Події, які розгорнулися в Україні 24 лютого не стали для більшості українців несподіванкою. Ті хто відстояв Київ у перші дні лютневого наступу від початку війни з Росією з 2014 року вели з нею бій.
Через шалену жадібність Путіна лінія фронту сьогодні не проходить однією конкретною ділянкою. Лінією фронту стала практично вся Україна, оскільки наступ Росії проходило чи не по всій лінії кордону з нею та “братською” Білоруссю одночасно.
Сила супротивника, що значно перевершувала вогневу силу, з перших днів війни змогли досить глибоко пустити свої пазурі в тіло України, але завдяки мужності та рішучості українських солдатів усі їхні плани були зірвані.
Однією з найважливіших битв, які Україна вела в ті перші дні війни, була битва за Київ.
Нам пощастило зустрітися з одним із її безпосередніх учасників, з командиром батальйону Архангела Михайла – Михайлом Майманом та взяти у нього інтерв’ю.
Михайло Майман: Слава Україні, мене звуть Михайло Майман, я — командир батальйону Архангела Михайла.
Сергій Куценко: Михайле, скажіть, будь ласка, а ось ми зараз стоїмо у якоїсь техніки? Що це за техніка?
Михайло Майман: Наша трофейна техніка, яку ми відібрали у командира підрозділу Рамзана Кадирова… командира кадировського батальйону, який утік у бік Росії та Білорусі.
Сергій Куценко: Ну, ось у вас цікаві номери на цій техніці зараз. Ви можете пояснити, як вони дешифруються чи пояснюються.
Михайло Майман: Це мій номер Михайло Майман, ММ 0001. Це перший трофейний автомобіль, який ми віджали у москалів.
Сергій Куценко: Ну а виходячи з цієї ситуації ви якусь планку поставили, скільки таких буде трофейних номерів?
Михайло Майман: Бачите – три нулі, один. Ось хочемо, щоб воно – один і три нулі.
Десь під тисячу. Вони відправили нам понад 5 тисяч техніки, я думаю, що ми тисячу собі залишимо
Сергій Куценко: А можете трохи розповісти про себе та про свій підрозділ, який ви очолюєте? Ось як ви опинилися на цьому місці, у цьому підрозділі, чи Архангел спустився до вас? Як було ухвалено рішення? Друзі вам зателефонували?
Михайло Майман: З 2014 року я перебуваю на фронті, на бойових діях, у Маріуполі, Волновасі, Мар’янці, Іловайському котлі. Я був у казані, з нього вийшов зі своїми хлопцями, але був поранений. У 2017 році я перестав перебувати в зоні бойових дій і приїхав до Києва. Я сам із Києва, живу у Києві все життя, народився у Києві, коли прийшла війна у 2014 році, я взяв зброю до рук і пішов воювати за свою державу. Тоді ми й створили батальйон із Дмитром Корчинським – Свята Марія, Маріупольський батальйон, тому називалася Марія. А коли зараз прийшла війна, я створив підрозділ Архангела Михайла зі своїми товаришами, з якими я воював у 2014 році. Ми швидко зібралися, взяли свою зброю і з перших днів війни відстоювали Київ та Київську область у Вишгородському напрямку та напрямки Біла Церква, Ірпінь, Ясногородка.
Ми були всюди і де могли там і рятували українців. А російського солдата ми вбивали, забирали в нього його зброю, забирали в нього техніку і відправляли пакети у бік Росії та Білорусі. Але поки що вони не приймають “Вантаж 200”, вони його кидають, тікають.
Біжуть для того, щоб, я так розумію, підготувати новий наступ.
Вони намагаються обдурити нас – український народ, що вже не хочуть брати Київ, хочуть взяти Маріуполь, Донецьк, Луганськ.
Ми розуміємо, що це все фейк, Росія і є фейк – фейкова держава, якої не існує. Для нас, українців, було прийнято рішення – ми батальйон Архангела Михайла воюватимемо до останнього російського солдата, який знаходиться на нашій землі.
Сергій Куценко: Михайле, ви сказали, що швидко зібралися із друзями, зі знайомими, наскільки це швидко?
Михайло Майман: За годину. О 4:45 впала перша ракета, о 5:45 я вже був зі своїми товаришами разом, ми озброювалися і пішли зустрічати москалів.
Сергій Куценко: А як швидко вдалося створити такий бойовий підрозділ. Є ж у підрозділі люди, яких ви бачили вперше.
Михайло Майман: Я зі своїми друзями зібрався, з якими воював у 14 році, і тому у нас все було швидко. Ми всі підготовлені, ми вміємо воювати, ми знаємо, що робити, у нас була зброя наша.
Згодом ми отримали більшу зброю вже від держави, але перші свої бої ми зі своєю зброєю відстояли. І зараз ми, дякувати Богові, більш-менш маємо сили, маємо натхнення йти в бій. Тому що, щоб зібратися з ким ти був разом із 14 роками багато часу не треба, потрібно було лише взяти телефон, бо він уже дзвонив. Тому що ракети впали, і все це почули, і одразу відреагували, одразу мені зателефонували, і ми зібралися.
Мене вибрали командиром і свої перші бої я повів у напрямку Чорнобиля та у напрямку Білорусі, де вони зірвали українські прапори на кордоні. Ми їх… ми підняли український прапор та повернулися до Києва.
Сергій Куценко: А безпосередньо ви брали когось у полон?
Михайло Майман: Брали, снайпера російської, це був росіянин, снайпер із Смоленської області. З Краснодарської, з усієї Росії їдуть до нас, їде російське м’ясо.
Сергій Куценко: А беларусів ви зустрічали?
Михайло Майман: Білоруси воюють, але я думаю неофіційно вони воюють – як найманці, бо білоруська армія начебто відмовляється воювати. А найманці воюють за гроші проти України
Сергій Куценко: Ну от ви сказали, що з 14 року на війни знаходитесь, але ж рідні є у вас, правильно?
Михайло Майман: У мене 2 дочки, у мене є мати, у мене брати, сестри – у мене велика сім’я.
Сергій Куценко: Скажіть, як це може відбуватися, як це у вашій родині, наскільки вони вас підтримують та погодилися з вашим вибором? Ну, судячи, що ви з 14-го року, у принципі все зрозуміло
Михайло Майман: Я нікого не питав, коли йшов на війну. Тільки у мами спитав. Вона сказала, щоб я шапку одягнув – на вулиці холодно.
Сергій Куценко: Як у вас зараз відбувається взаємодія із збройними силами? Адже ви напевно спілкуєтеся, координуйте свою діяльність.
Михайло Майман: Ми маємо такі спільні батальйони, підрозділи. Ми йдемо у розвідку, ми разом із ЗСУ, з різними підрозділами, не хочу називати.
Сергій Куценко: Не треба, що можна називайте.
Михайло Майман: З ЗСУ ми йдемо у бій, у розвідку. З 95-ю бригадою, я йшов не раз у бій, ми були на Житомирському напрямку, коли українців обстрілювали. Наших мирних жителів, які залишали Київ.
Їх житомирською трасою розстрілювали росіяни, вбивали мирних жителів, дітей, жінок. Всіх, хто їхав цією трасою, вони вбивали, це була як траса смерті. Ми її зачистили, ми вигнали російського солдата, кадировського собаку.
Усіх російських собак ми вигнали, убили та забрали у них техніку.
Сергій Куценко: Мишко, скажи – боялися кадировців? Ну от чесно
Михайло Майман: Як можна бояться м’ясо, яке приїхало?
Сергій Куценко: Чи відрізняється як кадировське м’ясо від російського м’яса?
Михайло Майман: Та ні, кадировське таке ж м’ясо, як і російське.
Сергій Куценко: Загалом чогось боїшся за життя?
Михайло Майман: Чого можна бояться за життя? Бога можна бояться, бо бояться більше когось.
Сергій Куценко: Ну, страшно було, коли війна почалася, був якийсь страх?
Михайло Майман: Я не знаю, у мене вона почалася у 2014 році, у мене не було страху, я був до неї готовий. Якщо подивитися мій Фейсбук, я десь за тиждень говорив людям, як спускатися в бомбосховища.
Працювала розвідка, іноземні розвідники.
Всі чудово знали, що буде війна, для мене це був очікуваний фактор, тому що Путін неврівноважений і в нього, мабуть, як це називається хвороба Наполеона, так, маленького зросту.
Така сама як і в Рамзана Кадира. Це ж я назвав Ахмат-Zалупа, і Рамзан-Дірка та все інше.
Я вибачаюсь за свою французьку. V них Z – ну, ви знаєте, це позначення, ну я так зрозумів, що… А кого бояться? Чого кадировці? Вони там у Москві когось лякають, а на нашій землі це миші, яких ми загнали, а вони втекли.
Вони нічого не можуть, крім того, що зателефонувати і сказати «Ахмат-сила»…
Але Ахмат-Zалупа!
І якщо ви приїдете на землю, то ми приїдемо на вашу землю.
Скоро і у ваші будинки ми зайдемо, як ви у ваші будинки.
І ваші жінки вас проклинатимуть, що ви поїхали воювати проти українців, проти українського народу, який допоміг вам під час російської агресії щодо Ічкерії.
Я вважаю лише одного справжнього воїна, чеченця – це Джохар Дудаєв, який передбачав цю війну, який казав, що Росія – це рак, який розповсюджується по всьому колишньому Радянському Союзі.
Зараз він намагається з’їсти своїх братів, які знаходяться поруч, намагається забрати землі, наші життя. Ну, ми готові до того, що швидше заберемо Путіна до себе в підвал, ніж Путін прийде до нас на землю.
Тому немає жодного жаху перед кадировцем, ні перед російським солдатом.
Та й російського солдата як такого немає!
Ми бачимо, у чому вони ходять, у чому вони одягнені, вони грабують наших бабусь, забирають у них варення, яке закривали вони своїм онукам, а зжирають їх голодні російські солдати. Все, що є в Росії — це армія кадировців, яку вони забезпечили ось такою технікою, яку ми у них забрали.
А що ще у Росії є?
Авіація так? Ну вона падає — пташки падають, танки б’ються, кадировці ріжуться, стріляються…
Все це завдання, для українського солдата немає проблем відрізати голову кадировцю і дати зжерти свиням — вони у нас голодні.
Сергій Куценко: Слухай, 24 числа, де зустрів війну, де ти був?
Михайло Майман: На Вишгородському напрямку…
Сергій Куценко: Тобто того ж дня піднявся та пішов на війну.
Михайло Майман: Так, звичайно, в перший же день піднявся і пішов на фронт.
Сергій Куценко: Чи можна сказати, що український народ став монолітним під час війни?
Михайло Майман: Ну звичайно, справді мені сподобалося, як наш народ згуртовано встав із усіма разом, з поліцією, з армією, з лікарями…
Можна сказати, що російський солдат обібрався, коли побачив нашу бабусю з коктейлем Молотова, ось що можна сказати. Наші жінки бомбили їхні танки коктейлями Молотова.
Сергій Куценко: Коли ми переможемо?
Михайло Майман: Коли ми переможемо?
Ну, коли Путін помре з Кадировим разом.
Сергій Куценко: Ну приблизно там, за місяць, за 2 тижні? Як за відчуттями?
Михайло Майман: Ну знаєте «Перемога» це поняття розтяжне, для мене, наприклад, коли ми будемо в Москві, коли вона капітулює, капітулює Росія.
Коли вб’ють Путіна, Кадирова, коли вб’ють собак, які прийшли на нашу землю.
Російський народ — це зомбований народ, вони не розуміють, куди вони йдуть, вони не розуміють, що вони нас не рятують, вони не розуміють, що нас вбивають, вони відправляють своїх дітей на вірну смерть.
Для росіян втратити 10 тисяч солдатів для Путіна це як сходить у туалет, він викидає їх…, я так сказав би.
Вони їх навіть не забирають із поля бою!
Я не розумію, як можна залишити свій народ на чужій землі.
Якщо ти вже відправив їх воювати, то хоч забери своїх собак, а якщо ти відправляєш м’ясо, то їхні свині будуть їсти, скоро буде багато сала.
Сергій Куценко: Що ти сказав би солдатам, які сьогодні воюють проти Росії?
Михайло Майман: Шановна українська громада, шановні українські солдати, хочу вам усім побажати, щоб у вас завжди були патрони, завжди була зброя, завжди була натхнення вбивати москаля та кадировців!
Кадировці – це ексклюзивне м’ясо, його треба маринувати, різати та відправляти додому поштою, у кожну оселю відправте по голові кадировця.
Якщо у вас є натхнення та бажання йти в наступ – я Михайло Майман, командир батальйону Архангела Михайла найближчим часом йду у наступ на московію, росіян.
Якщо хочете, приєднуйтесь – разом ми переможемо.
Ані кроку назад, тільки вперед.
Заженемо москаля, заженемо кадировського гандону, Ахмат це Zалупа, дон-гандон ви повинні знати. І це м’ясо треба вирізати, годуйте їм своїх собак, свиней кадировським м’ясом.
Слава Україні!