Олександр Омелькін: коли «хочу» завжди важливіше за «треба» — історія алкаша зі стажем…

У наш час, коли історії про нетверезих мажорів та їхні витівки не сходять з перших шпальт, Кіровоградщина теж має про кого розказати. Правда, мажори у нас скромніші…
Зате які в нашій області бувають керівники комунальних підприємств!
Наприклад, давайте звернемо пильне око на Олександра Омелькіна.
Забавлятися легким алкоголем Олександр Омелькін почав у старших класах школи. То було пиво, ром-кола, вино. Випивав у свята – дні народження, у походах на природу в основному з однокласниками. Після школи вступив до вишу. Нові знайомства, дружні стосунки. Спілкування стало ширшим та різноманітнішим, що не обходилося без алкоголю. Випивати став частіше і більше, вживати міцніші спиртні напої.
Приводів для випивки було багато: свята, дні народження, просто вечірки у компаніях, складання заліків, іспитів. Не обходилися без спиртного та численні вилазки на природу. Проте молодий організм мав достатній запас міцності, тож навчанню такий спосіб життя особливо не заважав, Олександр здобув освіту і почав працювати, одружився.
Про подібну молодість можуть розказати чимало чоловіків. Та з часом вони дорослішали, ставали більш розважливими, чітко визначали, коли, скільки і з ким вони можуть випити… Та про Олександра Омелькіна цього сказати не можна. Для нього регулярні пиятики з друзями і знайомими стали якщо не смислом, то стилем життя.
Поступово стосунки з дружиною почали псуватися, що й не дивно. І свята б вічно п’яного чоловіка не витримала довше, як дружина пана Омелькіна. Та замість того, щоб взяти себе в руки й зробити належні висновки, наш герой вдався до тривалих запоїв. У запою йому було добре й спокійно, по барабану, хто й чим невдоволений. А от виходи із запоїв стали переноситися важко фізично і психічно. Стан здоров’я значно погіршився. І коли напади алкогольного делірію (білої гарячки) стали регулярними, а дружина пригрозила розлученням, Олександр Омелькін зрозумів, що без допомоги нарколога йому не обійтися.
Лікування у психіатричній лікарні було важким, довгим і малоефективним, оскільки дефіцит алкоголю вдало заміщували психотропні препарати, які Омелькіну за певну винагороду милосердні санітари видавали прямо на місці. І якщо з допомогою спеціалістів позбутися алкогольної залежності ще якось можна було, то зі вживання міцних психотропів просто так не зіскочиш.
Від офіційного розриву з дружиною Омелькіна врятував лише той факт, що майже все своє майно він нотаріально завіривши подарував батькові своєї дружини. А той у свою чергу лобіює інтереси Омелькіна (а скоріше дочки) і допомагає зятеві втриматися на посаді комерційного директора ОКВП «Дніпро-Кіровоград». І для тестя це дуже нелегка справа, оскільки нездоровий психічний стан Омелькіна помічають його колеги та підлеглі.
Шухляда робочого столу комерційного директора ОКВП «Дніпро-Кіровоград» вщент забита пігулками. Це —  Феназепам, Фенорелаксан, Фензітат та Фезанеф , що дійсно застосовуються при психічних розладах та лікуванні алкогольного делірію. Проте прийом препаратів не завжди допомагає Омелькіну контролювати свій емоційний стан і він легко може гуляти коридорами з киянкою в руці та трощити все, що не правильно лежить на його шляху.
Очевидці таких прогулянок кажуть, що побоюються потрапляти на очі Омелькіну, бо ніхто не знає, коли саме у нього може статися черговий напад білої гарячки і чи не полетить киянка комусь з них в голову.
Багато чого поганого роблять у країні мажори, які катаються на тачках, мають зброю тощо.
Але тільки на Кіровоградщині за гарні сімейні зв’язки підстаркуватому мажору, що страждає від регулярних нападів білої гарячки та приймає психотропні речовини, довірили долю стратегічного комунального підприємства, що забезпечує водою 4 міста обласного значення!
Як гадаєте, може наша область позмагатися за звання найвідчайдушнішої любительки мажорів?