«Неспійманий»: 5 маловідомих фактів про Григорія Сковороду

З нагоди 300-річчя Григорія Сковороди (3.12.1722 – 9.11.1794) пропонуємо довідатися більше про видатного українського філософа і педагога, який зображений на 500-гривневій купюрі.

Особливості походження

З огляду на те, що батько філософа був «малоґрунтовий» козак, тривалий час поширеною була версія (особливо популярна в радянський час) про нужденне дитинство Григорія Саввича. Але відомо, що Савва Сковорода торгував горілкою на лубенському ярмарку – зберігся документ про сплату ним чималого ярмаркового збору. Тобто, попри малоземельність, є підстави вважати, що сім’я не бідувала.

Зрештою, дуже малоймовірно, щоби син бідного козака потрапив на навчання в Києво-Могилянську академію. Це навіть нетипово для нащадка заможного козака – у Могилянці, як правило, вчилися діти козацької старшини та духовенства. Можливо, тут юному Григорію допомогли родичі, які зробили кар’єру по церковній лінії.

Дівоче прізвище матері – Шангирей – вказує на те, що предки Пелагеї Степанівни мали татарське походження. Тож можна сказати, що Сковорода – це не лише українська, а й до певної міри кримськотатарська спадщина.

Козацький рід Шангиреїв відомий із часів Хмельниччини. До речі, від Федора Шангирея (рідний брат діда філософа) пішла гілка роду, яка невдовзі породичалася з Лермонтовими – його правнук Акім Шангирей був троюрідним братом і близьким другом відомого поета.

Невідомий музикант

Григорій Сковорода був людиною музично обдарованою. Він близько чотирьох років співав у придворній імператорській капелі (альт), зокрема, на урочистостях з нагоди коронації імператриці Єлизавети І в Москві. Зрештою, з пересічного співака сковорода піднявся до уставника, тобто керівника хорової групи. Погодьтеся, людину без розуміння музики, за один голос, не взяли би на таку роботу.

Відомо також, що у зрілому віці грав на кількох музичних інструментах – від флейти до бандури. Цілком імовірно, що Сковорода писав музику, але вона до нас не дійшла.

Дауншифтер

Сковорода не зробив кар’єри – ані придворної, ані викладацької – хоча мав для цього дуже хороші перспективи.

Перша серйозна робота в імператорській капелі була неабияким соціальним ліфтом. Найбільший успіх тут зловив інший козачий син Олексій Розумовський, який став особою дуже наближеною до імператриці. У підсумку, співак придворної капели (бас) став графом і фельдмаршалом і посприяв, щоб його молодшого брата зробили президентом академії наук і гетьманом.

(https://ord-ua.com/2010/01/17/ukrayina-vtecha-vid-imperiyi/)

Карколомна доля Розумовського, звичайно, виняток. Але чимало співців придворної капели потім переходили на іншу службу і отримували чини, дворянство і маєтки. Скажімо, далекий родич Сковороди по материнський лінії Ігнат Полтавцев теж починав співаком придворної капели, а дослужився камер-фур’єра (придворний чин) і полковника (армійський), отримавши на додачу до спадкового дворянства земельні володіння та понад 600 кріпаків. Натомість Сковорода вийшов у відставку в низькому чині придворного уставника (з огляду на це до нього, відповідно Табелі про ранги, інколи зверталися «ваше благородіє»).

Викладацька кар’єра обізнаного й обдарованого педагога Сковороди не склалася значною мірою тому, що він не прийняв чернечий постриг (а також тим, що Григорій Саввич був людиною з характером і не корився начальству). Тут можна сказати, що викладачеві богословських дисциплін на той час годилося мати сан і бути ченцем. Це ніби як зараз викладачеві вищого навчального закладу треба мати науковий ступінь.

Словом, у Григорія Саввича були вагомі підстави сказати своє сакраментальне «світ ловив мене та не спіймав».

Справді народний автор

Сковорода писав не розмовною, а якоюсь канцелярською мовою – не українська, але й не російська, а якась слов’яноруська. Невдовзі його земляк з Полтавщини Котляревський (молодший на 47 років, але писати починав ще за життя Сковороди) напише свою «Енеїду» живою, соковитою українською мовою.

Але при всьому тому саме Сковорода став питомо народним автором. У журналі «Основа» за вересень-1862 є нарис про торгівлю книжками на ярмарках у Харківській губернії. Серед іншого там йдеться, що твори Шевченка чи Куліша брали люди освічені – пани чи підпанки, або панночки, молодь брала «дешевеньке й кумедне», а натомість «з людей» (себто селян) питали: «Чи нема чого Сковородиного, або про Сковороду?». Оце визнання!

Творець середовища і довготривалих наслідків

Останні 25 років свого життя Сковорода був домашнім вчителем, мандрівним філософом та просвітником. Утім, не варто зводити цю його діяльність до пофігістичного хіпування. Мандруючи і навчаючи, Сковорода творив середовище.

«Перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода, – наголошував академік Сергій Єфремов. – Жертви на новий університет… посипались головним чином од учнів Сковороди, знайомих та приятелів його, і тих жертв зразу ж набралось на велику, як на той час, суму — 400 000 карбованців. Впливу од Сковороди безперечно зазнав і батько нового українського письменства Котляревський, і батько української повісти Квітка».

Сковорода виплекав середовище, зусиллями якого постав університет у Харкові. Невдовзі саме там козацькі нащадки усвідомили себе українцями, а звідти українство рушило на Київ і далі на Львів. (https://ord-ua.com/2017/12/30/rozhdennaya-v-pograniche-830-letie-ukrainy/)

Дмитро Шурхало, для «ОРД»