Колись Папієв казав, що Буковина – це край, де варто жити. Щоправда, не всім це вдається так добре робити як йому, бо не кожен буковинець годується з індичих ферм. Не кожен може без мук совісті гадити людям в очі і казати, що то «божа роса». Не кожен має страховку у вигляді депутатської недоторканості, високої посади чи румунського паспорта.
Але є на Буковині й обрані, – як прямому (за них на виборах голосували), так і в переносному (так зажерлися, що не чують землі під ногами) значенні цього слова, – людішки, які з Папієвим ніби й на одному гектарі не сядуть, але старанно копіюють його барські замашки.
Їх імена добре відомі буковинському люду, але багато хто соромиться називати їх вголос, бо встидно, що краєм керують такі обділені порядністю діячі. Це голова обласної ради Іван Мунтян та Альона Гливко – права рука, яка в перервах між державними справами стимулює Іванову чоловічу гордість.
Кажуть, що Іван Миколайович нікого так уважно не слухає як Альону. Ані рідну жінку, ані навіть Юлю Володимирівну Тимошенко. Це й зрозуміло, бо мати його дітей і партійна вождиця не проводять з Мунтяном стільки часу, як громадянка Румунії Аліона Гливко.
Сама ж депутатка знає за що відробляє на політичній та побутово-інтимній підтанцьовці в Мунтяна. Бо саме Іван Миколайович вирішив Альонині проблеми, коли в неї знайшли румунський паспорт і машину на румунських номерах. Саме Іван Миколайович домовлявся на ужгородській митниці, щоб вивезти це корито за кордон і продати від гріха подалі. Саме Іван Миколайович не дозволив депутатам облради здіймати бучу і вимагати, щоб у Гливко забрати депутатський мандат. Саме Іван Миколайович веде Альону тяжкими стежками політичної кар’єри і не зраджує їй з іншими симпатичними членкинями «Батьківщини».
Але останнім часом Альона загралася, повірила у власну непогрішимість і почала підставляти Івана Миколайовича. Найбільшого маху дала, коли порадила разом з «дєдушкою» Фищуком та «хазяїном» Козаком показати, хто в домі господар. І для цього – перегнути через коліно Максима Бурбака з Василем Гостюком, примусово приєднати всі села Сокирянського району до Сокирянської громади, щоб потім вигнати звідти Равлика і всадити на престол усладівського князя. І про себе Мунтян не забув – написав, що в його рідній Кам’янці має бути об’єднана громада, бо певне буде дуже некомфортно, коли село забере до себе Григорій Ванзуряк.
А за місяць до тієї сесії, на якій Мунтян як вправний диригент виконував партитуру «господаря землі буковинської» та «виразника надій народних», Гливко за кошти обласного бюджету роз’їжджала з групою «товаріщей» і чинила колот в селах. Пояснювала, що Бурбак ніхто і звать його ніяк. Що адміністрація, а точніше – Гостюк, може використати папір зі своїм проектом «Плану об’єднання громад» не за цільовим призначенням. Що все вирішується спочатку в кабінеті Івана Миколайовича, а вже потім в сесійній залі.
Тішилися тим, що обвели всіх навкруг пальця як пацієнти психіатричних клінік кавальчиком глини під час арт-терапії, коли лікар дозволив їм ліпити коників. Недовго тішилися, бо в уряді затвердили план громад так як планували Бурбак з Гостюком. При цьому, впливові люди нагримали на «дєдушку», той злякався, вмив руки і перевів стрілки на депутатів – мовляв, то не я, то Іван Миколайович так схотів.
В обласній раді перешіптуються, що після цього Мунтяну з київських кабінетів натякнули, щоб виключив ту частину тіла, яка відповідає за «хотєлкі», включив мозок, взяв до рук закон і перестав займатися самодіяльністю. Схоже, що Іван Миколайович натяку не зрозумів, бо почав розказувати, що депутати мусять виконувати «волю виборців», переживати за їхні проблеми і робити так як зробили.
А після того, як «Батьківщина» здобула більше місць на виборах в Кіцмані і Мамаївцях, ніж президентська «Солідарність», Мунтян поїхав до Києва і там наче еліксиру хоробрості напився. Почав хвалитися Юлі як він вправно, однією лівою… порвав Івана Рибака і що зможе повторити цей подвиг в грудні, коли вибиратимуть депутатів на Заставнівщині та в Новоселиці.
Жіночка з косою так зраділа, що розпорядилася відпочити від трудів праведних і поселити Івана Миколайовича з Альоною Георгіївною до найдорожчого в Україні п’ятизіркового готелю «Fairmont Grand Kyiv», де двомісний номер коштує, – увага бюджетники!!! – 10500 гривень за добу.
Як кажуть московські куратори жіночки з косою – «красіво жіть не запрєтіш». Одного не можуть затямити Альона та Іван, люди буковинські – це не босота рязанська із залитими денатуратом баньками.
Люди буковинські все бачать, все чують і знають. А коли приходить час, то сунуть під ніс велику запашну дулю. Без маку, просто дулю. Бо знають люди, що не буде з Івана доброго пана, а буде комедіант, який добре вміє кричати «я – Правий сєктор», хвалитися неіснуючим пораненням отриманим в зоні АТО, але не вміє вести себе як справжній державний діяч .
Скільки б зусиль не докладала Альона, скільки б не пудрила і лакувала образ глибоцького голови колгоспу – все одно на виході отримує скупе, боягузливе, часто брехливе політичне непорозуміння, кар’єра якого скінчиться сумно…