На початку цього місяця виповнилося рівно двадцять років із часу скоєння в Києві жахливого за своєю суттю злочину. Все трапилося 2 грудня 1999 року близько 17:30 біля дитсадка №240 на вулиці Тростянецькій, коли тут проходила 33-річна дружина заступника начальника відділу по боротьбі з міжнародними та етнічними угрупованнями столичного (так званого 8 відділку) УБОЗа Міністерства внутрішніх справ Дмитра Яковлева — Валентина.
Як згодом встановить слідство, на жінку вичікували. На пішохідній алеї її перестріли двоє молодиків, один з яких виплеснув на обличчя Яковлевій із припасеної банки розчин концентрованої сірчаної кислоти. Дружину правоохоронця госпіталізували в опікове відділення Центральної клінічної лікарні Києва.
Навіть сьогодні сама констатація переліку отриманих жінкою травм примушує здригнутися від нелюдської жорстокості — холоне душа, а волосся стає дибки. Медики діагностували у Валентини рубцеві зміни всієї поверхні шкіри обличчя, тильної поверхні кистей, особливо тяжкий хімічний опік вій, конюктиви, роговиці 3-го ступеню; токсичну катаракту; хімичний опік; опіки 7% поверхні тіла (а також додатково 2% глибоких опіків, які являються непоправимими), шкіри обличчя та шиї 2-3 ступеня…
Знайти та покарати тих, хто познущався над Яковлевою, стало справою життя її чоловіка. Тим паче, що від самого початку саме з помстою УБОЗівцю за його професійну діяільність на ниві боротьби із злочинними угрупованнями в міліції й пов’язували вчинення жахливого злочину.
“Лихі 90-ті”: “Череп”, “Прищ” та УБОЗ
Тоді в МВС оголосили про початок “вендетти” кримінальному світу. В межах посилення оперативного відпрацювання міста навіть затримали одного із найвідоміших “авторитетів” столиці — Ігоря Ткаченка на прізвисько “Череп”. Подейкували, що виявлений від сидінням його автівки пістолет Макарова та патрони могли підкинути самі правоохоронці, аби отримати привід для арешту. Як би там не було, але невдовзі Ткаченко опинився на волі під підписку про невиїзд.
Що ж стосується трагедії Валентини Яковлевої, то звинувачень у причетності до знущання над дружиною УБОЗівця саме “Черепа” авторитету його за життя так і не було висунуто (у грудні 2001 року Ткаченка розстріляли в Дарницькому районі Києва, коли він прямував на стоянку). Через ЗМІ було розповсюджено прикмети одного із вирогідних нападників на Валентину — на той час це був чоловік худої статури віком від 20 до 25 років, зростом близько 170 см з трохи витягнутим обличчям, прямим носом, виразними бровами та темно-русявим волоссям середньої довжини. Однак затримання підозрюваного так і не відбулося.
Втім, Яковлев розповідає Dетектив-Info: вже тоді організатор скоєння злочину ніби-то був встановлений оперативним шляхом. Буцімто їм виявився Валерій Прищик, лідер одного із найпотужніших злочинних угруповань Києва 90-х років, що контролювало “Троєщинський ринок”.
Валерій Прищик
Саме по справі щодо незаконної діяльності адміністрації ринку, яка була тісно пов’язана із “прищовцями” (себто, банального рекету) у 1998 році ватажка ОЗУ оголосили в розшук. Після цього Валерій Іванович перейшов на нелегальне становище, втім столицю майже не залишав. “Пошукову операцію” щодо встановлення місцезнаходження та затримання “авторитета” очолювали начальник 8-го відділу УБОЗ Володимир Дахновський та його заступник Дмитро Яковлев.
Останній каже, що на час здійснення нападу на його дружину правоохоронці “фактично загнали “Прища” в кут”. “Йому просто було нікуди подітися. Тобто мотивом (скоєння злочину — Ред.) була саме моя професійна діяльність”, — зазначає Яковлев.
Зауважимо, що на сторінках анонімних форумів тих часів можна зустріти й геть іншу версію, що ж в дійсності спричинило “кислотне насильство” 2 грудня 1999 року біля будівлі дитсадка в Києві. Згідно із нею, злочин начебто могла замовити через особисті мотиви якась коханка Яковлева, а той лише використав трагедію як привід, аби “підкошмарити” Прищика.
Більше того — нібито сам Дмитро кривить душею, розповідаючи про свої (як і Дахновського) звитяги на ниві боротьби із організованою злочинністю Києва, що й стали мотивом здійснення нападу на його дружину. Мовляв, насправді ці правоохоронці відпочатку тісно “співпрацювали” із Прищиком, зокрема щодо розподілу тіньових прибутків від діяльності Троєщинського ринку. А лише згодом розсварилися, після чого міліціонери почали “загоняти” авторитета.
Так чи інакше, але достеменно встановленим фактом є тільки те, що влітку 1999 року навколо ТОВ “Ринок-1” (юридичний власник найбільшого на той час ринку Києва) дійсно вкрай загострилася ситуація.
Зокрема відомо: тоді правоохоронці взяли під варту близького до Прищика заступника директора ринку Сергія Онопрієнка. У відповідь цей арештант звернувся із скаргами на тиск, який спричиняли на нього Дахновський та Яковлев. За результатами службового розслідування з цього приводу правоохоронців піддали дисциплінарним стягненням. Втім Яковлев з його висновками не згоден і досі.
На його думку, організація внутрішньої перевірки у УБОЗі була інспірована “Прищем”, аби домогтися відсторонення керівництва 8-го відділу від розслідування його справи. Та називає напад на Валентину Яковлеву ще одним ланцюжком у цьому пристоянні з авторитетом.
Криваві сліди від Тульського-Токарєва
У якості аргументів на користь останнього у Яковлева — відшукані ним оперативним шляхом окремі пазли загальної картини (офіційно розслідуванням подій 2 грудня 1999 року займалися інші правоохоронці). Згідно із ними, біля дитсадка №240 спотворив обличчя дружини УБОЗівця один із активних учасників угруповання “прищовців” — на той час 20-річний Григорій Пилипчук.
Григорій Пилипчук
На думку Яковлева, “кислотний напад” — це далеко не єдиний епізод кримінальних звитяг Пилипчука. Згідно припущенням екс-правоохоронця, кривдник його дружини раніше міг входити до групи кілерів на чолі із Олегом Кошилем на прізвисько “Львівський”, що отримувала криваві замовлення від бригадирів ОЗУ ”Прища”.
Існує думка, що саме ці стрільці (а конкретно — особисто Пилипчук) приклали руки до вбивства з пістолета марки ТТ восени 2001 року в Дніпровському районі Києва такого собі Сергія Міщенко. Його особистість цікава тим, що саме Міщенко був особистим водієм “Прища”. Більше того — знаходився разом із “шефом”, коли влітку 2001 року (після трьох років марного розшуку) правоохоронці врешті-решт змогли затримати Прищика.
Подейкують, що коли згодом авторитета арештували, саме на Міщенка пала підозра в “здачі” Валерія Івановича. Через кілька місяців водія авторитета застрелили поблизу будинку, де він мешкав. На офіційному рівні цей злочин досі вважається нерозкритим. Але Григорію Пилипчуку де-юре дійсно інкримінується вбивство, що було скоєно в 2001 році, проте геть іншої особи.
Мова йде про події, що трапилися 18 років тому напередодні новорічних свят на Львівщині. Тоді у прикордонному містечку Червоноград вночі 27 грудня біля диско-бару “Чарлі” на проспекті Шевченка з’ясовували стосунки дві компанії молодиків.
До першої з них, за інформацією співрозмовників Dетектив-Info, входили вищезгаданий Григорій Пилипчук та львів’янин Віктор Білик, що на той час вже мав за плечима судимість. З іншого боку барикад їм опонували Андрій Кирилович та Дмитро Сміян. Згідно офіційній версії, саме останнього в процесі конфлікту Пилипчук вдарив рукою по обличчю. А після цього — витягнув пістолет марки ТТ та здійнив п’ять пострілів 17-річного юнака. Отримані Сміяном поранення призвели до його смерті. Пилипчук, у свою чергу, накивав п’ятами. Чоловіка було оголошено в розшук, втім він ніби розчинився в повітрі.
Справи судові
Так тривало аж до жовтня 2019 року, коли Григорій у супроводі свого адвоката Олександра Поліщука не прийшов здаватися у Червоноградський райвідділ поліції.
З матеріалів судового реєстру випливає, що цьому передувало об’єднання (після набрання чинності нової редакції Кримінально-процесуального кодексу, прийнятого в 2012 році) в єдине провадження окремих епізодів інкримінованих чоловіку злочинів.
Зокрема, ще за часів його переховування за “кислотний напад” на дружину співробітника УБОЗ Пилипчуку було висунуто підозру в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень (ч.1 ст.101 КК України в редакції 1960 року). Що ж стосується вбивства Сміяна, то його кваліфікували за ч.1 ст.115 КК України.
Скептично налаштовані співрозмовники Dетектив-Info, що обізнані з окремими деталями розслідування, запевняють: за майже двадцать років, коли матеріали провадження знаходилися у правоохоронців Червонограда, з них навіть не здмухували пил. Тобто розшук Пилипчука фактично не проводився, як і встановлення інших аспектів справи. Наприклад, обшук в помешканні втікача силовики здійснили тільки в 2004 році, а судово-медична експертиза Андрія Кириловича для встановлення ступеню отриманих ним у бійці біля диско-бару “Чарлі” тілесних ушкоджень взагалі не призначалася.
Тим не менш, але у відкритій частині судового реєстру автор цих рядків відшукав ухвали відповідного кримінального провадження, датовані 2016 роком. З них випливає, що тоді правоохоронці клопотали щодо надання їм тимчасового доступу до телефонних з’єднань родичів та близьких Пилипчука за весь 2015 рік. А згодом втікачу, який згідно довідці Сектору Укрбюро Інтерполу ГУМВС України у Львівській області станом на 21 жовтня 2013 року продовжував перебувати у міжнародному розшуці, було заочно обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Давність все пробачить?
Вже після “воскресіння” Пилипчука, 31 жовтня 2019 року, Червоноградський міський суд Львівської області арештував його на 57 діб без права на заставу. Надалі це рішення підтвердила й апеляційна інстанція, тож як мінімум до 25 грудня “кислотний вбивця” буде знаходитися за гратами.
Втім, якою буде подальша доля чоловіка та чи понесе він справжню відповідальність — стоїть питання руба.
Ось так виглядає перша версія, яку, зокрема, підтримує Дмитро Яковлев. “Пилипчук здався, маючи собі на меті тільки одне — щоб його відпустили, а справу закрили у зв’язку із закінченням строків притягнення до відповідальності згідно норм ст.49 КПК України”, — каже співрозмовник Dетектив-Info з юридичної спільноти на правах анонімності.
Дійсно, диспозиція цієї статті передбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею тяжкого, чи навіть особливо тяжкого злочину (як-то напад на Яковлеву і вбивство Сміяна) пройшло п’ятнадцать років. А як відомо, з часу тих подій пройшло вже набагато більше часу.
Втім, той таки Яковлев певен: можливість притягнення до “справжньої” (мова, звісно, не йде про вчинення самосуду), а не “ефемерної” відповідальності ймовірного поплічника Валерія Прищика все ж існує. Але для цього “червоноградське вбивство” мають перекваліфікувати з першої на другу частину статті 115 Кримінального кодексу, санкція якої передбачає пожиттєве позбавлення волі.
Аргументи на користь обгрунтування такої думки звучать так: “Про це знає весь Червоноград, що насправді тоді Пилипчук з хуліганських намірів не тільки застрелив 17-річного Дениса, а й намагався поцілити іншу людину (ймовірно, мова йде про Андрія Кириловича — Ред.), яка вижила. Ба більше — приятель Пилипчука, що був тоді разом із ним — Білик, зусиллями правоохоронців був перекваліфікований із вирогідного підозрюваного на свідка. Існує думка, що до цього приклав руку колишній начальник Червоноградського відділу внутрішніх справ Олександр Поліщук. По-перше, небіжем його жінки є Білик, а по друге — саме в Червонограді, коли місцевою міліцією керував Поліщук, проводилося досудове слідство по даному кримінальному провадженню”.
Як зазначалося вище, наразі екс-керманич міліції Червонограда Поліщук займається юридичною практикою, та… захищає Григорія Пилипчука. В розмові з Dетектив-Info юрист відкидає звинувачення, що лунають на його адресу.
“По-перше, ми нікого, як-то кажуть, не відмазуємо. До нас в адвокатське бюро декілька місяців тому звернулася мати Пилипчука, її сина згодом відшукали в монастирі. Він “тихоня”, спокійний та врівноважений чоловік, каже, що відношення до Прищика ніколи не мав, його там і близько не стояло. Наскільки мені відомо, там лунають зовсім інші, але набагато гучніші прізвища, — розповідає Поліщук. — По-друге, я дійсно колись давно очолював міліцію Червонограда, але ніяким чином не впливав на перебіг слідства по цій справі. Більше того, я тільки нещодавно взагалі дізнався про те, що у даному провадженні присутній епізод щодо дружини Яковлева. Якщо б про це мені стало відомо раніше, ми взагалі сьогодні не бралися б за таку історію. Почуйте мене, я знаю що таке кодекс честі, моїм наставником був Валерій Кур, я вчився разом із Володимиром Бедриківським та Олександром Терещуком”.
Адвокат Пилипчука додав: він щиро співчуває трагічній долі родини Яковлевих. Втім стосовно поточних перспектив розгляду справи свого підзахисного певен: буква закону на його боці. Тобто дав зрозуміти, що не вважає за потрібне перекваліфіковувати провадження, що врешті-реш призведе до його закриття.
Наприкінці розмови Поліщук несподівано зауважив: Валерія Прищика, якого екс-УБОЗівець Яковлев вважає замовником нападу, вчиненого Пилипчуком на його дружину, було вбито напередодні четертої річниці з дня здійснення “кислотної атаки” на вулиці Тростянецькій у Києві.
Як відомо, 1 грудня 2003 року Прищик (якого на той час близько року як звільнився) відправився до відомчого госпіталю Міністерства оборони України на вулиці Госпітальній відвідати свого брата. Близько десятої години у дворі лікарні в авторитета з саморобного пістолета-кулемета з глушником було здійснено дюжину пострілів у спину та два “контрольних” у голову. Кілер утік, а Валерій Прищик помер тієї ж ночі в реанімації. Цей злочин офіційно досі не розкрито…
