Непотопляемые Чижиков и Непран или почему ГПУ не ловит сепаратистов?

Нерасторопность и импотентность наших правоохранительных органов составляет основную угрозу национальной безопасности страны. О какой поимке реальных шпионов может идти речь, если в течение двух лет ни СБУ, ни прокуратура не могут обезвредить откровенного пособника страны-агрессора, который к тому же до сих пор занимает пост руководителя Торгово-Промышленной Палаты Украины? Речь идет о фактическом члене семьи экс-генпрокурора Пшонки – Геннадии Чижикове и его «мозге» – Михаиле Непране, человеке Медведчука.

О личности последнего стоит напомнить отдельно. Михаил Непран: торговец форс-мажорами и «шестерка Медведчука»

Интересно отношение Непрана к Украине. Цитируем интервью: ”

На вопрос «Каковы Ваши прогнозы относительно Евромайдана, у него есть будущее, или он уже выдыхается?», Непран ответил с издевкой: 

Один мой знакомый поругался с женой. Дело житейское. Громко хлопнул дверью и ушел. Куда? На Майдан. Там весело, кормят, поят. Там принимают всех более – менее не бомжеватого вида.  Так он протусил пару дней и вернулся домой полон впечатлений, довольный так удачно подвернувшимся вариантом провести время вдали от разгневанной жены. Это небольшой штрих к  тому, что сейчас происходит на Майдане…

Остальной текст интервью был наполнен тенденциозной беллетристикой типа «Оранжевая революция» резко изменила кривую моей карьеры. Ценности и символы её лидеров меня совершенно не вдохновили. Воинствующий национализм в идеологии и поразительная лень в государственных делах Виктора Ющенко сочеталась с не менее поразительной экономической безграмотностью и митингово-баррикадной гиперактивностью Юлии Тимошенко. В результате Украина, и без того обремененная массой серьёзных проблем, оказалась буквально загнанной в угол во внешнеполитических делах и в экономике…», которая не могла не понравится заказчикам РИСИ, указанным на сайте: Администрации Президента РФ, Совету безопасности, аппарату правительства РФ и проч. 

Любопытно, что в биографической справке, приведенной в конце текста, последняя должность Непрана указана как «директор частного предприятия Консалтинг-центр», хотя он уже почти год трудился вице-президентом ТПП. К чему бы это?

Кстати, о биографии. Несколько лет назад ОРД достаточно подробно освещал  https://ord-ua.com/2007/02/08/vozvraschenie-privatovskogo-mishi/ освещал похождения «приватовского Миши» в Министерстве экономики, где он был завхозом, разбазаривал имущество, получал взятки иномарками, отдавал в «волосатые криминальные лапы» объекты типа гостиницы «Салют» или Дома подарков на бульваре Леси Украинки и даже откупался от уголовного дела в Генпрокуратуре. 

И в Минэкономике, и дальше в  аппарате Госкомиссии по ценным бумагам и фондовому рынку (ГКЦБФР), которым он командовал, Непран «ехал» в обозе своего давнего приятеля Василия Рогового, который от замминистра экономики дослужился аж до вице-премьер-министра. Роговой был «смотрящим» за депозитарием (откуда у Непрана и появилась должность в ГКЦБФР), а под занавес президентства Леонида Кучмы устроился к нему советником и Уполномоченный Украины по вопросам СНГ. 

Благодаря этому Непран попал в АП (завотделом) и  познакомился там с Виктором Медведчуком (тогда главой АП). Через него завел связи с Москве, попытался закрепиться в окружении Глазьева, но был цинично прокинут «изборским клубом». Вытирая сопли разочарования приполз в «Украинский выбор». Не обнаружив там денег для себя, поиграл в шоумена на Youtubehttps://www.youtube.com/channel/UCcaDaP0WzeH9jFYDuZCoJyA. И в конце концов, нашел свое счастье в ТПП, у донецкого Чижикова (главы ТПП) — старинного друга семьи Пшонки.”

Но, вернемся в день сегодняшний. Пшонка вместе с женой и сыном после революции сбежал в Казахстан и проживает там в элитном особняке в пригороде Астаны. Но, тем не менее, продолжает «решать вопросы» в Украине. И, похоже, в том числе и в Генпрокуратуре. Иначе объяснить лояльность этой структуры к Геннадию Чижикову и Михаилу Непрану невозможно.

ТПП – структура весьма непростая. За ней, в «чижиковском» варианте числятся не только функции сертифицирования и лицензирования продуктов, но и некие «серые» схемы контрабанды и даже «визовая поддержка» граждан, желающих укрыться от украинского правосудия. И все это несложно проверить, если отследить мобильный траффик господина Чижикова, а также маршруты его передвижения за последние два года. Вы удивитесь, но Астана в этих маршрутах тоже есть. Хотя, поездок в Париж, конечно больше. Что не удивительно, учитывая некие личные весьма тесные связи Геннадия Чижикова с Аленом Реми, экс-послом Франции в Украине. Кстати, именно при помощи Чижикова посольство Франции в Украине до сих пор выдает «шенгенские» визы боевикам ДНР-ЛНР. И, что самое странное – этого в упор не видит СБУ. Вот что пишет об этом журналист Владимир Бойко:

«14 листопада 2015 року, наступного дня після скоєння в Парижі низки терористичних актів, президент Сирії Башар аль-Асад на зустрічі з французькими законодавцями в Дамаску заявив, що поширенню тероризму сприяла, не в останню чергу, помилкова політика Франції.

Зі словами Асада важко не погодитись. Оскільки наразі саме президент Франції Франсуа Олланд є головним опікуном терористів в Європі. Зокрема, після кожного нападу арабських бойовиків на беззбройних мирних ізраїльтян Олланд виступає з заявами про те, що Ізраїль має проявити витримку, перестати провокувати палестинців, сісти за стіл переговорів і домовлятись з терористами про те, як виконати їхні умови.

Політику французького керівництва повною мірою відчула на собі й Україна, на Сході якої російські бойовики утворили терористичний анклав – Олланд постійно закликає українське керівництво провести на окупованих територіях вибори, надавши бойовикам імунітет від кримінального переслідування.

Але лише політичною підтримкою російських терористів офіційний Париж не обмежився. Франція – це єдина країна шенгенської зони, яка надає візи бойовикам та посібникам терористів з числа українських громадян. Звісно, ватажки «ДНР» і «ЛНР», які потрапили в санкційні списки, на шенгенську візу розраховувати не можуть. Але всілякі «члени уряду» та командири бойових загонів зі смаком проводять свій вільний від терористичної діяльності час на європейських курортах.

Більш того, на окупованих територіях діє почесне консульство Франції, яке очолює людина з найближчого оточення колишнього генпрокурора Пшонки – такий собі пан Чижиков.

Думаю, не відкрию секрету, якщо скажу, що сімейне життя колишнього генпрокурора Віктора Пшонки тривалий час вирувало в трикутнику: він сам, його дружина Ольга та друг родини, бізнес партнер і довірена особа Геннадій Чижиков. Коли наприкінці 2003 року прокурор Донецької області Віктор Пшонка був уперше призначений заступником генпрокурора, до Києва він переїхав сам, залишивши дружину в Донецьку під наглядом Чижикова, з яким Ольга вела чималий спільний бізнес, а також разом працювала в обласній Торговельно-промисловій палаті.

Але кілька років тому в цю дружну родину увійшов четвертий – посол Франції в Україні Ален Ремі, який відбив Чижикова у Ольги. У 2012 році Ремі для свого друга Чижикова відкрив у Донецьку почесне консульство Франції на базі Торговельно-промислової палати. Почесним консулом Чижиков залишився й після того, як в лютому 2013 року перебрався на проживання до Києва, де очолив Торговельно-промислову палату України (залишившись почесним президентом Донецької ТПП, віце-президентом якої з правом першого підпису до цього дня є Ольга Пшонка).

Почесне консульство Франції в Донецьку не було закрито й після окупації регіону російськими бойовиками. Навпаки – роботи значно побільшало, оскільки тепер терористи з числа українських громадян масово долучаються до європейських цінностей: свої закордонні паспорти вони возять до Києва Чижикову, а вже почесний консул передає їх в посольство Франції та забезпечує відкриття шенгенських віз. Після чого паспорти повертаються в Донецьк, звідкіля їхні власники потрапляють до Парижа через Москву.

Зовсім недавно Ален Ремі був відкликаний з Києва, на його місце з Франції прибула Ізабель Дюмон. І хоча вона в інтимних стосунках з Чижиковим не помічена, так зване почесне консульство в Донецьку продовжує працювати так, що аж гай шумить.

Це – до питання так званого «безвізового режиму». Насправді, завдяки французькому посольству безвізовий режим між Україною та державами-учасницями шенгенської зони фактично давно запроваджений, точніше – отримання віз є формальністю. Але цей режим поширюється виключно на терористів зі Сходу, які на Єлісейських полях витрачають кошти, здобуті в Україні грабежами.»

Хорошая схемка, не правда ли? И весьма денежная. В ДНР-ЛНР сейчас среди руководителей боевиков массовый спрос на выезд в Европу и дальнейшую легализацию себя и награбленного. И Геннадий Чижиков такую услугу землякам за хорошие деньги предоставляет. Своебразное представление о функциях ТПП у господина Чижикова, но, видимо и он в Украине задерживаться не собирается. И вопросами продвижения украинского бизнеса за рубежом, чем и должна была бы заниматься ТПП – утруждать себя не намерен.

Следует заметить, что в отличие от украинских правоохранительных органов, антигосударственная деятельность Геннадия Чижикова и Михаила Непрана встревожила многих народных депутатов Украины. Игорь Луценко, Ирина Суслова, Геннадий Чекита, Евгений Дейдей и ряд других народных депутатов обращались в правоохранительные органы с требованием расследовать антигосударственную деятельность Чижикова. Но … результата по сей день не видно. Поневоле поверишь в то, что Пшонка таки до сих пор управляет Генпрокуратурой и успешно нейтрализует любые угрозы в отношении своего друга и агента – Чижикова. Последний даже пытался «отбелить свое честное имя» и подал в суд на народных депутатов Суслову и Дейдея с требованием опровержения «недостоверной информации» относительно антиукраинскойдеятельности Геннадия Чижикова. Вот только суд Чижикову в удовлетворении его требований отказал. Тем самым фактически признав достоверность и обоснованность подозрений народных депутатов относительно антигосударственной деятельности Чижикова.

Казалось бы, ГПУ и СБУ должны были бы только поблагодарить нардепов за работу по добыванию доказательств и быстренько господина Чижикова «упаковать»… Но, почему-то этого не происходит. Может быть, прокурорские и «конторские» ждут, когда Чижиков раздаст паспорта всем боевикам-сепаратистам, а заодно попродает помещения ТПП в регионах и в Киеве и умотает к сердечному другу в Париж? Подобная бездеятельность правоохранительных органов и спецслужб заставляет предполагать не только не профессионализм, но и мотивированность … со стороны того же Чижикова, а возможно и его российских кураторов. И такая непонятная бездеятельность прежде всего скажется на имидже самих правоохранительных структур. Время действовать, господа, ловить наконец, не только мышей, но и откровенных врагов государства.

В отличие от сотрудников прокуратуры это понимают рядовые сотрудники ТПП, пытавшиеся недавно добиться переизбрания Чижикова. Однако, Непран и Чижиков всячески скрывают неудобные для них решения судов. Не только отказ в опровержении информации об антигосударственной деятельности, но и недавнее решение Верховного Суда Украины в пользу государственной налоговой инспекции. В результате этого решения ТПП придется выплачивать налоговой серьезную сумму просто на голом месте. Из-за чего? Из-за вопиющей бесхозяйственности и халатности господ Непрана и Чижикова. Вместо того, чтобы сделать из ТПП мощный двигатель украинского бизнеса эти господа много лет занимались мелким «заробитчанством» вроде сдачи помещений ТПП под выставки. Или же, как в последние годы – чистым криминалом, о котором писалось выше. Данное решение суда, с которым можно ознакомится ниже – это свидетельство вопиющей преступной халатности Чижикова и Непрана, приведшей к существенным финансовым потерям ТПП. И за которую необходимо нести ответственность.

Надеемся, что Генеральная прокуратура все-таки обратит внимание на антигосударственную деятельность компании Непрана и Чижикова и положит ей конец.

Приложение – Решение Верховного Суда

“ОРД”

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

5 квітня 2016 року                                                                                                    м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,

за участю представників: 

позивача — Андреєвої І.Ю., Садовця О.О., Зіміна М.В., Короткевича Ю.М., Гаєвської Н.І.,

третьої особи на стороні позивача — Корха О.С.,

відповідача — Павловича Д.М.,—

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міжнародної академії фінансів та інвестицій (далі — МАФІ) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі — ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

                                            в с т а н о в и л а:

          У листопаді 2014 року МАФІ звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від                31 жовтня 2014 року № 0014892201.

На обґрунтування своїх позовних вимог МАФІ посилалася на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом безпідставно, оскільки, як стверджує позивач, МАФІ не порушувало положення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (далі — ПК) у зв’язку з тим, що до МАФІ не перейшло право власності на приміщення 3-го та 4-го поверхів будинку загальною площею 1143,9 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 33 (далі – Нерухомість), власником якого і досі є засновник МАФІ — Торгово-промислова палата України (далі — ТПП), а тому позивач не набув права розпорядження вказаним нерухомим майном.

          Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26 лютого    2015 року у задоволенні позову відмовив виходячи із того, що операція з передачі активів з балансу позивача на баланс ТПП є операцією з постачання товарів у розумінні положень ПК, а тому така операція є об’єктом оподаткування ПДВ.

         Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове — про задоволення позову виходячи із того, що правочином, який мав би місце під час створення МАФІ або під час її діяльності та міг привести до набуття МАФІ права власності на нерухоме майно згідно з положеннями цивільного законодавства, могли бути договори (купівлі-продажу, міни, спільної діяльності тощо) або рішення власника, якщо нерухоме майно внесено до статутного капіталу, передано в господарське відання або в оперативне управління. Матеріали справи не містять доказів набуття позивачем у власність Нерухомості, а тому податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим.

        Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 червня 2015 року відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження.

         Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: підпункту 14.1.191  пункту 14.1 статті 14, пункту 185 статті 185 та пункту 187 статті 186 ПК. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України і постанову Київського апеляційного адміністративного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування заяви ДПІ додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2012 року, 11 вересня 2014 року та 3 червня 2015 року  (№№ К-34855/10, К/800/29855/14, К/800/61865/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

У рішеннях суду касаційної інстанції, на які посилається заявник, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, вбачається, зокрема, таке.

Так, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 жовтня 2012 року, погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що ці суди обґрунтовано дійшли висновку про те, що, передаючи на підставі акта приймання-передачі об’єкта нерухомого майна в обмін на корпоративні права, позивач отримав дохід у вигляді корпоративних прав, який підлягає оподаткуванню.

В ухвалі від 3 червня 2015 року Вищий адміністративний суд України, погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що ці суди обґрунтовано дійшли висновку про правомірність дій податкового органу щодо віднесення до складу оподаткованого доходу податком на прибуток суми коштів, виведених зі статутного капіталу.

В доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від          11 вересня 2014 року немає різного застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції в подібних правовідносинах, оскільки в ній порушується питання щодо визнання протиправними дій податкового органу по внесенню до акта висновків щодо завищення податкового кредиту та податкових зобов’язань.

         У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходив із того, що цей суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що доказом, який може підтвердити передачу нерухомого майна до статутного капіталу підприємства, є правочин, який має бути нотаріально засвідчений та пройти процедуру державної реєстрації. Документи бухгалтерського обліку позивача не можуть бути доказом вчинення правочину з передачі нерухомого майна у власність позивача та повернення його у власність ТПП.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

       Як установив суд, відповідно до пункту 1.1 Статуту МАФІ у редакції, зареєстрованій державним реєстратором 4 липня 2006 року (далі – Статут), МАФІ — це приватний вищий навчальний заклад, створений відповідно до рішення Президії ТПП від 15 липня 2005 року (протокол № 1 та наказ Президента ТПП від 19 січня 2006 року № 3) шляхом реорганізації Інформаційно-консультативного учбового центру, і є правонаступником його прав та обов’язків.

         Відповідно до пункту 7.1 Статуту матеріально-технічну базу та фінанси МАФІ складають основні фонди, обігові кошти та інші матеріали і фінансові цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі.

       Пунктом 7.2 Статуту передбачено, що Засновником до статутного фонду можуть передаватися об’єкти права власності: будівельні споруди, машини, обладнання транспорті засоби, засоби зв’язку, вироблена продукція, інтелектуальна власність, цінні папери, грошові кошти, об’єкти інтелектуальної власності та інше. 

        Згідно з пунктом 7.4 Статуту МАФІ має статутний фонд у розмірі        1 750 000 грн.

    Відповідно до копії акта приймання-передачі основних засобів від 1 грудня 2006 року, складеного представниками ТПП та МАФІ, на підставі рішення Президії ТПП та Статуту, передано до статутного фонду МАФІ основні засоби на загальну суму 1 750 000 грн, а саме Нерухомість. 

  Формування статутного капіталу МАФІ за рахунок Нерухомості підтверджується також наявною у матеріалах справи копією довідки про результати діяльності  МАФІ за період з 1 липня 2011 року по 31 грудня  2013 року (додаток 2 до акта від 18  вересня 2014 року № 1437/22 01/26254347), яка підписана представниками позивача, а також нарахування МАФІ амортизаційних витрат на зазначені приміщення. 

У подальшому відповідно до рішення Президії ТПП від 23 січня 2014 року № 37 зменшено розмір статутного фонду МАФІ з 1 750 000 грн  до 200 000 грн. Відповідно до наявних у матеріалах справи копій бухгалтерських довідок від          18  лютого 2014 року №№ 11 та 12 Нерухомість відновлено на балансі ТПП. 

        Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК об’єктом  оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК постачання товарів — будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. 

Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов’язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг — дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів — дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг — дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. 

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій — не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками — суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю – бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 ПК, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 189.1 статті 189 ПК у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів — виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами — виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК платник податку зобов’язаний  нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об’єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, у зв’язку зі зменшенням статутного фонду МАФІ та поновлення вказаної Нерухомості на балансі ТПП, позивачем проведено зменшення об’єктів основних засобів, тому в порушення пункту 185.1 статті 185 ПК занижено об’єкт оподаткування податком на додану вартість, а відтак така операція має оподатковуватися на загальних підставах за основною ставкою.

На підставі аналізу наведених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що операція з повернення основних фондів, попередньо внесених до статутного фонду юридичної особи іншими юридичними особами, підпадає під визначення постачання товару, а відтак є об’єктом оподаткування ПДВ.  

Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

           За наведених обставин та з урахуванням викладеного порушення судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції, що була помилково скасована судом апеляційної інстанції. 

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а: 

  Заяву державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві задовольнити.

    Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 червня           2015 року скасувати, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року залишити в силі. 

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.