Человек не терпит насилия!

ЩО ЗАВАЖАЄ НАМ ЗДОБУТИ ПЕРЕМОГУ У ВІЙНІ?

123342652 gettyimages 1238617899

Прийшов час усвідомити, що встановлення справедливого миру для України та усього цивілізованого Світу неможливі без перемоги українського народу над Росією. Звірства, що зробили москалі, пробачити не можна. І цей біль вже ніколи не пройде. Ніколи! Він існуватиме так довго, як буде битися серце хоч одного Українця.

Але чи насправді цієї перемоги прагне українська влада? Чи робить вона все необхідне, щоб Росія зазнала поразки, щоб путін та його посіпаки уникнули покарання за ці звірства?

Зупинитися варто лише на двох моментах, бо вони найкраще ілюструють, кого насправді «прикриває» нинішня українська влада, замість того, щоб виконати свій конституційний обов’язок, свою святу клятву Українському народові: захистити суверенітет і територіальну цілісність України, сприяти розкриттю воєнних злочинів та забезпечити справедливе покарання.

1. Війна

Перше, чому навчають у військовій академії Westpoint – це організовувати оборону таким чином, щоб зберегти стратегічні ресурси.

З огляду на той факт, що за декілька годин до початку воєнних дій з боку Росії, влада рятувала олігархів та їхніх близьких, а готовий до відльоту в німецький Лейпциг літак «Мрія» залишився у Гостомелі, легко зробити висновок про те, що є насправді стратегічним ресурсом Банкової.

Друге, чому навчають військових – це планувати воєнні операції так, щоб знищити стратегічну військову інфраструктуру ворога, його логістику і скупчення сил на його ж території. Війни не виграються на своїх територіях. Війни виграють на території тих країн, що здійснили агресію.

Росія готувалася до нинішньої фази війни давно і дуже ретельно. Очевидно, що повноцінне планування значної низки воєнних операцій розпочалося ще у 20002002 роках. Не будемо поглиблюватися зараз у деталі та їхній аналіз. Наведемо лише квінтесенцію такого аналізу: жодна поступка Росії з боку України та Заходу, як і жодна санкція, якою би потужною вона не була, не могла і не може спинити цю війну. Ця війна має лише воєнне розв’язання і буде вирішена на полі бою.

Варто погодитися з аргументами, що санкції важливі. Вони значно послаблюють Росію і звужують коридори можливих способів ведення нею війни. Але не більше.

Майже всі міжнародні конвенції та резолюції, що регламентують правила ведення суходільних війн, використання зброї масового ураження та захисту цивільного населення, як і відповідальності за їхнє життя та здоров’я на окупованих територіях, були ухвалені ще до 1907 року. Росія їх визнала та належним чином ратифікувала.

Ключовим тут є факт, що усі ці правила розповсюджуються на суходільні війни. Але нинішню війну 2022 року Росія не визнала війною, назвавши її «спеціальною операцією». Воєнні ж дії 2014 року Росія назвала «поверненням Криму» та «громадянською війною на Донбасі».

Влада Україна вчинила так само і наразі не визнала, що анексія Криму, як і окупація території Донбасу, – це акт збройної агресії з боку Росії, і що Україна є у стані війни з Росією зараз.

Щоб це закріпити «юридично й на папері», як це любить повторювати путін, українська влада проводила вибори та вносила зміни до Конституції України. Їхній зміст полягав не у нагальній необхідності таких змін, а виключно в юридичному закріпленні факту невизнання Україною об’єктивного стану війну з Росією. Цим українська влада забезпечила можливість російському керівництву уникнути покарання за війну та надала їй форми, що дозволяє нехтувати міжнародними правилами ведення війн попри заборону чинного міжнародного права.

З правової точки зору (стаття 17 Конституції України та стаття 4 «Закону про оборону») відмова української влади визнати стан війни після фактичного початку воєнних дій – це акт відвертого колабораціонізму з метою забезпечити уникнення керівництвом Росії та її союзниками покарання та відповідальності за планування, підготовку, розв’язання та ведення збройної агресії (війни) та воєнні злочини, вчинені вищим керівництвом Росії і Білорусі в Україні.

Не менш осудним є і фактичне усунення юридичного фундаменту для здійснення оборони та захисту України всіма її громадянами. Адже без оголошення стану війни влада ігнорує фактичний початок воєнних дій, чим не допускає настання воєнного часу і фактично блокує можливість реалізувати свій святий конституційний обов’язок – захист суверенітету та територіальної цілісності України – для кожного українця.

Нехтуючи нормами міжнародного права та безпекою громадян України Верховна Рада вкотре ухвалила закон про затвердження указу президента, згідно з яким воєнний стан в Україні подовжено на 30 діб.

Спираючись на міжнародне і національне право можемо говорити, що оголошення стану війни – це не право когось, а обов’язок органів державної влади, якщо війна зі здійснення самооборони вже фактично йде.

Важливою умовою при цьому є два наступних моменти: 1) ми не починали війну першими, тобто не нападали на когось; 2) ми не загрожували війною комусь, тобто не давали приводу для її ведення комусь.

Право на війну, тобто ius ad bellum, може мати лише одна зі сторін воєнного конфлікту, а саме та, що обороняється. Проголошення стану війни є міжнародною декларацією країни, на яку здійснено напад, про початок застосування нею невідчужуваного права на самооборону, а отже – права на війну зі здійснення самооборони.

На відміну від цього, правовий режим воєнного стану (що і подовжила Верховна Рада на наступних 30 днів) – це право, що діє під час війни (ius in bello).

До того ж стан війни діє на всій території країн, що воюють (в Росії та Білорусі в однаковій мірі, як і в Україні) і на території інших країн, якщо вони вступлять у війну на чиємусь боці. Стан війни діє до укладання міжнародного миру, адже саме його порушено війною, що є злочином проти усього людства.

А воєнний стан діє лише на території юрисдикції, якщо так можна сказати, парламенту країни, який його запровадив. Дія цього правового режиму (права, що діє під час війни) обмежена територіально кордонами (або навіть окремими територіями) країни та визначена у часі вже на момент його прийняття.

Тобто, у Криму, як і на інших тимчасово окупованих територіях, правовий режим воєнного стану у формі, за змістом і часом дії, як його визначено указом президента та законом, ухваленим Верховною Радою, просто не діє, адже об’єктивна можливість його реалізувати там відсутня.

При цьому стан війни (на відміну від правового режиму воєнного стану) діє в однаковій мірі у Криму, на інших тимчасово окупованих територіях і на всій території країн, що воюють.

Міжнародне право визначає всю територію (суходіл, водні простори та повітряний простір над ними) країн, що воюють, театром війни.

У німецькому, як і у національному праві західних країн, стан війни розглядається виключно як Verteidigungsfall – стан здійснення (само)оборони. Стан війни вважається наявним і діє з моменту першого пострілу ворога, навіть якщо про цей стан (війни) проголошено пізніше.

Проголошення про стан війни, якщо самооборона вже здійснюється, – це обов’язок влади та оголошення нею невідчужуваного права України на війну заради здійснення своєї самооборони.

Якщо влада ухвалює рішення про введення правового режиму воєнного стану, обмеженого виключно підконтрольною Україні територією, без визнання стану війни, то вона де-юре фіксує втрату Україною суверенітету над окупованими територіями; відмовляє українському народові у праві здійснювати самооборону, зокрема, воєнними діями на території усього театру війни; фактично, сприяє агресору уникнути покарання за розв’язану ним війну, бо не визнає її об’єктивного факту.

Це власна компрометація влади, що не потребує доказів, бо оформлена у вигляді закону. З формально-юридичноъ точки зору закон про воєнний стан без оголошення стану війни – це закон про скасування суверенітету України.

І це не просто перевищення Верховною Радою і Президентом своїх повноважень. Це закон про втрату суверенітету українського народу.

Останній аспект трагічних наслідків для України та її Народу через не визнавання та не оголошення стану війни стосується «мирних перемовин» з Росією, куди за Указом Президента України від 4 квітня 2022 року № 211/2022 споряджено так звану «українську делегацію».

Відповідно до Конституції та законів України, зокрема «Закону про оборону», воєнний час закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно з нормами міжнародного права, зокрема Статуту ООН, кожна неспровокована війна є злочином проти людства, бо є порушенням міжнародного миру. Така війна має і може закінчитися виключно міжнародною мирною угодою, яка визначає політичні, юридичні та матеріальні наслідки для країни (чи низки країн, що брали участь у ній на боці агресора та (або) надали свою територію для її (війни) ведення), що її запланувала та вела.

Міжнародне право передбачає виключно такий шлях завершення війни, щоб агресор не міг фактично отримати перемогу (змусити до колаборації або до виконання своєї волі, обмежити суверенітет тощо) над країною, що стала жертвою його агресії, прикриваючись фактом укладанням «мирної угоди» з ним.

Неспровокована війна Росії проти України є найтяжчим злочином проти усього людства, бо порушує міжнародний мир. Тому фундаментом чинного міжнародного права є розуміння, що укладання «мирних угод» з агресором (порушником міжнародного миру) поза площиною міжнародної мирної конференції та без визнання (оголошення) Україною стану війни з Росією будуть розглядатися міжнародним правом виключно як умови капітуляції України. За низки застережень такі «мирні угоди» можуть отримати юридичну кваліфікацію «угод про припинення вогню» та (або) «угод про перемир’я». У такому випадку в Указі Президента України про склад і повноваження делегації на такі перемовини це мало бути чітко вказано.

Якщо брати до уваги заяви офіційних осіб, які беруть участь у «перемовинах» з ворогом, то мова про якісь «гарантії безпеки» для України чи Росії має надати «мирній угоді» відтінок міжнародної.

На фоні того, що такою «угодою» ще раз закріплюється вже і до (без) війни існуючий статус України як позаблокової та без’ядерної держави (Стаття 17 Конституції України, Декларація про державний суверенітет України, Розділ ІХ та ціла низка міжнародних угод, ратифікованих Україною, зокрема Договір про нерозповсюдження ядерної зброї тощо), то стає очевидним, що зведення фактичного статусу України до предмету «перемовин» та його включення до тексту «мирної угоди» призначено виключно для штучного створення передумов (причин) та виправдання війни Росії проти України.

Очевидно, що предмет (неіснуючий статус) і непублічний характер «перемовин» з ворогом, як і сам таємний текст «мирної угоди», визначені самим ворогом. У них йдеться виключно про виправдання (через згоду України про них говорити) надуманих Росією і неіснуючих причин для війни.

Таким чином категорична відмова української влади визнавати стан війни з Росією попри фактичні воєнні дії з боку Росії визначає характер таких «мирних» перемовин виключно як узгодження умов та угоди про капітуляцію України.

У якості квінтесенції того, про що йшла мова вище, перерахую ще раз найголовніші негативні наслідки для України через відмову української влади проголосити стан війни попри фактичні воєнні дії Росії та тисячі воєнних злочинів, вчинених за наказом її керівництва:

1.Фактичне порушення Президентом України норм Конституції України та своєї святої присяги захищати суверенітет України та її територіальну цілісність.

2.Безкарність Росії та її керівництва за здійснення найтяжчого злочину проти людства – порушення міжнародного миру шляхом планування, підготовку, розв’язання та ведення нічим неспровокованої збройної агресії проти України.

3.Безкарність Росії та її керівництва за порушення нею міжнародних правил ведення війни, тобто за тисячі воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених російськими та військами союзників на території України.

4.Фактична згода української влади зробити предметом «перемовин» з ворогом відсутню у реаліях небезпеку з боку України звела все до статусу перемовин про умови капітуляції України.

Визнавши фактичний стан війни, на підставі невід’ємного ius ad bellum, оголосивши його згідно зі Статтею 106 Конституції України, Україна перевела би свій фактичний (статус жертви агресії) та статус Росії (агресора та держави-терориста) у площину міжнародного права, відкривши тим державам світу, що підтримують Україну, визначені міжнародним правом та національними законодавствами можливості змусити Росію припинити воєнні дії та скласти зброю. Наприклад, боротьбою з міжнародним тероризмом та його фінансуванням, переказом заарештованих російських активів у вигляді репарацій Україні, а найголовніше – визнанням факту будь-якої підтримки чи виправдання збройної агресії Росії, як і використання символіки російської армії, кримінальним злочином за аналогією з виправданням фашизму та голокосту).

Оголошення стану війни Україною надасть можливість проведення міжнародної мирної конференції за участю всіх країн, що визнали війну Росії та її посібників злочином проти всього людства. Окрім того буде визначена відповідальність Росії та її посібників за порушення нею (ними) міжнародного миру, окреслено її (їхнє) політичне майбутнє та статус, а також призначено розмір і модальність відшкодування (сплати репарацій) збитків і шкоди, нанесених Україні.

Відтак, без визнання (та оголошення) стану війни:

  • не буде упорядкованого міжнародним правом обміну полонених;

  • не буде дотримання правил та звичаїв ведення війн з боку Росії (заборона ведення бойових дій на території атомних станцій та дамб – найголовніші серед них);

  • не буде притягнення до відповідальності військових злочинців, включаючи керівництво Росії;

  • не буде визначено модальності для реституції та виплати репарацій;

  • не буде визначено ліній кордонів (делімітації) та графіків проведення їхньої демаркації.

У якості додаткового аргументу варто нагадати, що лише визнавши стан війни Україна визначить театром цієї війни всю територію воюючих держав (сухопутну, морську і повітряний простір над ними), на якій̆ вони потенційно можуть вести воєнні дії.

Цей аргумент є вирішальним, щоб зрозуміти, чому нам не могли «закрити небо». Адже така військова операція передбачала нанесення воєнних ударів по ракетним базам, аеродромам та воєнній інфраструктурі агресора та її союзників.

Проведення такої воєнної операції з боку, наприклад, НАТО без оголошення стану війни самою Україною призвело б фактично до війни НАТО з Росією без того, що Росія чи (та) її союзники розпочала(и) таку війну першою(ими).

Не беруся стверджувати, що країни НАТО дали би згоду на здійснення воєнної операції із «закриття неба» над Україною, якщо б Україна оголосила, що знаходиться у стані війни з Росією та її союзниками.

Усвідомлюючи всі наслідки такої воєнної операції НАТО, варто зазначити, що більшість воєнних експертів на Заході звернули увагу на нелицарський, скажімо м’яко, характер таких вимог із боку України. Агресивні вимоги, а часто відверто хамська та зневажлива риторика офіційних представників української влади та їхніх дорадників «закрити небо» мали характер провокації, бо робилися на фоні категоричної відмови української влади визнавати той факт, що Україна є у стані війни з Росією та її союзниками.

Крім того, Україна й досі не визнала Білорусь агресором і не розірвала офіційні дипломатичні стосунки з нею, хоча мала це зробити у перші секунди початку воєнних дій, бо напад було вчинено, зокрема, і з її території.

Тобто перший ракетний удар літаками НАТО, що мали «закрити небо» над Україною без визнання нею стану війни з Росією та Білоруссю, прийшовся би по воєнній інфраструктурі Білорусі. Формально це означало б скоєння акту воєнної агресії (нападу) НАТО на Білорусь. З усіма наслідками, що з цього витікають.

2. Воєнні злочини

Щоб не повторювати аргументи, наведені вище, перейдемо одразу до висновків:

1) Необхідно терміново ратифікувати Римський статут

Без ратифікації Україною Римського статуту, а тим самим без зняття усіх перепон для початку повноцінної роботи Міжнародного кримінального суду (МКС) в Україні, очевидно, навіть не вдасться покарати винних у скоєнні воєнних злочинів в Україні.

Можливо вдасться встановити окремих виконавців злочинних наказів керівництва Росії та її союзників. Проте покарати їх, як і саме вище керівництво Росії та Білорусі за віддання злочинних наказів майже неможливо: треба буде довести злочинний наказ у кожному воєнному злочині окремо.

Вище керівництво Росії і Білорусі потрібно карати за планування, підготовку, розв’язання та ведення збройної агресії проти України (так званий leadership crime). Тоді усі воєнні злочини вважатимуться такими, що вчинені за наказом вищого керівництва Росії та Білорусі.

Але це неможливо зробити без ратифікації Римського статуту Україною.

Чому? Тому, що Україна не визнала права (юрисдикції) за МКС розглядати питання відповідальності вищого керівництва агресора за збройну агресію проти України.

Заяви української влади про формування якихось спеціальних слідчих груп чи органів, коли є усе необхідне у МКС – це черговий акт сприяння агресорові, спосіб гарантування вищому керівництву Росії та Білорусі уникнення відповідальності за скоєні ними найтяжчий злочин проти людства і чисельні воєнні злочини проти людяності їхніми солдатами чи найманцями.

2) Потрібно викорінити олігархат як явище в Україні

Аналіз наявної інформації вказує на те, що українські олігархи були задіяні у плануванні нинішньої фази війни і беруть зараз активну участь в управлінні її перебігом. Більше того, нинішня війна спрямована на збереження авторитарного режиму в Росії та в Україні. Олігархи, яких влада захищає (дзвінок Байдену про захист Абрамовича цьому доказ, а також жодної санкції проти російських олігархів, яким належить 90% економіки України), вийдуть переможцями з цієї війни, як це було у 2004 і 2014 роках.

Влада збереже себе та підкріпить нинішню авторитарну олігархічну систему, що тримається на безмежній корупції і свавіллі олігархів та є майже клоном російської авторитарної системи.

Іншими словами, поки олігархи і корупція залишатимуться при владі в Україні – ця війна не закінчиться перемогою для України та вільного світу.

Що буде після 9 травня?

На сьогодні є три реалістичних сценарії:

  1. Українська армія вижене ворога з території України, включаючи Крим та Донбас, знищивши інфраструктуру російської армії на території Білорусі та Росії.

  2. Україна буде захоплена Росією та окупована її військами.

  3. Україна буде частково захоплена Росією (географія кордону не є важливою), а на незахопленій території зберігається нинішній олігархічний режим.

Два з трьох можливих сценаріїв означають поразку України, хоч і розтягнуту у часі.

Вірогідним є варіант третього сценарію, коли Росія після 9 травня проголосить про завершення „спеціальної операції в Україні“, анексує усі території, що будуть під її контролем станом на якесь (неважливою є дата) травня.

З огляду на те, що Україна так і не визнала збройну агресію Росії війною, кожна спроба відвоювати хоч міліметр української землі Росія вважатиме збройною агресією проти себе. І формально, якщо Україна не визнала агресію, унаслідок якої вона втратила ці території, війною, вона буде правою в очах свого населення.

Влада в Києві привітає припинення вогню й оголосить у свою чергу про припинення дії закону про воєнний стан у західних областях і почне підготовку до виборів. Так як російські війська будуть стояти на „нових“ кордонах з Україною, сотні тисяч наших найкращих побратимів буде на лінії фронту, що виключить можливість їхньої участі у виборах. Нинішня влада майже без конкуренції та особливих зусиль обирає себе на владу сама.

Що потрібно для перемоги України?

  1. Негайно визнати та оголосити згідно процедури міжнародного права стан війни.

  1. Негайно ратифікувати без застережень та у повному обсязі Римський статут МКС.

  2. Звернутися до ООН з проханням увести в дію положення Статті 53 Статуту ООН та почати процедуру виключення Росії зі складу ООН та його органів, у тому числі Ради Безпеки ООН.

  3. Звернутися до НАТО як міжнародної організації з проханням невідкладно взяти на себе функції організації Міжнародного штабу оборони України, першочерговим завданням якого має стати організація логістики, озброєння та навчання військових України, що дозволить озброїти та підготувати 400 000 військових вже до кінця поточного року, 800 000 до 1 000 000 – до кінця 2023.

  4. Звернутися до ЄС як міжнародної організації з проханням невідкладно взяти на себе функції організації Комітету з відбудови України.

Доцільним буде нагадати, що це має зміст лише у випадку, якщо Україна виконає обидва перших пункти. Без звільнення тих осіб, що несуть відповідальність за те, що цього ще не зроблено, ніхто не повірить Україні.

Через те, що застосування сили (тобто – війни) заборонені міжнародним правом, зокрема положеннями Статті 2, частини 4 Статуту ООН та Пактом Бріанда-Келлогга (Briand-Kellog-Packt), ратифікованими Росією, оголошення нею війни, що очікують найближчим часом, не може і не буде вважатися актом самозахисту для агресора. Проголошення Росією війни, за умови, що Україна визнає її стан негайно, не буде вважатися фактом, що перетворить незаконну війну на правомірну.

Початок війни без її оголошення, як це зараз зробила Росія, лише додатково обтяжує та підвищує її відповідальність за збройну агресію проти України.

Час минув, коли ми могли покластися на вищу силу. Зараз майбутнє України в наших руках. Ми переможемо лише тоді, коли визнаємо, що боремося. Боремося за Україну. Боремося за майбутнє світу.

Зараз настав наш час – час діяти!

Рух України за мир та злагоду

Оцените материал:
54321
(Всего 8, Балл 4.13 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

18 ответов

  1. Як и завжди — московськи вши та украинськи гниды
    Путинско-олигархичний тандем

  2. Путина треба повисити на кишках Посивилого,а Посивилого — в свою чергу —повисити на отрезанной мошонке рината акметова
    От вам простий рецепт остаточной перемоги

  3. Мы-то боремся за Украину а Посивилый с ринатом за кубышку с долларами
    Невже вас вводить в оману те,що ци скоты трохи со своеи кубышки кинули хробакам и ВСУ в виде гуманитарочки?
    Це якись там 0,005% вид того що вони высосалииз вымя Неньки за 30 рокив

  4. От вам проста логична цепочка — алгорит початку вийни
    Олигархия (в частности криминальный клоп акметов) привёл до влады януковича с метою посредством оного лоббировать свои интересы.Ну и попутно оптом прикупил на корню видсодкив 60 депутни верховнои рады. Янукович,в свою чергу обусловив Майдан.Небулоб Януковича(коня акметова) — небулоб Майдану бо небулоб создано предпосылок для оного. Згодны?
    Путин скористався тим що держава була ослаблена перманентной боротьбой олигархов за вымя Украини —вылучив зручний момент
    Так що трагедией Бучи,Марика та инших зруйнованих мист мы обязаны не только и не столько путину сколько «нашим» клептоманам — акметову,парАшенке,фирташу та иншим

  5. Для перемоги українцям потрібно ліквідувати філіал ФСБ(Православну церкву московського патріархату кіріла-путіна),забрати все нерухоме та рухоме майно московської церкви в Україні.Посади до буцегарні всіх колаборантів за співпрацю та фінансування рашистів та терористів це весь склад опзж від районного депутата до ВР.Мобілізувати всіх чоловік від 18 до 60 років які можуть тримати зброю в руках та повний наступ на ворога по всіх Україні від Львова до Ростова,від Білорусії до Севастополя тільки там можемо перемогти путінську армію бур‘ятіа та кадирівців!

  6. Маете рацию. Попьё ,особливо РПЦ МП — це пьята колонна.Эксплоутуя протухшу иудейську байку про байстрюка Христа доять деньги со старух.Ци кошти повинни йти на танки литаки а не в карман самозванних провайдерив Б-га.
    Якщо вжэе еде война и война НЕКОНВЕНЦИОНАЛЬНА — то чому нам стеснятися у её способах?Ну не маемо ядерной зброи,зате маемо наприклад коробок спичек и тайгу Дальнего Востока,або запальничку и московськи торфяники
    Де диверсии?Чому ще не горять мегаполисы на росии? Це так сложно здийснити?

  7. Добре що горить краснодарський край.Добре.Але це надо ставити на поток

  8. Война ето смерть и Смерть уродлива-можно сколько угодно противиться етой мысли убеждать себе в том что дух важнее тела-но от етого уродтсва никуда нескрытся. Украинской Армии совсем ничего немешает выиграть ету войну с московитами и они ее выиграют до полного освобождения всех захваченных земель. Но что-бы приблизить ету победу -сохранить жизни воинов и гражданского проукраинского населения- вернуть домой емигрантов нада власти быть честыми перед собой и гражданами Украины. Хватит вилять хвостом и заглядывать в глаза задницу ширинку окупанта -ето наблюдалось раньше и делается сейчас. По вине именно конкретных людей был сдан Херсон -проебан от тупости и похуизма Мариуполь и многое чего но сейчас небуду останавливатся -нельзя в силу понятных причин. Но если армия на соприкосновении воюет- маниврирует-наступает- терят людей-ресурсы то в тылу должен быть образцовый порядок-безприкословная дисциплина во всем :с докуметами- финансами-деловыми и частными поездками и частными встречами-фильтрациеей всех колаборантов и утилизациеей всей московской агентуры. Сигналы поступают серйозные из спецслужб союзных государств что в округ Зеленского фонит- протекает а ето риск для их оперативных источников.- могу высказать предположения откуда и нарисовать квадрат елира? провести логистику котрмер -но спрашивается а для кого?- им уже дважды -трижды в лоб открыто говорят-но оргвыводов нет-страно -очень даже тревожно сейчас тем более… Но для позитива : Что там за грохот в Крыму ? Ето пиздец крадется. А почему так громко ? А чего ему стесняться мост уже раздолбали? Спокойной ночи! Слава Украине.

  9. Бред. Повний бред. Автор цього бреду вважає себе крутим юристом, а насправді безмозгий двієшник.

  10. Абсолютная ерунда и высер. Хватило дочитать только до пункта про олигархов. ОбЪявим мы войну и что дальше? Что то будет по другому? Кто будет судить за преступления Путю и КО ? Да срать они хотели на это мижнародне право, никто его не засудит. Как платили за газ в рублях так и будут платить. Если бы имело место верховенство права и здравый смысл то РФ уже бы давно изолировали а так они играть в игру «полупокер» Где то они пидары а где то натуралы (это про ЕС). Нам оружие дали просто что бы эта война закончилась на нашей территории и дают аккуратно шо бы РФ нирассердилась и не перекрыла газ всем нах. Остальные проблемы олигархи и коррупция — после войны.

  11. Слава Ермаку и Аристовичу ! Слава ЗЕлескому генералисимусу Коломойского! Почему здали Херсон ?

  12. Колона оккупантов отходила из Киевской области и их можно было разьебать- Ермак сказал не трогать… заминировали две АЕС причём спокойно… сдали Херсон, Мелитополь, Бердянск… разминировали перешеек возле Крыма… на вопрос почему боевые действия ведутся в городах где куча мирняка а не в подступах к городу- чтоб пострадало как можно больше мирных и чтоб кацапы уничтожили как можно больше инфраструктуры а пиндосы глядя на это давали их санкциями… жидам в Украине не жить, они все граждане США и Великобритании… и в окопах гниуют не ихнее сыновья.

  13. …..они всегда граждане США и Великобритании и добавлю московии .-разве ето секрет? то для кого?

  14. Якщо вести розмову про колаборацію між владами України та Росії (свідомо не називаю їх урядами), то маємо говорити про системну, ретельно приховану і добре сплановану міждержавну співпрацю, а не якихось шпигунів чи агентів. Щоб робити те зло, яке робить зараз для України влада у ній, потрібні сотні і тисячі таких, як Єрмак. Збереження умов для того, щоб такі як він могли працювати для (не на!) ворога — ось одна із тактичних цілей війни.

    Через шпигунів не працює така система. Міждержавна колаборація, як уряду Пітена та уряду Гітлера — це приклад того, як це працює. Уряд ПеПо — це також яскравий взірець такої співпраці з ворогом.

    Бісмарк казав, що історію не можна творити. У неї потрібно вчитися, ретельно роблячи уроки, що її визначають. Особливо у стосунку до великого народу, яким є Український народ.

    Суспільство не консолідоване в Україні, а висновки робити не має як, бо відсутня платформа (майданчик) для їх конструктивного обговорення.

    В Україні відсутній суспільний діалог на основі правди. Бо правда не проривається до загалу. А якщо і з’являється якась теза, що на правді збудована, то відразу налітають арестовичі, геращенки та інші «дорадники» і оголошують свою правду.

    Нас чекає ще довгий процес трансформації та перетворень. Коли буде його початок? Це залежить від кожного із нас.

  15. Все животные равны но некоторые равнее. Джордж Оруел. Среди людей все тоже так. Мы знаем что в целом ровны но одни люди кажуться более достойными благ чем другие и на етом основанииии считают себе лучше других. Не верьте никому из властидержащих никогда кто пытается показать что Вы ниже его. Закономерное неизбежное следсвие отрицательного естественного отбора в результате которого на так называемой «гогсудаоственной службе» продвигаются вверх только аморальные дебилы с парализованной волей.-результатом имеем сегодня войну и хаос все ето происходило на наших глазах.-перечеслять их по алфифиту от ахметова медвечуков-суркисов и тисяч других маузер заклинит патроны плевать начнут. Но неугомонимые клоуны совсем уже безнадежны -незнают что-бы такое сделать чтобы хоть как-то напомнить о себе собственно о очередной раз декларирую свою аморальность и ничтожество. Але нам свое робить- бити ворога московыта всюди. Слава Украине.

  16. Ще пару мазков о позиции криминального клопа рината акметова у войни
    _________________________________________________
    » Вчера оккупационные власти Мариуполя собрали толпу людей на заводе Ильича, пообещали выдать всем якобы найденные трудовые книжки. Заявили, что завод будет восстановлен, но вот что интересно складывается.В качестве руководителя будущего завода упоминается фамилия бывшего топ менеджера метинвест Левченко В.И. Теперь вспоминаю, что ещё в марте, в самом начале, Левченко видели в с.Безыменное, он кстати проживает там и сейчас, и тогда ещё Левченко говорил специалистам с заводов.Которые уезжали из Мариуполя через безыменное, чтобы далеко не ехали, скоро всем будет работа. Тогда это выглядело смешным, а теперь понятно что все было спланировано заранее и люди, которые будут руководить определены давным давно.
    А теперь если вернуться в январь 2022. Левченко ушёл с должности Директора по ремонтам Метинвест. Или ушли. Перевели каким-то рядовым менеджером. Выглядело не совсем понятным. Недавно, с месяц назначили и сняли. Зачем? Конечно это моё предложение, но
    Действия и роль Левченко сейчас, в оккупации, мне кажется не его личная инициатива. Это если хотите, кандидатура от метинвест как смотрящего за заводами. Конечно планировалось совсем не так как случилось, что Азовстали нет. Планировалось несколько по другому
    Официально метинвест отмежевался от оккупантов, помогает армии, ахметов за Украину. Но…Чем тогда объяснить то, что россияне Погожев, Овчинникова и др топ менеджеры метинвест до сих пор не уволены!!!
    Мало того, вся эта нечисть сидит в Болгарии, получают миллионы и руководят компанией. Об этом метинвест молчит естественно. А если всплывёт фамилия Левченко и что он сотрудничает с оккупантами, то ответ ясен: «Он не топ менеджер метинвест, давно снят, его личная инициатива»
    Вывод следующий. О войне знали ахметов и метинвест. Знали, что Мариуполь сдадут. Директор Азовстали съебался ещё 23.02!!! Мразь мер съебался 24.02!!! План действий разработали, людей определили. Только вот АЗОВ в их планы не входил. Спутал все карты.

  17. Со следствием типа надо бороться ! О причинах даже заикаться не стоит. Как ловко они свою некометенось и явное предательство сваливают на других а видь поверят пройдохам ? раньше же верили когда снижали доходы . — и на руковдящие государственные должности и силовые структуры назначали явных врагов Украины.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

НОВОСТИ