Друзі кажуть йому «Міша-технолог», бо цінять в ньому нібито тонкий розум і вміння патякати на будь-яку тему. Недруги називають його «хитрожопим Мишком», бо знають, що його товстелезна дупа вміє знайти собі пригоди і вчасно втекти, коли запахне смаленим. Ті, що колоРади знають його як «туалетне каченя», бо кожного разу, коли випорожнюються неперевареними голубцями, роблять це не під кущем в холодному Маріїнському парку, а в затишних біотуалетах, за якими «смотрящим» призначили героя цього матеріалу.
Хто уважний, той помітить, що лідер такого собі «Руху нових сил» Міхо Саакашвілі «вміє» підбирати собі команду. Його справді оточують «гідні» люди, які знають як будувати «нову Україну». Це хабарник та невдаха Рома Ванзуряк. Це слабка на передок німфоманка Оля Мотуляк з її чоловіком-рогоносцем.
А сьогодні знайомтесь з черговим стовпом «нових сил» – Михайло Шморгун. Людина із багатьма нібито пристойними обличчями, за якими ховається гнила суть дешевого позера.
Він – блогер, який за кількасот гривень нариє будь-яке лайно, зробить з нього «цукерку» і в п’яному угарі самолюбування назве її «тонкотою любимого автора».
Він – доморощений політтехнолог, який просрав не одну доручену йому кампанію, але вміє пояснити свою криворукість підступами ворогів і обіцяти «порвати їх як тузік грілку».
Він – добрий друг, захисник сепаратиста Хавича і впрягався за його «добре ім’я», коли патріоти надавали цьому кремлівському виродку по писку, виваляли на мокрому асфальті і передали в руки, як казав Міша, «аваківських псів».
Він – радник корупціонера Роми Ванзуряка і вміє радити так, щоб Рома відчував себе не дрібним злодюжкою, який краде з партійної каси, а поважним політиком.
Він – любитель попити пива і майстер поригати неперетравленим плавленим сирком на побратимів, як це було в автобусі з активістами, які їхали до Львова допомагати Саакашвілі прориватися через кордон.
Він – вміє посміхатися в очі, називати людину другом, розказувати про спільну боротьбу із «режимом бариг» і лити поза спиною лайно, як це було із лідером чернівецької «Справедливості» Ігорем Кобелею, в якого Шморгун зумів «знайти» нібито ліві бізнеса і прокукурікати про це на весь білий світ.
Він – справжній революціонер, який готовий до скрутного життя підпільника, а тому не має звички митися частіше, ніж раз на місяць і відлякує своїм сморідним амбре навіть бувалих бомжів, що гріються у наметах тих, що колоРади.
Без тіні сумніву й насмішки треба визнати – з такими кадрами Саакашвілі вдасться здолати «режим ба-ба-бариг» і за 70 днів провести «справжні реформи». Хто не вірить, той – дурень недалекоглядний.
Бо Рома Ванзуряк, ставши будь-яким міністром, одразу покине звичку пхати свої загребущі рученята до чужих кишень…
Бо «Солодка Олька» Мотуляк, ставши міністром охорони здоров’я, дбатиме не про свою насолоду, а про здоров’я народу і безкоштовно роздаватиме у своїх аптеках гандони…
Бо сморідний Міша Шморгун, ставши міністром освіти або хоча б його радником, запровадить у школах пивні п’ятихвилинки, на яких дітям пояснюватимуть, як вміння обригувати товаришів сприяє кар’єрному зростанню…
З такими кадрами, Міхеїле Ніконозовичу, вам і Дніпро по коліно, і перемога не за горами. Вперед…
Далі буде…