В історії із проектом великого державного герба, проект якого багатьох насмішив чи навіть обурив, попереду ще багато цікавого. Принаймні, як обіцяє директор Інституту національної пам’яті Антон Дробович, рекомендації Оргкомітету конкурсу з відбору найкращого ескізу великого герба України будуть «великим сюрпризом».
Серед українців чимало небайдужих до питань символіки-геральдики. Маститим інтелігентам, зазвичай, вистачало екслібрису, а натомість багато поцяцьковані герби подобалися начальству. Донедавна мало не кожен прокурор чи головний податківець області мав «родовий» герб, який розроблявся відповідними фахівцями і відповідав усім канонам геральдики. Апофеозом цього ходіння жлобів у геральдику можна вважати герб Віктора Януковича. (https://img.pravda.com/images/doc/c/2/c245dd2–––––.jpg)
Не дивно, що проект великого державного герба викликав жваве обговорення. Але цьому обговоренню помітно бракує конструктивності. У відповідь на зливу кпин та фотожаб фахівці з геральдики огризаються: мовляв, обивателі пхаються до високої сфери, в якій геть нічого не розуміють (утім, серед геральдистів також немає одностайності). Авжеж, перевести все на смі***очки – це аж ніяк не підхід до вирішення питання. Треба зважати на думку авторитетних фахівців. Але останнім так само не варто надувати щоки і казати, що тут питання суто до знавців геральдики. Даруйте, зараз не середньовіччя. Герб тепер стосується всіх громадян держави, а тому повинен бути зрозумілим і подобатися не лише фахівцям, а й пересічним громадянам…
Словом, тут недоречні ані обивательське критиканство, ані снобізм фахівців. Варто шукати консенсус, тим паче, маємо в цій справі позитивний досвід.
Феноменальний Тризуб
Треба сказати, що теперішній український герб – Тризуб – свого часу також обрали серед кількох варіантів (дивіться на ілюстрацію до тексту), які тепер видаються дещо екзотичними. Причому, голова Центральної Ради і видатний історик Михайло Грушевський волів бачити на українському гербі плуг, «як символ рільничої нації». (https://www.radiosvoboda.org/a/29089316.html)
Утім, у результаті обговорення батьки-засновники все-таки надали перевагу тризубові. Причому, тут треба розуміти, що тризуб на той час був відносно маловідомим символом княжої доби. Каже упорядник альбому «Наш герб: українські символи від княжих часів до сьогодення» Богдан Завітій:
«Михайло Грушевський, який у 1917 році включився у дискусію про те, що має стати державним гербом нової України, навіть вживає формулювання, коли каже, що з усіх старих йому імпонує цей: «Гарно промальований геральдичний знак неясного значіння, щось вроді тризубця». А в законі про герб УНР від 25 лютого 1918 року взагалі вказано, що гербом Української Народної Республіки приймається знак княжої держави Володимира Святого, навіть без назви «тризуб»… Із тризубом стався такий феномен, який я не можу пояснити: на початку 1918 року про цей знак мало хто знав, а вже на початку 1919 року ніхто собі не уявляв якогось іншого державного герба, ніж тризуб... Тоді наші духовні, політичні, національні лідери може на інтуїтивному рівні відчули, що це такий знак, який найбільш гідний представляти сучасну українську державність. Чи ви собі уявляєте якийсь інший герб України, ніж тризуб?» (https://www.radiosvoboda.org/a/29515084.html)
Хотілося б вірити, що й зараз у ході розгляду питання вийдуть на оптимальний варіант великого державного герба.
Без шаблонів
Насправді, в гербовому питанні немає шаблону. Серед європейських держав у когось є цілих три варіанти герба – великий, середній і малий; натомість іншим вистачає одного. Наприклад, італійці на початку ХХ мали цілком помпезний великий герб з усіма прибамбасами. (https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/30/Great_coat_of_arms_of_the_king_of_italy_%281890-1946%29.svg) Його досі можна побачити на старих італійських поштових скриньках. В 1929, невдовзі після того, як Муссоліні став одноосібним диктатором, у великий герб замість левів втулили емблему фашистського режиму – фасції. Утім, після усунення Муссоліні від влади, фасції прибрали. Нарешті, обравши в 1948 республіканський устрій, італійці заразом із монархією відкинули геральдичну помпезніть – зробили собі герб більше схожий на емблему машинобудівного заводу (https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/0/00/Emblem_of_Italy.svg) і якось дають собі раду без великого герба.
Цікавим може бути й фінський приклад (взагалі, фіни в першій половині ХХ століття мали справу з багатьма питаннями, які постали перед Україною: двомовність, московська агресія, пошук оптимальної моделі влади). У 1920-1930-ті роки фінські державники переймалися, що в них нема великого герба і що на гербі треба ведмедя, який фінам рідніший за лева. В 1936 був ухвалений проект великого герба (https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/5/58/Finland_greater_arms_suggestion_1936.svg), але, в підсумку, його так і не затвердили – якось дають собі раду з малим.
Загалом, європейські герби в другій половині ХХ століття мають тенденцію до спрощення і дедалі більше нагадують ранньосередньовічні варіанти (подивіться, наприклад, на те, як змінювався герб Німеччини). Натомість схильність до геральдичних надмірностей виказують радше держави третього світу. Великий герб – питання безперечно важливе, але актуальніше радше для початку ХХ століття, ніж для початку ХХІ.
Та хоч би як, а наявність великого державного герба передбачена Конституцією: «Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)» (ст.20).
Можливо, в ході розгляду буде простіше зібрати триста голосів не на затвердження великого герба, а на внесення змін до Основного закону щодо його наявності?..
Дмитро Шурхало, для «ОРД»
