І знову на тижні, що сплинув, око та слух радували керманичі Генеральної прокуратури України, яка ось-ось має бути перейменована на Офіс генерального прокурора (без «України»). Так, наприклад, 16 вересня 2019 року новий головний військовий прокурор Віктор Чумак виповнив споконвічну мрію своїх друзів Ситника та Шабуніна й скасував «постанову про застосування заходів спеціальної безпеки», підписану його попередником Анатолієм Матіосом 31 березня 2017 року, згідно з якою декларації військових прокурорів не підлягали оприлюдненню на сайті НАЗК. Тепер широкі народні верстви, нарешті, довідаються, що начальник управління Головної військової прокуратури Денис Чехунов забув внести в декларацію свою дружину, директора Департаменту розслідування протиправних діянь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Катерину Мисник, попри те, що Катерина Павлівна недавно народила йому дитину й в усіх документах (окрім своєї декларації, ясна річ) чесно пише, що Чехунов – це її чоловік.
Але я не думаю, що Ситник і Шабунін, які так боролись за відкриття декларацій військових прокурорів, будуть цьому раді. Бо в широких народних верствах тепер може виникнути запитання – а як так могло трапитись, що Національне антикорупційне бюро України з квітня 2017 року нужденно розслідує кримінальне провадження №42017000000001249, зареєстроване 21.04.2017 Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою у зв’язку з витівками Чехунова та Мисник, а це легендарне подружжя досі перебуває на волі? У зв’язку з цим виникає закономірне запитання – якщо відомий своєю чесністю, непідкупністю та відразою до хабарів директор НАБУ взяв з Чехунова гроші за непритягнення до кримінальної відповідальності, то чи поділився Артем Сергійович зі своїми друзями Шабуніним і Чумаком?
До речі, було б непогано, щоби головний військовий прокурор провів виховну роботу на предмет оприлюднення декларації ще й з лейтенантом Бакановим. Бо, заступаючи на посаду першого заступника голови Служби безпеки України Іван Геннадійовича на брифінгу 3 червня 2019 року заявив, що він усім серце прагне виконати вимоги Закону України «Про запобігання корупції», але, як йому пояснили підлеглі, є якийсь інший закон, який це робити, начебто, забороняє. І тому, мовляв, Баканов оприлюднювати свою декларацію не буде.
Звісно, якби Баканов був розумною людиною, то він би попрохав підлеглих показати йому цей втаємничений закон. Але в СБУ розумних вже давно немає, тож не дивно, що наступного дня, 4 червня, на запит радіо «Свобода» Управління взаємодії зі ЗМІ та громадськістю СБУ повідомило, що виконувати Закон України «Про запобігання корупції» й оприлюднювати свою декларацію Баканову не дозволяє стаття 52-1 цього самого Закону України «Про запобігання корупції».
Так ось, найвеселіше в цій історії, що автором статті 52-1 Закону України «Про запобігання корупції» (вона була ухвалена окремим законом № 597-VIII від 14.07.2015) є якраз народний депутат України VIII скликання Віктор Чумак. І ця стаття, звісно ж, немає й не може мати жодного відношення до Баканова, оскільки поширюється на осіб, що належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю.
Річ у тім, що проект Закону «Про запобігання корупції» в 2014 році готував тодішній співробітник Адміністрації Президента Порошенка Руслан Рябошапка, чий талант законотворця був вихований у авдиторіях Міжнародного Соломонового університету, позбавленого ліцензії за вкрай низький рівень викладання. Тому не дивно, що, наприклад, розроблений Рябошапкою Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» містить такі перли, як обрання таємних агентів на відкритих конкурсах або позови, які НАБУ може подавати в інтересах держави з метою визнання недійсними цивільних правочинів. Що ж стосується Закону України «Про запобігання корупції», то в первинному варіанті Рябошапки було передбачено, що НАЗК оприлюднює декларації всіх без винятку посадових осіб Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, осіб рядового й начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, посадових і службових осіб органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України тощо.
Але невдовзі після ухвалення Закону України «Про запобігання корупції» у владних кабінетах схаменулись і зрозуміли, яку диверсію учинив випускник Міжнародного Соломонового університету – в Україні є чимало людей, чиє перебування на державній посаді становить державну таємницю. Наприклад – штатні негласні співробітники правоохоронних органів чи офіцери діючого резерву Головного управління розвідки Міноборони на кшталт полковника Романа Сущенка чи його колеги полковника Павла Шаройка. З тим, щоби внаслідок оприлюднення декларацій не відбулось розшифрування таких представників влади, у Закон України «Про запобігання корупції» й була терміново додана внесена Віктором Чумаком та його колегами по парламенту стаття 52-1, яка встановлює особливості здійснення заходів фінансового контролю стосовно окремих категорій осіб, що належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю.
А далі трапилось те, що завжди відбувається в таких ситуаціях – тодішній голова СБУ Василь Грицак та його заступники оголосили, що вони також обіймають посади, перебування на яких становить державну таємницю, і відмовились оприлюднювати свої декларації, які раніше розміщували на сайті СБУ. Навіть голова Запорізької обласної державної адміністрації Костянтин Бриль – і той став «секретним агентом» з секретною декларацією. Тож не дивно, що коли нова чесна й непідкупна влада призначила виконуючим обов’язки голови СБУ керівника ТОВ «Студія Квартал-95» Івана Баканова, відомого своїм інтелектом та оперативною кмітливістю, його нові підлеглі запевнили боса, що на керівників Служби вимога оприлюднювати декларації не поширюється. А Баканов, який у офіційній автобіографії стверджує, що є, типу, юристом, повірив на слово.
Втім, тепер головний військовий прокурор Віктор Чумак разом з флешкою доступу до ЄРДР отримав усі процесуальні можливості відновити законність. Не сумніваюсь, що Віктор Васильович, будучи чесною людиною та відповідальним політиком, який поклав життя на олтар боротьби з корупцією, негайно зареєструє кримінальне провадження відносно лейтенанта Баканова та направить його за підслідністю – до свого друга й духовного гуру Артема Ситника.
Але на цьому пригоди нової свіжої команди, яка взяла в оренду Генеральну прокуратуру України, не закінчились. 19 вересня 2019 року Верховна Рада підтримала президентський законопроект №1032, яким вносяться докорінні зміни в Закон України «Про прокуратуру». Зокрема цим законопроектом оголошується кадрова революція в органах прокуратури, усі 15 тисяч прокурорів (за винятком Каська, Чумака та улюбленця Богдана Кізя) виводяться за штат і для подальшого працевлаштування вони мають скласти іспити та пройти переатестацію. Необхідність такого кроку Рябошапка пояснив тотальною корумпованістю органів прокуратури й непрофесійністю нинішнього кадрового складу.
Щоправда, точно такими методами 4 роки тому проводилась попередня реформа прокуратури чинними реформаторами – нинішнім першим заступником Рябошапки Віталієм Каськом, його соратником Давидом Сакварелідзе (до речі, цей міжнародний шахрай зараз бігає по Києву й розповідає, що це він фактично керує Генпрокуратурою, а Рябошапка лише підписує те, що Сакварелідзе йому приносить за погодженням представниками американських спецслужб), нинішнім головним військовим прокурором Віктором Чумаком, а також другом і партнером Чумака бо «громадській роботі» Віталієм Шабуніним. У 2015 році точно так замість ліквідованих районних прокуратури були утворені місцеві прокуратури, прокурорів вивели за штат і вони здавали тести тощо. Але тепер, з’ясовується, що все це була туфта.
У зв’язку з цим виникає запитання – а яке покарання понесли Касько, Чумак, Сакварелідзе, Шабунін та інші «реформатори» за попередню «реформу» прокуратури, витрачені колосальні бюджетні кошти та розкрадену (йдеться про мільйони доларів США, які «реформатори» виводили на рахунки псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції») іноземну фінансову допомогу?
Але родзинкою нової редакції Закону України «Про прокуратуру» стала наявність двох перших заступників генерального прокурора – ця новація була внесена в останній момент. Річ у тім, що президент Зеленський, розуміючи інтелектуальний і професійний рівень Рябошапки, дозволив йому призначити на власний розсуд лише одного заступника, при цьому не першого, а звичайного –інших йому мав повідомити президент за погодженням з лейтенантом Бакановим. Але Рябошапка, порушивши свою обіцянку перед Зеленським (він побожився, що призначить заступником Віктора Трепака) раптом видав наказ про призначення першого заступника – Віталія Каська, який разом з директором НАБУ Артемом Ситником і все тим же ж Трепаком влітку 2016 року брав активну участь у інтригах проти кандидата в президента США Дональда Трампа й роздмухував «справу Манафорта». Зрозумівши, що це призначення організував Андрій Богдан, лейтенант Баканов заявив, що не допустить, щоби Касько контролював СБУ, оскільки здійснювати нагляд за «Конторою» має лише кишеньковий прокурор, призначений за квотою лейтенанта Баканова з числа його друзів. Але звільняти Каська Рябошапка відмовився, мотивуючи це тим, що інформацію про зустріч Каська з американськими сенаторами вже оприлюднена посольством США і дороги назад немає. Урешті-решт високі ворогуючі сторони знайшла компроміс: Касько залишається, але буде ще один перший заступник генерального прокурора, який, власне, і «контролюватиме» СБУ. На цю посаду лейтенант Баканов вимагає призначити народного депутата Сергія Іонушаса – адвоката, який займався оформленням авторських прав для ТОВ «Студія Квартал-95».
З цього приводу згадується легендарна фраза, сказана колись Леонідом Кучмою і зафіксована в «піддиванних записах» майора Мельниченка. Коли голова СБУ Леонід Деркач приніс Кучмі роздруківки телефонних розмов Юлії Тимошенко, Олександра Мороза, Григорія Омельченка та інших лідерів тодішньої опозиції, Данилич читав-читав, а потім видав сакраментальне: «Як черві»…
На цьому тижні українці відзначились і за межами історичної батьківщини. Наприклад, у Чехії героями новин стали два громадяни України, які, вдягнуті в яскраво-жовті жилети, регулювали автомобільний рух на відремонтованій ділянці автостради неподалік міста Градець-Кралове. Як виявилось, це були нелегальні мігранти, найняті місцевою компанією, що займається ремонтом доріг. Можливо, чеська інспекція праці про цих двох нелегалів і не довідалася б, якби не пильність водіїв – регулювальники геть не розуміли чеської мови й не могли нічого пояснити учасникам дорожнього руху.
Тепер фірмі-роботодавцю загрожує штраф у розмірі 10 млн. крон (420 тис. доларів США), а двом українцям – депортація. Можна лише уявити їх подив: в Україні нікому б не спало на думку повідомляти в поліцію про підозрілих осіб, які не здатні по-українськи сказати ні «бе», ні «ме», ні «кукуріку». Онде, один такий очолює «Укроборонпром» – і нічого, ніхто його не депортує. Не кажучи вже про першого заступника директора НАБУ та купу членів парламенту.
Хоча є сподівання, що скоро ніхто з України не стане їхати за кордон у пошуках кращої долі. А – навпаки, почнеться наплив нелегалів з Польщі, Чехії та Німеччини завдяки рішучим реформам і запровадженню моделі «держава в смартфоні». Принаймні, президент Володимир Зеленський вже зробив перший крок і своїм Указом від 19 вересня 2019 року №708/2019 вніс зміни до Порядку підготовки пропозицій та попереднього розгляду кандидатур для призначення на посади та звільнення з посад керівників місцевих державних адміністрацій, затвердженого Указом Президента України від 4 серпня 2006 року № 675. А саме: у пункті 2 в абзаці шостому слова «три фотокартки розміром 4 х 6 см» президент постановив замінити словами «дві фотокартки розміром 4 х 6 см». Як говорив сучасний класик української філології: «Де тобі, бл…дь, ще реформ не вистачає?».
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
