Галас та істерія довкола фільму «Матильда», який у Росії здійняла «наша» кримчанка Наталія Поклонська, стали доброю рекламою для кінокартини та хорошою ілюстрацією «их нравов». Загалом, таке враження, що Кремль використовує колабораціоністів-кримчан для того, аби зрозуміти: чи можна ще підвищувати градус мракобісся, до якого абсурду можна довести ситуацію?..
Між тим, історія відносин спадкоємця російського престолу Миколи Романова та балерини Матильди Кшесинської цікава не так мелодраматичністю (тут якраз усе доволі банально), як несподіваним продовженням – із неабиякою корупційною складовою і тим, до яких згубних наслідків може призвести безконтрольність влади.
Так повелося, що численні великі князі із дому Романових мали зв’язки з актрисами російського імператорського балету (між іншим, цю традицію невдовзі перейняли деякі більшовицькі вожді, і звання заслуженої артистки – не радянський винахід!). Як зазначає російський дослідник Олександр Широкорад, «імператорський балет був наче колективним гаремом для сімейства Романових. Простіше перерахувати великих князів, які не мали коханок-актрис». Тож, нічого дивного, що й майбутній цар Микола Олександрович, ще будучи великим князем і спадкоємцем, мав зв’язок із балериною Матильдою Кшесинською. Але перед одруженням з принцесою Алісою Гессенською (у православ’ї – Олександра Федорівна) він розірвав ці взаємини. Утім, майбутній імператор звернувся до свого двоюрідного дяді – великого князя Сергія Михайловича – із проханням попіклуватися про Кшесинську. Останній поставився до прохання вельми відповідально й піклувався за Матильду від щирого серця (щоправда, й сама Матильда була хитрою хвойдою й паралельно мутила ще з одним Романовим – великим князем Андрієм Володимировичем).
Балетно-артилерійський роман
Треба зазначити, що великий князь Сергій Михайлович був генерал-інспектором артилерії. І хоча формально він підпорядковувався міністрові оборони, фактично – напряму залежав від царя. Відтоді, як він очолив російську артилерію, більшість замовлень йшли через одну з французьких компаній. А замовлення здебільшого розміщалися на приватному Путиловському заводі, тоді як декілька державних оборонних заводів простоювали без замовлень.
Натомість Кшесинська стала однією з найбагатших жінок Росії: купила палац під Санкт-Петербургом та збудувала ще один у самому місті, а також придбала віллу на Лазуровому узбережжі Франції. Тим часом, у військово-придворних колах жартували: «Ми маємо чудовий балет і жахливу артилерію».
І справді, невдовзі після початку Першої Світової війни російська армія зазнала кількох поразок та значних втрат – у значній мірі, через проблеми з артилерією (зокрема, дуже бракувало важких гармат) та снарядний голод, який найбільш згубно дався взнаки у 1915 році. Тоді на кількадесят пострілів німецької або австро-угорської артилерії російська – відповідала одним.
Союзники дивувалися такій ситуації, адже тогочасні російські промислові потужності дозволяли швидко наростити випуск військової продукції. Проте корупційні схеми продовжували працювати навіть в умовах війни! Причому, для багатьох сучасників були очевидні пікантні причини цього лиха. Так, головнокомандувач – великий князь Микола Миколайович – розповідаючи тодішньому голові Держдуми Михайлові Родзянку про проблеми російської артилерії, зазначав, що Кшесинська впливає на артилерійські справи та бере участь у розподілі замовлень між різними фірмами. Важко однозначно стверджувати – чи це справді було так (можливо, головнокомандувач хотів перевести стрілки з огляду на власні невдачі), проте Родзянкові (людині доволі поінформованій) такий аргумент аж ніяк не видався непереконливим… Вірогідно, Микола ІІ знав про усі ці неподобства, але не вживав жодних заходів.
На все приходить час розплати…
Взимку 1916 року, коли в Петрограді виникли проблеми з вугіллям, багатьох обурила картина, як солдати із військової вантажівки розвантажували вугілля біля палацу Кшесинської. Не дивно, що прима-балерина стала одним із уособлень режиму (не надто поступаючись в одіозності сумнозвісному Распутіну), який був повалений під час Лютневої революції 1917 року. Під час повалення монархії – тут варто віддати належне політичній чуйці цієї загалом не надто освіченої жінки – вона здогадалася швиденько залишити свій розкішний палац, в якому на деякий час (допоки не перебралися до Смольного) облаштувалися більшовики, а Ленін із балкону балерини навіть виголошував полум’яні промови. Сама ж Кшесинська невдовзі виїхала в Кисловодськ, а відтак втекла за кордон. Із собою вона встигла прихопити лише коштовності, але й цього вистачило, щоби, даючи уроки бальних танців, в достатку прожити до глибокої старості (до свого століття вона не дожила трохи більше півроку).
Між тим, у ніч із 16 на 17 липня 1918 року Миколу ІІ із родиною розстріляли в Єкатеринбурзі, а Сергія Михайловича разом із деякими іншими представниками дому Романових – наступної ночі, в Алапаєвську (невдовзі на тілі великого князя знайшли медальйон із портретом Кшесинської – саме за ним його й ідентифікували). Їхню мученицьку смерть, до певної міри, можна назвати розплатою цих двох Романових за пройобану російську артилерію.
Тож, будьмо уважні й прискіпливі, коли начальство прилаштовує когось неадекватного на керівні посади, а надто – у ВПК, бо занадто дорого це може коштувати.
Іван ЧУГА, для «ОРД»
