«Публічний» Інститут

Міліцейські генерали і полковники не малі
Стали думать ще й гадать де б іще їм грошей взять.
Вже служити не хотілось, і знання вже заржавілись,
От один із них згадав, що дипломи в собе мав.
Там написано курсивом, що заслуги мав красиві,
Що професор він і доктор, академік, а не токар!
Всі зраділи! Ну, ще б пак! Кожен був такий мастак!
Буде мати товар збут, тому треба Інститут.
Зробимо свою срецраду, будем мати зист до ладу!
Хоч міліції нема, прем в науку недарма!
Тут знайшовся і засновник, меценат і впрям керовник,
науковець без питань, лідер школи без зітхань.
Галунами весь розшитий, псевдо славою повитий.
Обіцяє, що без нього ніц не вийде як без Бога,
і що має при собі, хочеш вір, а три тузи.
Першим вирішить у МОН він спецраду – вірний тон,
Другим виведе в загал недолугий все ж журнал.
Третім, мов би у ві сні, забезпечить їх в майні.
От і свято, справжній фест! Тепер буде все the best!
Офіційні подання подаються навмання!
МОН такії резюме даром просто не візьме!
От створили раду вдало, всім про гроші нагадали.
Дисертантів пішов шквал, та сміється весь загал.
Що не тема — фейлетон, новизна неначе клон.
Хоч суддівство, хоч ефект, має все адмін аспект.
Всі сміються, аж навзрид, всім аспект оцей набрид,
То не захист, а концерт, головне щоб був конверт.
То ж чекає вся наука як скінчиться цяя мука.
Мо скасують, чи прикриють, коли гроші всі поділять?
Хто нарешті крикне зрада, щоб скінчила дію рада.
Щоб не склалось як фіквивне, там вчення адміністративне.
Щоб пошуковці із ментів, не кидали нам понтів.