До уваги істориків української корупції пропонується документ, який не тільки проливає світло на джерела статків колишнього генерального, прости господи, прокурора Юрія Луценка, але й слугує, перефразовуючи класика, енциклопедією української дійсності. Це – датований 29 вересня 2006 року протокол допиту міністра внутрішніх справ Луценка як свідка в кримінальній справі №55-1909, порушеній за фактом умисного вбивства полковника міліції Романа Єрохіна.
Вбивці Єрохіна засуджені ще в 2010 році, а зараз на лаві підсудних перебуває й замовник злочину – колишній народний депутат Олександр Шепелєв, який, згідно з фабулою обвинувачення, надав виконавцям 2 автомати Калашникова, 13 пістолетів Макарова, 2 пістолети ПБ, призначені для малошумної стрільби, а також чималу суму грошей. Що ж стосується мотиву вбивства, то головний військовий прокурор Анатолій Матіос у ході брифінгу 4 липня 2018 року пояснив його наступник чином:
«Встановлено, що полковником Єрохіном спільно з групою підлеглих була виявлена робота конвертаційного центру на базі одного із комерційних банків Донецька, кінцевим бенефіціаром якого був один народний депутат на той час. І діяльність цього центру була припинена, троє осіб були притягнуті до кримінальної відповідальності, схема легалізації коштів була ліквідована… Подальша професійна доля полковника Єрохіна була спрямована на виявлення і припинення протиправної діяльності інших конвертаційних центрів, на території України, що абсолютно не влаштовувало діючого народного депутата, який і був організатором та замовником цього вбивства».
Втім, від високопоставлених співробітників міліції автору цих рядків ще за життя Єрохіна доводилось чути зовсім іншу версію щодо його професійних уподобань, ніж у викладі Анатолія Матіоса. А саме: що Єрохін не боровся з конвертаційними центрами, а сам їх створював. Для цього Єрохін, будучи оперативним співробітником Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Донецькій області, заводив оперативно-розшукові справи, у межах яких виносились постанови про, так би мовити, імітування обстановки злочину та відкриття в установах банків рахунків фіктивних фірм з метою виявлення клієнтури, яка користується послугами конвертаційних центрів. Далі такий конвертаційний центр тривалий час працював, надаючи послуги «обнала» та приносячи своєму власникові колосальні прибутки, а після того, як Єрохін «раптово» арештовував відкритий ним рахунок (зрозуміло, що на рахунку в цей момент перебували копійки), то ще й тряс гроші з тих підприємців, які мали необережність переказувати гроші.
Про масштаб діяльності Єрохіна свідчить хоча б та обставина, що під час президентських виборів 2004 року він проживав у Києві в готелі «Прем’єр Палац» і був касиром штабу Віктора Януковича. Зокрема тодішній віце-прем’єр-міністра Андрій Клюєв, який цей штаб очолював, переказував на рахунки фіктивних фірм, відкритих Єрохіним у банках м.Макіївка, бюджетні кошти на, начебто, проведення ремонтних робіт на Хмельницькій атомній електростанції. Єрохін ці гроші переводив у готівкові долари та доставляв у виборчий штаб.
Зрозуміло, що після падіння злочинного режиму й перемоги Помаранчевої Революції кар’єра Єрохіна стрімко пішла вгору, а він став особистим «гаманцем» та довіреною особою міністра внутрішніх справ Юрія Луценка – не припиняючи своїх ділових контактів з лідером єнакіївського угруповання Юрієм Іванющенком («Юра Єнакіївський»).
Під час допиту, протокол якого ми публікуємо, Юрій Віталійович говорив, що з Єрохіним його познайомив кум Юрій Воскобойников – до речі, саме на Воскобойникова була зареєстрована компанія «Українські новітні телекомунікації», де фінансовим директором нужденно трудилась Ірина Луценко, а Юрій Луценко у вересні 2006 року зобов’язав усіх співробітників міліції перейти на тарифний план компанії «Українські новітні телекомунікації» та створити на її базі корпоративну мережу зв’язку.
Втім, мені доводилось чути й іншу версію – що, насправді, Луценка та Єрохіна в лютому 2005 року, коли Юрій Віталійович уперше приїхав у Донецьк у статусі міністра внутрішніх справ, познайомив Юрій Гримчак, давній соратник і близький друг Луценка, вже призначений на той момент заступником голови Донецької обласної державної адміністрації з питань взаємодії з правоохоронними органами. Втім, ділові взаємини між Гримчаком і Єрохіним не були секретом і для слідчого, який допитував Луценка в зв’язку з загибеллю скандального міліціонера – на відміну від Луценка, який на допиті стверджував, що нічого про це не знає.
На початку 2006 року Луценко перевів полковника Єрохіна та його соратника й помічника підполковника Чорного до Києва не тільки для того, щоби тримати поближче до себе своїх довірених осіб, але й на вимогу тодішнього начальника Управління МВС України в Донецькій області Михайла Клюєва (майбутнього першого заступника міністра), який заявив, що не допустить перетворення Донецького УБОЗ на конвертаційний центр – мовляв, якщо Луценко хоче заробляти на «обналі», то нехай забирає свого Єрохіна до себе в міністерство.
У Києві Юрій Віталійович поселив Єрохіна на дачі міністра в Пущі-Водиці та передав у його підпорядкування 60 співробітників МВС України, які під орудою Єрохіна мали відкривати «конверти» й надавати широким верствам населення послуги з переведення безготівкових коштів у готівкові з ухиленням від сплати податків. Доходило до того, що Юрій Віталійович особисто виносив постанови про заведення оперативно-розшукових справ, у межах яких Єрохін відкривав в установах банків рахунки конвертаційних центрів – як, наприклад, це було у випадку з донецьким банком «Перспектива» (у лютому 2007 року змінив назву на «Універсальний комерційний банк»). Але ця бурхлива діяльність тривала недовго – 26 липня 2006 року Єрохін, який мав везти в Донецьк «касу», був викрадений біля запасного командного пункту МВС України в Пущі-Водиці, де він жив з ласки міністра, і вбитий 8-ма пострілами.
За місяць по тому правоохоронці затримали організатора злочину – колишнього співробітника ГУБОЗ МВС України та виконавців – співробітників податкової міліції й таксиста. Невдовзі було знайдено й тіло самого Єрохіна, закопане в лісосмузі під Ворзелем. Що ж стосується замовника, то підозра зразу ж впала на народного депутата Шепелєва, який займався тим самим, що й Єрохін і навіть мав у Донецьку власний банк «Донкредитінвест», перейменований у вересні 2005 року на «Європейський банк раціонального фінансування», який спеціалізувався на «обналі». Ба більш того: Шепелєв разом зі своїм давнім партнером по кримінальному ремеслу Павлом Борульком облаштував цілий банківський синдикат, який вивів за кордон не менше мільярда доларів.
Доки Єрохін жив і працював у шахтарській столиці, він з Шепелєвим жив душа в душу, а в Борулька навіть позичив кілька мільйонів доларів. Одначе статус особи, наближеної до міністра внутрішніх справ, спричинив у Єрохіна запаморочення від успіхів – він став шантажувати Шепелєва, вимагаючи з нього гроші за можливість безкарно займатись фінансовими аферами. Урешті-решт, Шепелєв дійшов висновку, що Єрохіна дешевше вбити. Тим більше, що недоторканність банкіру була гарантована – Борулько (до речі, він був ледь не останнім, з ким Єрохін спілкувався телефоном) одружений на племінниці тодішнього генерального прокурора України Олександра Медведька…
Виникає запитання – а чи знав Анатолій Матіос, чим насправді займався Єрохін? – Звісно, знав. Не міг не знати, оскільки слідчий (точніше – начальник відділу Генеральної прокуратури України) Володимир Геннадійович Жербицький, який у 2006 році розслідував «справу Єрохіна» й допитував міністра внутрішніх справ Луценка, у наступному став заступником головного військового прокурора. Але доки посаду генерального прокурора обіймав видатний фахівець у галузі права Юрій Луценка, розповідати правду про Єрохіна та його зв’язок з Луценком не було ніякого сенсу. Тим більше, що на кваліфікацію того, що коїв Шепелєв, це аж ніяк не впливає.
Отже, нижче – протокол допиту міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Читайте та насолоджуйтесь.
Володимир Бойко, спеціально для «ОРД»
