АКТИВИСТЫ «ДОРОЖНОГО КОНТРОЛЯ» С ПРАВОВОЙ ТОЧКИ ЗРЕНИЯ

Исходя из опубликованных в “Википедии” данных, “Дорожный контроль (укр. Дорожній Контроль) — это общественный проект и одноименная газета по защите прав водителей на Украине от противоправных действий сотрудников милиции. Участники проекта используют видеофиксацию нарушений сотрудников милиции с последующим её обнародованием на видеохостинге Youtube и последующим использованием как доказательства при подаче жалоб и судебных исков против противоправных действий милиции, в частности сотрудников автоинспекции (укр. ДАІ). Руководитель проекта — Ростислав Шапошников. Активисты проекта (не журналисты газеты) не имеют какого-либо юридического статуса и действуют самостоятельно”.
Учитывая последнее обстоятельство, активисты “Дорожного контроля” (далее — “ДК”) пользуются правами и обязанностями граждан Украины и, соответственно, действуют в правовом режиме “разрешено все, что прямо не запрещено законом”. Однако проанализировав более сотни видео “ДК”, можно прийти к выводу, что действия и бездействия указанных активистов основываются на истолковании отдельных положений законодательства вопреки их точному содержанию как по значению, так и по процессуальной направленности, а саме деятельность некоторых активистов носит откровенно провокационный характер и направлена не на выявления и предупреждения нарушений сотрудниками полиции, а на создание таких нарушений и заработок от просмотра видеозаписей на известном ресурсе.
В частности, статья 32 ЗУ “О национальной полиции” четко предусматривает право полицейского “вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи”, но данная норма регулирует только право требования предъявления документов у неопределенного лица, а не обязанность конкретного лица, поскольку законодатель не уточняет, в течении какого времени, каким именно образом и каким именно лицом требование полицейского должно быть удовлетворено, что позволяет активисту не согласовывать свое поведение с законом, а пообещать полицейскому предъявить документы другого человека через недельку, при этом не отказываясь выполнить законные требования, и привлечь такого активиста за неповиновение не представляется возможным. Таким образом, норма ст. 32 ЗУ “О национальной полиции” требует законодательной поправки: “а особа, до якої висунута така вимога, зобов’язана невідкладно пред’явити поліцейському документи, що посвідчують цю особу та/або документи, що підтверджують відповідне право цієї особи”.
Вместо этого, активисты “ДК” в основном пользуются положениями ст. 18 ЗУ “О национальной полиции”, в соответствии с которой “звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук. Додаткові обов’язки, пов’язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом”. Целевой анализ данных положений позволяет прийти к выводу, что полицейский вправе не предъявлять удостоверение сразу, а предоставить “можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією” уже в отделении в порядке ЗУ “Об обращении граждан”, если активист вдруг “усомнился”, будто его остановил именно полицейский, который не обязан обращаться к активисту на “Вы” и развеивать сомнения граждан, так как таковая обязанность вообще не предусмотрена законом. Зато полицейский должен учитывать, что вопрос “практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об’єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів” регулируется не ЗУ “О национальной полиции”, а ЗУ “Об обращениях граждан”, ибо “закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення”, чем, собственно, и занимаются активисты “ДК”.
Частью 1 ст. 3 ЗУ “Об обращениях граждан” установлено, что под обращением гражданина следует понимать “викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб”, а вот “заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання — письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо”.
То есть, полицейскому необходимо выяснить, в какой форме сформулировано требование активиста “ДК” и в зависимости от ответа предпринимать законные меры. Само по себе право требования предъявить удостоверение является заявлением или ходатайством к полицейскому и уже ЗУ “О национальной полииции” не регулируется.
Как правило, полицейские этого не выясняют и начинают поддаваться на провокации некоторых активистов, хотя требования к обращениям граждан четко прописаны в ст. 5 ЗУ “Об обращении граждан”.
Согласно со ст. 5 “Об обращениях граждан” “усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв’язку через визначені контактні центри, телефонні “гарячі лінії” та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи ВИМОГИ. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження”.
В контексте изложенного, полицейский не может рассмотреть усное заявление активиста без удостоверения его личности и может оставить такое заявление без рассмотрения в течении десяти дней с момента выдвижения “вимоги” предъявить удостоверение, либо рассмотреть такое заявление при личном приеме в отделении, где даст возможность ознакомиться с удостоверением, разъяснив активисту, что он не является задержанным. При этом, действия полицейского будут абсолютно законными, особенно, если речь идет об административном нарушении.
В Решении КСУ от 26.05.2015 года закреплено, что “словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем вчинення», які містяться у ст. 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем вчинення», застосоване у положенні ч. 1 ст. 276 Кодексу, за якою справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем вчинення, вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення”.
Поэтому полицейский не имеет право составлять процессуальные документы на улице, а может доставить активиста “за місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення”.
Кроме того, последующий анализ видеозаписей активистов продемонстрировал низкий уровень правопонимания, к примеру, активисты не разграничивают понятия “пояснения” и “показания”, когда ссылаються на статью 63 Конституции Украины, а также не различают, когда их остановили, а когда они остановились сами, но начинают выяснять “причину остановки”. Сама по себе Конституция Украины не является специальным законом, который регулирует определенные правоотношения, и только за отсутствием специального закона могут применятся положения Конституции. Эти базовые основы активистам неизвестны, как и неизвестно, что практика Европейского Суда является частью национального законодательства и прямо запрещает провокацию правонарушений и это правило распространяется не только на полицию, но и на остальных граждан, что предполагает прямой законодательный запрет на провоцирование кого-либо.
Показательным стало недавнее собрание активистов “ДК” в Киеве, поданое как акция протеста против “презумпции правоты полицейского”. Вместо отстаивания своей позиции в судах либо составления петиции, активисты устроили пикет, распиаренный в “Ютубе”, из чего сложилось твердое убеждение, что задачей активистов был популизм, а не протест.
Примечательно, что своей неграмотной деятельностью, активисты подают пример другим гражданам, чем создают волнения в обществе, основаные на чем угодно, но только не на букве закона.
Мораль изложенного такова: прежде, чем выявлять нарушения закона, нужно самим для начала этот закон понимать.

С уважением.