Вже кілька днів, як у вузьких колах широко обговорюється інформація про три пристрої негласного зняття інформації, знайдені в кабінеті голови Служби безпеки України Івана Баканова, та один прихований мікрофон, виявлений в автомобілі його дружини. Нічого дивного в цьому немає – точніше, дивує лише те, що Баканова, з огляду на його видатний інтелектуальний рівень і унікальний оперативний досвід, досі не викрали ворожі спецслужби, щоби показувати в музеї.
Але й нічого доброго у тому, що «прослушка» була виявлена, я не бачу. Бо саме завдяки тому, що кожний крок Баканова перебував під контролем, я, наприклад, довідався, що він 10 червня 2020 року наказав начальникові Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрію Наумову розпочати відносно мене комплекс контррозвідувальних заходів. Зокрема – прослуховувати мій телефон і читати електронні повідомлення з метою встановити джерела моєї поінформованості. Оперативно-розшукова справа щодо мене була заведена за рапортом на ім’я лейтенанта Баканова колишнього першого заступника начальника Головного управління СБУ по Києву та Київській області Олександра Білоуса, ображеного на мої публікації.
Тож побажаємо успіхів найвідомішому українському лейтенанту. От тільки нехай спочатку встановить, хто прослуховував колишнього прем’єра Гончарука, потім знайде тих, хто встановив мікрофони в його кабінет і автомобіль дружини, а вже після цього нехай займається моєю скромною персоною.
А в той час, доки лейтенант Баканов шукає супостатів, які обладнали його кабінет негласними засобами слухового контролю, підлеглі Івана Геннадійовича влаштували справжній шпигунський скандал навколо негласного позаштатного співробітника СБУ Сергія Стерненка.
У травні 2018 року цей Стерненко, завербований свого часу відділом захисту національної державності Управління СБУ в Одеській області, зарізав людину. Ну, буває – посварився на вулиці з двома молодиками, витягнув ножа, одного з опонентів серйозно поранив, а за другим погнався, наздогнав і встромив лезо прямо в серце. Після цього Стерненко своїм же ж ножом поштрикав собі руку, а в поліції заявив, що на нього, мовляв, напали замовні вбивці. І що він, попри поранення, зміг вирвати ніж з рук нападника й здійснив акт самозахисту.
Поліція розпочала слідство й встановила, що ніякого нападу на Стерненка не було, холодна зброя належала самому Стерненку, а його поранення – це спектакль, влаштований з метою уникнути кримінальної відповідальності. Справу з району забирає обласне управління поліції, потім – Головне слідче управління, де старший слідчий в особливо важливих справах Ігор Соцький у листопаді 2018 року підготував Стерненку підозру в умисному вбивстві.
Але вдягнути на Стерненка кайданки поліція не встигла, оскільки в грудні 2018 року «активіст» опинився в кабінеті генерального, прости господи, прокурора Юрія Луценка. Завели його до Юрія Віталійовича начальник Головного управління «К» СБУ Павло Демчина та його перший заступник Василь Пісний. Правнуки Дзержинського запевняли Луценка, що Стерненко є надзвичайно цінним агентом, у якого вкладені чималі бюджетні кошти, а тому треба щось зробити, щоби він не опинився на лаві підсудних. На прохання керівництва СБУ Луценко незаконно змінив підслідність у кримінальному провадженні й направив справу з Національної поліції в СБУ, де куратори Стерненка мали її поховати. При цьому начальник департаменту Генпрокуратури Володимир Бедріківський особисто контролював, щоби справа Стерненка, борони боже, не розслідувалась.
Хочу звернути увагу на цікавий момент. Стерненко як агент рахувався по обліках Департаменту захисту національної державності СБУ, так званої «жандармерії», яка контролює громадські організації, вчиняє напади на журналістів і влаштовує криваві провокації на кшталт кидання гранати під Верховною Радою 31 серпня 2015 року, коли загинуло 4 людей. А прохати за Стерненка прийшли керівники зовсім іншого структурного підрозділу – того самого, який займається організацією контрабанди, відкриває конвертаційні центри та заробляє на проституції й торгівлі наркотиками. Ну, припустимо, Демчина ще міг прийти прохати за агента ДЗНД, бо за посадою був першим заступником голови СБУ. Але як там опинився легендарний пройдисвіт Вася Пісний, якого народний депутат 8 скликання Володимир Парасюк побив прямо на засіданні Комітету Верховної Ради? Можна зробити висновок, що на той час Стерненка вже перевербували, він пішов від Данила Ігоровича Доценка, який очолював ДЗНД, і прибився до Пісного. Напевно, там більше платили.
Але потерпілі не заспокоїлись і за допомогою матюкливого блогера Портнова домоглись у судовому порядку повернути справу про вбивство, скоєне Стерненком, назад у Головне слідче управління Національної поліції України. Після того, як генеральним прокурором був призначений чесний і непідкупний Руслан Рябошапка, а нагляд за слідством у поліції став здійснювати його перший заступник Віталій Касько, старший слідчий Соцький знову підготував Стерненку письмове повідомлення про підозру в умисному вбивстві, яку в Генеральній прокуратурі на початку вересня 2019 року підписав заступник начальника відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення Максим Березін.
Отримавши підписану прокурором підозру, старший слідчий Соцький викликав Стерненка для її вручення. Але знову трапилось чудо – агент Служби безпеки України не з’явився на вручення підозри, натомість опинився в кабінеті Рябошапки разом зі своїми вже новими кураторами. Аргументи нових роботодавців Стерненка були настільки переконливими, що негайно по тому Касько викликав керівника Департаменту нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генпрокуратури Володимира Поліщука й пообіцяв йому всунути підозру по Стерненку в анальний отвір. А Поліщук, у свою чергу, копняками під зад погнав прокурора Березіна в Головне слідче управління Нацполіції, щоби той забрав повідомлення про підозру. При цьому Поліщук верещав, що прокурор Березін буде ту підозру жерти в кабінеті в Рябошапки.
А щоби більше не трапилось подібних казусів, Рябошапка знову незаконно поміняв підслідність, забрав кримінальне провадження з Головного слідчого управління Нацполіції й відправив справу кураторам Стерненка в СБУ.
Винятковий цинізм, з яким Служба безпеки України вже два роки переховує свого агента від покарання за вбивство, призвело до того, що в нового генерального прокурора Ірині Венедіктовій з перших днів перебування на посаді стали публічно питати, коли ж, нарешті, в Україні почнуть карати вбивць. Якби Ірина Валентинівна мала бодай дві клепки в голові, то вона б відповіла, що обіймає адміністративну посаду й не може не тільки втручатись у розслідування конкретних кримінальних проваджень чи давати вказівки прокурорам, але навіть знайомитись з матеріалами справ. І що єдине її повноваження в даній ситуації – це констатувати неефективність слідства в СБУ й визначити підслідність у кримінальному провадженні за Національною поліцією, як це й передбачено законом.
Але знання Кримінального процесуального кодексу голову Ірини Валентинівни явно не відвідували й тому вона стала роздавати обіцянки притягнути Стерненка до відповідальності або за умисне вбивство, або за перевищення меж необхідної оборони. Це, звісно, викликало не тільки регіт серед підлеглих Венедіктової, які, на відміну від генерального прокурора, усе ж таки читали Закон «Про прокуратуру», але й оскаженіння в СБУ, де давно звикли до повної безкарності. У відповідь Служба безпеки України влаштувала мітинги протесту перед Офісом Президента та будинком, у якому мешкає Венедіктова.
І знову цікава деталь: позаштатні негласні співробітники Департаменту захисту національної державності відмовились брати участь у мітингах, мотивуючи це тим, що Стерненко – зрадник. Тому керівництво СБУ було змушено знімати з, так би мовити, бойового чергування агентуру Департаменту контррозвідки й направляти своїх «стукачів» бешкетувати під домом Венедіктової. Особливо примітним серед мітингарів був агент військової контррозвідки Олексій Цимбалюк, якого СБУ раніше використало при імітації вбивства російського журналіста Бабченка. Якщо пам’ятаєте – провокатор Цимбалюк два роки тому зображав з себе кілера, найнятого Путіним, щоби вбити Бабченка, а також ще 46 українських журналістів. Торік він захоплював Подільське райуправління поліції, а тепер зображає з себе громадського активіста, б’є журналістів і репетує на захист Стерненка.
А найвеселіше в усьому цьому, що Стерненка, який палив багаття під вікнами Венедіктової та волав образи на адресу генерального прокурора, охороняли бійці спецпідрозділу СБУ «Альфа», робота яких оплачується з бездонних кишень українських платників податків. До речі, цілодобову охорону агента Стерненка забезпечує начальник 2 управління Центру спеціальних операцій СБУ Сергій Ковмир на прізвисько «Ковш», який впродовж багатьох років був особистим охоронцем народного депутата Григорія Суркіса.
Урешті-решт, 11 червня Стерненку було вручено підозру в умисному вбивстві. Але про покарання мова не йде. Більш того, Офіс генерального прокурора, наляканий мітингами агентури СБУ, звернувся до суду з клопотанням обрати Стерненку запобіжний захід у вигляді домашнього арешту – бо якщо Стерненка помістити в слідчий ізолятор, він же ж може розповісти, чим займався під орудою Василя Пісного та інших охоронців державної безпеки. І це при тому, що зараз в Одесі в судах розглядається ще два кримінальних провадження по обвинуваченню Стерненка – за торгівлю наркотиками та викрадення людини. Точніше, ці справи в судах не розглядаються, оскільки прокурори просто не ходять у судові засідання.
Такого ще не бачила українська столиця: 15 червня Шевченківський райсуд обирав Стерненку запобіжний захід, а в цей час підозрюваний під охороною бійців «Альфи» брав в облогу суд разом з іншими агентами СБУ. А по завершенні судового засідання вийшов, розірвав ухвалу про домашній арешт і заявив, що судове рішення виконувати не буде, оскільки його домашня адреса є фіктивною. Виявилось, що в 2016 році СБУ прописала свого агента Стерненка в адміністративному корпусі військової частини прикордонної служби в Одесі, до якої Стерненко не мав жодного відношення й на територію якої не може навіть потрапити.
Тож, користуючись нагодою, хочу звернутись до лейтенанта Баканова – Іване Геннадійовичу, а чому Ваша Контора не прописала агента Стерненка в Управлінні СБУ по Одеській області? Уявляєте, як було б зручно: зараз би він відбував домашній арешт у кабінеті колишнього куратора, якому колись давав підписку про співробітництво.
Зрозуміло, що Стерненку нічого за вбивство не буде. Тож, громадяни, вступайте в лави негласних позаштатних співробітників Служби безпеки України. Бути агентом СБУ – це не тільки почесно, але й вигідно.
Але нас порадували не лише негласні співробітники СБУ, але й агентурний апарат Національного антикорупційного бюро України. 13 червня директор НАБУ Артем Ситник і керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький провели брифінг, під час якого розповіли про викриття за допомогою «таємного агента НАБУ» Євгена Шевченка найбільшого хабаря в історії України. Мовляв, колишній міністр екології та природних ресурсів Микола Злочевський хотів передати 6 млн. доларів за закриття кримінального провадження, яке відносно нього розслідує НАБУ, але мужній агент Шевченко втерся в довіру до посередника – першого заступника начальника Головного управління Державної податкової служби в Києві Миколи Ілляшенка – і розкрив замисли корупціонерів.
По-перше, хочу зазначити, що це – не найбільший хабар в історії України. У квітні 2015 року якийсь Віталик у спортивних штанях підійшов у Ботанічному саду Києва до тодішнього заступника генерального прокурора Давида Сакварелідзе й запропонував йому 120 млн. доларів – по 10 млн. доларів щомісяця – лише з поваги до виняткових чеснот Давида Георгійовича. Цей зухвалий злочин належить до виключної підслідності НАБУ, але досі Ситник з Холодницьким його не розкрили.
Що стосується «таємного агента НАБУ» Шевченка, то це – відомий усій країні шахрай, який торік був викритий на тому, що разом з сином першого заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони Гладковським розкрадав кошти «Укроборонпрому». Ось що про цього «агента» в квітні 2019 року говорив Холодницький:
https://naspravdi.today/kholodnyts-kyy-pro-shevchenka/
Більш того, Спеціалізована антикорупційна прокуратура ще 18 березня 2019 року поширила заяву, в якій стверджувала, що в НАБУ процвітає хабарництво, а гроші за закриття справ для керівництва НАБУ збирає оцей самий Шевченко, який є довіреною особою Ситника:
https://www.facebook.com/sap.gov.ua/posts/1594299757339868
Виходячи з цього, можна впевнено стверджувати, що ніхто ніякого хабаря не пропонував, а, насправді, мала місце провокація підкупу, влаштована Ситником з метою скомпрометувати Холодницького.
Річ у тім, що в Назара Холодницького в листопаді 2020 року закінчуються повноваження керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Але в Офісі президента чомусь вирішили негайно його усунути від роботи й тимчасово виконуючим обов’язки призначити народного депутата Сергія Іонушаса. Однак жодних підстав відстороняти Холодницького немає, оскільки Назар Іванович давно зробив висновки з так званої «акваріумної історії», коли Ситник разом з прокурором Володимиром Гоцуляком прослуховував розмови в його кабінеті, поводить себе вкрай обережно, ні в які афери останнім часом не лізе, хабарі не бере, у переговори сумнівного характеру не вступає й навіть не підтримує взаємин з друзями, які мають неоднозначну репутацію.
І тоді Офіс Президента замовив Ситнику в будь-який спосіб скомпрометувати Холодницького – це є умова подальшого перебування Артема Сергійовича на посаді директора НАБУ. Ситник, якого в будь-який момент можуть звільнити й навіть притягнути до кримінальної відповідальності за корупцію, вирішив за допомогою провокатора Шевченка підбурити якогось крутелика на розмови про можливий хабар Холодницькому й ці розмови записати. На підставі цього диктофонного запису генпркурор Венедіктова мала зареєструвати кримінальне провадження щодо можливого отримання Холодницьким неправомірної вигоди, процесуальним керівником у справі став би керівник Генінспекції Сергій Лисаченко, потім хабародавця б затримали, він би сказав, що гроші призначались для керівника САП, а президент Зеленський продемонстрував би усе це по телебаченню й сказав би Холодницькому: «Вийди звідсіля, розбійник». Ось такий був план.
Але де Ситник мав знайти реального хабародавця, якого можна було б використати «в темну» і переконати, що гроші призначаються для Холодницького, враховуючи, що Холодницький хабарів не бере? Був лише один варіант – використати Ілляшенка, оскільки раніше Злочевський вже передавав через нього та «таємного агента» Шевченка гроші Ситнику за закриття проваджень, у яких фігурувала належна Злочевському фірма «Бурісма». А, відтак, Ілляшенко не здивувався, коли до нього знову прийшов відомий всій країні пройдисвіт Шевченко й сказав, що вимальовується ще одне провадження по Злочевському, яке також можна закрити.
Звертаю увагу на важливий процесуальний нюанс: якщо в кримінальному провадженні нікому не повідомлено про підозру, як це було в тих справах, які раніше «розслідувало» НАБУ і де фігурував Злочевський, то справу закриває слідчий/детектив. А якщо є підозрюваний – то тільки прокурор. Але в НАБУ не було ніякої справи, де б фігурував Злочевський, позаяк всі провадження Ситник давно продав. Тому Артем Сергійович для компрометації Холодницького вирішив використати справу №1590, яку колись у Генеральній прокуратурі розслідував прокурор Костянтин Кулик. Це – знаменита справа, виділена з 400-го провадження, там підозри від Кулика ще 28 березня 2019 року отримали, окрім Злочевського, також Ложкін, заступник глави Адміністрації Президента Філатов, «гаманець» Порошенка пан Стеценко та лондонська вигнанниця Гонтарева. Щоби розвалити цю справу в квітні 2019-го звільнявся з посади заступник генпрокурора Євген Єнін, а професійні «громадські активісти» з оточення Ситника влаштовували навколо Кулика танці, запевняючи, що Кулик переслідує Гонтареву, Ложкіна та Злочевського в інтересах Коломойського. Більш того, коли у вересні 2019 року генпрокурор Рябошапка забрав у Кулика цю справу й направив її в НАБУ, то Ситник повернув її назад, відмовившись розслідувати. Тоді матеріали передали в СБУ, Кулика звільнили, а розслідування в справі було зупинено постановою прокурора Генеральної прокуратури.
І ось тепер Ситник пригадав про цю справу й через «таємного агента» Шевченка запропонував Злочевському її закрити, скориставшись тим, що 20 лютого 2020 року Рябошапка своєю постановою все ж таки визначив підслідність у цьому провадженні за НАБУ. Злочевський зацікавився пропозицією, бо в нього в цей час зривався контракт у Європі через його статус підозрюваного й скандальну репутацію. Але оскільки йшлося про справу, де вже було повідомлено про підозру, то закрити її міг лише процесуальний керівник. На цьому й будувався розрахунок – що гроші передаватимуться, типу, «для Холодницького» й на цьому хабародавця хлопнуть.
Але Ілляшенко, який є довіреною особою Злочевського і якого Шевченко підбурював на передачу хабаря Холодницькому, був щиро переконаний, що Холодницький – це другорядна персона й під час розмов з «таємним агентом» постійно підкреслював свою повагу до Артема Ситника та його кума Андрія Калужинського, який очолює Головний підрозділ детективів НАБУ. І на неодноразові пропозиції Шевченка передати гроші саме Холодницькому ніяк не реагував, натомість виявляв готовність передати гроші Ситнику, як це він робив раніше.
Коли Ситник побачив, що операція по компрометації Холодницького зривається, йому нічого не залишалось, як проінформувати керівника САП, що Злочевський намагається підкупити славне керівництво НАБУ, Холодницький сприйняв це за чисту монету, призначив процесуального керівника і Ілляшенко був незаконно затриманий після того, як вручив гроші Шевченку. Незаконно тому, що мало місце провокація підкупу, Ситник, Калужинський та Шевченко явно підбурювали Ілляшенка на хабар, а це означає, що всі докази, зібрані проти хабародавця, є неналежними й не можуть розглядатись у суді. Натомість до кримінальної відповідальності згідно зі статтею 370 Кримінального кодексу України мають бути притягнені Ситник, Калужинський і провокатор Шевченко.
Єдине запитання, яке досі залишається без відповіді – а чи збирається Ситник розслідувати справу №1590, за закриття якої він вимагав гроші зі Злочевського? Якщо збирається, то нехай розпочинає з екстрадиції Гонтаревої.
Володимир БОЙКО,
спеціально для ОРД
