До річниці загибелі столичного ювеліра Сергія Кисельова його вбивця — колишній компаньон Сергій Вітюгов ексклюзивно сповідався Dетектив-Info. Нижче — чвертьстолітня історія підпільної “імперії золотих справ майстрів”, що збагатила її засновників на мільярд доларів та… наробила чималого лиха. Шалені гроші настільки закрутили голови ідеологам “золотої лихоманки”, що через жагу помсти вони ладні були брехати, залучати по допомогу правоохоронців найвищої ланки, та навіть — особисто вбивати…
У березні поточного року виповнилася перша річниця з моменту вбивства співзасновника ТОВ “ЮВК-Агат” Сергія Кисельова. Чоловіка, що очолював бізнес із виробництва та продажу золото-ювелірних виробів, рік тому застрелили впритул у салоні власної автівки марки MERCEDES-BENZ S 500L близько 11 години 5 березня 2019 року біля житлового будинку по вулиці Флоренції в Києві.
Зухвалий злочин відпочатку виявився овіяний таємницями та супроводжувався низкою скандалів. Розпочалося все з того, що молодший інспектор Дніпровського управління поліції охорони Роман Ходоров (патрульний екіпаж якого прибув на виклик про стрілянину першим) не знайшов нічого кращого, аніж поцупити з автівки Кисельова пістолет ”Форт”.
Справа за обвинуваченням Ходорова в крадіжці (ч.1 ст.185 КК України) й досі слухається в Дніпровському райсуді столиці (наступне засідання призначене на 11:30 11 березня). Втім, з місця злочину зник не тільки пістолет загиблого. З машини застреленого ювеліра також пропав відеореєстратор, а з руки трупа — годинник.
Що за достойник зазіхнув на хронограф Кисельова, достеменно невідомо. Втім людина, яка здійснила смертельний постріл в голову бізнесмена, була затримана на сороковий день після його вбивства. Того ж дня остаточно було зруйновано конспірологічну версію про начебто зв’язок загибелі ювеліра із так званою справою “діамантових прокурорів” (на що натякали ініціатори притягнення до кримінальної відповідальности екс-заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця та колишнього застпуника начальника ГСУ ГПУ Володимира Шапакіна).
“Месники” ювеліра
Річ в тім, що кілером на Флоренції виявився колишній партнер Кисельова, з яким вони разом закладали фундамент “золотії імперії”, а згодом розсварилися вщент — Сергій Вітюгов на прізвисько ”Журналіст”.
(Сергій Вітюгов)
Разом із ним на лаві підсудних в Дніпровському районному суді Києва на вирок чекають два його тезки — майор контррозвідки СБУ Сергій Новіков та колишній співробітник органів внутрішніх справ Сергій Павленко.
(Сергій Новіков (ліворуч) та Сергій Павленко)
Останні будь-які закиди на причетність до кривавої історії “золотої лихоманки” відкидають. Інакше себе поводить Вітюгов.
Він каже, що дійсно вбив колишнього ділового партнера, хоча відпочатку не мав таких намірів. А додатково — “бере на себе” цілу низку інших насильницьких злочинів, що були скоєні через фінансові та майнові суперечки екс-компаньйонів по коштовному бізнесу з кримінальним присмаком. Ось як виглядає ця історія, що розтягнулася на чверть століття та досі не дійшла до фіналу, у викладі Сергія Вітюгова.
Історія успіху “шукачів золота”
За його словами, “коштовна сага” бере свій початок у буремні 90-і, коли Вітюгов вирішив заробляти власну копійку на фоні зубожіння більшості населення нашої держави. Не секрет, що тоді в пошуках грошей українці масово несли здавати прикраси в ломбарди. Тож уродженець Білої Церкви спробував “осідлати хвилю”, організувавши точки зі скупівлі лому золотих виробів, заробляючи на різниці.
Невдовзі на цій ниві доля звела Вітюгова із колишнім викладачем столичного інстититу Сергієм Кисельовим, що також з головою занурився в підприємницьку діяльність, пов’язану із скупівлею золото-ювелірних виробів у Києві. Чоловіки вирішили об’єднати зусилля, та залучили до побудови власного “Ельдорадо” третю особу — Дмитра Тракалюка. Справи в ділків швидко пішли вгору, тим паче що їх спільний бізнес став ледь не ноу-хау, хоча й доволі сумнівним з точки зору закону.
Відпочатку мова йшла про контрабандне вивезення лома золотих виробів за кордон. Надалі “золота імперія” модернізувалася за рахунок поставок в Україну неопробованих ювелірних виробів з їх подальшою “легалізацією”, себто підробкою.
“Схема виглядала наступним чином: у польських граверів ми замовляли копії виробів із асортиментного ряду українських заводів. Надалі по напрацьованим каналам цей товар ввозили до України, де маркували його підробними клеймами, та віддавали на реалізацію. Звісно, що вартість “маркованої продукції”, тим паче з бирками знаних на весь світ підприємств нашої держави на кшталт Одеського, Львівського, Київського ювелірних заводів, була значно вище собівартості. Успіх був приголомшливий — якщо на початку становлення бізнесу обсяг продукції, що ввозилася до України становила близько 50 кілограм на місяць, то на піку це були тисячі тон золото-ювелірних виробів. Загалом у грошовому еквіваленті за всі роки існування започаткована мною схема дозволила причетним до неї збагатитися на 1 мільярд доларів!” — не без гордощів розповідає Вітюгов.
Та зітхає — у певний момент власну долю прибутку йому, начебто, довелося вимагати зі зброєю в руках. Цьому передувало створення “легального фасаду” для “коштовної імперії” (у 2001 році були засновані компанії “ЮВК-Онікс” та “ЮВК-Агат”), через який проводили лише 1% від загального обсягу продукції. А головне — викрислення Вітюгова з ланки вигодонабувачів “золотої лихоманки”. Він говорить, що Кисельов і Тракалюк його підступно викинули зі спільного бізнесу, розподіливши частку компаньйона між собою. Після чого уродженець Білої Церкви не стерпів образи та вдався до рішучих дій.
Справа про 35 кг золота
На початку 2006 року конфлікт між екс-партнерами увійшов до гарячої фази. Вітюгов стверджує, що на той час на нього було скоєно серію замахів, а невдовзі він на тривалий термін опинився за гратами.
Матеріали судового реєстру дозволяють відтворити, що саме закидали правоохоронці уродженцю Білої Церкви. Згідно із ними, зранку 15 березня 2006 року Вітюгов (разом із невстановленим спільником та прихопивши із собою гранату РГД і пістолет Макарова) приїхав до автомобільно-гаражного кооперативу “Русанівський-2”, де на той час знаходився його колишній партнер Дмитро Тракалюк.
Між чоловіками відбулася розмова на підвищених тонах та “покатушками”, коли Вітюгов, начебто погрожуючи зброєю, покинув місце зустрічі “на щиті”. Тобто зі скарбами, юридичним власником яких значилася компанія “ЮВК-Агат”, але зберігалися чомусь не на підприємстві, а покоїлися в багажнику автівки Infiniti FX-35 Тракалюка. Мова йде про дві сумки і поліетиленовий пакет, всередині яких знаходилася значна кількість ювелірних виробів із золота 585 проби — 9136 одиниць загальною вагою майже 35 кілограмів!
За обставинами інциденту було порушено кримінальну справу, а Вітюгова — оголошено в розшук. Чоловік прибув до рійвідділку міліції у квітні 2006 року, втім він відмовлявся визнавати свою провину. Та обіцяв викласти все тільки у випадку всебічного розслідування всієї “золотої парімиди”, яку разом із Кисельовим та Тракалюком будував останніми роками.
Вже тоді Вітюгов давав зрозуміти: він готовий до співпраці зі Служою безпеки України та не довіряє співробітникам столичного УБОЗу МВС, який на той час очолював Валерій Гелетей. Останнього разом із іншими правоохоронцями й понині “Журналіст” звинувачує у виконанні оплаченого Кисельовим “замовлення”. А після власного затримання в 2006 році почав засипати численними скаргами різноманітні установи та силові структури.
Наскільки він був щирим тоді — питання руба. Річ у тім, що паралельно з юридичними спробами захисту Вітюгов паралельно вдався до спроби здійснення підкупу судді Мирослави Марченко, якій випало розглядати його справу в Дніпровському райсуді Києва.
Він розповідає, що на початку 2007 року в Лук’янівському СІЗО познайомився із Станіславом Ламеко, який начебто й запропонував співкамернику вирішити питання щодо звільнення Сергія Олеговича в обмін на 150 тис дол. Той погодився та доручив власній дружині Ганні відкопати тайник із викраденим раніше із багажника автівки Тракалюка золотом.
Надалі ці скарби батько Вітюгова передав дружині Ламеко, а остання залучила такого собі Андрія Ільницького, що мав допомогти у реалізації ювелірних виробів. За іронією долі, кінцевим “покупцем” награбованого золота виявився Георгій Козюба, що входив до бізнес-імперії Кисельова і Тракалюка… Вони поставили до відома правоохоронців, які “накрили” коштовний груз та повернули його власникам.
Таким чином провалився план щодо швидкого звільнення Вітюгова. У липні 2009 року його було засуджено за скоєння розбійного нападу, але через істотні порушення апеляційна інстанція відправила справу “чорного ювеліра” на додаткове розслідування.
Тінь судді Чауса та зуби Скалозуба
Врешті-решт, 21 квітня 2011 року суддя Микола Чаус (який у 2016 році прославився історію із хабарем у розмірі 150 тис дол, який зберігав в банках на власному городі та нині чекає вирішення своєї долі в Молдові) оголосив “Журналісту” вирок у вигляді покарання у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Цього разу вердикт “встояв” в апеляції і касації: Вітюгов відбув на відбуття покарання у Бориспільській виправній колонії №119, звідки був звільнений (на підставі постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області) 4 жовтня 2013 року із заміною залишку строку ув’язнення на виправні роботи.
Але навіть перебуваючи в установах несвободи, Вітюгов продовжував плекати надію поквитатися із своїми опонентами. У 2010 році йому випав такий шанс: журналіст каже, що його заяви про злочини “чорних ювелірів” Кисельова та Тракалюка були покладені в основу кримінального провадження, яким опікувався на той час керівник Департаменту Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України Леонід Скалозуб (на останнього “Журналіст” начебто вийшов через майора ДДСБЕЗ Ігоря Бондаренка).
Сам Кисельов за життя давав геть інший виклад подій, що трапилися із його бізнесом 10 років тому. Начебто особи, наближені до старшого сина президента Віктора Януковича, вимагали в нього “відкупні” та долю в коштовній імперії в обмін на продовження історії “золотої лихоманки”. А коли він відмовився від пропозиції такої співпраці, його бізнес було вщент зруйновано.
Як би там не було, але згідно матеріалам судового реєстру в середині червня 2010 року було порушено кримінальну справу №49-2979 ”за фактом підроблення документу звіту про операції з дорогоцінних металів за IV квартал 2008 року ТОВ «ЮВК-Агат», який видається підприємством, і який надає права або звільняє від обовязків, з метою використання їх підроблювачем, використання завідомо підробленого документу та здійснення господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, повязаного з отриманням доходу у великих розмірах” (ч.ч. 1,3 ст.358 та ч.1 ст.202 КК України)
Розгром імперії “чорних ювелірів”
Претензії до фірми Кисельова і Тракалюка стосувалися реалізації 205 кг ювелірних виробів на загальну суму 24,2 млн грн, коли “з метою приховування від оподаткування вказаних операцій невстановлені особи внесли недостовірні дані до податкової звітності, що спричинило шкоду державі на суму у розмірі 266,5 тис грн”. Втім, родзинка справи була в іншому.
Річ у тім, що додатково слідство вказувало на причетність до притоправної схеми “чорних ювелірів” службових особи Київського ювелірного заводу. Начебто “з метою розширення кола реалізації готової продукції з дорогоцінних металів, у тому числі не облікованої продукції, а також з метою отримання надприбутків та ухилення від сплати податків та інших обовязкових платежів” вони вступили у попередню змову з службовими особами ТОВ “ЮВК-Агат” та ТОВ “ЮВК-Онікс”. Як наслідок у розпорядженні останніх виявилися підроблені державні клейма ВАТ “Київський ювелірний завод”, які використовували Кисельов і Ко.
“Зазначені товариства з давальницької сировини вказаного заводу виготовляли ювелірні вироби, на яких проставлялося клеймо ВАТ “Київський ювелірний завод”. Вказані ювелірні вироби, без відповідного оприбуткування реалізовувалися на території України та близького зарубіжжя, — зазначалося у фабулі справи. — Упродовж 2008-2010 років службові особи ТОВ “ЮВК-Агат” та ТОВ “ЮВК-Онікс” з метою отримання надприбутків та ухилення від сплати податків, незаконно виготовляли та використовували державні пробірні клейма Центрального казенного підприємства пробірного контролю Державної пробірної служби Міністерства фінансів України та ВАТ “Київський ювелірний завод” для клеймування не облікованих ювелірних виробів”.
Наприкінці липня 2010 року правоохоронці здійснили серію обшуків на території, де знаходилися виробничі потужності “золотої імперії”. Загалом тоді було розпечатано справжню “печеру київських Аладінів” — вилучено 300 кг ювелірних виробів, дві дюжини підробних пробірних клеймів, 56 штампів профільних підприємств, 2 млн дол готівкою та безліч інших коштовностей.
Ось як згадували про ці скандальні події в ЗМІ тих часів: “Міліція викрила крупну мафіозну мережу, що об’єднувала 130 “чорних ювелірів”. Під прикриттям легального підприємства в Києві вона безперешкодно працювала понад десять років… Перевірка ринку дорогоцінних металів засвідчила: браслети, кільця, ланцюжки та інші коштовності мали підробні клейма відомих виробників та контрабандним шляхом постачалися за кордон, а частина — направлялася на реалізацію в Україні. Офіційно “тіньовики” декларували тільки 1% реального обсягу виробництва — все інше йшло “наліво”. У підпільних цехах оброблялося близько 3 тон неврахованого золота на рік… У такого бізнесу були впливові “дахувальники” у владних структурах”.
Зауважимо, що невдовзі історія “чорних ювелірів” “ЮВК-Онікс” та “ЮВК-Агат” різко зникла зі шпальт видань, й понині у справі не ухвалено остаточного рішення (за №12012110000000592 провадження “висить” в ЄРДР та наразі обліковується за Подільским райвідділом поліції). Що ж стосується Кисельова, то з того часу він не залишав спроби повернути скарби, які забрали під час обшуку правоохоронці.
Зокрема, п’ять років тому Сергій Костянтинович бідкався, що за повернення коштовностей правоохоронці у нього вимагають 1 млн дол.
“Протягом 2010-2015 років працівниками ГСУ МВС України, СУ ГУМВС України в м. Києві неодноразово, а саме не менше вісімнадцяти разів, було здійснено обшуки належного мені володіння, як за місцем знаходження мого підприємства так і, за місцем мого проживання, а також проживання моїх рідних і зрештою, в ході вивчення ними матеріалів “справи”, яка сягає 300 томів, не підкріплено жодним доказом обставини справи відносно ТОВ “ЮВК-Агат”, “ЮВК-Онікс” щодо незаконних дій. Вилучені документи і матеріальні цінності під час зазначених незаконних обшуків і до цих пір перебувають у вказаних “представників” правоохоронних органів “на збереженні”. 6 квітня 2015 року я звернувся з клопотанням до прокурора Подільської прокуратури в якому обґрунтував викладені факти та просив негайно повернути мені, як єдиному власнику, дорогоцінні каміння діаманти вагою більше 550 каратів, смарагди вагою більше 600 каратів, сапфіри вагою більше 1100 каратів, рубіни вагою більше 100 каратів, аметисти вагою більше 5 000 каратів, аквамарини вагою більше 1 000 каратів, гранати вагою більше 5 000 каратів, топази вагою більше 10 000 каратів, цитрини вагою більше 1 000 каратів, янтар вагою більше 15 000 каратів, та перли вагою більше 35 000 каратів, які були у мене вилучені під час незаконного обшуку 30 липня 2010 року за адресою Київ вул. Фрунзе 102, які знаходяться на сьогоднішній день на відповідальному зберіганні в Державної установі “Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України” та за які посадові особи правоохоронних органів вимагають з мене хабар в розмірі один мільйон доларів США”, — зазначав ювелір.
Але довгий час всі його спроби повернути скарби, що умістилися в 356 пакетів, були марними — судді відмовляли у задоволенні численних клопотань Сергія Костянтиновича. Так само безрезультатними були й намагання Кисельова домогтися відкриття кримінальної справи відносно екс-начальника Департаменту ДСБЕЗ МВС України Скалозуба.
Нове життя Кисельова
Втім, навесні 2016 року план дій ювеліра, вочевидь, зазнав певних змін. З того часу Кисельов зажив широкої слави у ЗМІ після серії своїх відеоінтерв’ю в контексті так званої справи “діамантових прокурорів” — обвинувачених у вимаганні хабаря в розмірі 150 тис дол підприємця Валерія Гібаленка, екс-заступника начальника Головного слідчого управління Генпрокуратури Володимира Шапакіна та килишньог заступника прокурора Київської області Олександра Корнійця. Ювелір стверджував: у “камінцях”, які були вилучені під час обшуку в Корнійця, він впізнав коштовності, які правоохоронці винесли з його підприємства під час обшуку в 2010 році.
Прибічники такої теорії проводили паралель між екс-прокурором та його колишнім підлеглим Валерієм Коноводом. Останній свого часу (у якості слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві) мав доступ до “скарбів” “чорних ювелірів” у державному сховищі, яке декілька разів відвідував. Та начебто міг “подарувати” діаманти Корнійцю у якості подяки за власне просування по службі. “Діамантовий прокурор” такі закиди на свою адресу відкидав: за його інтерпретацією віднайдені у нього камінчики він придбав у знайомого.
Зауважимо, що розслідування кримінальної справи щодо ймовірної появи частини “скарбів Кисельова” у Олександра Корнійця, а також екс-керманича столичної міліції Валерія Коряка так і не призвели до оголошення підозр колишнім правоохоронцям. Але, як стверджує Сергій Вітюгов, саме поява у медійному просторі його давнього опонента поновила його спроби помститися тезці та його найближчому оточенню.
“Картина маслом”
Як зазначено у тексті обвинувального акту, який зачитав 4 березня 2020 року прокурор Вадим Мельничук, злочинний план у “Журналіста” виник в 2016 році, коли він вирішив створити озброєну банду, до лав якої залучив співробітника СБУ Новікова та пенсіонера ОВС Павленка.
За версією слідства, ця трійця чоловіків відтоді скоїла серію розбійних нападів: спочатку на партнерів Кисельова — Юрія Чорного (24 липня 2017 та 19 липня 2018 року відповідно) та Георгія Козюбу (25 грудня 2017 року), а навесні минулого року планувала напад на самого Сергія Костянтиновича, коли Вітюгов його застрелив.
Надалі банда начебто планувала скоїти крадіжку з гаражу щагиблого ювеліра, але 13 квітня 2019 року членів угруповання було затримано. Зауважимо, що по “гарячих слідах” правоохоронці стверджували: Вітюгов і Ко начебто планували в цей день підірвати родину Кисельових (дочку та дружину застреленого ювеліра) і їх близьких прямо під час поминальних заходів.
Втім, згодом ці претензії в бік обвинувачених було знято. Так само зникла із матеріалів справи “ювелірного месника” і будь-яка згадка про шедевр французського художника Поля Сіньяка “Порт Ла Рошель”.
У квітні 2019 року МВС звітувало: саме Вітюгов причетний (більше того — він надав свідчення під запис щодо цього) до викрадення цього полотна в травні 2018 року з музею мистецтв міста Нансі.
Більше того — вбивцю “чорного ювеліра” перевіряли на дотичність до серії інших гучних крадіжок екземплярів живопису на Батьківщині Олександра Дюма. Мова йде про:
- — картину “Портрет дівчини блондинки” пера Жана Ренуара, викрадену шляхом обману 30 вересня 2017 року у місті Сан-Жермен-ан-Ле;
- — картину “Берк, пожвавлений пляж, близько 1880-1885 рр.” Ежена Будена, що зникла 10 листопада 2018 року у Версалі;
- — картину “Париж, площа Пігаль” Ежена Гальєн-Лалу;
- — “Гостьову книгу мадам Злетен” вартістю 120-150 тис євро, яку викрали 27 червня 2017 року в Парижі в аукціонному будинку Дроу.
Як свідчать матеріали судового реєстру, надалі слідство дійшло до думки, що Вітюгов не брав особисту участь у крадіжці картин на території Франції. З урахуванням інформації, отриманої від компетентних органів Австрійської Республіки, було встановлено причетність до вчинення даних протиправних дій трьох чоловіків, а також невстановленої жінки…
Сам Вітюгов під час судового розгляду заявив, що гранату під час затримання йому в автівку підкинули самі правоохоронці, які надалі вимагали від нього давати ті покази, що узгоджуються з версією слідства. “Сьогодні той годинник, який не ти, а поліцейські зняли з руки вбитого Кисельова — аргумент проти тебе, гарантія пожиттєвого вироку, щоб ти не казав… Я з вуст прокурора чув у Шевченківському райсуді: “Ну так, переборщили опера, гранату підкинули даремно”, — зауважив ”Журналіст”.
У перерві під час засідання він надав Dетектив-Info розлогу доповідь про те, що саме призвело до його довготривалого конфлікту з Сергієм Кисельовим, чому він його вбив та які правоохоронці нібито допомагали із “дахом” ювелірній імперії загиблого. Далі його пряма мова.
“Я тринадцять років — від 2006 року намагався привернути увагу правоохорнних органів до злочинів, які скоювалися Кисельовим, зокрема й щодо мене. Мова йде про щонайменше п’ять “проплачених” замахів на моє життя, 200 тисяч судді Чаусу, які Кисельов сплатив за мій одинадцятирічний вирок,.. про підкинуті 9 штучок ювелірних виробів за місцем мого мешкання та брехливі покази Тракалюка — це друг Кисельова та мій колишній партнер по бізнесу… Мене із бізнесу, який я придумав, просто викинули. Далі була сфальшована кримінальна справа по статті “розбій”, хоча насправді мав місце максимальний примус (з боку Вітюгова по відношенню до Тракалюка — Ред.) задля виконання договірних відносин, 200 тисяч було сплачено судді Чаусу — про це мені казали люди, які цим займалися — підручні Гелетея, які неодноразово відвідували мене під час досудового слідства та пізніше. Ці особи відверто казали: живим я до табору (колонії — Ред.) за будь-яких обставин не доїду. Але так зійшлися зірки, що я таки доїхав, — вперше виступав перед ЗМІ обвинувачений у вбивстві. — Тож у 2010 році мені вдалося звернути увагу через мого знайомого — генерала Скалозуба, начальника ДДСБЕЗ (з 2007 до 2010 року Леонід Скалозуб очолював Департамент Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України, від 2013 року — заступник голови правління Першого Українського міжнародного банку з питань безпеки — Ред.). Тобто все, що трапилося із бізнесом Кисельова у 2010 році — трапилося за моєю ініціативою. Тоді було вилучено півсотні штампів профільних ювелірних підприємств України, 22 підробних пробірних клейма. Про це за чотири місці Генеральна прокуратура як води в рот набрала — все зводилося до якихось бухгалтерських недоліків. Й ніхто наразі не згадує про ці штампи та клейма… Хоча ще тоді казали — через Палату пробірного нагляду проводився тільки 1% від діяльності…
За півроку до подій 2010 року Кисельов тут в залі суду неодноразово казав — я ніякого стосунку не має до виробництва та продажу ювелірних виробів взагалі. Але ж як це розходиться із тим, коли він почав давати покази після спроби мене підірвати влітку 2015 року, після чого я поїхав до Швеції та намагався отримати там статус біженця. Й коли у січні в програмі “Люстратор” я побачив, як Кисельов розповідав, що він чесний бізнесмен, який постраждав від команди Януковича і в нього намагалися “віджати” бізнес, у мене вибухнув мозок. Люди дорогенькі, це людина, яка разом зі мною (що я не спростовую) побудувала кримінальний бізнес з обігом більше 1 мільярда доларів! Його “дахували” Валерій Гелетей, якому відпочатку в 2006 році занесли кілька сотен тися доларів за мою ліквідацію… Протягом тринадцяти років я пройшов усі інстанції — напередодні мого від’їзду до Швеції я написав заяву до Генеральної прокуратури, де виклав усі факти замахів на мене та злочинної діяльності Кисельова, пояснив — я скоро їду (за межі України — Ред.), виявив бажання надати покази на детектор брехні. У відповідь — тиша. Але вже перебуваючи в Швеції після того, як я побачив (у відеосюжеті — Ред.) позицію Кисельова, коли він почав позиціонувати себе як чесного бізнесмена, то написав величезного листа (на той час генеральному прокурору — Ред.) Юрію Луценко. Там були зазначені усі факти злочинної діяльності Кисельова, які викладалися мною ще в 2008 році генералу Скалозубу, факти вбивств людей Кисельовим (я вважаю, що він причетний до цього). Тиша була мені у вудповідь. Втім, загалом Луценко взяв цю ситуацію собі на олівець. І та обставина, коли були повернуті золото-ювелірні вироби центнерами з державного сховища — вважаю, що Юрій Луценко отримав з цього відповідну мзду. І не просто так він не прокоментував на своїй сторінці в Facebook обставини вбивства Кисельова — резонансний випадок, а він коментував і набагато менші речі. Вважаю, що він до цього причетний — а як насправді було, покаже час. Але звертаю вашу увагу, що справа “ЮВК-Агат” трапилася за моєю допомогою. У моій справі 04/13/091 збереглися обставини відвідин мене майором ДДСБЕЗ Бондаренко — підлеглого генерала Скалозуба, на якого знайшов вихід мій товариш. Цього чоловіка згодом було вбито, він повернувся в “цинку” із Турції, це на той час діючий капітан Служби безпеки Валерій Іщенко — мій друг”.
Вітюгов зазнається: це він застрелив Кисельова рік тому, але “рівно за секунду до того, як ця людина відкрила б вогонь” у його бік. “Коли я сідав в машину (до Кисельова — Ред.) я не планував вбивати цю людину, мені в страшному сні таке б не наснилося. Якби я хотів його вбити, я б це зробив геть інакше… Насправді я намагався під відеозапис отримати його щиросердне каяття та зізнання у п’ятьох замахах на мене, 200 тисячах, які він сплатив судді Чаусу за мій вирок, хотів почути про його причетність до долі близьких мені людей — хтось із них безвісно зник, хтось загинув за загадкових обставин. Чого варта доля одного тільки Ігоря Караватського — на протязі двох місяців його труп довели до стану гнильної емфіземи… Ця людина на моє прохання знімала з сервера Козюби тіньовий обіг по всій Україні на протязі кількох років. Його справа присипана пилом в Печерському суді — його вбили, він помер страшною смертю: його коліна зтерті до кісток… Справа була закрита, його поховали за державний кошт і тільки згодом — повідомили рідних. Я знав цю людину: на моє прохання на так званий носій на протязі кількох років використовуючи програму-шпигун вона викачувала (інформацію — Ред.) у Георгія Козюби, щодо якого мені наразі інкримінують розбій. Роками, тонами, десятками тон тіньовий обіг компанії “ЮВК-Агат” по всій Україні. Те, що проходило через Георгія Козюбу — колишнього гравера “Ремточмеханіки”, який мене сьогодні обвинувачує в розбії. Ті 52 штампа профільних ювелірних підприємства України та 22 підробних клейма — його робота. Через те, що злив компромат на Кисельова, він втратив більше 100 мільйонів доларів. Щорічно компанії “ЮВК-Агат” і “ЮВК-Онікс” приносили йому, починаючи від 2010 року й до того моменту, коли він загинув після зустрічі зі мною… Так, я його вбив! Але вбив тому, що розумів — якщо не вб’ю я, то вб’є він. Жодного сумніву щодо цього”.
Остаточну долю Сергія Вітюгова та правоохоронців Новікова і Павленка, яким інкримінують участь в очолюваному “Журналістом” ОЗУ вирішить суд. А поки що служителі Феміди розглядають клопотання родини загиблого Сергія Кисельова, які просять подовжити їх охорону. У відповідному клопотанні дружина застреленого ювеліра, зокрема, зазначає — на її адресу надходили погрози від… його партнера по бізнесу Дмитра Тракалюка. Схоже, “золота лихоманка” продовжує збирати свою жатву…
