(Михаїл Воєводін)
Окружний адміністративний суд Києва зобов’язав уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора надати вказівки представникам Національної поліції та Служби безпеки щодо закриття оперативно-розшукової та контррозвідувальних справ, а також скасування встановлених рішень про заборону в’їзду на територію України громадянину Російської Федерації, Словенської Республіки та Держави Ізраїль Михаїлу Воєводіну, який відомий в статусі так званого “злодія в законі” на прізвисько “Міша Лужнецький”. Відповідне рішення 28 жовтня 2020 року ухвалив суддя Костянтин Пащенко.
З матеріалів справи випливає, що питанням скасування заборони на в’їзд до України короля злочинного світу, якого вважають одним із фронтменів потужного “Лужніковського ОЗУ”, адвокати Воєводіна почали опікуватися навесні поточного року.
Зокрема, 15 квітні 2020 року захисник “Міші Лужнецького” направив на адресу Офісу Генпрокурора запит, у якому вимагав винести постанову щодо закриття оперативно-розшукової справи стосовно його клієнта, а також відкликати доручення про встановлення табу Воєводіну задля здійснення візитів на територію нашої держави. На Різницькій тоді не встановили підстав для вжиття відповідних заходів реагування. А на наступне звернення повідомили — за результатами опрацювання масиву ЄРДР у реєстрі не було виявлено “живих” кримінальних проваджень, де фігурує лідер ”лужніковців”.
Посилаючись на цей документ, адвокат “злодія в законі” звернувся з позовом до Генпрокуратури, мовляв тут порушують вимоги КПК України та низку нормативно-правових актів та законів. А наріжним камінем суперечки стали претензії щодо буцімто бездіяльності прокурорів спонукати правоохоронців та можновладців у знятті заборону в’їзду Воєводіну в Україну.
На Різницькій такі вимоги назвали безпідставними, надавши відзив до ОАСК, що питання надання вказівок щодо закриття оперативно-розшукових справ взагалі не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Більше того — вимоги про надання Офісом Генерального прокурора письмових вказівок щодо скасування вищевказаних рішень не ґрунтуються на вимогах закону щодо повноважень органів прокуратури.
Незважаючи на це, влітку 2020 року провадження у справі очільника “лужніковців” було відкрито та відбувалося у спрощеному (письмовому) вигляді.
Під час розгляду справи, на підтримку своєї позиції Офіс Генпрокурора послався на три рішення Державної міграційної служби України зразка 2019 року, згідно яким громадянину одразу трьох держав (Російської Федерації, Ізраїля та Словенії) Воєводіну було встановлено 3-річне табу на відвідини нашої держави, приводом для чого стали отримання з Генерального секретаріату Інтерполу інформації про так зване “зелене” сповіщення з боку правоохоронців РФ. У ньому зазначалося, що “Лужнецький” є злодієм в законі та учасником організованого злочинного угруповання, яке спеціалізується на вимаганні та відмиванні коштів. Посилаючись на цей факт, прокурори переконували — закрили шлагбаум на кордоні стосовно лідера “лужніковців” на підставі інформації Робочого апарату Укрбюро Інтерполу, а не отриманих під час здійснення оперативно-розшукової діяльності відомостей.
Окрім цього, на Різницькій навели відповідь з нетрів Служби безпеки України, згідно тексту якої ще на початку 2018 року до правнуків Дзержинського надійшло інформування від Нацполіції України стосовно Воєводіна та його звитяг у кримінальному світі. За результатом опрацювання вказаного листа 25 квітня 2020 року до Державної прикордонної служби України скерували доручення про встановлення заборони достойнику на в’їзд на території нашої держави.
У свою чергу, адвокати “Лужніцького” переконували: позиція Офісу Генпрокурора базується на “суб’єктивному сприйнятті” його працівниками норм матеріального права, їх тлумаченню на користь суб’єкта владних повноважень та на замовчуванні окремих фактів на користь Воєводіна.
Захист Воєводіна наполягав, що у прийнятті рішень про встановлення заборони на в’їзд останньому “міграційники” та “чекісти” керувалися саме оперативно-розшуковою справою стосовно короля злочинного світу, а не підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу. Мовляв, згідно листу від Нацполіції України зразка серпня 2019 року той “перевірявся на причетність до злочинної діяльності в Україні”. Однак й понині не є учасником жодних кримінальних проваджень на території нашої держави та не перебуває в розшуку, зокрема в міжнародному.
Додатково до суду надійшли пояснення з приводу “саги Лужнецького” з боку СБУ та “міграційників” (пояснення з боку Національної поліції під час розгляду справи не надійшли).
Останні переконували — рішення про встановлення заборони Воєводіну на в’їзд до України ухвалювали за поданням вітчизняної Нацполіції. А у відповідних поданнях до ДМСУ йшлося про те, що дії злодія в законі суперечать інтересам національної безпеки та можут призвести до ескалації криміногенної обстановки.
На Володимирській, у свою чергу, також запевняли — діяли згідно чинного законодавства. Буцімто, згідно інформуванню від “копів” було визначено: Михаїл Воєводін “згідно бази даних НЦБ Інтерпол є одним з лідерів російських організованих злочинних угруповань (так зване “Лужніковське ОЗУ”), що у кримінальному світі відомий на прізвисько “Міша Лужнецький”, та причетний до вимагання та легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом як на території РФ, так і в країнах ЄС”.
З урахуванням цього, “контора” ще навесні 2018 року ухвалила рішення про заборону в’їзду достойнику строком на 5 років. Навесні поточного року це рішення було скасовано. Однак, за результатами додаткової перевірки (через можливості ДМС України, Міністерства юстиції України та МВС України) 30 червня 2020 року заборону ухвалили знову, з приводу чого до Державної прикордонної служби було надано відповідне доручення №5/2/4-6589.
Вивчивши аргументи сторін, суддя Пащенко дійшов думки, що Нацполіція та Служба безпеки України вимагали встановлення заборони щодо “Міші Лужнецького”, керуючись, передусім, не надбанням напрацювань у процедурі міжнародного співробітництва, а оперативно-розшуковим та контррозвідувальним заходам на території нашої держави, які не засвідчили його протиправної діяльності. При цьому служитель Феміди зазначив: відповідна постанова “не містить посилань на джерело інформації щодо небезпеки, яку може становити Воєводін”.
(Костянтин Пащенко)
Суддя також не взяв до уваги той факт, що посилання СБУ на інформацію від Нацполіції містить посилання на обійняття “Лужнецьким” статусу “злодія в законі”. Костянтин Пащенко послався на те, що відповідний закон (мова йде про так званий “антизлодійський” законопроект №2513, ухвалений парламентом та підписаний президентом навесні поточного року) набрав чинності в Україні 27 червня 2020 року, а “стоп” на кордоні для Воєводіна було встановлено навесні 2018 року, “коли подібний статус особи жодним чином не регламентувався КК України”. Буцімто, у матеріалах справи відсутні документи, що можуть свідчити, про те, що Воєводін підпадає під ознаки короля злочинного світу, та ані в ГПУ, ані в Нацполіції протилежного не довели.
З урахуванням цього, постанову та доручення СБУ від 30 червня 2020 щодо “Міші Лужнецького” в палаці правосуддя визнали такими, що “прийняті за відсутності достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, за відсутності факту вчинення суспільно небезпечного діяння, що свідчить про необґрунтованість прийнятого рішення про заборону в’їзду в Україну” Михаїлу Воєводіну. Та зобов’язали Офіс Генпрокурора спонукати поліцію та СБУ в частині припинення закриття оперативної та контррозвідувальної справи щодо короля злочинного світу, а також здійснити дії щодо скасування достойнику заборони на візити до України.
Згідно численним повідомленням ЗМІ, лідер так званої групи “лужніковських” (до складу якої також приписували вбитого у Києві Максима Курочкіна, президента ФК “ЦСКА” (Москва) Євгена Гінера та олександра Бабакова), злодій в законі Михаїл Воєводін має потужний вплив на теренах Російської Федерації та, зокрема, України, яку неодноразово відвідував з середини 2000-х років, завдяки чому в сфері його бізнес-інтересів опинилася низка підприємств енергетичного комплексу та готельного бізнесу. Свого часу “Лужніцькому” приписували контроль за найбільш відомими ринками Одеси та Харкова.
Окрім цього існує версія про його дотичність до так званих коронацій щонайменше двох вітчизняних злодіїв в законі — Андрія Недзельського (“Нєдєля”) та Сергія Олійника (“Умка”).
За інформацією джерел Dетектив-Info, Воєводіна вважають одним із найбільш шанованих та впливових королів злочинного світу слов’янського походження.
“Детектив-инфо”
