з боку Польщі.
Війна росії з Грузією (2008). У 2008 році росія розпочала війну з Грузією, оголошуючи про “превентивний удар” проти грузинських військ, які, на її думку, намагалися захопити регіон Південної Осетії. Офіційною причиною війни стали напади грузинських сил на російський миротворчий контингент, який діяв у Південній Осетії. Однак багато дослідників вважають, що насправді приводом для війни були політичні та геополітичні інтереси росії в регіоні, а не захист національних інтересів.
У всіх цих випадках привід для воєн був знайдений або створений, щоб виправдати воєнні дії країн, які насправді мали інші мотивації. Це дуже небезпечно, оскільки такі війни можуть мати катастрофічні наслідки для миру та людського життя.
Сама ж росія, як СРСР, постраждала від нацистської Німеччини, коли німецькі війська перейшли кордони СРСР о 4 ранку 22 червня 1941 року. Там також приводом агресії з боку Рейху були плани кремля щодо свого наступу. Як не гірко визнавати, але загибель за різними даними від 5 до 8 мільйонів українців, тобто близько 16-25% загальної чисельності населення України на той час, була спровокована саме агресивними планами кремля.
Практично всі фейкові “превентивні війни” закінчилися дуже погано саме для агресора. Але сучасний кремль та його глава дуже погано вчили історію і зробили зовсім не ті висновки, які треба було зробити. Сучасна історія обов’язково поповниться ще однією сторінкою з поразкою та тотальною руйнацією країни-агресора, що з божевільною впертістю продовжує розповідати казки про “превентивність” власного злочину.
– Юрий Федоренко