10.07.2019 року Бозкіра Нурі Гьохан ( BOZKIR Nuri Gokhan), 10.06.1974 р.н було затримано у м.Києві, де він постійно проживає разом із дружиною та сином, громадянами України. Бозкір Нурі має посвідку ( дозвіл) на постійне проживання в Україні, зареєстрований в Україні, як платник податків та займається бізнесом.

Коротка біографічна довідка:

З 1996 року, після закінчення військової академії, Бозкір Нурі Гьокхан перебував на службі в Збройних силах Турецької Республіки у військах спеціального призначення на посаді офіцера військ спеціального призначення.

За успішне виконання військових операцій має подяки і нагороди від уряду Туреччини. Він приймав участь у багатьох військових операціях — в Ірані, Афганістані, Боснії та Герцеговині, Грузії, Азербайджані.

В березні 2003 року на посаду прем’єр-міністра Туреччини було призначено Реджепа Таїпа Ердогана. Будучи прибічником консерватизму та ісламських традицій, маючи потужну владу та повноваження в країні, він розпочав політику поступового усунення від політичного життя Туреччини авторитетних військових, що заперечували або висловлювали занепокоєння незаконними, тобто такими, що порушують національне і міжнародне законодавство, операціями.

В результаті, у 2007 році вироком військового трибуналу міста Анкари Бозкіра Нурі було звинувачено в розкритті державної таємниці та засуджено до 6 років ув’язнення із позбавленням права продовжувати службу у збройних силах Туреччини. Він відбув покарання строком у 27 місяців.

У цей самий період було відкрито кримінальне провадження щодо нібито причетності Бозкіра Нурі до організації та керівництва кримінальним угрупованням та зв’язку з озброєними терористичними організаціями Фето та PDY (Паралельна державна структура Фетхуллаха Гьоллена). Проте, через багато років Бозкіра Нурі було виправдано, усі обвинувачення зняті.

Маючі об’єктивні побоювання за своє життя та свободу, отримуючи погрози як на свою адресу, так і на адресу своєї родини, Бозкір Нурі у 2015 році виїхав з Турецької Республіки в Україну, де і знаходиться зараз на законних підставах .

Восени 2018 року, знаходячись в Україні та будучи переконаним у своїй безпеці, з метою відновлення честі, гідності та повернення військового звання, Бозкір Нурі через адвоката у Туреччині ініціював процедуру своєї реабілітації.

На початку 2019 року було подано апеляційну скаргу на вирок військового трибуналу міста Анкари від 2007 року. В зазначеній скарзі, крім іншого, наголошувалося про намір оскаржити вирок до Європейського суду з прав людини після вичерпання національних засобів захисту. За цією апеляційною скаргою було відкрито апеляційне провадження, рішення дотепер не прийнято.

З метою запобігання спробам висвітлити у міжнародних судових інстанціях корупційні схеми та незаконне усунення авторитетних та впливових осіб з числа військових від політичного життя Турецької Республіки, правоохоронні органи Турецької Республіки розпочали масштабну кампанію переслідування Бозкіра Нурі через підконтрольні правоохоронні, зовнішньополітичні органи та ЗМІ.

З цією метою у травні 2019 року Республіканською прокуратурою міста Анкари поновила слідство в кримінальній справі щодо політичного вбивства Неджіпа Хаблемітоглу, яке відбулося ще 18.12.2002 року, і до якого Бозкір Нурі не має будь-якого відношення.

Починаючі з 18.12.2002 року, і до часу, коли він безперешкодно покинув межі Турецької Республіки, тобто до 2015 року, Бозкір Нурі жодного разу не викликався компетентними органами, не був затриманий, заарештований, допитаний, пред’явлений до впізнання, підданий обшуку, або якимось іншим чином особисто перевірений на причетність до вбивства Неджіпа Хаблемітоглу.

14.05.2019 року п’ятий мировий кримінальний суд міста Анкари видав Європейський ордер №2019/3819 з метою арешту Бозкіра Нурі та подальшої екстрадиції до Турецької Республіки.

05.07.2019 року Міжнародною Організацією Кримінальної Поліції (INTERPOL) за запитом Генеральної Прокуратури Турецької Республіки відносно Бозкіра Нурі здійснено публікацію повідомлення про міжнародний розшук (RED NOTICE).

Як на докази, обґрунтовують причетність до інкримінованого злочину, п’ятий мировий кримінальний суд міста Анкари послався на наступні факти:

— Аутопсія встановила, що Реджап ХАБЛЕМІТОГЛУ помер у результаті поранення, викликаного вогнепальною зброєю. До матеріалів справи долучено дві порожні гільзи, які було знайдено на місці вбивства, та одну кулю, яку витягнули з тіла вбитого.

— Відповідно до свідчень свідків Н.Й. та Р.О.А., отриманих після вбивства в Управлінні безпеки м. Анкари, встановлено, що Нурі Гьокхана БОЗКИР разом зі співучасниками бачили до вбивства на авто під час огляду місця та одразу після вбивства, коли він тікав.

— Зв’язок між підозрюваним Нурі Гьокханом БОЗКИР та власником авто підтверджено свідченнями свідків І.Б., Б.Е. та витягами телефонних дзвінків.

— Згідно до свідчень свідка (ЗЛІ.) імовірно знаряддя вбивства викинули в озеро Моган, що знаходиться за межами центра міста Анкари.

— Відповідно до судового ордеру на перегляд телефонних дзвінків підозрюваних був встановлений зв’язок між підозрюваними, яки приймали участь у злочині та спілкувалися між собою до та після вбивства

Зі змісту наданих Турецькою стороною у процесі екстрадиційної перевірки документів, вказується, що доказів участі Бозкіра Н.Г. у безпосередньому вбивстві не має, а є свідчення, у т.ч. зі слів третіх осіб, що він нібито мав відношення до автомобілю, за допомогою якого, також нібито, слідкували за потерпілим. Крім того, знову ж таки, нібито мобільний телефон Бозкіра Н.Г., було вимкнуто за кілька годин до вбивства, а потім він увімкнувся через кілька тижнів, що на думку слідчих органів Туреччини, є дуже підозрілим. Потім інший мобільний телефон нібито Бозкіра Н.Г. увімкнувся біля озера Моган ( за кільканадцять км від місця вбивства) через деякий час після вбивства і, причому, у це озеро нібито було викинуто знаряддя злочину ( зі слів, я так розумію, тих же свідків). Доречи, знаряддя злочину так і не виявлено, хоча, згідно інформації з Вікіпедії, дане озеро є мілководним і не великим. Тобто, за час з 2002 року пістолет чи іншу зброю вже б давно знайшли, щоб переконатися у свідченнях особи, на підставі яких тепер у участі у вбивстві обвинувачують Бозкіра Н.Г. і вимагають його екстрадиції. А факт того, що зброя не знайдена, тобто свідчення не відповідають дійсності, Турецьку сторону зовсім не бентежить і вони продовжують наполягати саме на екстрадиції, а не на допиті Бозкіра Н.Г., не користуючись при цьому значно простішою за процедурою можливістю допитати Бозкір Н.Г. на території України способом, встановленим відповідним законодавством. Цим фактом підтверджується саме переслідування особисто Бозкіра Н.Г. за відповідними ознаками, які є підставою для визнання особою, що потребує додаткового захисту.

Тобто, обвинувачення Бозкіра Нурі Гьохана у вбивстві Неджіпа Хаблемітоглу ( у грудні 2002 року!) ґрунтуються виключно на показаннях свідків, які, нібито, бачили автівку Бозкіра поряд з місцем вбивства, встигли запам’ятати її марку та номери, але, з незрозумілих причин, мовчали упродовж 17 років, а потім раптом це згадали, коли Бозкір Нурі Гьохан вже чотири роки не був у Туреччині і коли була розпочата процедура оскарження ухваленого щодо Бозкіра Нурі незаконного вироку.

10 липня 2019 року Бозкір Нурі був затриманий та до 18 жовтня 2019 року знаходився під вартою, після чого, у зв»язку із багатьма сумнівними фактами, викладеними у документах з боку Туреччини, він був звільнений, але на даний час продовжує перебувати під дією відповідних обмежень.

З Ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 18.10.2019 року:

«Стороною обвинувачення не надано слідчому судді доказів, які б з достатньою повнотою свідчили, шо Бозкір Н.Г. переховувався від компетентних органів Турецької Республіки.

Так, згідно з запитом прокуратури м. Анкара від 16.05.2019 року Неджіп Хаблеміоглу був убитий 18.12.2002.

П’ятим мировий кримінальним судом м. Анкара 14.05.2019 наданий ордер на арешт Бозкіра Н.Г.

Отже, у період з грудня 2002 року по травень 2019 року Бозкір Н.Г. не був об’єктом кримінального переслідування, не притягався до кримінальної відповідальності.

Крім того, з 2015 року Бозкір Н.Г. легально мешкає в Україні. 06.10.2015 отримав картку платника податків, 18.12.2015 йому надана посвідка на постійне проживання в Україні. Отже, з 2015 року на законних підставах мешкає в Україні, мас дружину та сина, які є громадянами України, що свідчить про наявність міцних сімейних зв’язків, через свою дружину Аваліані А.В. приймає участь у Фонді фінансування будівництва, є учасником декількох суб’єктів підприємницької діяльності.

Наведене свідчить, що Бозкір Н.Г. перебуваючи в Україні, також не переховувався від правоохоронних органів Туреччини.

Сукупність вищезазначеного дає підстави для висновку, що Бозкір Н.Г. не ухилявся від правоохоронних органів Турецької Республіки, з-під варти не звільнявся. Об’єктом інтересу запитуючої сторони став лише у травні 2019 року, тобто після спливу майже 17 років з дня вчинення злочину.

Пунктом 3 частини 1 статті 589 КПК України передбачено, що однією з підстав для відмови у видачі особи іноземній державі є закінчення передбачених законом України строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Статтею 49 КК визначено, що особа звільняється віз кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею особливо тяжкого злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п’ятнадцять років.

Як зазначено вище, події інкримінованих Бозкіру Н.Г. злочинів відбулись у 2002 році, тобто з дня їх вчинення минуло більше 15 років.

Зазначене свідчить про неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності в Україні, що відповідно до п. 3 ч. І ст. 589 КПК має наслідком відмову у видачі особи іноземній державі.

На підставі викладеного, слідчий суддя під час перевірки підстав для звільнення гр. Бозкіра Н.Г. з-під варти встановив наявність обставин, які спростовують доводи прокурора, що має наслідком задоволення скарги та звільнення Бозкіра Н.Г. з-під варти з одночасним застосуванням до останнього менш суворого запобіжного заходу, який зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку».

На даний час триває екстрадиційна перевірка, яка проводиться прокуратурою.

Одночасно із цим, у серпні 2019 року громадянин Туреччини Бозкір Нурі Гьохан звернувся до Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підтвердження викладених у цій заяві фактів були додані документи, наявні у заявника на день подання заяви.

Наказом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №704 від 18.10.2019 року, документи Бозкіра Нурі Гьохана прийняті в оформлення для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В подальшому, представником Бозкіра Нурі Гьохана до матеріалів міграційної справи №2019KV0250, на підтвердження викладених в заяві фактів, неодноразово, по мірі отримання заявником, додавалася документація, що підтверджує позицію Бозкіра Нурі, а також у ДМС були проведені співбесіди з ним ( остання – 28.01.2020 року). Перевірка Державної міграційної служби тривала, йшов процес надання доказів, запитів на інформацію та інше. Однак, 04.03.2020 року Державною міграційною службою України раптово прийнято рішення №56-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Причому, дане рішення прийнято без закінчення усіх необхідних процедур та задовго до закінчення строків, встановлених до 24.04.2020 року.

Рішення Державної міграційної служби було оскаржено до Окружного адміністративного суду м.Києва, який у рекордні строки, без дотримання термінів, встановлених законодавством України, а також термінів, встановлених цим же судом одразу при прийнятті позову у відповідності до Кодексу Укараїни про адміністративне судочинство і незважаючи, до того ж, на пролонгацію усіх можливих строків у зв»язкі із оголошенням карантину через епідемію, вже 30.06.2020 року прийняв рішенні про відмову у позові Бозкіра Нурі, при цьому не розглянувши взагалі ряд клопотань представників Нурі Бозкіра, а встановочну частину рішення просто переніс разом з усіма помилками з позиції ДМС ( відповідача), не відобразивши взагалі позицію позивача, зате додав від себе факти, яких взагалі не було ані у справі, ані у дійсності

На даний час захист Бозкіра Нурі звернувся із апеляцією на це незаконне рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду, де у закритому ( письмовому) режимі, незважаючи на клопотання про участь представника, буде проводитися апеляційний розгляд. Це, очевидно, зроблено задля полегшення винесення кулуарного рішення про законність позиції ОАСК, інакше у відкритому процесі прийшлося б хоч якость пояснювати позицію суду по усім фактам, вказаним стороною позивача. А при їх очевидній правильності та законності це досить нелегко. Доречі, у апеляційному розгляді головуючий суддя – це безпосередньо голова цього суду.

Такод була направлена скарга до Вищої ради правосуддя не незаконні дії судді Окружного адміністративного суду м.Києва, який приймав рішення. ВРП навіть встила без розгляду відмовити у відкритті дисциплінарного провадження відносно судді, заплющивши очі на кричущі порушення закону. Це стала практика ВРП, яка в нашій країні обслуговує або власні інтереси, або інтереси влади

Звертаю увагу на наступне:

Державною міграційною службою України, при наявності усіх доказів правоти позиції Бозкіра Нурі та без закінчення усіх необхідних процедур, задовго до встановленого строку, раптово і незаконно прийнято рішення про відмову у наданні відповідного статусу.

• Органами прокуратури України ігноруються звернення захисту щодо долучення або витребування необхідних документів з Туреччини, які повністю підтверджують позицію Бозкіра Нурі, і, одночасно, повністю спростовують абсурдні обвинувачення.

• Окружним адміністративним судом м.Києва, без врахування та дослідження доказів, дотримання законних термінів, за два місяці приймається абсурдне рішення, в якому повністю відтворена позиція Державної міграційної служби разом із граматичними, стилістичними та змістовними помилками. І це при тому, що подібні справи розглядаються по кілька років (!), а у даному випадку – абсолютний рекорд – розглянуто за два місяці.

• Вищою радою правосуддя, яка повинна розглядати усі звернення на незаконні дії суддів, які в даному випадку очевидні та неприкриті, одразу після звернення щодо незаконних дій судді при розгляді та винесенні рішення стосовно Бозкіра Нурі Гьохана, відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження. Факти незаконних дій навіть не розглядалися.

• Шостим апеляційним адміністративним судом під головуванням безпосередньо голови суду відмовлено у задоволенні клопотань щодо участі представника позивача у засіданні а також клопотання про витребування додаткових доказів, які суддя першої інстанції не витребував, оскільки дуже поспішав із прийняттям рішення, однак на них посилався.

Європейськими міжнародними організаціями неодноразово вказувалось компетентним органам Турецької Республіки на численні випадки незаконних обвинувачень неугодних осіб у скоєнні резонансних злочинів.

Так, Європейській Суд з прав людини ухвалюючи рішення у справі Kavala v. Turkey (аpplication no. 28749/18, http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-199515 ) зазначив, що «Суд не може залишити поза увагою той факт, що заявника було заарештовано через чотири роки після подій в Гезі та розпочатого кримінального розслідування у 2013 році. Уряд не представив жодного аргументу, який би пояснював цей значний проміжок часу між обставинами, що викликають підозри, та поміщенням заявника під варту. Крім того, заявника було затримано та пред’явлено обвинувачення приблизно через п’ять з половиною років після цих подій. Однак із матеріалів справи не випливає, що після початку кримінального розслідування органи влади зібрали важливі нові докази, які могли б змінити напрямок цього розслідування або вказати на те, що заявник був головним порушником цих подій».

У вказаному рішенні Суд також вказує на порушення, аналогічні тим, що мають місце і в даній справі :

«Що стосується тверджень непрямих свідків, Суд усвідомлює важливість таких доказів у боротьбі з організованою злочинністю. Однак іноді неоднозначний характер таких тверджень та ризик того, що особа може бути звинувачена та заарештована на основі неперевірених звинувачень, які не обов’язково є неупередженими, не слід недооцінювати. З цих причин докази з чужих слів повинні бути підтверджені об’єктивними доказами. Це особливо актуально, коли приймається рішення про продовження тримання під вартою до судового розгляду: хоча підозрюваний може бути дійсно затриманий на початку провадження на підставі тверджень непрямих свідків, такі твердження обов’язково стають менш актуальними з плином часу, особливо, коли в ході розслідування не було виявлено жодних додаткових доказів (див. Лабіта проти Італії [ВП], № 26772/95, § 156 та далі, ECHR 2000 — IV).

28 серпня 2020 року комісар з прав людини Ради Європи висловила різкий протест «з приводу смерті Эбру Тимтик, що померла внаслідок голодування після її незаконного засудження в 2019 році за нібито участь у терористичній організації. При цьому випадок Тімтік став вже четвертим в 2020 році, коли ув’язнені вмирають в результаті голодовки в турецьких в’язницях. Трагічний результат цих спроб домогтися справедливого розгляду в суді показує, що Туреччина повинна негайно виправити ситуацію з правами людини в країні, яка помітно погіршилася останнім часом. Крім того, представник ЄВС вказав на недоліки в турецькій судовій системі».

Проте Турецька Республіка, що на даний час йде шляхом авторитаризму, безкарно зловживає існуючою системою оголошення осіб в міжнародний розшук з метою переслідування політичних опонентів. Це робиться, зокрема, шляхом включення в повідомлення або запити про співробітництво даних про сфабриковані кримінальні справи, а також шляхом багаторазового, як централізованого (через Генеральний Секретаріат Інтерполу), так і децентралізованого (по системі дифузії), направлення вимог про затримання, арешт, обмеження пересування розшукуваних осіб, з метою їх подальшої екстрадиції. На даний час Турецька республіка має найбільше число відмов (понад 16 000) в оголошенні міжнародного розшуку через ознаки переслідування політичних опонентів.

Незважаючи на усі ці очевидні факти, я, адвокат Денисюк Роман, враховуючи стаж роботи у даній сфері з 2004 року, маю обгрунтований сумнів у спроможності судової системи України дотримуватися задекларованого нашою країною вибору у бік людських цінностей, дотримання прав людини та міжнародного законодавства. Суди та прокуратура в Україні не є незалежними від виконавної влади, як це задекларовано в законодавстві, не кажучи про міграційною службу, яка саме є органом виконавчої влади.

На даний час є достатньо інформації з різних джерел про те, що керівництво виконавчої влади в Україні, починаючи з нинішнього президента, особисто пообіцяли президенту Туреччини сприяння у екстрадиції Бозкіра Нурі. Це є однією з умов підтримки Туреччиною зовнішньополітичного вектору України, а також економічного співробітництва. Крім того, керівництво нашої країни має особисті бізнес-інтереси у Туреччині і, нажаль, як і у більшості керівних команд України за останні десятиріччя, особисті інтереси завжди перемагали закони. До того ж це пояснює усі поспішні та незаконні рішення міграційної служби, прокуратури та судових органів України. Крім того, спецслужби Туреччини, при повному сприянні спецслужб та влади України, через своїх довірених осіб та резидентів, які взагалі не ховаються і були присутні навіть на прес-конференціях президента України, при тому, що журналісти з України потрапити змогли далеко не усі, постійно цікавляться і контролюють перебіг процесів стосовно Бозкіра Нурі. Тому не має іллюзій стосовно результатів розгляду апеляції, оскільки на суди чиниться шалений тиск з боку керівництва України.

Нажаль, звернення до Європейсткого суду з прав людини можливе лише після проходження усіх судів в Україні. Тобто, як це раніше вже траплялося з іншими особами, Бозкіра Нурі з дуже високою ймовірністю можуть незаконно знов затримати в Україні і просто передати Туреччині, не надавши можливість звернення до Європейських судових інстанцій, на які Туреччина та Україна впливу не мають.

Адвокатське об’єднання

“Адвокатська компанія “ЛОКАРТ”