Ганна Вронська и Министр Шевченко. Крах экологии

Прийшовши до влади, реформаторський Уряд Арсенія Яценюка проголосив курс на побудову принципово нової державної служби, відкритої та прозорої, орієнтованої на європейські цінності та рівні можливості для всіх громадян.
На «ура» в суспільстві були сприйняті ідеї розбудови нової кадрової політики, коли на керівні посади в міністерствах призначаються найдостойніші, найдосвідченіші професіонали з міжнародною освітою та європейським досвідом, які здобули заслужену перемогу в ході відкритого конкурсу і є дійсно найкращими у своїй сфері діяльності.
Проте, не всі міністри поділяють зазначені погляди.
Так, діючий Міністр екології та природних ресурсів України Ігор Шевченко, публічно декларуючи свої євроінтеграційні наміри та реформаторські погляди, насправді залишається пережитком старої номенклатурної системи, коли кадрові призначення здійснюються не за принципом «нехай переможе найкращий», а відповідно до особистих вподобань та лояльності.
Викликає подив кадрова політика Ігоря Шевченка, коли Міністерство, за накатаною схемою перетворюється на кишенькову філію сімейної юридичної контори.
Цілком можливо припустити, що Міністр Шевченко, будучи політичною фігурою та маючи за плечима досвід керування власною юридичною фірмою міг би привнести позитивний досвід роботи у приватному бізнесі до державної установи, але, в той же час, склад керованого ним апарату має складатися з професійних екологів.
Натомість, ми знову бачимо дивні кадрові призначення, які мають мало спільного з професіоналізмом і виправдовують думку про те, що екологією може займатися будь-хто.
Остання історія з призначенням 14 травня Ганни Вронської заступником Міністра екології та природних ресурсів України з питань європейської інтеграції.
Що відомо про Ганну Вронську окрім того, що вона є Керуючим партнером юрфірми “Вронський, Вронська та Партнери” та фахівцем з сімейного права? Сама вона у своїх коментарях зізнається, що фірма є бутіковою, тобто має невелику кількість партнерів і юристів та спеціалізується на веденні справ, пов’язаних із шлюбними контрактами, захисту в судах інтересів при розлученні, сімейних спорах.
Користь від такої людини особисто Ігорю Шевченку може і є, оскільки, як відомо, він є неодруженим, але чи буде від цього призначення користь міністерству і Україні в цілому?
До заступників міністрів з питань європейської інтеграції є конкретні вимоги, затверджені Кабміном, серед них – навчання за кордоном у рамках європейських студій, досвід проектної роботи, досвід ведення переговорів із європейськими країнами та інституціями ЄС, зокрема у складі делегацій України, обізнаність з механізмами функціонування ЄС, знання англійської мови, наукові розробки та публікації тощо.
При всій повазі до пані Вронської, як досвідченому юристу з сімейного права, нам не вдалося знайти її прізвище в жодному складі делегації України на переговорах з жодними європейськими інституціями. Інформація про її досвід в екологічному праві, наявність наукових розробок чи навчання за кордоном теж відсутня. Будемо сподіватися, що на сайті Мінприроди найближчим часом з’явиться більш детальна інформація про цю таємничу постать, яка відтепер буде обличчям євроінтеграційної політики України в екологічні сфері.
Але все це можна було б прийняти, якби ця людина перемогла у чесному відкритому конкурсі, оголошеному Кабміном.
Як може бути, що кінцевий термін подачі заявок на участь у конкурсі сплив 30 квітня, а вже 14 травня було призначено заступника Міністра з питань європейської інтеграції, при тому, що 7 днів з цих 15 днів травня були вихідними. Тобто, вистачило всього 8 днів для опрацювання всіх анкет, проведення співбесід з претендентами та визначення двох найкращих, яких було запропоновано на розгляд Уряду.
І чому, наприклад, про організацію 12 травня засідання постійно діючої комісії для проведення конкурсного відбору претендентів на посади керівників державних підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів було оперативно повідомлено на сайті Мінприроди, із зазначенням прізвищ усіх кандидатів та переможців, а про таку важливу річ, як конкурс на посаду заступника Міністра до сих пір немає жодної інформації на сайті.
Все це наводить на сумні висновки щодо європейського майбутнього нашої держави та щодо стану довкілля в Україні взагалі.
Здавалося б, досвід попередніх кадрових призначень в Мінприроди та ставлення до екології як до чогось такого, чим може займатися будь-яка пересічна людина, міг би навчити ойого очільників, що займатися лише видобутком та використанням природних ресурсів, замість того, щоб їх охороняти та примножувати, це шлях до судових розслідувань та тюремних строків. Відомі приклади, коли невиконання екологічних вимог деякими державами-членами ЄС ставили під сумнів їх членство в європейських інститутах.
Коли ж ми зрозуміємо, що від ефективної екологічної політики залежить не лише наше європейське майбутнє, але й наше життя.