Человек не терпит насилия!

Великі зміни на Західному фронті

karttt

Сто років тому Перша світова війна вступила в кульмінаційну фазу. 21 березня 1918 року німецькі війська розпочали великий весняний наступ на Західному фронті – «Kaiserschlacht» («Битву кайзера»). Декілька місяців людство, затамувавши подих, спостерігало за великими перемогами німецьких військ. Адже тоді на полях Франції вирішувалася доля не лише Європи, але й цілого світу. Ніхто ще не знав, що невдовзі на німців та їхніх союзників чекатимуть не менш грандіозні поразки та принизливі умови миру.

У тих подіях Україна відіграла опосередковану, але по-своєму доволі важливу роль.

Несподіваний шанс

Навесні 1917 року, коли на боці Антанти виступили США, здавалося, ніби Німеччина та її союзники приречені на поразку. Утім, лютнева революція і жовтневий переворот у Росії призвели до стрімкого розвалу російської армії та укладення Брестського мирного договору. Слідом за Росією з війни вийшла Румунія. Східного фронту не стало. Фінляндія, Україна, Прибалтика і навіть Грузія стали частиною створюваної Другим Рейхом «Mitteleuropa».

Німеччина захопила величезні території і ресурси, до лав німецької та австро-угорської армій поверталося 630 тисяч військовополонених. Берлінська преса шаленіла від захвату: «Росія, яка спочатку не хотіла сплачувати репарації, змушена була в підсумку заплатили незлічену данину: 800 локомотивів, 8 тисяч залізничних вагонів із найрізноманітнішими багатствами… 2600 гармат, 5 тисяч кулеметів, 2 мільйони снарядів, рушниці, літаки, вантажівки, безліч усього іншого. Англія та Франція надали ці припаси, але отримала їх Німеччина!».

Крім того, наприкінці 1917-го німецькі та австро-угорські війська завдали нищівної поразки італійцям під Капоретто. Усе це дозволило німцям на початку 1918 р. зосередити на Західному фронті 192 дивізії (проти 173 дивізій союзників) і спробувати переможно завершити війну.

Але, враховуючи загальну втому військ і той факт, що до Європи ось-ось мали прибути американські війська, німецьке командування розуміло: сил і часу у них вистачить лише на один великий наступ. Це розуміли й союзники, плануючи будь-що втриматися до підходу американців.

Чотири удари замість одного

На світанку 21 березня німці почали генеральний наступ. За планом заступника начальника германського генштабу генерала Еріха Людендорфа, німці мали взяти місто Ам’єн, роз’єднавши британські та французькі війська. Після 5-годинної артпідготовки (понад 2 млн снарядів, в т. ч. з газом) німецькі штурмові підрозділи швидко зламали лінію британської оборони. Вже в першу добу англійці втратили 7 тисяч убитими та 20 тисяч полоненими (щоправда, великих втрат зазнали й німці – 19 тисяч). Британські генерали, чиї дивізії перетворилися на батальйони, почали говорити про відступ до Ла-Маншу. Вінстон Черчилль, який перебував тоді на фронті, згадував, що «за весь час війни ніколи не бачив такого великого хвилювання на обличчях».

27 березня німці були лише у 18 км від Ам’єна, захопивши 90 тисяч полонених та 1300 гармат. Тримаючись з останніх сил, англійці вертали в бій навіть поранених. Здавалося, що ось-ось англо-французький фронт впаде. Кайзер Вільгельм ІІ настільки повірив у перемогу, що розпустив школярів на канікули «до остаточної перемоги».

Утім, у вирішальний момент французи перекинули під Ам’єн свіжі дивізії, які отримали наказ «захищати кожен метр території». І вже 4 квітня Людендорф змушений був визнати: «Подолати спротив ворога поза нашими можливостями».

Відтак він спробував добити англійців і скинути їх у Ла-Манш. Попервах наступ теж розвивався вдало, однак 29 квітня німці знову виснажилися буквально за кілька кроків до перемоги. «Наступ не дійшов до критично важливих висот Касель і Мон-де-Кат, лише опанування яких примусило б англійців евакуюватися», – доповіли кайзеру того ж дня.

У боях березня-квітня німці втратили вбитими та пораненими близько півмільйона добірного війська: елітні штурмові підрозділи, льотчиків-асів (зокрема, загинув знаменитий «червоний барон» Манфред фон Ріхтгофен, який мав 80 повітряних перемог).

Однак, перекинувши зі Сходу додаткові сили, 27 травня німці розпочали наступ на Париж. В перші ж дні вони розбили дванадцять французьких та англійських дивізій, захопивши 50 тисяч полонених, сотні гармат, тисячі кулеметів. Першого червня 1918 р. німцям до Парижа лишалося менше 70 км. Знаменита гармата «Велика Берта» обстрілювала місто. У французькій столиці почалася паніка. Але прем’єр-міністр Жорж Клемансо запевнив: «Я битимусь перед Парижем, я битимусь у Парижі, я битимусь за Парижем». Союзники кидали в бій останні резерви. Третього червня німці, використовуючи величезні складані драбини, форсували Марну – останню водну перепону на шляху до мети. Але тут їх зупинили. Значною мірою ситуацію врятували 20 тисяч вояків, що їх союзники перекинули із інших фронтів.

Тим часом, до Франції почали прибувати десятки тисяч американських вояків. Співвідношення сил почало змінюватися на користь союзників. В німецькому генштабі сперечалися: чи не час перейти до оборони. Проте німці наважилися на ще один наступ. Адже Париж – зовсім близько. П’ятнадцятого липня вони пішли в «останній і вирішальний». Втім, наступ розвивався не так стрімко, як очікувалося, а 18 липня американські та французькі війська вдало контратакували… «Ми сподівалися взяти Париж до кінця липня, – згадував канцлер Германської імперії князь Георг фон Гертлінг про перший день наступу. – Та 18 липня навіть найбільші оптимісти серед нас знали, що все втрачено. Світову історію було зіграно за три дні».

За півроку наступальних боїв німецька армія зменшилася з 5,1 мільйона до 4,2 мільйона солдатів!

На початку серпня німці остаточно втратили ініціативу. Відтоді наступали французи, американці та англійці. Попервах Людендорф запевняв кайзера, що війну на Західному фронті можна звести «внічию». Але 2 вересня союзники прорвали головний рубіж німецької оборони – лінію Гінденбурга, і вже наприкінці місяця Людендорф визнав: війну програно.

Між тим, союзники ще не очікували на швидку перемогу і планували кампанію на 1919 рік.

Як Німеччина вдавилася Україною

Німцям забракло не так вже й багато, аби досягти перемоги. Адже навіть у червні 1918-го секретар британського воєнного кабінету Моріс Хенкі занотував у щоденнику: «Я не можу не враховувати можливості поразки». В усякому разі, у Першій світовій війні Німеччина наблизилася до перемоги набагато ближче, ніж у Другій.

Цікаво, що однією з причин провалу першого весняного наступу стало захоплення великих продовольчих складів. Зголоднілі солдати кайзера (їхні проблеми з провізією яскраво зображено в романі Ремарка «На Західному фронті без змін»), діставшись до харчів і вина, збавили темпи наступу. І командування нічого не могло з цим зробити.

Утім, сам кайзер Вільгельм ІІ «вдавився» ще сильніше, ніж його солдати, намагаючись втримати величезні території від Фінляндії до Грузії, захоплені внаслідок Брестського миру. Німці тримали на сході 400-тисячну армію, зокрема в Україні – 240 тисяч вояків (і ще близько 200 тисяч австро-угорських солдатів). Можна лишень припустити, як би змінився хід подій, якщо бодай третина цих сил долучилася б навесні 1918-го до вирішального наступу.

«Розташовані в Україні німецькі війська потрібні були для забезпечення економічної експлуатації опанованих територій, – згадував Людендорф. – Кожного разу, як ми мали намір забрати з групи армій в Україні якісь підрозділи, їхній командувач голосно жалівся на брак сил… Невдовзі довелося поховати будь-які сподівання на те, що разом із українським зерном ми отримаємо потужний важіль, який полегшить наше економічне становище та дозволить підвищити боєздатність німецьких військ… Німеччина не отримала хліба та фуражу в необхідному обсязі».

Намагаючись опанувати ситуацію, німці санкціонували державний переворот: Центральна Рада була розігнана, а натомість до влади прийшов гетьман Скоропадський. (https://www.ord-ua.com/2013/08/20/getmanat-pavla-skoropadskogo-strana-nevyiuchennyih-urokov/) Проте і це їм не надто допомогло. Тримаючи в Україні велику армію, Німеччина змогла отримати приблизно десяту частину того збіжжя, на яке розраховувала. На думку колишнього начальника штабу Східного фронту генерала Макса Гофмана, однією з причин такого провалу стало те, що процес заготівель був занадто централізований. «Думаю, – зазначав він, – ми могли би досягли кращих результатів без великої центральної організації, а якби просто запропонували торговцям-євреям доставити нам зерно на засадах вільної торгівлі».

Та в будь-якому разі, саме Україна стала тим найжирнішим шматком, який знесилена роками війни Німеччина не змогла проковтнути.

Дмитро Шурхало, для «ОРД»

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

  Почему крупные дистрибьюторы лекарств и торговцы «самопальными» медпрепаратами попали в одно уголовное дело. Весной этого года, 25 марта, федеральный суд…
НОВОСТИ