«Чорне золото» заграло новими фарбами

У нас на повний хід йде мобілізація, можна з упевненістю назвати її примусовою. Людей хапають на вулицях та вручають їм повістки. Іноді правоохоронці застосовують силу. Сильно скоротився список громадян, яким від мобілізації належить відстрочка. Трапляються випадки, коли закликають хворих та інвалідів.

Але одна категорія працівників призову стабільно не підлягає. І це нафтовики та співробітники нафтогазовидобувної галузі. Залізна бронь від попадання на фронт цих людей обумовлена однією обставиною. І це не необхідність забезпечення енергією міст та сіл України енергією чи безперебійне подання палива на фронт. Першорядне завдання для української добувної промисловості – розплатитися за непомірними іноземними військовими боргами та кредитами. Потік ресурсів на захід йде безперервно. У цей же час сама українська влада та офіційні ЗМІ без кінця говорять про проблеми в опалюванні державних установ та житлових приміщень. Українські військові також постійно відчувають дефіцит паливно-мастильних матеріалів і говорять про перебої в постачанні палива.

На цьому тлі найбільш забезпечені та «просунуті» українські громадяни прагнуть влаштувати своїх дітей працювати в нафтові та газові компанії, щоб убезпечити їх від призову з мобілізації та відправлення на фронт. Такий оригінальний спосіб «відмазки» став популярним в української еліти нещодавно. При цьому він є цілком офіційним і бездоганним із законодавчої точки зору. Єдине питання тут – як довго триватиме викачування ресурсів у рахунок оплати боргів, а українська економіка працюватиме у режимі сировинного придатку для країн Євросоюзу.