«Мені абонент з номера, яким користувався Андрій Портнов, писав, що готуйся до в’язниці, що в колонію мене зажене, і так далі…», – перший заступник прокурора Тернопільської області Олександр Божко

Божко не виключає, що йому можуть вручити підозру і навіть спробувати арештувати. Про це перший заступник прокурора Тернопільської області розповів в інтерв’ю ”Цензор.НЕТ”.

“МОЇЙ РОДИНІ, ЩОБ ВИЙТИ З КВАРТИРИ, ПІТИ ПО ХЛІБ, ПОТРІБНО БУЛО ВИКЛИКАТИ ОХОРОНУ”

– Нещодавно адвокат і громадський активіст Роман Маселко в програмі “Правосуддя по-новому” заявив, що проти вас ДБР відкрило кримінальне провадження і нібито зараз готує підозру. І що це своєрідне продовження історії про публічний скандал з Портновим. Можете розповісти докладніше, справа справді розслідується? За якою статтею і на якій підставі її відкрито?

– Усе правильно. Інформація відповідає дійсності. Слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань розслідується кримінальне провадження за фактом начебто невиконання ухвали слідчого судді Печерського райсуду міста Києва за ч. 1 ст.365 Кримінального кодексу України – перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.

– Тобто?

– На їхню думку, перевищення в тому, що мною як прокурором було подано апеляцію. Але чомусь це ніде не відображено, наскільки я розумію, в допиті навіть. А просто відкрито за фактом невиконання рішення суду. Дивно виходить.

– А коли розпочато слідство?

– У квітні 2019 року. Розпочато було за ухвалою Печерського районного суду міста Києва. Попередньо зверталися з заявою представники Андрія Портнова, щоб розпочати кримінальне провадження. Спочатку було відмовлено, та за ухвалою слідчого судді внесли. Процесуальне керівництво здійснює Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора.

Строк розслідування продовжено до квітня 2021 року. Взагалі мотивували тим, що необхідно провести, я так розумію, психологічну експертизу заявника для того, щоб вирахувати шкоду, яку йому завдано цими діями.

– Ви сказали, що йдеться про ухвалу суду. Про що вона?

– Це ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Писанця від 20 лютого 2019 року, якою було зобов’язано слідчих та прокурорів Генеральної прокуратури України у місячний термін прийняти одне з рішень, передбачених статтею 283 КПК України. У зв’язку з тим, що було незрозуміло взагалі, кому і як виконувати, з огляду на те, що ні заявник, ніхто на той час не були у провадженні підозрюваними, нами було подано заяву про роз’яснення судового рішення. А також, оскільки рішення суду було, на наш погляд, необґрунтованим, його було оскаржено до апеляційного суду.

– Ухвала передбачала закриття кримінального провадження?

– В тому-то і ситуація. Слідчий суддя не сказав конкретно: закрий. А ухваліть одне з рішень, передбачених статтею 283 КПК України. Але ця стаття передбачає тільки тоді одне з передбачених в ній рішень, коли є повідомлення комусь про підозру. У разі, коли підозри немає, жодних підстав ухвалювати таке рішення немає.

– Вас викликали на допит до ДБР?

– Викликали, звичайно. Допитував мене тоді, по посаді здається, в.о. начальника управління з розслідування справ щодо правоохоронців та суддів пан Терьохін. Він, до речі, й зараз працює, наскільки я знаю, начальником відділу з розслідування таких злочинів. Наскільки мені не зраджує пам’ять, допитували на початку липня 2019 року. Я навіть так скажу, я не зрозумів, як мене допитували, оскільки мене навіть не попередили про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання як свідка. Запитував, що це таке – допит чи відібрання пояснень, тому що часто правоохоронні органи практикують, якщо особі планують повідомити про підозру, то відбирають пояснення, начебто з метою не порушити конституційні права людини. Мені було сказано, що слідчий в жодному разі не хоче порушити моє право на захист. Що він мені планує повідомити про підозру. Що надходять численні клопотання від заявника, його адвокатів з вимогами проводити слідчі дії, повідомити мені про підозру у вчиненні злочину. На що я сказав, що закон не порушував і злочин не вчиняв. Тому боятися немає чого.

Я просто сам проводив неодноразово слідчі дії, знаю, коли допит змістовний, а коли – просто аби поставити якісь питання. Тоді було поставлено близько 10 формальних запитань.

– Для галочки?

– На кшталт чи знаєте ви положення такої-то статті КПК, а чи знаєте ви те-то. Мене залишали декілька разів у кабінеті самого (Іронічно посміхається). Бог його знає, для чого. Можливо, чекали, що я комусь зателефоную чи ще щось. Як на мене, якась гра була.

– А вам справді готують підозру, як ви відчуваєте?

– Наскільки мені відомо, її навіть двічі хотіли погодити тоді ще в Генеральній прокуратурі.

– Звідки вам відомо? Що, чутки ширяться?

– Я думаю, це підтверджені чутки.

– Були ще якісь слідчі дії? Обшук, наприклад? Припускаєте, що вас можуть арештувати?

– Взагалі мені казали, що можуть. Плюс мені ж абонент з номера, яким користувався Андрій Портнов, писав, що готуйся до в’язниці, що в колонію мене зажене і так далі. Мене попереджали, що може бути і затримання після підозри. Все може бути. Щодо мене проводився виключно один допит, це те, що мені відомо.

– Чому вони так довго розслідують цю справу?

– У мене таке відчуття, що це пов’язано з тим, щоб тримати на якомусь, можливо, гачку. Тому що коли мене призначали, спочатку у квітні Ірина Валентинівна (Венедіктова, – ред.) поклала на мене виконання обов’язків заступника прокурора області, й лише в липні мене було призначено заступником прокурора області, а в подальшому 30 вересня – першим заступником керівника. Так от, коли поїхав у Тернопіль — попри те, що це майже за 500 кілометрів від Києва — то не припинив боротьбу ні по провадженню, ні по лінії дисциплінарної відповідальності. Я продовжив боротися.

– Для людини, яку, як ви кажете, намагаються тримати на гачку, ви досить у собі впевнені.

– (Впевнено, з натиском) Як ми, правоохоронці, можемо захистити звичайних людей, якщо себе не можемо захистити? Це ненормально, коли слідчі, прокурори, судді бояться ухвалювати законні рішення, бояться робити правильно свою роботу через те, що їх ніхто не захистить, чи навпаки, ще гірше зробить. Можливо, це провадження тримається як протидія тому, що я братиму участь у конкурсі на керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

– Подаватимете документи?

– Уже подав.

– Нагадаймо читачам початок цієї історії. Коли ви почали отримувати повідомлення з образами і погрозами на свій телефон? Розслідування яких справ стало тригером?

– Почалось це все з другої половини березня 2019 року. Останні повідомлення надходили, здається, в березні 2020 року. Я більш ніж упевнений, що причиною стала винятково моя робота процесуального керівника в провадженні, де раніше, ще наприкінці 2014 року повідомляли вказаній особі про підозру. Потім його було закрито, але я думаю, це провадження і слугувало підставою, оскільки й далі розслідувалось багато цікавих фактів, яким потрібно було надати правову оцінку.

– Скільки загалом було повідомлень?

– Якщо дивитись ватсап, їх було десь 7-8. А ще враховуємо телеграм-канал загальновідомий. Там також були повідомлення. Більше вам скажу, там були повідомлення із закликом щодо всіх слідчих і прокурорів так вчиняти. Після чого, до речі, тоді якраз, це був грудень 2019 року, я звернувся з повідомленням до Ради прокурорів. Я попередньо ще звертався, відразу у березні-квітні. А потім за всіма фактами, зокрема й публікаціями в телеграм-каналі, я звернувся до Ради прокурорів із закликом висловити свою позицію. Вони задовольнили моє повідомлення про загрозу незалежності й опублікували заяву про те, що такі погрози і висловлювання на адресу прокурорів і слідчих неприпустимі.

– Ви ж сказали, що справа була безособова, без підозри.

– Правильно, її закрили ще в 2016 році, стосовно особи. Якщо декілька фактів розслідується у кримінальному провадженні, й щодо одного з них повідомили про підозру, а потім закрили, то воно далі розслідується. Тому що там ще інші епізоди були, інші події досліджувалися.

– Ви можете нам сказати, про що ця справа, коротко?

– Позаяк я вже не працівник Офісу Генерального прокурора, то з мого боку недоречно розповідати, які факти розслідувалися у тому кримінальному провадженні. Але скажу, що про факти, які розслідувалися, можна знайти інформацію в мережі Інтернет. Оскільки хтось у 2019 році в інтернет виклав мій рапорт без підпису на ім’я Генерального прокурора. Там було розписано. Хто виклав – я не знаю.

– Як могло статися, що виклали ваш рапорт? Хто мав до нього доступ?

– Є система електронного документообігу. Це звичайне листування всередині органу. Є письмовий рапорт. Також паралельно завантажується документ у систему і відправляється. Хто міг? Та будь-хто міг роздрукувати, злити в інтернет. І гадки не маю.

– Якраз про 2019 рік. Це був період, коли прокуратуру позбавляли функцій слідства і вона передавала справи в інші правоохоронні органи. Що зараз зі справою, про яку ви розповідали, та з іншими резонансними, у яких ви були процесуальним керівником?

– Так, я з 2016 року був призначений на посаду прокурора, здійснював процесуальне керівництво. Але мені настільки це подобається, що я по суті й замінював десь, можливо, слідчого, оскільки прокурор за КПК має право проводити слідчі процесуальні дії. Тому я активно використовував свої повноваження: допитував свідків, постанови виносив, й різного роду процесуальні дії виконував, і до суду звертався самостійно.

Провадження, у яких я був процесуальним керівником, переважно всі було передано в Національне антикорупційне бюро.

– Вони рухаються чи може вже закриті, не знаєте?

– Якби ті мої провадження, які передавали, було закрито, думаю, громадськість би про це знала.

– А слідчий у цій справі, навколо якої зчинився цей скандал, якось постраждав? Йому також надходили повідомлення?

– Наскільки мені відомо, керівником цього підрозділу на той час був Сергій Горбатюк. Йому надходили. Загалом у цьому провадженні була група слідчих, вони змінювались. Одному зі слідчих – так, надходили. Що Горбатюк, що той слідчий писали рапорти керівництву. Але чи було зареєстровано провадження – здається, за фактом погроз Горбатюку щось було. Але, наскільки мені відомо, воно десь у райвідділі поліції і вмерло. А слідчий із рапортом звертався, на цьому все і закінчилось.

– Ще раніше, до подій, про які ми зараз говоримо, вам доводилося мати справу особисто з паном Портновим і загалом із колом його інтересів?

– Поділімо це питання на дві частини. До цього й зараз я особисто з Портновим не зустрічався. Я його бачив. Та ми не зустрічалися, не спілкувалися до цього часу. Щодо кола інтересів – з огляду на те, що відомо, якщо ми візьмемо ЗМІ, в які викладають документи різні правоохоронні органи, я вже навіть не знаю, перетинався я з його оточенням чи не перетинався. Та можу сказати точно, що здійснював процесуальне керівництво у низці проваджень щодо високопосадовців. Тому не виключаю, що десь, можливо, й перетинався.

– Вам не казали: Олександре, навіщо воно тобі, ти ще молодий, навіщо тобі життя псувати?

– Звісно, казали. А ще мені казали так: а чому ви не змінили номер телефона? Змінили б номер, заблокували і забули – така позиція. Я на це відповів: вибачте, я цим номером 10 років користуюсь. Чому я повинен його змінювати?

Тим паче цей абонент усвідомлював, що я прокурор. Розумієте? Коли надійшло друге повідомлення, я відписав йому, звернув увагу на ст.16 закону України про прокуратуру – там, де виписано заборону на втручання у законну діяльність, закликав припинити мені погрожувати. І підписався – з повагою, прокурор відділу Генеральної прокуратури такий-то. А мені написали “на…й иди прокурор”. То як це сприймати? Хто нас буде поважати і яке буде до прокуратури ставлення, якщо елементарно не буде особу за такі кримінальні протиправні дії притягнуто до відповідальності? Ми ж бачимо прекрасно, що безкарність нівелює сам принцип правової держави.

– Тобто, коли ви отримали ці СМС, у вас почуття обурення було. А ще які почуття? Мені важко уявити себе на вашому місці, та якби я отримав, мені б було дуже неприємно.

– Почуття не тільки неприємності. Я не термінатор. У мене є маленька дитина і дружина. Так, у мене було почуття страху. Я не буду цього приховувати. Була психологічна травма не тільки у мене, а й в моєї дитини і дружини з цього приводу.

Ми близько року ходили з охороною. Моїй родині, щоб вийти з квартири, піти по хліб, потрібно було викликати охорону. Дитина на майданчику гралася з іншими дітьми під охороною.

– Жах.

– Навіть зараз дружина спочатку дивиться у вічко, а потім виходить із квартири.

– Жодних провокацій щодо родини не було?

– На той час ні. Були якісь сумнівні люди, це професійна охорона бачила, деякі випадки. Приходили мені якісь листи з дуже цікавих органів на приватну адресу, про яку ніхто не знав.

– Цікаві органи – це які?

– Цікаві органи – це державний орган, який ще надає приватні послуги охорони. Надсилали мені на мою адресу пропозицію надавати послуги охорони майна й життя. Таких два листи було. Я звертався з заявою про злочин, про те, що це поширення моїх персональних даних. Моєї адреси, зважаючи, що я прокурор, немає у загальному доступі, в інтернеті. Тобто ці особи отримали, найімовірніше, мої дані з особової справи чи з документів, на підставі яких мені надавали охорону. Тому я думаю, що це було певне послання, що знають мою адресу проживання – два листи. Та ніхто відомості до ЄРДР не вніс, ніхто кримінальне провадження не розпочав. Я з матеріалами знайомився, то ніхто навіть не допитав тих осіб, які підписували ті листи.

“МОЖЛИВО, ДУМАЛИ, ЩО Я ЗДАМСЯ. АЛЕ Я ОСКАРЖИВ ДО СУДУ”

– Будьмо відвертими, це сутичка непересічна. Вона мала бути в епіцентрі погляду Генпрокурора. Два генпрокурори працювали при цій ситуації – Рябошапка і Венедіктова. Як вони реагували?

– І Луценко спочатку.

– Добре, як ці троє реагували на вашу ситуацію?

– Дуже цікаве питання. З трьох генеральних прокурорів я був на прийомі тільки у двох. Реакцією була підтримка, тому що це протиправно, такого бути не може. Висловлювали підтримку і вживали заходів до можливого ефективного розслідування. Спочатку розслідувала Національна поліція. Потім підслідність було змінено через неефективність і провадження передали до центрального апарату ДБР. А ще згодом провадження передали до Головного слідчого управління Служби безпеки України.

– Хто ці двоє?

– Я був на прийомі у Юрія Віталійовича та Ірини Валентинівни.

– Рябошапка не захотів вас прийняти?

– Ні, до нього на прийом я не зміг потрапити.

– Що казав Луценко в особистому спілкуванні?

– Я кількома словами скажу. Було висловлено підтримку – так, це незаконно, будемо реагувати. Я вам більше скажу. Лише після прийому у Юрія Віталійовича було надано охорону. Рапорт про застосування заходів безпеки я писав і раніше, та чомусь застосували їх лише після цієї зустрічі.

– Пані Венедіктова нині ваш керівник, тому ви не можете розповідати подробиці розмови з нею. Але скажіть, хоча б коротенько.

– Ірина Валентинівна підтримала.

– Як відомо з відкритих джерел, в СБУ справу кілька разів закривали, потім відкривали, оскільки ви зверталися до суду. Правильно?

– Двічі. Кримінальне провадження розслідувалося за двома статтями Кримінального кодексу України. 343 – це незаконний вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу. І 345 – це погроза вбивством, насильством і так далі. Все до того, що він писав, це явно насильство, погроза, ще й у неприродній формі, можна так сказати.

Спочатку було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення. Навіть якщо припустити, що підставою для закриття став виключно висновок судово-семантико-текстуальної експертизи, то за ст. 345 потрібно було закрити, але не за 343-ю.

Якщо взяти судову практику та рішення Вищої ради правосуддя щодо випадків, коли суддям приходять есемески, це безумовно вплив.

– Як думаєте, чому закрили?

– Можливо, думали, що я здамся, не знаю. Але я оскаржив до суду. І слідчий суддя скасував закриття. Повернув для продовження розслідування. Вони надалі героїчно звертаються з клопотанням про продовження строків досудового розслідування, і тут виходить, що в цьому разі слідчий суддя відмовляє в продовженні. І вони закривають у зв’язку з тим, що закінчилися строки досудового розслідування. Але чомусь ніхто не врахував, що стаття 345 КК зараз – це кримінальне правопорушення, злочин. А стаття 343 – це кримінальний проступок. Якщо взяти статтю 219 Кримінального процесуального кодексу, то у провадженні за фактом розслідування кримінального проступку, де не повідомлено жодній особі про підозру, строк розслідування не йде. Закрити його за строками не можна. Тобто якщо вже на те пішло, то прокурори повинні були виділити кримінальний проступок в окреме провадження, а злочин закрити за строками.

– Вони про це не знали? Чи зробили це навмисно, як вважаєте?

– Ну, як не знали?! З 1 липня набули чинності зміни до кримінального процесуального законодавства і Кримінального кодексу. Законом України, яким внесено ці зміни, на прокурорів і слідчих у перехідних положеннях чітко покладено той обов’язок, що потрібно зробити у різних випадках: там, де провадження фактові; провадження по проступку; там, де повідомлено про підозру; де їх до суду спрямовано; там, де не розпочато судового розгляду. Там прямо інструкція, розумієте?

…Тому я, звичайно, подав скаргу до суду. Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва відмовив у скасуванні закриття. Тоді я оскаржив ухвалу до Київського апеляційного суду. У грудні 2020 року Київський апеляційний суд скасовує ухвалу слідчого судді й повертає мою скаргу на новий розгляд у Шевченківський районний суд міста Києва. Там вона знаходиться й нині на розгляді у слідчого судді Хардіної.

– І що вони з цією скаргою роблять?

– Вони повинні розглянути скаргу на постанову про закриття повторно. Це має зробити вже інший слідчий суддя. Тобто, в принципі, є шанс скасувати ту незаконну постанову.

– Спілкувалися зі слідчими СБУ? Вони встановлювали цю особу, з чийого телефону чи іншого девайсу надходили повідомлення? Ви ж не знаєте достеменно, хто саме вам писав.

– Я з вами не згоден у цьому висновку, бо насправді знаю, хто мені писав. Поясню чому. Коли я 29 листопада 2019 року звернувся з дисциплінарною скаргою до КДКА Київської області на дії цього адвоката з вимогою порушити дисциплінарне провадження та притягнути його до дисциплінарної відповідальності й позбавити права на здійснення адвокатської діяльності, вказана особа надала письмові пояснення на дисциплінарну скаргу. І в цих поясненнях визнала, що так, це була вона. І ця особа сказала, що це не стосується адвокатської діяльності. Мовляв, я негідник, і це була розмова між двома чоловіками. Тому, вибачте, як ми можемо говорити, що його особу не підтверджено? Тим паче, що він у телеграм-каналі, який видає за свій (а там є його фотографія, там він публікує власні документи, які є у його розпорядженні; фотографії з Офісу президента з картинами), він теж підтверджував, що це його робота. Як ми можемо казати, що це не він?

– Скажіть, а як довести причетність людини до телеграм-каналу, якщо вона особисто його не адмініструє? Як це технічно робиться?

– По-перше, є підрозділи по боротьбі з кіберзлочинністю. По-друге, аби перевірити, чи дзвінок був з цього телефону, потрібно було б узяти ухвалу суду про тимчасовий доступ на той телефон чи комп’ютер або на обшук. Можна встановити ІР-адресу і перевірити, звідки воно адмініструється. Але ви можете собі уявити, що хтось піде з обшуком чи з тимчасовим доступом до даної категорії осіб? Як на мене, потрібно було робити обшук одразу у квітні — травні 2019-го, тоді це можна було встановити. Тим паче цей пан у травні 2019-го приїхав в Україну.

– КДКА відмовилася відкрити провадження, мотивуючи тим, що начебто немає доказів того, що це телеграм-канал Портнова. Тоді ви звернулися з позовом до ОАСК, щоб оскаржити це рішення. Що з цією справою зараз?

– Почнімо з того, що я звертався двічі, з двома скаргами. Вперше – в листопаді 2019 року – щодо перших погроз, які надходили. Долучив рішення Ради прокурорів, де вони визнали, що це може містити ознаки кримінального правопорушення.

– І яку отримали реакцію?

– Було відмовлено з цікавою аргументацією: цей адвокат визнав, що це він спрямовував погрози. І КДКА відмовило виключно з тією мотивацією, що, мовляв, Рада прокурорів по суті сказала, що в таких діях можуть міститися ознаки кримінального правопорушення, а тому це не компетенція кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Мовляв, оскільки є злочин, то немає дисциплінарного проступку. Отаке було мотивування.

– Яке, одначе, єзуїтське формулювання.

– Я це рішення не оскаржив, оскільки, по суті, в рішенні з поясненнями закріплено те, що дана особа дійсно погрожувала, дійсно писала, це її номер, все підтверджено. І невдовзі я звернувся з повторною скаргою – уже з урахуванням тих нових закликів у телеграм-каналі до незаконних дій прокурорів і слідчих; інших повідомлень, що також було розміщено в телеграм-каналі. Тобто я повторно звернувся уже з іншими фактами – але, долучивши рішення, підкріпив новими аргументами те, що ось, людина пише, що це він. Тобто, я доводив, що треба як мінімум порушити дисциплінарне провадження і надати оцінку діям; викликати; дати пояснення; перевірити; витребувати документи.

– Яку відповідь отримали?

– У червні 2020 року КДКА Київської області знову відмовляє в порушенні дисциплінарного провадження. Але тут узагалі дивна аргументація: мовляв, адвокат пояснень у встановлені строки не надав, а тому вважати, що це він погрожував, писав якісь повідомлення у телефоні й телеграм-каналі, не можна. Тому – відмовити у відкритті!

– Потужна логіка, ніде правди діти.

– Тобто у першому й другому рішеннях вони самі собі суперечать. Я на це в липні 2020 року подав позов до ОАСК. Але у грудні суддя залишив його без задоволення. Я оскаржив його в апеляційній інстанції. Нині відкрито апеляційне провадження, зараз триває розгляд.

До речі, щодо номера, з якого надходили погрози. У вказаного адвоката на сайті були позовні заяви (а також заперечення на позови від його імені в його інтересах), де було вказано якраз той номер телефону, з якого надходили погрози. Це доповнення до того, яким чином доводити…

– Рішення виносили одні й ті самі люди?

– Одна й та сама дисциплінарна палата.

– Торік у квітні ви зверталися до генпрокурора Ірини Венедіктової з клопотанням, в якому попросили оголосити Портнову підозру. Що вона відповіла?

– Відповів прокурор у кримінальному провадженні, що на даний час підстав для підозри немає, оскільки провадження закрито.

“ВРЕШТІ-РЕШТ, ОБІЦЯТИ ЗРОБИТИ ЩОСЬ ІЗ МОЇМ РОТОМ – ЯК ЦЕ МОЖНА ВВАЖАТИ НЕ НАСИЛЬСТВОМ?!”

– Венедіктова заявляла, що підставою для закриття справи стала експертиза. Що це за експертиза і які аргументи ви використовуєте, щоб оскаржити справу?

– Щодо експертизи – те, про що ми вже говорили. Це був експертний висновок семантико-текстуальної експертизи з приводу того, що то не погрози. Начебто в Україні немає методики для визначення у таких коротких повідомленнях, чи містяться там погрози.

– А ви що думаєте?

— Я свою думку не змінив. Не хочу коментувати і надавати оцінку своєму безпосередньому керівнику: це як мінімум неетично. Та вважав і вважаю, що злочин вчинено, і для рішення у кримінальному провадженні доказів більше, ніж достатньо. Але до цього можна повернутися тільки у разі, якщо буде поновлено досудове розслідування. Врешті-решт, обіцяти зробити щось із моїм ротом – як це можна вважати не насильством?! Я цього не розумію.

– Олександре, от я на вас дивлюся і думаю: як вам вдається за існуючого конфлікту з такою впливовою людиною утримуватися на посаді заступника прокурора області? Що вам з цього приводу каже Венедіктова? Вона не пропонувала піти чи тимчасово скласти повноваження? Вона ж у курсі, що у вас є сім’я і що для усіх вас це великий стрес. Чи були такі пропозиції?

– Ні, навпаки. Це ж мені Ірина Валентинівна й запропонувала піти на посаду заступника прокурора області. А розмов щодо того, щоб скласти повноваження, немає, оскільки немає такої потреби. Моєю роботою в Офісі Генерального прокурора задоволені, зауважень до нас немає. І якщо порівняти результати роботи прокуратури Тернопільської області за 2019 рік, то у 2020-му, після того, як я прийшов у середині квітня, все дуже пішло вгору (в кращому розумінні цього слова), за показниками, щодо поновлення порушених прав громадян.

– Скажіть, а ваші колеги, дивлячись на ці погрози, психологічний тиск, відмови у скаргах, що вам кажуть? Як сприймають ситуацію?

– Скажу так, не тільки щодо колег. Багато хто підтримує лише на словах.

– Напівпошепки кажуть ”Тримайтесь!”?

– Так. Оце все, що я можу сказати. Знаєте, я за свою посаду не тримаюсь. Прийшов сюди працювати для закону, для людей; забезпечити умови, щоб змінився погляд на органи прокуратури; щоб люди, звертаючись до нас, не отримували якісь відписки і взагалі бюрократичний механізм, а знаходили розв’язання проблеми й отримували доступ до реального правосуддя. До справедливості. Оце мій показник роботи. А те, що в процесі моєї роботи в когось можуть виникнути питання щодо подальшого перебування мене на посаді, то вже справа їхня.

– Олександре, скільки років вашій дитині?

– У серпні буде 5 років.

– Дякувати Богові, можна ще не побоюватися, що вона відкриє інтернет і прочитає весь той бруд про собачий рот і так далі?

– (Сумно посміхається,– авт.) Так, ще рано. Але ви ж знаєте, це покоління дуже розвивається. Вони швидко вчаться користуватися інтернетом.

– Ви бачите ситуацію в прокуратурі й судах очима професіонала. Що треба зробити, аби ця вся кругова порука побоювання, наживи (у кого як) припинилася? Які перші кроки треба зробити?

– Найперше – потрібно перестати один одного покривати. Мовляв, я тобі колега, то можна заплющити очі. На деякі технічні речі, технічні помилки справді можна й заплющити. Але тільки на технічні. А щодо конкретних кроків… знаєте, я приїхав у маленьку область – і за цей час відчув, що це таке, коли всі один одного знають. Дуже великий плюс, я вам скажу, в маленьких областях, що всі все бачать. Тобто, будучи при посаді, десь із кимось зустрітися чи щось вирішити, якщо хтось цим займається…

– В ресторані чи в кафе десь сісти-парєшать, ви маєте на увазі?

– Так (сміється, – авт.). Воно не залишиться без уваги! Це чудово насправді. Тримає в тонусі. Якщо чесно, я б зробив так, щоб на високі адміністративні посади в регіонах не призначали місцевих. Претендуєш на високу адміністративну посаду – їдь в інший регіон. Це для початку.

– Поясніть, чому.

– Наведу приклад. Припустімо, високопосадовець у правоохоронному органі елементарно зустрінеться пообідати з якимось посадовцем з іншого контролюючого органу. Це побачать громадяни – і… Подивимось правді в очі, у суспільстві зараз до правоохоронної системи дуже низький відсоток довіри. Так от, зустрінеться він із цим посадовцем, люди це побачать. І коли через місяць–два стане питання якогось кримінального провадження (наприклад, щодо цієї компанії, посадовців чи стосовно нього самого), яке б рішення не прийняв той прокурор чи поліцейський, люди не будуть вірити! Вони відразу подумають: ага, він дуже добре відпочивав, вони спілкувалися; вони друзі, то як він може ухвалити об’єктивне рішення?

– Ну знаєте, таким людям дуже часто “по барабану”, вірять чи ні…

– У тому-то і ситуація. Коли до мене приходять на прийом, коли я спілкуюсь з людьми, я хочу, щоб люди мені вірили. І – будемо відвертими – коли людина приходить з якоюсь заявою про те, що вчинено злочин, не завжди цей злочин справді вчинено. Але коли людина знає, що ти жодним чином ні з ким не пов’язаний, що у тебе немає ніяких інтересів, і до того ж, ти казатимеш об’єктивну картину, що там нічого немає або є, то не буде тоді ніяких конфліктів. Людина як мінімум розумітиме, що вона отримала кваліфіковану допомогу щодо своєї проблеми.

Тому в Тернопільській області я зайняв таку позицію, що ніде не ходжу, не зустрічаюсь. Були випадки, запрошували на день народження супутні служби – я їм усім відмовляв. Моя позиція така: хочете поспілкуватися зі мною – приходьте до мене у кабінет.

– Тобто у вас маршрут – прокуратура-дім, дім-прокуратура. Ніяких ресторанів?

– Я кудись виходжу тільки з родиною. Але зараз карантин, тому з родиною ніде не походиш. У мене позиція така. В ресторан я можу сходити (і ходжу) зі своєю дружиною і сином. Я сюди в область приїхав не дружити, не заводити родичів. Працювати приїхав. Дійсно змінити ситуацію. Коли Ірина Валентинівна направляла мене в цю область, то мета була – змінити ситуацію в регіоні на краще. В усіх сенсах цього слова.

“ЯКЩО Я СПІТКНУСЬ І ВПАДУ, ПІДНЯТИСЯ МЕНІ ТУТ НЕ ДАДУТЬ”

– Як змінюєте?

– Роблю те, чого раніше не було.

– Що саме?

– Дехто з працівників поліції і прокуратури, які розуміють, що їхні керівники не можуть усе відслідкувати, роблять за спиною усілякі справи. Наприклад, закривають провадження, не маючи достатньо підстав. Але в мене є КПК, Конституція та Порядок діяльності прокурорів і слідчих. На керівників покладено обов’язок проводити перевірки. Але це робили лише, як-то кажуть, від скарги до скарги.

– Вирішили не чекати скарг?

– Дав низку письмових доручень через систему електронного документообігу керівникам усіх підрозділів. Одне з них – надавати мені впродовж 5 робочих днів копії усіх постанов про закриття, про відмову в задоволенні клопотань, постанови про виділення в окреме провадження тощо. Тобто інформувати про всі ті рішення, які приймаються під керівництвом апарату обласної прокуратури.

– Але ж ви розумієте, що вас з часом ненавидітимуть?

– Уже перші скарги є. Окрім того, хтось злив в інтернет, без підпису, але зі штрих-кодом системи електронного документообігу, мою вказівку. З’явилися публікації з такою тезою, що, мовляв, прокурор Божко бере все під свій контроль. Що я собі щось надумав, хоч це все законні речі, які потрібно робити.

Завдяки таким вказівкам я вже виявив низку незаконних постанов, де порушено права людей, і скасував їх.

Звичайно, система опирається. Тому, відповідаючи на ваше запитання, скажу так: якщо я спіткнусь і впаду, піднятися мені тут не дадуть.

– Дружина вам не каже чогось на кшталт: досить уже бути таким принциповим, страшно ж?

– Дружина мене підтримує і готова навіть їздити в садочок на БТР (посміхається, – авт.). У мене росте син, хочу його виховати гідною людиною, дати стержень. Знаєте, як-то кажуть: перш, ніж виховувати дитину, виховай себе! Треба власним прикладом показувати, що передусім потрібно залишатися людиною.

– Чимало ваших колег пішли з прокуратури під час реформи. Чому ви вирішили залишитися?

– Справді, я успішно пройшов усі кола атестації. Вирішив залишитися, тому що є бажання змін. У мене є бажання отримати довіру суспільства, показати, що дійсно прокуратура аполітична, що ми можемо досягати результату, можемо працювати і реально навести лад.

За принципової позиції прокурора можна досягати багато результатів. Законодавством прокурор наділений чималими повноваженнями.

– У справі, яку розслідує ДБР щодо вас, яка позиція прокурора?

– Це тільки у нього потрібно питати.

– Скажіть, а на попередньому місці роботи у прокурорському середовищі у вас теж була репутація чистоплюя?

– Наскільки я знаю, мені такого не казали. Те, що принциповий, так. Але чистоплюй – ні. Можливо, й говорять…

– То як, навіть якщо тиск триватиме, ви маєте намір колізію з Портновим довести до логічного юридично-процесуального завершення?

– Я буду боротися до кінця.

– Ви сказали, що будете пробуватися на посаду керівника САП. Читали вже, певно, про те, що зараз серед “Слуг народу” обговорюються дві кандидатури? Кажуть, обидва – депутати, і зараз точиться боротьба між групами впливу. Багато хто з цього робить висновок, що у незалежних кандидатів на цю посаду немає жодних шансів. Як ви оцінюєте свої шанси?

– Я вірю, що конкурс буде справедливим. І не боюсь жодних кандидатів, хто б там не був. І дуже добре, що для прийняття будь-якого рішення потрібно два голоси міжнародних експертів. Також дуже добре, що відібрали всіх членів комісії з досвідом. Не тільки міжнародників, а й українських. В принципі, з огляду на її склад, можна припустити, що буде чесний і справедливий конкурс.

Тетяна Бодня, Євген Кузьменко, ”Цензор.НЕТ”