Человек не терпит насилия!

Правоохоронна реформа на фінішному старті

160804

Контрольована боротьба з корупцією як засіб боротьби за владу

Ключова роль силових структур в узурпації державної влади Януковичем зумовила необхідність кардинальної зміни їх системи, статусу і принципів діяльності. Перед суспільством та новою владою постало завдання замінити політизовані силові структури на справжні органи правопорядку.

Завдання непросте, оскільки політичне керівництво держави традиційно розглядало такі органи як один з основних важелів реалізації влади, її збереження і примноження.

Відтак, заміна силових структур на власне правоохоронні органи вимагала від нового політичного керівництва нового світогляду і зовсім іншої правосвідомості. На жаль, такого прориву не сталося, а тому правоохоронна система залишається недореформованою, її функціонування супроводжується постійними міжвідомчими конфліктами, перетягуваннями повноважень тощо. Досі не вироблено стратегії реформи правоохоронної системи, вона підміняється безсистемними й суб’єктивно орієнтованими змінами, перетворюється на імітацію, штучно гальмується, відчуваються намагання скасувати досягнуте.

Якщо вживати спортивну термінологію, то можна сказати так: не забезпечивши реформі правоохоронної системи належного старту, її прагнуть повернути до фінішу. Особливо чітко це простежується на прикладі нових антикорупційних органів (НАБУ, САП), прокуратури та Державного бюро розслідувань (ДБР). НАБУ і САП хочуть нейтралізувати, прокуратурі намагаються залишити статус-кво, а то й розширити повноваження в частині досудового розслідування (що, власне, й зроблено останніми змінами до Конституції), а “запуск” ДБР вочевидь поставлено у залежність від розвитку загальної ситуації та результатів конкурсу з визначення його керівництва.

Спочатку було НАБУ

Слід зазначити, що нові антикорупційні органи з’явилися в Україні головним чином завдяки тискові на владу громадянського суспільства та зусиллям міжнародних партнерів України, передусім США і ЄС. Утворення нових антикорупційних органів було абсолютно правильним рішенням. Адже наявні правоохоронні органи, з огляду на істотну політичну залежність та серйозну корупційну ураженість, не могли розірвати корупційного спрута, що намертво оповив країну.

Ще до початку роботи НАБУ, створеного для протидії елітній корупції, його директор А.Ситник основним напрямом діяльності цього органу визначив боротьбу з корупцією в судах і правоохоронних органах. Мабуть, крім усього іншого, керівник НАБУ виходив тоді з суспільних настроїв, адже після Революції Гідності суспільство готове було “на вилах виносити” суддів та співробітників силових структур, які вдавалися до відверто репресивних заходів, допускали масове свавілля, грубе порушення прав та свобод громадян. Тому, безперечно, цей напрям для НАБУ важливий, але він не може бути головним. Адже існує ще більш небезпечний вид корупції — політична, яка є ядром елітної корупції. Реальність України така, що суди й правоохоронні органи були поставлені на службу політичному керівництву, а не суспільству і державі. Тому об’єктивно “вістря” НАБУ має бути сфокусоване передусім на політичних структурах, зокрема парламенті, уряді, адміністрації президента. Вони є центром прийняття найважливіших державних рішень з усіх важливих питань. Саме там “виробляється” корупційна ідеологія, саме звідти корупційні відносини проростають у нижні владні щаблі, правосуддя та правоохоронну сферу, економіку, банківський і фінансовий сектори тощо.

За невеликий період своєї діяльності НАБУ зробило кілька кроків, спрямованих на протидію політичній корупції, що не на жарт налякало тих, хто зараховує себе до державного керівництва. Оскільки, по-перше, ці кроки не були погоджені “нагорі” (чого раніше в принципі не могло бути), по-друге, вони потенційно загрожували тим, хто на самій “горі”. А тому не могли залишитися без адекватного реагування.

Запрограмований конфлікт

Він поступово виникав спочатку у формі суперечок між ГПУ, з одного боку, та НАБУ і САП — з іншого за повноваження, суперечок з приводу підслідності справ, взаємних звинувачень у порушенні закону та претензій стосовно неправомірних дій працівників сторони-опонента. Кульмінацією стало виявлення 12 серпня ц.р. співробітниками ГПУ працівників НАБУ, які здійснювали зовнішнє спостереження за одним із них, подальше їх затримання та залучення спецпризначенців НАБУ для їх визволення. До цього додався “захід” скандально відомого слідчого ГПУ Суса з обшуком до НАБУ.

Проте все це — лише видимий бік конфлікту. Насправді ж він обумовлений не недосконалістю законодавчого регулювання повноважень ГПУ та НАБУ, а особистісно-політичними інтересами. Для розуміння суті цього конфлікту важливі низка моментів.

По-перше, треба виходити з того, що в наших реаліях боротьба з корупцією — це своєрідна боротьба за владу і “долю” від її експлуатації. Особливо коли йдеться про боротьбу з корупцією посадовців вищого рівня. По-друге, боротьба з елітною, а тим більше політичною корупцією завжди була “в руках” президента. Фактично, президент визначав, кого з VIP-чиновників можна “брати”, а кого — ні. Адже така боротьба є потужним засобом “виховання” в насельників високих владних кабінетів відчуття особистої відданості найвищій посадовій особі. Вона також є ефективним засобом політичного піару, що його використовує той, хто контролює перебіг такої боротьби (сьогодні це проявляється як ніколи). По-третє, традиційно президент мав повний контроль над органами з антикорупційними функціями: для прикладу, над СБУ таким контролем він володів де-юре (за Конституцією), над ГПУ — де-факто (всупереч Конституції). По-четверте, ситуація стала кардинально змінюватися після створення й початку діяльності НАБУ і САП. Контрольована боротьба з корупцією як один з основних важелів впливу на владу і забезпечення безпеки почала “вислизати” з рук глави держави.

Стало очевидно, що попередні заходи, вжиті на етапі прийняття відповідних законів (коли глава держави отримав можливість призначати директора НАБУ, хоча Конституція таким правом його не наділяє) і на етапі формування НАБУ та САП (надання генеральських звань, присутність на складанні присяги детективами та на робочих нарадах, запрошення керівників цих органів на різні заходи в АП тощо), не забезпечили встановлення над новими органами бажаного рівня контролю. Тому не залишалося нічого іншого, як почати “гальмувати” НАБУ і САП. Відтак, замість спільної боротьби з корупцією у межах своїх повноважень правоохоронні органи були втягнуті у міжусобну війну.

Прикметно, що за розслідування протистояння між ГПУ і НАБУ взялася СБУ. Однак, з погляду неупередженості розслідування, це неправильно, оскільки СБУ (зокрема, в особі Главку “К”) в цьому конфлікті, фактично, була на боці ГПУ. Про приховану участь співробітників СБУ в зазначеному конфлікті може свідчити той факт, що оперативне супроводження розслідування протистояння між співробітниками ГПУ та НАБУ здійснює управління внутрішньої безпеки СБУ, яке, за визначенням, може “займатися” виключно працівниками Служби. Крім того, якось дуже вчасно, саме в розпал протистояння СБУ склала протокол про корупційне правопорушення на співробітницю НАБУ.

У зв’язку з розслідуванням “подій, які відбулися 12 серпня 2016 р. з участю працівників ГПУ і НАБУ”, генпрокурор Ю.Луценко відсторонив від виконання службових обов’язків трьох працівників ГПУ (за наявною інформацією, у т.ч. слідчого Суса). За словами голови СБУ В.Хуяка, слідчі СБУ також запропонували керівництву НАБУ прийняти аналогічне рішення. Однак інформації від НАБУ про таке відсторонення наразі немає. Все якось затихло.

Далі буде…

Зазначені обставини зовсім не означають, що конфлікт між ГПУ та НАБУ вичерпано. Судячи з усього, він просто ввійшов у непублічну стадію, під час якої сторони (безумовно, під наглядом верховного арбітра) домовляються з ключових питань “мирного” співіснування. Для розуміння предмета “підкилимних” домовленостей і їх наслідків важливі низка обставин.

По-перше, цей конфлікт вигідний тим, хто прагне політичного контролю над НАБУ і САП, для кого такий контроль є життєво необхідним. Конфлікт призводить до серйозних репутаційних втрат НАБУ та САП, ослаблює ці органи, не дає можливості повноцінно працювати й нарощувати свою потужність, а тому їхні опоненти всіляко підігріватимуть цей конфлікт, аби досягти своєї мети. По-друге, не можна виключати, що їм вдасться знайти переконливі “аргументи”, які зроблять керівництво антикорупційних органів більш поступливим і чутливим до позиції політичного керівництва. По-третє, посилилися намагання “вбити клин” між НАБУ і САП, які можуть результативно працювати лише як одне ціле. Судячи з усього (зокрема з публічних претензій директора НАБУ щодо недосить активної позиції прокурорів САП у судах), відносини між цими органами дали тріщину — що однаково згубно для кожного з них. По-четверте, очевидно, що найближчим часом НАБУ не отримає права на самостійне прослуховування телефонів та проведення інших специфічних оперативних заходів, які зараз воно здійснює за технічної підтримки (а отже, й під контролем) СБУ. Цього не станеться, навіть попри вимоги МВФ, який обумовив надання Україні чергового кредитного траншу наділенням НАБУ таким правом. Якщо НАБУ за чинної влади отримає таке право, то це означатиме, що вона досягла своєї мети і Бюро для неї вже не становить серйозної загрози. По-п’яте, як прогнозувалося ще влітку, зазначений конфлікт стане приводом до звуження компетенції НАБУ за рахунок законодавчого розширення повноважень генпрокурора в частині вирішення спорів щодо підслідності корупційних справ. Зрештою, предметом “підкилимних” домовленостей можуть бути певні справи, які перебувають у провадженні НАБУ. Зокрема, хоч це комусь може здатися дивним, справа судді Чауса. Цей “служитель Феміди” з відомих причин надзвичайно важливий для певних персон із оточення президента. Тому може виявитися, що він нікуди (ні в Крим, ні в Білорусь, ні будь-куди) не тікав, а спокійно вдома чекає політичної розв’язки своєї справи, якою до цього ніхто активно не займатиметься.

Сукупно ці моменти нівелюють передбачену законом незалежність НАБУ і перетворюють його з ключового суб’єкта протидії елітній корупції на бутафорний орган, котрий діятиме на тих самих принципах, що й решта правоохоронних органів, яким традиційно уготована роль “обслуговування” інтересів політичного керівництва держави.

Означену небезпеку добре розуміють міжнародні партнери України, що доклали величезних зусиль до появи в нашій державі нових антикорупційних органів. Так, посол США в Україні Марі Йованович відразу висловила свою стурбованість внесенням на розгляд парламенту законопроекту про розширення повноважень генпрокурора в частині визначення підслідності корупційних справ. Більше того, за наявною інформацією, недавно вона звернулася до президента зі спеціальним листом, у якому попросила не обмежувати незалежність та повноваження НАБУ. Фактично, США пред’явили верховній владі України дипломатичний ультиматум, невиконання якого матиме для неї негативними наслідками. А це означає: головний стратегічний міжнародній партнер України переконався в тому, що політичне керівництво України взяло курс назад у минуле; що його проєвропейська риторика вочевидь не узгоджується його реальними діями.

Судячи з усього, генпрокурор Ю.Луценко намагався якось “згладити” критичне ставлення до ідеї зазначеного законопроекту і Генпрокуратури як ініціатора його розробки під час особистої зустрічі з керівниками іноземних дипломатичних представництв держав — членів ЄС, США та Японії, коли запевнив їх у тому, що його “відомство займає виключно конструктивну позицію й не має намірів посягати на незалежність новостворених антикорупційних органів”.

Конкурс як фарс

У розпал конфлікту між ГПУ та НАБУ я також висловив припущення, що він призведе до гальмування процесу створення Державного бюро розслідувань. Такий висновок напрошувався як із загальної логіки подій у правоохоронній сфері, так і з аналізу складу та діяльності конкурсної комісії з відбору кандидатів на заміщення керівних посад ДБР.

Але, щоб розуміти суть цього конкурсу, варто коротко зупинитися на діяльності новітніх конкурсних комісій загалом.

У постреволюційний період конкурси стали чи не головним трендом і ключовою ознакою кожної реформи. Багато хто вбачав у них панацею від політичної залежності та корумпованості державної служби. Спочатку й справді здавалося, що конкурси здатні змінити принципи державної кадрової політики, суть якої полягала у самозбереженні та самовідтворенні влади. На хвилі революційних перетворень нове політичне керівництво держави не могло прямо відмовити громадським реформаторам у необхідності запровадження кадрового конкурсу, — цього спільнота просто не зрозуміла б. Хоча внутрішньо воно його не сприймало й усіляко намагалося контролювати конкурсний процес.

Це було помітно вже на початковому конкурсі з відбору кандидатів на посаду директора НАБУ. Але тоді конкурсній комісії вдалося спрацювати максимально незалежно (за вітчизняними мірками). Цьому посприяли: 1) потужний склад конкурсної комісії (до якої входили такі відомі громадські діячі як, зокрема, Р.Чубаров, В.Мусіяка, Ю.Бутусов, Я.Хуяк, Є.Захаров, Й.Зісельс, Є.Нищук,); 2) величезна суспільна увага до конкурсу та широке його висвітлення у ЗМІ; 3) надання великого значення цьому конкурсу з боку міжнародних партнерів, які, крім політичного впливу на вітчизняну владу, допомагали новоствореному антикорупційному органу матеріально й технічно. 

Певною мірою “обпікшись” на НАБУ, влада зробила для себе серйозні висновки і вжила необхідних заходів (починаючи зі стадії законодавчого регулювання конкурсу), щоб надалі убезпечити себе від якихось кадрових ексцесів, передусім у частині заміщення ключових державних посад.

Сьогодні очевидно, що керівництво держави успішно “опанувало” цей демократичний інструмент кадрового добору і вправно почало використовувати його задля своїх потреб. Прикладами можуть слугувати результати конкурсного відбору на посади голів Миколаївської та Київської обласних державних адміністрацій. В обох випадках результати конкурсу були заздалегідь прогнозовані. І Комісія з питань вищого корпусу державної служби (до складу якої, до речі, парламент досі не спромігся делегувати свого представника) “не підвела”: вона дала можливість прогнозам повністю справдитись. У першому випадку переможцем конкурсу оголошено кандидата, якого пов’язують із групою Яреми—Даниленка, у другому — кандидата, якого пов’язують із Медведчуком та колишнім регіоналом, нардепом Москаленком. А ниточки в обох випадках тягнуться на Банкову, де й, фактично, вирішуються ці питання.

Аналогічно все відбуватиметься і з конкурсами на заміщенням суддівських посад, що передбачено останніми змінами до Конституції, названими “судовою реформою”. Для ручного керування конкурсами у цьому разі достатньо встановлення політичного контролю над двома органами — Вищою кваліфікаційною комісією суддів та Вищою радою правосуддя (донедавна — ВРЮ). Припускаю, що таке завдання вже виконане, тому з такою легкістю й з’явилося в Основному Законі положення про конкурсний добір на суддівські посади.

Кадрові перипетії навколо ДБР

За таким самим сценарієм заплановано і проведення конкурсу на заміщення посад директора ДБР та його заступників. Щонайменше, все йде до того, аби, в принципі, виключити будь-який кадровий “ексцес” у формуванні керівництва цього надважливого органу, який у перспективі може стати ключовим у всій правоохоронній системі, акумулювавши значну частину повноважень ГПУ, СБУ, МВС, ДФС, а також НАБУ (останнє взагалі, за певними задумами, має стати структурним підрозділом ДБР).

На це вказує низка обставин.

По-перше, склад конкурсної комісії. Її більшість сформована з представників двох політичних сил — БПП (президента) і “Народного фронту”. Отже, є висока ймовірність того, що керівні посади в ДБР будуть просто поділені за домовленістю між цими силами: директор — від БПП (президента), заступник (заступники) — від НФ. Не виключено, що до пакету домовленостей ввійдуть й інші важливі для обох політичних сил питання. Відтак, про незалежність майбутнього керівництва ДБР, а отже й самого правоохоронного органу, говорити не доведеться в принципі.

Слід зазначити, що президентських призначенців у цій комісії з самого початку пов’язували з нардепом від БПП О.Грановським, якого в політичних колах називають “відповідальним” за ДБР. Ключовою у президентській трійці членів конкурсної комісії вважається адвокат Т.Сліпачук. До речі, на початку жовтня президент надав їй звання заслуженого юриста України, що, у контексті її участі в конкурсній комісії, видається не зовсім коректним.

По-друге, до роботи цієї комісії немає тієї уваги з боку громадськості та міжнародних партнерів, яка була прикута до роботи комісії з відбору кандидатури на посаду директора НАБУ. Така байдужість позбавляє діяльність комісії прискіпливого громадського контролю, а отже розширює її можливості діяти “на власний розсуд”.

По-третє, перебіг конкурсу і проміжні рішення комісії, які в загальному контексті видаються вельми симптоматичними. Так, показовим є рішення комісії відмовити, з формальних підстав, в допуску до участі в конкурсі на заміщення посади директора ДБР керівнику департаменту спеціальних розслідувань ГПУ С.Горбатюку. Ця відмова була цілком очікуваною, виходячи з тих завдань, для виконання яких добирається керівник зазначеного органу.

Все вже вирішено “до нас”

Пригадуєте відомий вислів з фільму “Операція “И”, який стосувався інсценування крадіжки на торговій базі: “Все вже вкрадено до нас!”? Так і з кандидатурою на посаду керівника ДБР, — її визначили ще до проведення конкурсу ті, хто вважає себе уповноваженим на прийняття всіх державних рішень. Конкурсу ж відведено роль формальності, яка має лише закріпити це “державне” рішення.

Безумовно, в основного претендента на посаду директора ДБР є “дублери” на випадок якихось несподіванок. На кшталт тієї, що сталася недавно, коли на засідання комісії вчасно не з’явився один із її членів, а це завадило прийняти потрібне рішення. Відтак, знадобилася пауза в роботі комісії для виправлення цього “технічного збою”. Якщо хтось вважає, що тривала перерва у проведенні зазначеного конкурсу зумовлена скаргою одного з претендентів на неякісний зміст тестових завдань, то він помиляється.

Слід чітко розуміти: конкурс триватиме доти, доки в режисерів формування керівництва ДБР не буде стовідсоткової впевненості в тому, що місце його директора обійме “свій” кандидат. Поза будь-якими сумнівами: названий переможцем кандидат буде чітко зорієнтований на групу політичних “кураторів” силового блоку, які в СБУ “ведуть” Главк “К”, у ГПУ мають “свій” департамент, а через недавню так звану судову реформу взяли під повний контроль судову владу.

Очевидно, що правоохоронна реформа “загальмувала”, так належним чином і не розпочавшись. Ситуація з її проведенням лише ускладнюватиметься, бо найсприятливіший для цього період уже пройдено: чим далі від Революції Гідності, тим менше стає шансів на проведення демократичних перетворень у державі загалом. Нова владна команда вже досить зміцніла й почала функціонувати у звичному режимі, орієнтуючись виключно на забезпечення власних інтересів та нейтралізацію загроз для свого існування. Вона, як свого часу й попередня, головну ставку робить не на правові засади функціонування держави, а на силу, яку в потрібних їй випадках мають застосовувати “силові” структури.

Наразі фактично завершено встановлення політичного контролю над “старими” правоохоронними структурами, зокрема шляхом відновлення інституту “смотрящих”, які в окремих випадках уже “доросли” до рівня заступників керівників правоохоронних структур і готуються їх очолити. Активно йде процес встановлення контролю над новими органами, у т.ч. ще не утвореним ДБР. Його абсолютно штучно “загнали” під президента ще на етапі прийняття профільного закону, встановивши, що директора ДБР призначає президент. Тим часом Конституція, яка передбачає виключний перелік повноважень глави держави (про що неодноразово у своїх рішеннях наголошував Конституційний суд), таким правом його не наділяє. Відтак, встановлений законом порядок призначення директора ДБР з самого початку ставить під сумнів легітимність (конституційність) діяльності цього органу, що, у разі політичної потреби, може призвести до блокування його роботи та розвалу розслідуваних ним справ. До того ж, як свідчить зовсім недавня вітчизняна практика, такі неконституційні кроки ведуть до узурпації влади.

Марна річ — сподіватися, що в керівництва держави раптом “прокинеться совість”, і воно проведе ефективну правоохоронну реформу на конституційних засадах та відповідно до потреб суспільства. Ситуацію вже не виправлять і ті чинники, які були визначальні для початку реформи: тиск суспільства і міжнародний вплив на вітчизняні управлінські та бізнесові еліти. Залишається одне — поки ще не пізно, змінювати саму політичну систему.

Віктор Трепак«ZN.UA»

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

20 ответов

  1. прикинь патриот раисси что твой рамблер сегодня пишет: Хлаварь батальона боевиков ДНР “Сомали” Михаил Толстых (Гиви) может покинуть территорию ДНР, он уже вывез свою девушку в Приднестровье и спешно продает имущество.
    вы уж ватаны определитесь кто он! “обдроченец” или хлаварь батальона БОЕВИКОВ!!!или смотряший…или …, а как же “Мы сравняем города Украины с землей”!.., что уже откладывается?.. кто то обещался страшную месть за дрюка шарикова устроить ?
    и откуда у охранника магазина четыре квартиры? От кого он от кого в них освободил…иль заработал в шахте данецкой непосильным трудом… и дрюк шариков памагал и дрюк путен памагал…

  2. мы хер на тебя ложили патриот россии

    отсоси пукину — просто зайди в кремль

    и от отпустит овоща, лично для тебя

    и заживешь ты как прежде в говне, но в кремлёвском

    уря

  3. 10 й сколько бреда накотал. Просыпается каждое утро патриот националист и думает о неньке Украине, о битвах проигранных русакам, о самостийности и о многом другом патриотичном. И глубоко убеждена эта мразь ,что каждый в этой стране должен так думать, иначе не место ему тут. Пора уже называть веши своими именами, не АТО а война тоесть с Россией . Ну и как вы черти собираетесь с ней воевать? Смешно просто читать. Забыли как сьебывались из под Дебальцево? Так то была не Россия. Верните и мне Януковича которого я ненавидел до майдана. Но теперь еще больше ненавижу боевых кроликов, пиларасов боевых, президента алкоголика. Всех этих тварей превращающих мою страну в пустыню с факельными шествиями. Ненавижу патриотов которые практически все любят деньги регионалов. Повернить злочинну владу!!!

  4. Читаем информацию,читает коменты и понимаешь в какой стране мы живем.Вопрос в неуклюжести и коррумпированности общества,а правительство,президент все следствие. У части населения есть патриотический
    и можно сказать националистический стержень он и сдерживает все от падения.Он же порождает страх перед майданом и ответственности.Началось все с крылатой фразы имеем то что имеем.Сегодня стержень окреп и как не цементируй авторитаризм ,а безграмотность так и прет.Нолюди без поддержки государства прозревают,не зная языка,обычаев,традиций едут правдами и не правдами в цивилизованный мир и несут принципы организации
    нормальных общественных отношений в Украину.Да,дошли мы с такими лидерами до уровня самых бедных и
    нищих стран,но и они двигаются вперед.Что нам мешает вот в чем вопрос.То что мы доверяем решать вопросы за себя,а не сами наводим порядок в своем доме.Все остальное декорации и бахвальство. Метла,веник,совок и вперед выметать нечесть в кадрах исполнительной власти,законодательном органе,правоохранительной и судебной системах.
    Давайте активней учиться и своего не чуждается.Надо отойти от идолопоклонства,а назвать вещи своими именами —
    А КОРОЛЬ ТО ГОЛЫЙ…Пора кончать словоблудие,т е не подменять понятия и содержание,а все называть своими именами.Не АТО,а война,не придумывать сепаратистов,российско террористические войска….,а противник…..
    Тогда будут единые подходы и понимание.Говорят независимость нам досталась бескровно.Лгут.А куда
    вы списали кровь диссидентов,шестидесятников,воинов УПА,горе и страдания их семей,убийство Черновола,
    грабеж общенародной собственности,бандитизм в политике и то,что пол ВР криминалитет…..Ничего
    даром не дается,но кровь цементирует.

  5. С автором полностью согласен, ключовую роль в “борьбе” с корупцией занимает оруэлловское ведомство — гпу во главе с циничным глашатаем -АВЛ (такой аббревиатурой нарекают близкие люди -луценка ю.в.). Априори: профи, если он профи, не уважает некомпетентного человека. Так вот в прокурорской ( и не только ) профессиональной среде этот циничный , жадный и с манией величия чел уважения не имеет. Время все расставит на места, нужно немного терпения.

  6. Собрав 16 октября российских журналистов, прибывших в Индию освещать саммит БРИКС, Путин поведал им весьма странную вещь. Оказывается, Россия готова помочь переоснащению украинского ОПК. В Украине, вещал Путин, “происходит деградация”, “происходит деиндустриализация страны”. Но, изобразил он из себя бесконечно доброго старшего брата, “мы в любой момент, как только этого захотят наши украинские партнеры, готовы развернуть наши потребности под возможности украинской промышленности. В том числе и в направлении совместной кооперации по переоснащению украинской оборонки…”

    Впрочем, удивляться тут нечему. Хозяину России было важно закрепить в сознании россиян (для того и понадобился пул журналистов) две мысли: в Украине происходит деиндустриализация, приведшая к полному развалу оборонной промышленности; украинскую оборонку еще можно спасти, но только если поможет Россия, то есть — никогда.

    Миф о российской неуязвимости
    Потребность эта возникла у Путина не случайно. Кремлевские пропагандисты сумели очень быстро разжечь в российском обществе желание захватить и утопить в крови некогда “братскую” Украину, потому что опирались на всеобщую уверенность в том, что украинцы ничем не смогут ответить россиянам. Украинские войска еще могут оказать какое-то сопротивление на своей земле, но российскую территорию война не затронет — в этот миф верят даже те россияне, которые относят себя к “либералам” и ”антипутинистам”.

    Путин очень не уверен в своей способности удержать ситуацию в России под контролем, если выяснится, что руководство РФ, грозя Украине полномасштабной войной, подвергает свои города угрозе ответного удара. Потому и спешит он заверить россиян: не способна Украина создать оружие возмездия, ее оборонная промышленность давно развалилась.

    Этому помогает еще один миф: о ядерном оружии как о последнем и решающем аргументе в спорах с Киевом. Дескать, Украина должна ползать на коленях хотя бы ради того, чтобы не превратиться в радиоактивный пепел. Это миф уже потому, что ядерные удары по Украине аукнутся радиоактивными дождями надо всем югом РФ. Еще больший кошмар ждет россиян, если взорвутся четыре атомные электростанции, расположенные неподалеку от украинской границы: Смоленская, Курская, Нововоронежская и Ростовская.

    Наконец, само обладание атомной бомбой — это тоже дополнительная уязвимость. Готовые мишени для ответного удара — базы хранения ядерного оружия Воронеж-45 вблизи Борисоглебска, Белгород-22 возле Грайворона, Брянск-18 в Ржанице — пригороде Брянска. И Путин своей неуклюжей “озабоченностью” мнимой деградацией украинской оборонки подтвердил: ответный удар возможен.

  7. поехал бы ты николашка в командировочку в кремль, отлэкал путлеру, он бы лично для тебя овоща отпустил, всё равно нихера не делаешь , лежишь на диване

  8. Не страшен путин, по настоящему для Украины страшен чиновник — патриот, который по телевизору клянет все русское и борется с коррупцией, а на самом деле грабит свой народ и тянет с него последние жилы в оффшоры.Когда уже наши патриоты подавятся.

  9. Вот вернуть бы Янека, он бы быстро всех под конвой! Даже в Западной осознают, что зек давал людям жить, пусть бы оставался. Там уже все сложилось, им хотелось стабильности и мира в стране. Народу тоже перепадало, можно было жить, был хлеб и маргарин, немножко масла. А сегодня только отруби вместо хлеба, про масло и даже маргарин не хрен вспоминать. Да нас–рать мне, что был зек, с нами был Крым и Донбас! Мы могли за год съездить летом на море а зимой в Карпаты, а сейчас не можем за проезд заплатить. И эти дебильные со всех экранов вопят, что у них реформы. Только воруют, как с цепи сорвались. Зека не могут судить, а фашистского кролика в упор не видят, хоть и мелькает со всех экранов. Ну не дебилизм? ВЕРНИТЕ МНЕ ЗЕКА!!! Я жрать хочу! А вы, у власти уроды, идите на-х-р-ен!

  10. Помните басню Крылова-как не садитесь, а в музыканты не годитесь.Из кого собираются делать квартет-не успели родиться, а уже на них как не протоколы составляют, так дела возбуждают(последние слова из прошлой жизни).

  11. Помните басню Крылова “Квартет”? Так вот-как не садитесь, а в музыканты из-за дирижеров не годитесь.

  12. Где работа СБУ МВД ГПУ НАБУ?!!!??????!!!! СПОНСАР ДНР ЛНР И ПАЛАЧ МАЙДАНА ЮРА ЕНАКИЕВСКИЙ СПОКОЙНО ЖИВЕЬ В МОСКВЕ И РАБОТАЕТ НА ФСБ РОССИИ!

  13. А кто станет правоприемником власти и примет эстафету борьбы с коррупцией,а точнее ее возглавит.

  14. “Борітеся — поборете,
    Вам Бог помагає!” (Т.Шевченко) Всем хорошего дня и прекрасного настроения!

  15. Когда власть возглавляет коррупцию—то кто с ней будет боротся:рассея примет предателей,только убирайтесь быстее,и дайте Украине спокойно жить…

  16. . С первым моментом можно согласиться.Есть вопрос,а о какой правоохранительной реформе идет речь.
    Это реформа способствующая росту преступности корыстно-насильственной направленности и поддержки
    реализации противоправных схем в сфере экономики,социальных отношений,отбеливания офшоров,т е вывода средств из Украины…..Что то псевдонаучно мы оцениваем результаты реформы.Борьбу с коррупцией,а ее форм не счесть,подменяем отчетами о взяточничестве.Взятка лишь коррупционное деяние,а коррупция это система
    злоупотреблений со стороны лиц,структур уполномоченных на выполнение функций государства,сращивание интересов криминалитета и админ органов,вхождение криминалитета в органы законодательной,правоохра
    нательный,исполнительной,судебной систем,взятие под контроль средств массовой информации и в конечном итоге государственный террор в отношении инакомыслящих,а также мыслящих критически.Подняли в два
    раза зарплату депутатам.Есть здесь коррупционная составляющая преступной власти.Конечно есть.Получив
    аморально больше ,достигнув разрыва между низами и верхами эти верхи уверуют в свою непорочность и дальше
    будут принимать антисоциальные законы,т как имел место факт политического подкупа депутатов и к тому же за счет казны.Вся ВР этим стала повязана,т е вступила в сговор с исполнительной,политической властью ради
    получения за такую услугу материального вознаграждения.Не отстала и судебная власть.Коррумпированная
    система взяла на себя обязательство не только не трогать судейской системы,не путайте с отдельно задержанными
    судьями за взятки и злоупотребления,а и укрепить ее предоставив судьям право требовать,а государству
    обязанность за счет налогоплательщиков хоронить судей.Участники АТО на такую обязанность государства
    рассчитывать не могут.Правоохранительные реформы осуществили автоназию системы,т е ее умертвили.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ