Прочитала нещодавно на сайті «Судово — юридичної газети» публікацію «Сколько будут платить помощникам судей и работникам аппаратов судов», в якій було висвітлено проект Постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати працівників державних органів, судів, органів та установ системи правосуддя за групами оплати праці у 2018 році» . Згідно проекту даної постанови рівень оплати праці підвищується на 40%. Зокрема, помічники суддів місцевих районних судів будуть отримувати посадовий оклад на рівні 7900 грн.
Не можу стриматись, щоб не відповісти, зважаючи на те, що лише півтора місяці назад я звільнилась з роботи, якій віддала більше 8 років свого життя саме через недооціненність важливості професії державного виконавця в нашій державі
На тлі проведення судової реформи та підвищення авторитету органів судової влади, які справляють правосуддя у нашій державі, враховуючи, що згідно закону примусове виконання рішень є завершальною стадією судового провадження, хочеться показати пересічним громадянам, скільки насправді, навіть за умови отримання винагороди, отримує звичайний державний виконавець відділу державної виконавчої служби районного рівня у порівнянні, наприклад з помічником судді місцевого районного суду
Згідно діючого законодавства заробітна плата державного виконавця складається з:
1) посадового окладу,
2) премії (у разі встановлення),
3) доплати за ранг
4) надбавки за вислугу років,
5) винагороди, а також інших надбавок згідно з законодавством
Одразу хочеться зазначити, що згідно Схеми посадових окладів на посадах державної служби, затвердженої Постановою КМУ №15 у цьому – 2017 році, мій оклад, як державного виконавця становив ….аж 2000 грн. Так, не дивуйтесь, дійсно 2000 грн., що менше за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік». І мій оклад, юриста, кваліфікованого працівника, який пройшов двоетапний конкурс, спеціальну перевірку, має купу зобов’язань щодо несумісництва та електронного декларування, несе відповідальність, навіть кримінальну, був меншим, ніж мінімальна заробітна плата, яку платять водіям та прибиральницям. Для того, щоб не порушувати вимоги Закону «Про оплату праці», згідно якого я не могла отримувати менше мінімальної заробітної плати, тобто – 3200 грн., мені була встановлена надбавка за інтенсивність праці – у розмірі 50 % посадового окладу, а також сплачувалась премія в розмірі 100% того ж окладу.
Я працювала в органах державної виконавчої служби більше 8-ми років, тому в мене була досить висока надбавка за вислугу років – 24%, а не нульова – як в тих державних виконавців, що працюють менше року.
Таким чином, моя звичайна щомісячна заробітна плата, за повний відпрацьований робочий місяць, без урахування винагороди, складала 5920 грн., з яких 19,5% утримувались як обов’язкові відрахування до бюджету та відповідних фондів, і на руки я фактично отримувала 4765 грн., що ненабагато перевищувало мінімалку, і це при всіх можливих доплатах.
«А як же ваша мільйонна винагорода?» — запитаєте ви у мене. Так, я теж її отримувала, але це зовсім не мільйони.
Для того, щоб всім було зрозуміло, державний виконавець має право на винагороду в розмірі 2% від стягнутої суми лише за дотримання критеріїв для її виплати (це статистичні показники ефективності діяльності, встановлені Міністерством юстиції України, які автоматично розраховуються автоматизованою системою виконавчого провадження), та за умови фактичного законного виконання рішення із стягненням виконавчого збору та витрат на організацію та проведення виконавчих дій.
При цьому, звичайний районний відділ ДВС – це не той орган, в якому згідно законодавства перебувають на виконанні лише багатомільйонні стягнення.
Ні, згідно системи автоматичного розподілу, мені доводилося виконувати все, без будь-якої можливості вибору: аліменти, штрафи, виселення, відібрання дитини, не забезпечені будь-яким чином кредитні зобов’язання. Тож виконавчі провадження, за якими дійсно можливо отримати реальну суттєву винагороду, в районному відділі – це виключення, а й якщо вони і є, — то, повірте, — це не мільйони.
Ось моя платіжна відомість за жовтень 2017 року, практично перед звільненням, в якому я отримала винагороду за двома виконаними виконавчими провадженнями:
Для порівняння можу показати вам платіжну відомість мого колеги — помічника районного суду за вересень 2017 року
Досить переконливо, чи не так?
Хочеться, при цьому, сказати: невже ви думаєте, що оформити судове рішення важче, ніж його реально виконати? Без примусового виконання – 90% винесених судових рішень, так і залишаться лише на папері. Так чому ж держава так низько оцінює працю тих, хто забезпечує державну гарантію обов’язковості виконання кожного судового рішення?
Щодня мені доводилось вислуховувати купу образ та проклять на свою адресу та адресу своєї родини.
Повірте мені: робота державного виконавця – це не постійне перебування в теплому офісі, як думає більшість. Доводилось виходити за адресою боржника за будь-яких погодних умов, без належної силової підтримки, відстоювати свою позицію в судах, які все частіше стають на бік боржників через суперечливість нашого законодавства. Тому не дивно, що в районних відділах державної виконавчої служби, є вакансії, незважаючи на наявність дійсно суттєвої мотивації – можливості отримання винагороди за свої дії. Проте не завжди, з огляду на багато об’єктивних факторів, така можливість залежить дійсно від сумлінної праці державного виконавця.
Реформа системи примусового виконання мала би забезпечити існування сильних та вмотивованих органів державної виконавчої служби. Проте сьогодні держава, на жаль, більше створює належні умови роботи для приватних виконавців, ніж для своїх працівників.
Незважаючи ні на що, багато державних виконавців працюють – і за себе, і за відсутніх колег. Бо вірять, що ситуація зміниться найкраще, і держава згадає про тих, хто доводить суддівську справедливість до реального результату.
Колишній державний виконавець