Проблема насильства в українських родинах багато років є актуальною, а статистичні данні, що її демонструють — доволі невтішними. Приблизно половина населення України потерпає від насильства в сім’ї впродовж свого життя, при цьому 30% зазнавали насильства у дитячому віці. Жінки частіше стикаються з насильством в сім’ї у дорослому віці, а чоловіки – у дитячому. Цю статистику представила компанія GfK Ukraine на замовлення «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні» — спільного проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН в Україні.
«Проблема насильства в сім’ї є однією з найактуальніших для українського суспільства, про що засвідчили результати нашого опитування. Ми маємо надію, що ці результати привернуть увагу урядовців, ЗМІ, широкого кола громадськості до даної проблеми та
допоможуть виробити ефективні інструменти протидії цьому ганебному явищу», — декілька років тому, під час презентації результатів дослідження, в своїй публічній заяві зазначив Рікардо Рігер — директор Представництва Програми розвитку ООН в Україні.
За даними Фонду народонаселення ООН, щорічно від домашнього насильства в Україні гинуть близько 1 100 жінок. Від фізичного насильства в Україні страждають 4 млн. жінок, від сексуального — майже 2 млн.
Експерти відзначають наступне:
35% українців стикалися з психологічним насильством (найчастіше це постійне приниження та контролююча поведінка), 21% з фізичним (побиття, а також замикання, зв’язування, примушення стояти в нерухомому положенні), 17% — з економічним (примушення звітувати за кожну копійку, присвоєння обманним шляхом чи знищення майна), 1% — з сексуальним насильством (насильне примушення до статевого акту).
Основною причиною різних ситуацій насильства більшість потерпілих називали стан алкогольного сп’яніння насильників.
Респонденти потерпали від психологічного, фізичного та економічного насильства найчастіше з боку батька, або чоловіка, рідше з боку матері і ще рідше з боку дружини. Сексуальне насильство найчастіше коїли чоловіки по відношенню до своїх дружин.
Близько 75% жертв різних видів насильства ні до кого не звертались по допомогу, решта переважно звертались до інших родичів.
Лише 10% жертв фізичного насильства звертались по допомогу до органів внутрішніх справ.
52% респондентів довіряють психологічним службам, 46% — громадським організаціям, що ведуть боротьбу з насильством та допомагають жертвам, 40% — державним соціальним службам, однак лише 1-2% жертв насильства в сім’ї зверталися до цих організацій.
В цілому, кількість жінок у віці 15-49 років в Україні, які страждають від фізичного та сексуального насильства нестримно щорічно збільшується. Основними причинами, за думкою експертів є гібридна війна на Сході України та глибока економічна криза в України.
Сучасні умови, що народжують нові ганебні тенденції
На тлі загальної ситуації в України, останнім часом з’явилося декілька нових тривожних тенденцій, які спонукають до збільшення злочинів, пов’язаних з насильством. Вони усі стосуються насильства з боку чоловіків по відношенню до жінок. Виникли тенденції
майже одночасно та із початком військових дій на Сході України. Започаткували ці тенденції чоловіки призивного віку від 27 до 45 років. Тобто чоловіки, здатні та навіть зобов’язані боронити свої родини. Але обрали ці чоловіки інше заняття — виміщування
злоби та агресії, що виникла на тлі власних комплексів на жінках.
Перша тенденція виникла через високу концентрацію військових і збройних груп і формувань в поєднанні з поширенням зброї, слабкою правоохоронною діяльністю, безкарністю, недолугістю вітчизняної судової системи. Разом це збільшило ризик гендерно-обумовленого насильства для людей, які живуть уздовж “контактної лінії”,
особливо для жінок та дівчат-підлітків.
Друга тенденція стосується чоловіків, які приймали участь в бойових діях на Сході України, були демобілізовані та повернулися додому, до своїх родин. Питання висвітлення та врешті вирішення проблеми, пов’язаної з цією групою є доволі делікатним, та не потребує суспільної уваги. І тем не менше потребує розв’язання.
Назар Лосюк, психотерапевт по роботі з кризами та психологічною травмою
характеризую тенденцію таким чином: «Солдат, який по поверненні з війни має
нестабільний психоемоційний фон як наслідок постійного стресу, а можливо, ще й
обумовлений фізичним впливом, наприклад контузією, і продовжує свої кризові стосунки, – усе це вкупі може стати тією композицією, яка призводить до насильства в сім’ї”.
За словами психотерапевта: ” Прояв агресії в сім’ї – це один із способів сублімації
психічної енергії, пов’язаної з переживанням негативних почуттів. І, що більше
складнощів у родині до участі чоловіка в бойових діях, тим менше безпеки і довіри в
партнерських стосунках потім. В результаті цілком логічними та очікуваними є прояви
необґрунтованої агресії по відношенню до близьких”, зазначив психотерапевт.
Експерти зазначають, що сьогодні, вирішенням проблеми з демобілізованими солдатами ретельно займаються міжнародні організації, реабілітаційні центри в яких працюють професійні психотерапевти. Врешті, сподіваємось що з часом ця проблема буде розв’язаною. Принаймні вона перебуває під контролем фахівців. На відміну від проблеми, пов’язаною з треттьою групою чоловіків — які не служили в армію та добровольчих формуваннях, але, в сучасних реаліях, на мирній території України виміщують свою злобу, накопичену та тлі неспроможності в повноцінній самореалізації на своїх родинах.
Ці чоловіки доводять свої шлюбні відносини до абсурду, знущаючись на своїми дружинами та дітьми, а втрачаючи родини, продовжують тортури вже на відстані.
Як вважають експерти, тенденція, сформована третьою групою чоловіків виникла на тлі відсутності ефективних програм, що працюють на користь зміцнення інституту шлюбу, а також, згідно твердження гендерної дослідниці Марії Дмитрієвої: “в результаті появи
механізмів, які спрощують чоловікам шляхи псувати життя жінкам”.
Дмитрієва зауважує, що: ” Під впливом оприлюднення соціологічних досліджень, які
продемонстрували збільшенням випадків домашнього насильства в українських родинах та зміцнення рудиментарної ролі жінки в нашому суспільстві як обслуговуючого
персоналу, в країні з’явилися нові соціальні програми та кампанії. За задумом, ці іновації
мали спонукати посиленню ролі батьків (чоловіків) у виховуванні дітей, розподілу хатніх обов’язків та врешті, укріпленню родинних стосунків. А по факту, ефект мав зворотній характер. Деякі чоловіки відчули додатковий стимул для самоствердження та умовну
підтримку соціуму. Вони почали використовувати обставини на свою користь”, —
зазначає експерт.
Небезпека цієї тенденції полягає в тому, що зазначена група чоловіків тяжіє до об’єднання з собі подібними, чим створює додаткову загрозу для суспільства. Тому ми вважаємо за необхідне проаналізувати тенденцію деталізовано та підштовхнути до суспільного обговорення.
“Батько має право” — вірус, що пошиюється Україною
Група чоловіків, про яких йдеться, згідно відомостей з їх офіційного сайту налічує десятки тисяч учасників — воїнів проти жіночої статі, які об’ єдналися під гучною назвою “Батько має право”. Воїни цієї громадської організації не на фронті на Сході України, але в помешканнях власних родин з початку виміщували своє незадоволення життям та соціальним статусом на власних дружинах та дітях. А після перетину рубікону та розлучення продовжили цілестрямовані тортури в судах, намагаючись відібрати у колишніх дружин їхніх дітей. Представники ГО “Батько має право” переслідують своїх жертв — колишніх дружин зграями та за найкращими традиціями цієї чоловічої забави супроводжують полювання гучними вигукуваннями. Доказам зазначеного можуть слугувати навіть фото та відео, які учасники організації безкарно поширюють в однойменній групі у Фейсбук.
Детально читайте — http://job-sbu.org/quot-batko-maye-pravo-quot-na-nasilstvo-45614.html?PageSpeed= noscript