Ебышки-воробышки

Этим странным словом можно вкратце охарактеризовать последнее заседание СНБО. Похоже, что ОП наконец поверил американцам и признал, что передвижения российских войск носят характер не показательной угрозы, а нападения. А тут еще хорошая статья Руслана Демченко вышла на «Укринформе». Емкая. Кстати, как-то маловато доказательств того, что он американский шпион. Скорее беспринципный профессионал. Но и такие нужны. А вот очередной видосик Зеленского бесит полным непризнанием своей личной вины за сложившуюся ситуацию. Как в ковидной ситуации, так и в энергетической, а главное — в управленческой. А свергать его вряд ли будут. Все ведь понимают, что еще один майдан мы не переживем как страна. Как станет горячо — сам устранится, займет свое реальное место куклы. А говорящая задница Данилов вернет место Турчинову.

«на Україну насувається нова хвиля дестабілізації, а якщо точніше – спровокованої ззовні внутрішньої турбулентності в усіх сферах. Це передбачатиме:

► енергетичну кризу за усіма складовими. Росія вже поступово обрізає транзитний потенціал України, звужує можливості реверсного постачання в Україну газу та блокує доступ до альтернативних джерел блакитного палива. З листопада Москва блокує експорт енергетичного вугілля в Україну та під надуманими приводами перешкоджає його поставкам з Казахстану (не надає напіввагони, розсортировує ешелони тощо). Кремль дозволив постачання електроенергії з Білорусі, але в незначних обсягах та у найбільш кризовий момент може спровокувати блекаут і віяльні відключення електроенергії;

► антиковідні протести. Вже зараз через соціальні мережі, підконтрольні медіа та агентів впливу російські спецслужби намагаються підірвати довіру до вакцинації, а дії української влади в рамках боротьби з пандемією позиціонують як наступ на права людини, закликають добиватися послаблень шляхом масових протестів;

► масштабну дискредитацію українських можновладців за різними звинуваченнями: потрапляння під тотальний контроль Заходу, причетність до корупційної діяльності та навіть приналежність до агентури російських спецслужб;

► підбурення праворадикальних сил на активну боротьбу (у т.ч. протестну й вуличну) з «внутрішньою окупацією» (масові спекуляції на поточних проблемах, позиціонування їх як результат некомпетентності української влади і нехтування нею національними інтересами держави), а також нагнітання істерії навколо нібито неминучого державного перевороту в Україні вже у першому півріччі 2022 року;

► використання військової сили. Реальне залучення ЗС РФ можливе, скоріше за все, лише після того, як буде створена загальна картинка тотальної дестабілізації та запущені процеси фрагментації України. З іншого боку, постійні військові маневри поблизу кордонів України та загроза проведення наступальних операцій (локальних, масштабних, у т.ч. з використанням території Білорусі) поступово перетворюються на інструмент постійної підтримки атмосфери нервозності в Україні. При цьому межа між шантажем загрозою наступу та реальною підготовкою до нього розмивається, а привід для військової агресії може бути знайдений у будь-який момент;

► маніпулювання безпековою ситуацією на лінії зіткнення (контролюючи 1-й та 2-й АК, російська сторона має цілий арсенал механізмів для того, щоб керувати рівнем ескалації). При цьому РФ штучно підживлює конфлікт на Сході України, постачаючи зброю, фінансуючи ТОТ у ДЛО та здійснюючи пряме управління маріонетковими окупаційними адміністраціями;

► розігрування карти російських громадян на ТОТ у ДЛО (триває масова «добровільно-примусова» роздача російських паспортів мешканцям ТОТ у ДЛО всупереч міжнародним зобов’язанням РФ), а також активна кампанія з позиціонування України як «держави-терориста».

Таким чином, формується тло для дестабілізації ситуації у Південних і Східних регіонах України, пік якої, за задумом російських «стратегів», може припадати або на листопад-грудень 2021 року (конвергенція енергетичних, пандемічних, соціально-політичних чинників, а також спокуса спровокувати «газовий колапс» в ЄС для прискорення сертифікації «Північного потоку-2»), або на лютий-квітень 2022 року (більш імовірний варіант, коли «точка кипіння» українців під впливом усіх гібридних дій РФ може бути найвищою).»

А вслед за этим многих ожидало еще одно открытие. Оказывается, у нас нет границы с Беларусью. Есть только контрольно-следовые полосы. Даже колючки, как в Польше нет. А ведь граница — один из основных атрибутов государства. И ни один, сука, президент или премьер этим не озаботился. Кстати, и граница с РФ не в лучшем состоянии. Статья по ссылке. https://www.liga.net/ua/politics/articles/operatsiya-shlyuz-belarus-i-rf-mogut-napravit-svoih-migrantov-v-ukrainu-skolko-i-kogda?fbclid=IwAR1n4YfJ2lAF8_xW9y9ePkXcpt5W3MWNZUeEjYIwJAxDQxDPljSX6tGwMRI

В целом, конечно, ситуация драматическая. У Путина явно имеется продуманная стратегия если не захвата, то полного подчинения Украины и не только Украины. Европы в целом. И в этой стратегии есть и экономическая блокада, и операции с мигрантами, чтобы показать ничтожность европейских границ, и опасные перемещения войск у европейских границ. У Зеленского есть идиотское шапкозакидательство и отсутствие какого-либо вменяемого плана по предотвращению хотя бы «блэк-аута». А ведь именно «блэк-аут» станет отправной точкой возможного российского вторжения. Представьте себе обесточенный на несколько дней Киев, возможную потерю управления войсками, отсутствие ГСМ в армии, ну и так далее. Судя по видосикам Зеленского, он о таких «ужасах» просто не хочет думать. Остальная труппа на это просто не способна. И Зеленскому стоило бы по-раньше, не дожидаясь «блэк-аута», признать, что графа Монте-Кристо из него не получилось и передавать рычаги управления старой команде. А самому молча играть роль монгольского космонавта.

Сергей Никонов, «ОРД»