Реабілітація незаконно засуджених. Як виправити суддівську помилку?

В Україні не існує механізму, за яким можливо переглянути вироки незаконно засудженим. Хоча таких людей, які без вини відбувають покарання в українських в’язницях, може бути чимало. Адже методи розкриття злочинів у вигляді вибивання зізнання є нормою в Україні.

Затягування звільнення

Яскравим тому підтвердженням може стати історія Максима Дмитренка, якого засудили за вбивство, скоєне пологівським маніяком Сергієм Ткачем. Приводом для цього стало його зізнання в убивстві, отримане після тортур. Коли стала очевидною помилка, Генпрокуратура почала її виправляти. У 2008 році направила подання до Верховного суду України про скасування винесеного Максиму Дмитренку обвинувального вироку на основі нововиявлених обставин. Проте, верховні судді Костянтин Кравченко, Галина Канигіна та Микола Лавренюк відмовили у цьому.

Чим вони керувалися, приймаючи таке рішення, зрозуміти важко. Хоча упевнена, якщо запитати у них про це, отримаємо однозначну відповідь: ми діяли у межах закону. Підтвердженням тому є успішне продовження суддівської кар’єри одного з цих суддів та спокійний вихід у відставку двох з них. Водночас моторошно навіть собі уявити, що у той час відчував Максим Дмитренко, коли отримав звістку від верховних суддів, які фактично змусили його відбувати за чужий злочин весь строк ув’язнення – 13 років. Сьогодні він уже на волі. Проте, ті, хто його засадив за ґрати, залишаються непокараними.

Такий же хибний вирок у вигляді 15-річного відбування покарання був винесений і у випадку Івана Нечипорука та Олександра Моцного, які нібито вбили свою начальницю – Антоніну Іскрицьку. Адже головним доказом їхньої вини стали вибиті з них під час досудового слідства шляхом тортур зізнання. Один з міліціонерів, який допитував Нечипорука та Моцного, Олександр Рибалко простодушно зізнався в суді: «Я доводжу людину до кондиції «клиент созрел» і тоді відбираю явку». Разом із ним у Південно-західному райвідділі міліції Хмельницького катували підозрюваних В’ячеслав Мостовий, Ігор Весна й Дмитро Марценюк.

Судові зволікання

На щастя, через 7 років Європейський суд з прав людини 21 квітня 2011 року встановив у справі Нечипорука 14 порушень положень Європейської конвенції з прав людини. У своєму рішенні він зазначив, що його катували, та й затримання і тримання під вартою порушує Конвенцію у багатьох аспектах. До того ж, він був засуджений внаслідок несправедливого судового розгляду.

Попри це, Верховний Суд України, який за процедурою мав відповідним чином відреагувати на рішення ЄСПЛ у кримінальній справі, спершу не знайшов підстав для зміни Нечипорукові запобіжного заходу. Тому його далі тримали за ґратами. Однак, у 2012 році ВСУ таки скасувати всі судові рішення щодо засудження. Остаточно Іван Нечипорук був виправданий лише через рік – у 2013-у.

Разом з тим, національна судова система, усвідомлюючи невинуватість іншого «фігуранта» справи Олександра Моцного, якого засудили разом із Нечипоруком, відмовилася переглядати винесений йому обвинувальний вирок лише на тій підставі, що він… не скаржився до Європейського суду з прав людини. Тільки завдяки подальшим спробам правозахисників, які продовжували через суд вимагати його звільнення, 6 листопада 2013 року Апеляційний суд Тернопільської області виправив помилку. За нововиявленими обставинами переглянувши вирок стосовно Моцного, тернопільські судді закрили справу у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати та зобов’язали негайно звільнити його з-під варти.

Безкарність суддів та правоохоронців

Тобто на те, щоб виконати рішення ЄСПЛ, виправдавши незаконно засуджених до позбавлення волі людей, українським суддям знадобилося довгих три роки.

Разом з тим, продовжують спокійно працювати усі ті, хто був причетний до тортур та вибивання зізнань у вбивстві з Нечипорука та Моцного, некомпетентного розслідування справи та засудження невинуватих у скоєнні злочину людей. Хоча із виправданням 3 червня 2013 року Івана Нечипорука Хмельницький міськрайонний суд зобов’язав прокуратуру встановити осіб, які були причетні до фальшування цієї справи.

Однак, прокуратура двічі закривала кримінальне провадження на тій підставі, що працівники Південно-західного райвідділу міліції, заперечили свою участь у незаконних та протиправних діях. Як на мене, досить дивні аргументи. Але робітників прокуратури вони цілком задовольнили. Тому більшість з тих правоохоронців, які звинуватили у вбивстві невинуватих людей, не лише спокійно працюють далі, а й пішли на підвищення.

Не покараними залишається і суддя Тернопільської області Ольга Демченко, яка у 2007 винесла обвинувальний вирок Ничепоруку і Моцному, засудивши їх до 15 років позбавлення волі (вирок залишили у силі у Верховному Суді). Хоча, відповідно до ч. 2 ст. 3 закону “Про відновлення довіри до судової влади в Україні”, має бути притягнена до відповідальності. Адже у цій нормі йдеться про проведення перевірки щодо суддів, які одноособово або колегіально розглядали справу або ухвалили рішення з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні ЄСПЛ. Однак, поки що жодних рішень Тимчасова слідча комісія, що діє при Вищій Ради Юстиції, з цього приводу не виносила.

Закордонний досвід виправлення помилок

Це – два нашумілі випадки незаконного засудження. Можна собі уявити, скільки узагалі невинуватих у скоєнні злочинів людей знаходиться у в’язницях України. Адже методи, якими українські правоохоронці розкривали злочини, скеровані на отримання від підозрюваних зізнання, схвалювалися судами. До прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України явка з повинною вважалася ледь не головним доказом винуватості підсудного. Тому й відсоток винесення виправдовувальних вироків українськими судами донедавна дорівнював практично нулю (0,2%).

І надії на те, що незаконно засуджені після винесення вироку зможуть довести свою невинуватість практично немає. Оскільки, якщо їм і вдасться отримати позитивне рішення Європейського суду з прав людини, то виконання його доведеться очікувати роками. Сьогодні, за даними громадської організації «Комісія захисту незаконно обвинувачених», з 845 рішень у кримінальних справах ЄСПЛ тільки 7 вважаються виконаними в Україні. А іншого механізму виправлення помилок українського слідства та правосуддя, на жаль, немає.

Хоча, приміром, у США, коли з’явилася можливість розкривати злочини за допомогою проведення тесту ДНК, була організована на громадських засадах програма перегляду архівних кримінальних справ на предмет можливої зміни результатів розслідування у разі проведення нової експертизи залишків крові на речових доказах.

«На цій хвилі з в’язниць вийшла велика кількість незаконно засуджених людей, — пояснює представник ГО «Комісія захисту незаконно обвинувачених» Юлія Василенко. – А от в Європі, в тій же Польщі, засуджений може звернутися до Омбудсмена, показавши йому спірні моменти в матеріалах справи. Якщо він визнає їх суттєвими, то може зробити відповідне подання до Верховного суду з проханням про перегляд у винятковому порядку справи. У нас і близько немає подібних механізмів. Тому наша громадська організація ініціювала створення спеціальної державної комісії з адвокатів, громадських діячів і вчених-юристів, до якої б могли звертатися громадяни у разі порушення їхніх прав судовими та правоохоронними органами».

Така комісія, за словами Юлії Василенко, буде наділена правом витребувати задля вивчення копії матеріалів кримінальних справ і у випадку виявлення процесуального порушення виносити відповідний висновок, на підставі якого людина отримає право звернутися до суду, що виніс обвинувальний вирок, з вимогою його переглянути за нововиявленими обставинами.

-Тобто, якщо буде виявлено, що засудженому під час розслідування не надали адвоката, і він фактично був позбавлений права захистити самого себе, або йому не призначили перекладача, і він абсолютно не розумів того, про що говорили на судовому засіданні, або ж стане зрозумілим, що докази вини були отримані незаконним шляхом, Комісія надаватиме право засудженому виправдатися, а суду – виправити помилку. Попри це, вона не підмінятиме собою судовий орган і не матиме повноважень визначати ступінь вини або невинуватості особи, а лише констатуватиме факт порушення прав людини», — резюмує Юлія Василенко.

Тимчасовий механізм

На підставі таких пропозицій був розроблений законопроект «Про заходи забезпечення конституційних гарантій громадян на судовий захист в Україні», з яким представники ГО «Комісія захисту незаконно обвинувачених» звернулися до представників різних партій. Відгукнулася «Свобода», яка цього року не увійшла до складу нового парламенту. Попри це, зазначений законопроект був після внесення значної кількості поправок зареєстрований у Верховній Раді під № 4748. Однак, Юлія Василенко упевнена, що в тому вигляді, в якому його ставитиме на голосування парламент, він навряд чи буде прийнятий.

«Але такий механізм виправлення судових помилок і реабілітації незаконно засуджених людей сьогодні дуже потрібен країні», — пояснює експерт Центру політико-правових реформ із судівництва Роман Куйбіда. – Важливо, щоб були визначені критерії, за якими чи Уповноважений Верховної Ради з прав людини чи якийсь інший орган буде відбирати такі справи для того, щоб ініціювати в разі виявлення порушень прав громадян правоохоронними та судовими органами їх перегляд в судовому порядку. Щоправда, такий механізм повинен тимчасово працювати. Оскільки у нас уже діє новий КПК, що не дозволяє зловживати досудовому слідству зібраними доказами. Відтак, і виправдовувальних вироків в Україні за останній рік – два стало більше».

Попри це, люди, які були засуджені за старими правилами, повинні отримати право на перегляд справи. Тож, сподіваємося, що новий парламент зверне увагу на таку проблему.

Леся Шутко, для “ОРД”