Тортури в СБУ… Не хочеться вірити. (Та невже?)

14 вересня 2021 року, із самого ранку, подзвонили друзі, які приїхали в столицю у справах, та, скориставшись нагодою, вирішили відвідати Національний музей Голодомору-геноциду, що по вулиці Лаврській, 3. Вони знають про мою причетність до розслідування цього надтяжкого злочину, тому просили супроводити їх, показати експонати, розказати про відомі і невідомі факти трагічних днів 1932-33 років. Я відгукнувся на цю пропозицію, і ми близько двох годин присвятили живому меморіалу жертв Голодомору.

На виході ще раз вшанували пам’ять мільйонів людей, які загинули від катувань і тортур на основі штучно створеного голоду, що став інструментом здійснення геноциду українського народу. Потиснули руки, побажали один одному здоров’я і добра, після чого я попрямував до готелю «Салют», поряд з яким припарковав автомобіль.

Біля підземного переходу назустріч знайоме обличчя – полковник Юрій Расюк, екс-співробітник Антитерористичного центру СБУ, нещодавно засуджений за готування вбивства начальника Головного управління внутрішньої безпеки Служби безпеки України, бригадного генерала Андрія Наумова. До того ж, як вбачається з вироку суду, позбавлення життя потерпілого Ю. Расюк планував за попередньою змовою з Дмитром Нескоромним – екс-першим заступником Голови СБ України (відома справа, пристрасті навколо якої останнім часом дещо уляглися).

Пропоную випити чаю в готельному кафе, на що Юрій Іванович не заперечує – йому все одно потрібно чекати тут дружину. Розказує, що буквально годину тому його допитували в Державному бюро розслідувань як потерпілого у кримінальному провадженні, що підтверджує врученою йому слідчим пам’яткою про свої процесуальні права і обов’язки.

— Юрію Івановичу, як так – то Ви злочинець, нібито намагались убити людину, то потерпілий? Проясніть ситуацію…

Відповідь Расюка Ю.І.: 09 вересня 2021 року на підставі мого звернення Державним бюро розслідувань був зареєстрований злочин, передбачений ч. 2 ст. 127 Кримінального кодексу України (катування, від 5 до 10 років позбавлення волі). Довідково: катування – це згідно із диспозицією вказаної статті умисне заподіяння сильного фізичного болю, морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, інших насильницьких дій з метою примусити особу вчинити дії, що суперечать її волі, у тому числі отримати від нього відомості чи визнання тощо. Я звинувачую у вчиненні цього злочину за попередньою змовою групою осіб співробітників Служби безпеки України (їх прізвища у заяві наведені), які приймали участь у проведенні так званих оперативно-розшукових заходів і розслідуванні сфальшованого кримінального провадження щодо мене і Дмитра Нескоромного. Нас безпідставно підозрюють у тому, що ми нібито готували вбивство А. Наумова. Це провокація і суцільна підробка документів, що, окрім того, супроводжувалось катуванням, фізичним і психологічним впливом щодо мене.

Досудове розслідування хай іде за своїм планом, я втручатись в кримінальний процес не буду. Головне, щоб воно було об’єктивним, всебічним і не затягувалось.

Але не можу не розказувати рідним, друзям, колегам про деякі обставини складного і тяжкого періоду мого життя з початку цього року. Хоча би для того, щоб таке не сталося з іншими людьми…

23 січня я був заарештований Шевченківським районним судом міста Києва на підставі необгрунтованого і незаконного клопотання слідчого СБУ, підтриманого прокурором Офісу Генерального прокурора, та поміщений в слідчий ізолятор Служби безпеки України по провулку Аскольдовому. На підставі статті 63 Конституції України відмовився давати показання щодо себе, оскільки до мене не допускали адвокатів, яким би довіряв.

24 січня 2021 року мене провели у підвал слідчого ізолятора, де у кімнаті без вікон знаходились чотири особи в масках. Один з них зразу ж наніс мені кілька сильних ударів по голові, після чого прокричав: «Если будешь уходить в 63-ю, увидишь, что будет с тобой и твоей семьей..»… Звучали інші подібні погрози, при цьому мене близько оточили кремезні хлопці, які в будь-яку мить були готові до фізичної розправи наді мною. Прийшлось сказати, що я погоджуюсь давати показання…

У перших числах лютого на мене посилився тиск – окрім оговорювати себе, вимагали показання на Дмитра Нескоромного, що він нібито передавав мені гроші для оплати замовлення вбивства Андрія Наумова й що саме він організував «нашу групу» для вчинення тяжкого злочину. Я не погоджувався давати неправдиві показання щодо Нескоромного Д.А., але протримався не довго. Якось увечері охоронці провели мене до начальника СІЗО, а звідти в окрему кімнату, куди зайшло кілька чоловік в масках. Один з них почав зачитувати питання і відповіді з аркуша паперу та вимагати, щоб я саме такий протокол допиту підписав у слідчого та однозначно стверджував, що Нескоромний Дмитро замовник, а я — організатор вбивства. Після відмови почалось побиття – мене повалили на стіл, викрутили руки, при цьому праву руку аж до хрусту в кістках, внаслідок чого я на деякий час знепритомнів. Після того як я прийшов до тями – продовжили наносити удари по нирках. Все це відбувалось протягом кількох годин. Особи, які мене катували, були добре обізнані в матеріалах справи, вони чітко формулювали відповіді, які я мав би давати слідчому на допитах. Побиття і фізичний вплив супроводжувались погрозами: «В следующий раз перережем горло и будем туда ссать», «Следующая встреча будет в кабинете, где пол накроем целлофановыми пакетами, чтобы не отмывать твою кровь», «Подумай о своих детях – тебе их не жалко?»…

Внаслідок фізичного і психологічного тиску вимушений був піти на умови цих катів – я оговорив себе і Дмитра Нескоромного, мої так звані зізнання не відповідають дійсності. Це велика трагедія для мене, мені соромно, що я не проявив витримки до кінця, але я дійсно був між життям і смертю, у всякому разі так це виглядало у тій реальності. Тепер я піду до кінця. Розумію, що йду проти цілої системи, проти осіб, які називають себе правоохоронцями, а в дійсності – мають усі ознаки злочинців.

Разом з тим знаю, що багато друзів, колег мене підтримають і захистять, у тому числі просив би Вас, Василю Васильовичу, як відомого правника взяти на контроль подальший розвиток подій у цій справі.

— Юрію Івановичу, навіть якщо прийдеться повернутися в СІЗО?

Відповідь Расюка Ю.І.: Я впевнений, що тепер судді будуть дивитись по іншому на цю справу, адже зрозуміло, що, окрім «вибитих» з мене показань, доказів моєї та Нескоромного Д. А. причетності до будь-яких злочинів, а тим паче до вбивства – немає. Але у разі застосування «тримання під вартою» готовий увійти в темну камеру. Лише буду просити, щоб це було не СІЗО СБУ — краще вже на Лук’янівку… _________________________________________________

Після того як з уст мого співрозмовника прозвучали назви відомої у Києві вулиці та специфічного закладу, до зали увійшла дружина Юрія Івановича…

Уже в її присутності він заявив: «Я готовий на тестування поліграфом, причому в публічном форматі, з одним питанням: чи здійснювся щодо Юрія Расюка тиск під час досудового розслідування? Разом зі мною детектор брехні мають пройти усі причетні до слідства». Продовжувати розмову було б некоректно, тому я залишив їх удвох.

P.S.

Мені дуже не хочеться вірити… Разом з тим не маю вагомих підстав піддавати сумніву факти, які виклав Расюк Ю.І. Зачекаємо результатів розслідування можливих катувань. Й ще один дуже важливий момент. Справа, у якій потерпілий – один з вищих керівників СБУ, а підозрювані у можливому замаху на його життя — військовослужбовці СБ України, не тільки за законом, але й за суттю принципів справедливості та неупередженості не могла розслідуватись слідчими Служби безпеки України. А тепер, коли перевіряються ще й дані про можливі злочинні зловживання при проведенні досудового розслідування, Офіс Генерального прокурора зобов’язаний передати всі матеріали за підслідністю – в Державне бюро розслідувань.

На фото: З Юрієм Расюком 14 вересня 2021 року.