Крах бізнес-імперії: активи олігарха Юрушева пустять на вітер доньки-готельєри та зять-шоумен

Леоніда Юрушева можна назвати мастодонтом українського бізнесу. Донеччанин починав свій шлях до великих грошей з угруповання “Аліка Грека” у 90-х, десятками років дбайливо розбудовував бізнес-імперію, застосовуючи як підприємницькі здібності, так і бандитські методи та зв’язки у владі. Проте кар’єра 77-річного олігарха приходить до свого заходу. У перспективі його активи опиняться в руках нащадків, що більше цікавляться Instagram-блогерством, ніж веденням бізнесу.

Темне минуле мільярдера

Коли мова заходить про українських олігархів, ім’я Леоніда Юрушева виринає вкрай рідко. Хоч бізнесмен і не покидає рейтинги найбагатших українців вже останні 17 років, проте його персона завжди залишалась “у тіні”, поза увагою широкої громадськості. Рідкі згадування у ЗМІ – це і старання самого Юрушева. Непублічність мільярдера межує з конспіративністю. Так, у відкритому доступі можна знайти лише дві світлини Леоніда Юрушева, яким, схоже, не один десяток років. Зять олігарха шоумен і політик, що не відбувся, Олександр Скічко в інтерв’ю “Главкому” розповів, що його тесть негативно реагує на будь-яке згадування свого імені у ЗМІ. Водночас донька Єлизавета Юрушева в інтерв’ю для видання “Ліга.Бізнес” запевнила, що її батькові немає чого приховувати, а відлюдькувість – це його “психотип”.

Олександр Скічко

Чи справді мільярдерові з 90-х немає чого приховувати? Питання риторичне. Почнімо з того, що дані про його минуле досить розпливчасті. Відомо, що Юрушев народився у 1946 році у Донецьку. Із 14-ти років начебто працював на Донецькій меблевій фабриці, потім служив у совєцькій армії. Про освіту майбутнього олігарха даних у відкритих джерелах немає. Припускають, що навчатися Юрушев міг у одному з гірничих технікумів. У 1988 році почав займатися кооперацією, як тільки її легалізували в СССР.

Леонід Юрушев

За даними ЗМІ, на початку 90-х перспективний бізнесмен входив до так званого “єнакіївського” кримінального угруповання. Був у близькому оточенні “Аліка Грека” – відомого донецького авторитета Ахатя Брагіна, президента футбольного клубу “Шахтар”. У його “бригаді” відповідав за валютні операції. Тоді ж, імовірно, познайомився з Рінатом Ахметовим і Віктором Януковичем. Після вбивства Брагіна у 1995 році був змушений тікати до Австрії. У 1996-му отримав паспорт Греції (Юрушев – етнічний грек), за непідтвердженими даними також має австрійське громадянство.

Повернувся в Україну, за однією версією, на початку 2000-х, за іншою – у 2005 році. У 1999-му очолив ревізійну комісію банку “Форум”, у 2001-му – став головою його наглядової ради. У 2006-му став прямим власником фінустанови і вже наступного року продав 60% акцій німецькому Commerzbank AG. У “нульових” також активно розвивав машинобудівний бізнес у партнерстві з власником групи “ТАС” Сергієм Тігіпком. У 2002 – 2003 роках бізнесмени приватизували Кременчуцький сталеливарний завод, взяли під контроль Крюківський вагонобудівний завод і дніпровський “Дніпровагонмаш”. Проте вже у 2005 – 2006 роках між бізнес-партнерами розгорілась справжня війна за контроль над цими активами – з рейдерськими захопленнями, а також – побоїщем у стилі 90-х у Дніпропетровську 17 травня 2006 року, коли двісті молодиків кремезної статури з битками та кастетами напали на збори акціонерів Кременчуцького заводу, які саме готувалися усунути з посад менеджмент Юрушева.

Тоді за земляка заступився власник “СКМ” Рінат Ахметов, що придбав частину акцій Кременчуцького заводу. Конфлікт вирішився у 2008-му році, коли Юрушев і Ахметов продали свої пакети акцій у машинобудівній сфері Тігіпкові та Ігорю Коломойському.

Від “кидків” інвесторів до крадіжки на вагонах: становлення олігарха

У партнерстві з Ахметовим греко-український бізнесмен вивів на новий рівень свій бізнес у сфері нерухомості. Ще у 2001 році Леонід Юрушев заснував будівельну компанію “Ярославів Вал”, яка у “нульових” займалась звичним для України “кидаловом” інвесторів. Зокрема, у 2002-му вона виграла тендер на будівництво грандіозного аквапарку на озері Тельбин у Києві. Акції товариства “Аквапарк” були успішно розпродані, проте споруда так і не з’явилась.

У 2005-му “Ярославів Вал” ввів в експлуатацію першу чергу елітного бізнес-центру “Леонардо” у Києві. Рінат Ахметов співфінансував цей проект. Не без підтримки “короля Донбасу” наприкінці 2000-х – на початку 2010-х Леонід Юрушев створив вітрину свого бізнесу – збудував низку престижних готелів у середмісті столиці. Це п’ятизіркові “InterContinental Kyiv” і “Fairmont Grand Hotel Kyiv”, чотиризіркові “Holiday Inn”, “Riviera House” і “Alfavito”. На президентських виборах 2010 та парламентських 2012 в готелі “InterContinental” розміщувалися передвиборчі штаби Віктора Януковича та “Партії регіонів”. За президентства Януковича Юрушев був наближений до “сім’ї” – олігархічного клану президента-зрадника.

У 2010 році колишній працівник меблевої фабрики зайшов у деревообробний бізнес, запустивши перший в Україні завод із виробництва деревоволокнистих плит – “Коростенський завод МДФ”, а у 2015-му – заснував “Українську холдингову лісопильну компанію”.

Період 2014 – 2015 років, коли Кабмін очолював Яценюк, був для олігарха дуже плідним. У складний час після втечі патрона Януковича та початку російсько-української війни Леонід Юрушев зміг не лише зберегти, але й дещо наростити свої статки, потрапивши у десятку найзаможніших українців. З цим періодом пов’язані і найгучніші корупційні скандали, до яких був причетний підприємець. У 2014-му виконувачем обов’язків гендиректора “Укрзалізниці” став Максим Бланк – колишній менеджер Юрушева. За дивним збігом обставин, “Дніпровагонрембуд” олігарха почав один за одним вигравати тендери державного перевізника на ремонт пасажирських вагонів. Сума підрядів сягнула півмільярда гривень. Це була не єдина “залізнична” схема бізнесмена, яка працювала у той час. Згідно з розслідуванням “Слідство.інфо”, тоді ж інша криворізька фірма Юрушева продавала “Укрзалізниці” напіввагони за учетверо завищеною ціною, “розпилявши” таким чином 5 мільярдів гривень.

Також у 2014-му, згідно з розслідуванням “Радіо Свобода”, підконтрольна Юрушеву компанія “БФ енд ГБ тревел рітейл” виграла тендер на торгівлю д’юті-фрі на території аеропорту “Бориспіль”. Такі успіхи на конкурсах журналісти пояснювали зв’язками між бізнесменом та тодішнім прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком. ЗМІ відкрито називали Юрушева “спонсором” політика.

Станом на 2023 рік бізнес-імперія Леоніда Юрушева включає елітні готелі “InterContinental Kyiv”, “Fairmont Grand Hotel Kyiv”, “Riviera House”, “Alfavito”, девелоперську компанію “Ярославів Вал”, потужні підприємства лісової промисловості “Коростенський завод МДФ” і “Українська холдингова лісопильна компанія”, один із найбільших в Україні Дніпровський вагоноремонтний завод (АТ “Дніпровагонрембуд”), компанії з торгівлі морепродуктами (“Скандинавія”) та д’юті-фрі (“БФ Груп”). Це неповний список. Увесь цей різноплановий і масштабний бізнес поки тримає в своїх руках вже немолодий 77-річний мільярдер. Бажаємо Леоніду Юрушеву здоров’я та наснаги. Проте треба визнати, що вік у олігарха справді поважний і настав час серйозно задуматися про свою заміну. Чи встиг бізнесмен її підготувати?

Великі сподівання Леонід Юрушев покладає на своїх дітей – 40-річну доньку Анастасію та 35-річну Єлизавету. До початку повномасштабного російського вторгнення сестри активно допомагали батькові керувати бізнесом. Єлизавета – керуюча готелями “Fairmont” і “Riviera”, має частки в “Українській холдинговій лісопильній компанії”, “Ярославовому Валу”, “Унібудінвест Менеджменті”. Також є співзасновницею розважального комплексу “Cuba Camp” на Трухановому острові в Києві. Анастасія є гендиректоркою “InterContinental Kyiv”, її чоловік Олександр Жолінський працює її заступником. Залучив до справи мільярдер і свою дружину – 72-річну Наталю, що опікується готелем “Alfavito” та володіє франшизою у Києві канадської мережі готелів “FairmontHotels & Resorts”.

Донька Юрушева, Анастасія

Обидві доньки олігарха дитинство провели за кордоном, середню освіту отримували у школі в Австрії, де їхньому батькові довелося на певний час “залягти на дно”. Вищу освіту старша Анастасія здобула в Англії, де навчалася на юриста. Тоді як Єлизавета вивчилась на журналіста в австрійському виші, практику проходила на німецькому телеканалі ATV, потім у редакції австрійського журналу WOMEN. У середині 2000-х сестри повернулися в Україну. Проте за фахом працювати не стали, прилаштувавшись у батька під теплим крилом. Щоправда, Єлизавета Юрушева намагалась робити самостійні кроки в бізнесі: у 2006 році відкрила мережу бутиків Manhattan у Києві та Дніпропетровську. Проте справа не “вигоріла”, тож від самостійного плавання довелося відмовитись. Врешті-решт, дівчина отримала сертифікат готельєра у швейцарській Hospitality Management School, щоб працювати на батька у готельному бізнесі.

Донька Юрушева, Єлезавета

В інтерв’ю ЗМІ Єлизавета чесно зізнається, що готелі – це її “кохання”, а от інші напрямки батькового бізнесу скоріше навіюють нудьгу. “Виробництво великого задоволення не приносить”, – поскаржилась молодша донька олігарха у розмові з “Ліга.Бізнес”, розповівши про спроби батька залучити її та сестру Анастасію до управління деревообробними підприємствами.

На відміну від Леоніда Юрушева, Єлизавета публічності не уникає. Навпаки – активно веде соцмережі (в Instagram має 46,8 тисяч підписників), де вражає модними образами та полюбляє ділитися подробицями приватного життя. Новини про це, зокрема, про стосунки Єлизавети з її чоловіком Олександром Скічком, регулярно публікують таблоїди. Від початку повномасштабної війни донька мільярдера перебуває за кордоном, наразі – в італійському Мілані, де діти Юрушевої пішли до школи. Сісти за парту вирішила і сама 35-річна бізнесвумен: Єлизавета розповіла, що взялася здобувати освіту fashion-дизайнерки. Як бачимо, донька олігарха та потенційна спадкоємиця його бізнес-імперії – натура творча. Проте у сферах вагонобудування чи переробки лісу дуже мало фешну та гламуру. Тут необхідно глибоко розуміти специфіку виробництва. Це і не те саме, що керувати фешенебельними готелями. Крім того, як ми розповідали вище, багато чого у бізнесі Леоніда Юрушева зав’язано на зв’язках із чиновниками та на корупційних схемах. У тонкощах цієї “моди” також доведеться розбиратися “світським левицям” Анастасії та Єлизаветі.

Олександр Скічко та Єлезавета

Можливо, у цьому їм допоможуть їхні другі половинки – зяті олігарха Юрушева. Ось, до прикладу, Олександр Скічко – цілий колишній народний депутат, ще й ексголова підкомітету Верховної Ради з питань залізничного транспорту, колишній очільник Черкаської обласної державної адміністрації. Хоч у минулому – комік-пародист, телеведучий, конферансьє і автор досі не побитого рекорду України з кількості одночасно одягненої білизни (у 2012 році одягнув на себе одразу 69 пар трусів) – але за останні роки мав таки набити руку в управлінській діяльності?

Справді, перебуваючи у парламенті, Олександр Скічко приніс користь своєму тестю та його бізнесу. Серед іншого, успішно лобіював легалізацію грального бізнесу, в результаті чого перші казино в Україні відкрилися в готелях Юрушева. Головування Скічка у залізничному підкомітеті також було впору олігарху. Леонід Юрушев активно просував родича на посаду голови “Укрзалізниці” (у 2014-му році з Максимом Бланком йому вже це вдавалося). На початку 2020-го ЗМІ називали Скічка неформальним “смотрящим” за державним перевізником. Ексшоумен у той період активно критикував діяльність керівництва “Укрзалізниці”, інспектував електрички та залізничні депо. Проте крісло гендиректора йому так і не дісталося. Натомість, у січні 2021-го “слуга народу” очолив Черкаську ОДА. На посаді пробув трохи більше року: почалось повномасштабне вторгнення Росії, а у ролі воєнного губернатора Скічко виглядав ще кумедніше, ніж у ролі цивільного. Керівником області став генерал-майор ГУР МО Ігор Табурець. Взагалі за час свого губернаторства найбільше Скічко запам’ятався невиконаними обіцянками: їх назбиралося аж 19, за даними порталу “Слово і діло”. За цим показником у 2021-му році Олександр Скічко лідирував з-поміж інших очільників українських областей.

Олександр Скічко та Єлезавета

Скічко став частиною родини Юрушевих у 2017 році, коли одружився з Єлизаветою. До узаконення стосунків пара зустрічалась, принаймні, кілька років, оскільки їхня спільна донька Наталя 2015-го року народження. Вже ставши законним чоловіком Єлизавети, він виховував її сина Даніеля від першого шлюбу з громадянином Австрії Давидом Конігсхофером. 24 квітня минулого року у подружжя народилась друга спільна дитина – донька Ганна.

У 2020-му та 2021-му роках Олександр Скічко подавав електронні декларації, де вказав і доходи дружини. З нерухомості у доньки олігарха була квартира у Києві площею 660 кв. м. і будинок в Обухівському районі Київської області на 1 240,5 квадратів. У її чоловіка – дві квартири в столиці, які він придбав у червні 2019-го – за місяць до парламентських виборів – за 7,1 млн гривень. У Черкасах колишній шоумен має частку квартири батьків. Серед цінного рухомого майна Скічко вказав два годинники Rolex і один Bell & Ross. Про коштовності дружини не розповів. Із транспорту у тодішнього нардепа була автівка BMW 730LD 2017 року, причіп і гідроцикл. Все придбане у 2018-му. Дохід Скічка у 2020-му році склав 941 тисячу гривень, із яких 480 тисяч – зарплатня нардепа, а 490 тисяч – подарунок від дружини. Річний дохід Юрушевої, натомість, сягнув 26-ти мільйонів гривень. Левову частку цієї суми, 22 мільйони, донька мільярдера отримала як дивіденди у фірмі “Унібудінвест Менеджмент”. На рахунках Олександра Скічка у ПУМБ, “Приватбанку” та “Райффайзен Банку Аваль” – понад 705 тисяч гривень, 4 332 долари, 886 євро. Єлизавета Юрушева більше довіряє “Альфа Банку”, що належить громадянам РФ. Там донька Леоніда Юрушева зберігала 527 тисяч доларів. Готівкою подружжя запасло 2,25 мільйона гривень, 934 тисячі доларів, 190 тисяч євро.

Цікаво, що на початку 2022-го року Національне агентство з питань запобігання корупції виявило недостовірні дані у декларації Олександра Скічка. Зокрема, тодішній голова Черкаської ОДА не вказав вартість трьох своїх коштовних годинників. Скічко пояснив, що у нього нібито не збереглися документи, які підтверджують вартість. Також чиновник “забув” вказати дані про підприємства “Коростенська ТЕС” і “Щит-енергія”, власницею яких є його дружина. Зрештою, детективи НАЗК не знайшли у діях Скічка ознак правопорушень.

Роком раніше, у квітні 2021-го, подружжя потрапило у “ковідний” скандал. Журналісти програми “Схеми” оприлюднили сюжет про пишне святкування у готелі “Fairmont” дня народження Алли Барановської – дружини одіозного “слуги народу” Миколи Тищенка. Гучний бенкет із десятками гостей відбувся у той час, коли в Києві діяли найсуворіші карантинні обмеження – були зачинені всі заклади громадського харчування. Вечірка закінчилась святковим салютом з Труханового острова навпроти “Fairmont”. Примітно, що Київрада заборонила використання піротехніки в місті ще у 2019-му році, у зв’язку з війною на сході. У сюжеті “Схем” “засвітилися” і Скічко та Юрушева. Журналісти зняли на відео, як пара покидала вечірку. Поліція тоді розпочала кримінальне провадження за частиною 1 статті 325 КК (“порушення санітарних вимог”). Єлизаветі Юрушевій, як керуючій готелю, загрожувало до 51 тисячі гривень штрафу, до шести місяців арешту чи до трьох років обмеження волі. Проте до суду справа так і не дійшла.

Анастасія з чоловіком

Можна уявити собі реакцію Леоніда Юрушева на такі скандали, у які потрапляють члени його родини. Сам олігарх ніколи не дозволяв собі поведінки, яка б привертала непотрібну увагу до його персони та його справ. Юрушев завжди виходив сухим із води. Нині ж бізнесмена з 90-х не може не турбувати інфантилізм родичів, які у перспективі стануть господарями його бізнесу. Що станеться зі схемами, які він дбайливо вибудовував, яка доля заводів, власність на які виборював у кримінальних розбірках? Неважко спрогнозувати, що спадкоємці бізнес-імперії швидко позбудуться цих активів, за винятком хіба що готелів. Чи розуміє 77-річний бізнесмен, що справа його життя приречена на крах, спостерігаючи за своїми доньками та зятями? Скоріше за все, що так, але вдіяти щось уже пізно.

Леонід Юрушев зберігся як релікт кримінально-олігархічної епохи, що тривала в Україні у 90-х – 2000-х роках. І ця епоха остаточно відійде у минуле, коли відійдуть такі люди як Юрушев. Мабуть, це і на краще, адже в Україні майбутнього, яку нині виборюють на фронті наші захисники, місця для корупційних схем і напівкримінальних методів із 90-х не буде