Одного разу в Аме… Кіровограді

В кінці 80-х років минулого століття Кіровоградщина була «Освячена» подією, «вселенського» масштабу. В місто Кіровоград прибув такий собі Онул Леонід Петрович, разом зі своєю сім’єю, сином Кольою та донькою Катрусею.

Звичайний тренер по самбо викладав цей цікавий вид спорту дітям міста, але з приходом перестройки задумався цей чоловік, як жити далі, щоб прокормити сім’ю.

І зрозумів тренер, що у темні часи вседозволеності, потрібно бути авантюрним шахраєм по типу «МММ», вішати лапшу на вуха ще не зрозумівшим нічого радянським громадянам.

Благо для цього «інтелекту» та «досвіду» було багато, адже ніхто в місті, новому для цієї сім’ї, не знав, що такий собі Леонід Петрович Онул, відсидів в радянській зоні 7 років з 10-річного терміну ув’язнення за розкрадання соціалістичного майна в особливо великих розмірах.

Не зміг, старший лейтенант Онул Леонід, відкрутитися від радянського ОБХСС та військової прокуратури, промишляючи на посаді заступника командира по тиловому забезпеченню військової частини.

Суворий радянський суд відміряв, вже громадянину Онулу Леоніду Петровичу, позбавленому військового звання, 10 років позбавлення волі, але за гарну поведінку, співпрацю з адміністрацією колонії, як член ради правопорядку був звільнений умовно достроково через відбуття 2/3 терміну ув’язнення.

Із Іркутська поїхав до міста Фрунзе, а потім до Кіровограда, географія доволі протяжна, тікав від минулого.

Як ми зазначили вище, маючи чудовий досвід військового тилового та лагерного життя, у нових умовах пан Онул адаптувався елементарно.

Тепер він став спочатку кооператором, потім респектабельним підприємцем, який торгує зброєю, який купив порт (морський) у місті Бургас (Болгарія) і для того щоб посилити свою «легенду» неабиякої ваги, почав представлятися генералом КДБ.

Спочатку необізнана громадськість Кіровограда, яка і в страшному сні не могла подумати, що генералом КДБ може представлятися, вчорашній зек і сьогоднішній пройдисвіт, приймала всі ці легенди дуже серйозно, без будь-яких сумнівів.

«Поважний генерал» та «доларовий міліонер» користувався потужним авторитетом, як серед підприємців, так і серед управлінської еліти Кіровоградщини.

Але як то, кажуть в Росії «Сколько веревочке не виться, всё равно конец наступит». Наступив він і для нашого персонажу, служба безпеки України, взяла під варту спритного ділка на початку 2000-х, так і закінчилася би безславна епопея «генерала», якби його знамено не підхопив синок – Коля, на сьогодні революціонер та нібито апазиціонер .

Потрібно відмітить, що тато Колі так і не відмовився від звички, представлятися генералом КДБ, він це робив у 2013 році перед новопризначеним начальником управління служби безпеки України в Кіровоградській області, генерал-майором Седельніковим Олександром Івановичем, вирішуючи питання сина «апазиціонера».

Ви можете уявити отак реального генерала, коли пройдисвіт, зек називає його колегою-генералом, тим більше коли він знає хто перед ним стоїть.

А питання у Колі – Остапа Бендера, дійсно йшли по поганому сценарію. Після трирічного життя «душа в душу» з губернатором Кіровоградщини від Партії Регіонів Ларіним, депутату обласної ради від Партії Регіонів пану Онулу Миколі за грішки по тендерам, по не сплаті податків, по відкатам за перемоги по отриманню державних коштів, світило не менше ніж тату — від 10 до 15 з конфіскацією майна, але про це ми повідаємо пізніше, спочатку розповівши як же спритний ділок – шахрай докотився до того, що став «апазиційним політиком».

Правду кажуть: «яблуко від яблуні не далеко падає».

На зорі «блиску» «генерала» — тата та комфортного життя «генеральської сім’ї» — дитя – Колюня, не відрізнявся від радянських дітей абсолютно нічим, окрім гарного одягу, ситного харчування та вміння на льоту придумувати різноманітні історії, в які довірливі діти спочатку вірили, а з часом розчаровувалися, адже розуміли, що Коля взявши у них 50 копійок, не збирався їх повертати обдуреним однокласникам та сусідам.

Так довго бути не могло і для того, щоб його з жіночеподібною фігурою, не почали бити, Кольок почав заводити знайомства з місцевими хуліганами.

До речі, видатний тренер по самбо – тато Колі, не зміг зробити зі свого синочка навіть першорозрядника, дуже погані антропометричні дані – вузенькі плечі і дуже широка попа, не дали Колі заробити заслужений на килимі авторитет серед одноліток, які заганяли, в доброму розумінні цього слова, Колю під борцівські матраци.

Як відомо хулігани не тільки б’ються, а тому з ними почуваючи себе безстрашно, Коля почав курити, випивати та дуже любив обіграти якого небудь «фраєра ушастого» в карти, благо «криша» є.

Розгульне життя сина не подобалося «генералу», але вдіяти він нічого не міг згадуючи про прислів’я, що яблуко від яблуні не далеко падає.

П’яний угар та вседозволеність, зробили свою справу і на початку 90-х Кольок, прокинувшись зранку, почув стук у двері на восьмому поверсі батьківської трикімнатної квартири, подумавши хто це може бути, необачливо відкрив двері, куди увірвалася опер група карного розшуку Ленінського райвідділу міліції на чолі з нині покійним Віталієм Марковським, світла пам’ять.

Швидко впоравшись з невідбувшимся самбістом правоохоронці завезли Колюню на вул. Леніна, 6 (нині Дворцова, 6), де його вже чекала зґвалтована ним та ще трьома покидьками дівчина, з метою впізнання негідника.

Через годину після того, як жертва впізнала свого кривдника тоді ще капітан міліції Марковський В.В., провів з затриманим Онулом Миколою Леонідовичем, 1967 р.н. «профілактичну бесіду».

Окремо треба зазначити, що освідомлювачем правоохоронних органів гр. Онул М.Л. став після чесно кажучи, незаконних методів оперативно-розшукової діяльності, але як то кажуть: «за что боролся «самбіст», на то и напоролся».

Віталій Володимирович Марковський «пояснив» юному ґвалтівнику, а вже тоді дворовому тіпа хулігану, що в камері ізолятора його із жіночеподібною фігуркою вже чекають Вася Журба та Боря Касой, які давно не були на волі (до речі, які на сьогодні вже покійні).

І саме після цього, усвідомлюючи «красоту» своєї фігури Микола Леонідович Онул почав співпрацювати, за розпискою, з міліцією.

Батько — «генерал» заніс на той час п’ять тисяч рублів, жертві зґвалтування закрили рота, справу зам’яли, а в міліції з’явився новий агент, який тепер повинен був доносити на своїх друзів — ґвалтівників та хуліганів.

Отримуючи нові завдання від оперів з Леніна, 6 Колюня виходив на нові рівні, тобто йому вказували з ким потрібно «товаришувати», кого підставляти і виводити на злочин.

Ліхіє 90-є. Лібералізм, нігілізм, нове мислення. У нас швидко розбагатіло хамство та стрімко піднялася сірість, типу Онула.

Не зважаючи на двійки та трійки в школі, герой нашої епопеї, маючи гени сина «генерала» Шмідта стрімко почав підніматися по суспільній драбині вверх, благо «криша» є на Леніна, 6.

Одружився, довго не мав дітей, в силу різноманітних венеричних захворювань, які потім далися взнаки, завів дружбу за підсказкою «криші» з молодим боксером Вадимом Волкановим, який крушив наліво і направо в усіх кафе і ресторанах хуліганів та арештантів-авторитетів місцевого розливу і почав постійно знаходитися за спиною у нього.

Марковський на зустрічах з агентом Онулом підсказував йому, що нехай Волканов б’ється, а ти в цей час користуючись його авторитетом бійця роби серйозний вигляд і нав’язуй потерпілим борги, а 50 відсотків не забувай приносити на Леніна,6.

Справи в агента Онула пішли вгору, наїхав на бізнесменів Сасімова і Наталіна, заклавши у долю в казіно «Сана», відкрив пельменну в будинку побуту, організував в нових умовах «бригаду», яка почала доїти місцевих палаточників, валютників, стало модним знаходитися під кришою Онула, відомого «катали», який навіть обігрував Вадіка Київського, Каро (покійний), Гену Цигана (покійний), Валєру Ростовського (покійний).

Зрозуміло, хто міг розказати Онулу, що робити далі, адже зупинятися не можна, відстанеш від потягу, не наздоженеш.

«Криша» з Леніна, 6 володіла інформацією про узаконення незаконної діяльності угруповань в Криму, в Донецьку і почала підсказувати Онулу, що розбої на базарах, грабежі на вулицях, виграні гроші в картах, потужні вибухи в центрі міста, доходи від рекету потрібно вкладати в бізнес та політику.

Так, наш «апазиційний політик» зараз, а тоді наглючий рекетир, подався в депутати Кіровської районної у місті Кіровограді ради, а був це легендарний 1998 рік, коли на жаль, у зв’язку з розгулом злочинців-депутатів у Криму, всіх депутатів місцевих рад позбавили недоторканості, от біда для Колі.

Купивши три дільниці по виборам та пайками малозабезпечених і інвалідів гр. Онул Микола Леонідович став депутатом Кіровської райради.

Чи думав, наш залихватський депутат про виконання наказів виборців? Зрозуміло, що ні. Йому за 4 роки депутатства вдалося відібрати у територіальної громади єдиний об’єкт комунальної власності Кіровської райради – «Парк культури і відпочинку імені 50-річчя Жовтня», а це 49 гектарів парково-культурної зони практично в центрі міста.

Не слабо, скажете Ви, шановні читачі, ми з Вами погоджуємося, але користуючись «кришою» з Леніна, 6 це дуже мало для масштабного шахрая Онула.

Для відмивання неконтрольованих тіньових прибутків, гр. Онул створив корпорацію «ХХІ століття» до складу якого, увійшли два комунальних підприємства та одне приватне і як Ви думаєте хто власник – правильно сім’я добропорядних бізнесменів Онулів.

Фішка полягає у тому, що комунальні підприємства нерентабельні, а прибутковим є приватна корпорація «ХХІ століття». А тому збагачується упродовж двох десятків років пан Онул, а не 169 тисячна громада Кіровського району м. Кіровограда.

Особливе обурення у жителів міста Кіровограда викликала звістка про те, що пан Онул використовуючи комунальні підприємства встановив плату за вхід на територію парку.

Уявіть собі, кіровоградці в 70-х роках створили цей парк своїми руками, а загарбник – ґвалтівник, який приїхав з міста Фрунзе, встановив їм платний вхід у ними створений парковий ландшафт .

Що саме головне в цій історії, то це те, що перетворюючись у «респектабельного бізнесмена» та «місцевого політика» пан Онул по ходу не гребував нічим, сотні потерпілих по не виплаті заробітної плати, сотні кинутих на гроші кіровоградців у цей період його життя.

Для прикладу наведемо історію маленької кіровоградки з рижим волоссям, матері – одиначки, яка працювала багато років адміністратором у панів Онулів та яка довірливо дала під проценти «респектабельному бізнесмену» 3 тисячі доларів США, але коли попросила їх назад пані Лариса та пан Микола Леонідович обвинуватили її в неіснуючій крадіжці продуктів харчування з метою не віддати збереження цієї жінки.

Ви уявляєте скільки це потрібно вкрасти, навіть м’яса, для того щоб обґрунтувати на початку 2000-х, не повернення 3 тисяч доларів. Коментарі зайві, але це низість вчинків Онула, ілюструє його істинне лице, лице звичайного покидька – шахрая, а не «респектабельного місцевого, уже апазиційного політика».

Співпраця на зорі своєї злочинної діяльності з міліцією допомогла Онулу вчасно здавати, зраджувати та кидати на гроші товаришів – попутчиків .

Вже непотрібний йому Волканов, він виріс з маленьких штанців і йому потрібен масштаб.

І така удача підвертається, його пайками заводять у депутатський корпус Кіровоградської міської ради, де для того щоб стати головою земельної депутатської комісії йому потрібно здати Волканова – Шарову Юрію Федоровичу і він з великим задоволенням це робить. І ось воно «блюдечко з голубой каёмочкой» з 2002 року по 2006 рік пан Онул отримує головування в земельній комісії Кіровоградської міської ради. Але для того щоб втертися в довіру до Юрія Шарова потрібно щось зробити екстравагантне і він пропонує Юрію Федоровичу похрестити своїх дітей. Удача не відвернулася, той погодився.

Кіровоградці знають, що в цей період з комунальної власності міста було виведено на фірми пана Онула сотні, а то й тисячі гектарів землі, чим було нанесено непоправний збиток територіальній громаді, міському бюджету.

Беручи на свої фірми «Будекспорт», «Ніка», «Олімпік», «ХХІ століття» в оренду на 49 років землю в центрі міста Онул потім продає фірми іншим зацікавленим бізнесменам, які в той період за сотку землі в центрі Кіровограда платили від 5 до 10 тисяч доларів США.

Казково збагачується у цей період Кіровоградський латифундист Онул, ось вона респектабельність, успішність, красиве життя, мерседеси, самальоти, вертольоти та фабрики, заводи з пароплавами.

Але не все складається дуже гладко і в 2005 році громадянин Онул — «апазиційний політик» підписує разом з Хільченком Сергієм Васильовичем – головним підрахуєм 100 виборчого округу по виборам Президента України, протокол, який визнає переможцем виборів найулюбленішого кандидата всіх українців — Віктора Федоровича Януковича.

Ось вона, любов. Член Партії Регіонів, секретар окружної виборчої комісії Онул Микола Леонідович, діючи у змові з іншими членами комісії спотворює протокол підрахунку голосів виборців у місті Кіровограді і переможні цифри в три рази більші – Віктора Андрійовича Ющенка дописує його конкуренту і однопартійцю Януковичу.

Навіть світова спільнота тоді і тепер ототожнює вибори в 100 окрузі, як яскравий приклад корупції та спотворення волевиявлення громадян, аналоги можуть бути тільки в Сомалі.

Так, п’ять років, пан Онул побув під слідством, коли все забули і до влади прийшов найулюбленіший кандидат у Президенти пана Онула – Янукович, суд закрив справу за відсутністю складу злочину в діях гр. Онула. От і все. Але тепер у 2006 році життєво необхідно Онулу зберегтися і він залазить під кришу Сухомлина Миколи Олексійовича, який у 2006 році стає головою Кіровоградської обласної ради від БЮТу, зав’язує гарні стосунки з Кальченком та Березкіним, адже він теж депутат уже Кіровоградської обласної ради від фракції Партії Регіонів.

По ходу, як зазвичай він швиряє Шарова Юрія Федоровича у багатьох земельних проектах, де були вкладені з цією людиною спільні ресурси, він уже йому не потрібен, тим більше такий величезний тягар виборчого компромату.

Нібито у цей час він заходить в тінь для громадськості, але це тільки ширма, з-за якої він контролює через свого адепта Бєлова Віталія (неодноразово судимого) групу депутатів міської ради і через якого продовжує привласнювати об’єкти комунальної нерухомості та землі.

Вчасно зрадити, кажуть політики, це передбачити. Суспільні настрої громадян після чвар Тимошенко – Ющенка примушують Онула зрадити своїх попутників Сухомлина – Березкіна і підлаштуватися під сіренького на той час народного депутата України Ларіна Сергія Миколайовича, який відповідає і очолює штаб у Кіровоградській області в 2006 та 2007 роках по виборах депутатів Верховної Ради України та у 2010 році по виборам Президента України.

Фінансово – промислова донецька група та Харцизський народний депутат України Ларін стають черговою «кришою» постійного викрутаса-флюгера Онула, адже тягатися з Шаровими в Кіровоградській області, хлопцю з Фрунзе з грязною репутацією складно.

Потрібно відмітити , що він б’ється за своє нікчемне існування та в цей період підкрадається навіть до голови ОДА Моцного Василя Кузьмовича та його заступниці Негоди Світлани Дмитрівни, щоб уберегти бізнес йому доводиться навіть переспати з удвічі старшою за нього Негодою С.Д., але він іде на все і його зірковий час настає.

Президентом України стає Янукович, головою Кіровоградської облдержадміністрації стає Ларін Сергій, а для Онула просто – Серьога. Любов до гроба, спільні попойки, спільне нюхання кокаїну, трахання найсимпатичніших поп, спільні виїзди за кордон на відпочинок приносять свої плоди.

В цей час період починаються нові завоювання сина «генерала», жнива почалися. Підручний неодноразово судимий Бєлов Віталька поїхав в поля на віджим паїв земель сільськогосподарського призначення.

Всі голови Райдержадміністрацій зустрічають «респектабельного бізнесмена» всі землі, які не обліковують державним реєстром в держкадастрі тепер працюють на компаньйонів по бізнесу Ларіна – Онула.

Всі глянцеві журнали, типу «Лан – Руж» оспівують креативних і моторних та ділових партнерів, «бізнес» 50/50 — працює чудово.

Піар, і тільки піар може вивести на нові обрії – «Стоп радон», «Танцювальна столиця», «Футбол».

Онул, який сам не вміє грати, да і по грошам не Ахмєтов розуміє, що це можливість увійти до кола тих, хто доїть цю країну – Ахмєтова, Коломойського, Суркіса, Жеваго, Рабіновича, Курченка.

Не забув Онул про 90-і роки і запропонував своєму компаньйону Ларіну створити не багато, не мало – благодійний фонд «Кіровоградщина», який став бездонною бочкою поборів з усього бізнесу, криміналу, який заносив відкати від усіх тендерів на території області, усіх ремонтних робіт, по типу реконструкція криші ЗОШ №1 смт Новоархангельськ всі виділення коштів з бюджетів усіх рівнів – наприклад для секретаря Кіровоградської міської ради Волкова – на його власність — баню, для того щоб типу, компенсувати збитки від помиву пенсіонерів та інвалідів, всі порізані на метал підприємства області, з кожної тони брухту платили по 50 гривень.

Якщо хтось не знав, то в цей період пан Онул стає, будівельником, в місцевій газеті він яскраво описував, як в дитинстві всі хотіли бути військовими, а він «син генерала» мріяв бути будівельником.

За період 2010 – 2013 роки через фірми Онула в тендерах по будівництву, через управління капітального будівництва облдержадміністрації, через свого повіреного Іванова пройшли сотні мільйонів гривень, певні тендерні закупівлі здійснювалися відверто для відмивання залучених з Кабміну коштів на утримання арави нових апаратчиків місцевої Партії Регіонів та особистого збагачення з відкатами на Київ.

В цей час компаньйон Ларін відводить нову ділянку для «роботи», всі конвертаційні центри на території області працюють під кришею податкової і жодна копійка відмитих коштів не проходить повз спритного, в майбутньому «апазиційного політика» Онула .

Омріяний капітал потрібно ховати і потужний регіональний капіталіст Онул створює ряд офшорних компаній для складування «чесно зароблених» гривень. Перед «респектабельним політиком» відкриваються всі банківські установи і «платоспроможний» комерсант будує елеватори, торгівельні центри і все в борг перед банками.

Бізнес Онула процвітав би і далі , якби не амбіції і жадібність та почуття «несправедливості» за яку варто боротися перед ненажерливим компаньйоном Ларіним, адже він не будує, не ризикує, не відмиває, а тільки піариться в усіх засобах інформації – «всємогущій Ларін» і тут спрацьовує велика жаба і та з чим він живе в душі все своє свідоме життя — з крисою.

Синє небо для Онула, стає хмарним, невдалий тендер із будівництва та встановлення сучасного медичного обладнання в Кіровоградській обласній лікарні для перинатального центру стає першим дзвіночком для нього і тріщиною у стосунках з «любим другом» до першого перехрестя – Ларіним.

Всього навсього 500 тисяч гривень неповернутої долі губернатору та дискредитація його в очах Януковича і Богатирьової стають наріжним каменем у майбутньому протистоянні.

А яке приниження в цей період Онул переніс, коли Ларін на виборах до Верховної Ради України виставив по Кіровоградському виборчому округу донецького Шаталова — і знову почалося — запої, кокаїн , психіатрична лікарня, все пішло шкереберть.

Нібито вичухали Онула лікарі – психіатри і тут новий удар нижче пояса «респектабельному бізнесмену» по мрії увійти до кола Ахмєтова, Коломойського та Курченка – «зірка» футбольного магната переходить за безцінь до «олійного» магната бютівця – регіонала Березкіна, який в повній мірі не розраховується з Кольою за дорученням «всємогущого» Ларіна.

Цей плювок в обличчя Колюня витримати не зміг і почав як завжди шукати де ж «криша, яка не протікає».

Довго шукати не довелося – 50 тисяч доларів голові обласного «УДАРу» Анатолію Ревенку – зробили свою справу, сім’я Онулів – дві сестри та Бєлов створюють в Кіровоградській міській раді фракцію «УДАРу» і захоплюють при підтримці обласної організації, точніше її очільника, міську організацію партії «УДАР».

Різко почувши віяння часу, негативне ставлення громадян до Януковича і його партії, попавши у немилість до Ларіна накінець-то наш бравий регіонал стає тим, ким він мріяв бути з дружиною весь час, «апазиційним політиком», а вона місцевою Тимошенчихою.

Міські біг-борди, виступи в засобах масової інформації заполонили ефір «апазиційною сім’єю», яка тепер почала викривати злочинну суть влади Януковича, транспортної реформи в місті Кіровограді – Ларіна, який уже піднявся до посади заступника голови Адміністрації Президента України, до речі, при допомозі відмитих коштів паном Онулом.

Враховуючи те, що компаньйони один про одного знали все, почалися викриття, порушилися кримінальні справи, проведені були обшуки по всіх ланцюжках «бізнесу» та в квартирах Онула – Бєлова, останнього закрили в СІЗО. Місцева Тимошенко Лариса почала проводити мітинги, прес – конференції, тобто включилася в боротьбу по полной зі злочинною владою.

В цей період «апазиційний політик» Онул пробивається наверх і йому дають можливість за 10 тисяч доларів США в місяць підкрастися до такого собі депутата – мажоритарника, кременчужанина – Капліна Сергія, не особливо багатий депутат дає підтримку Онулу і тут стається Майдан і Колюня поринає у вирій «апазиційної боротьби», не так щоби жити в палатці на майдані, а щоб озвучувати в ЗМІ, що в нього відбирає компаньйон по бізнесу Ларін.

Майдан переміг і слава Богу, але переміг і Онул, тепер він не регіонал, а ударівець, і перед ним відкриваються нові обрії в завоюванні нових бізнесів, з новою політичною силою, тільки одне запитання до Кіровоградців, чи надовго Онул буде ударівцем і коли він його зрадить.

На сьогодні через свою половину-Лорі, яку з ганьбою сприймають на Майдані, він вирішив приміряти корону Люстратора, хоча для нього корона Люцифера була би якраз по розміру, він вирішив — кристально чистий Онул та аля дружина, після місяця перебування в психіатричній лікарні, що якраз вони будуть четвертувати всіх злочинців з Партії Регіонів, а саме вони є хто і хто буде люструвати їх вони не задумуються?

«А судьи кто?» В помічники Онул взяв такого собі – Кузьміна Олександра Васильовича – координатора «Правого сектора» в Кіровоградській області, а в ліхіє 90-є рекетира, якого знає вся область, який обкладав даниною Кіровоградських підприємців в таких масштабах, що Савлохов, Рибка та Кисіль в Києві могли відпочивати.

«Знатниє» у нас люстратори, але хай запам’ятають, що сталося з Дантоном, Сен-Жюстом та Робесп’єром в кінці 18 століття, те саме чекає і «наших» люстраторів.

Колюня Онул та Ларисочка випустили новий ЗМІ – газетку «Іскра простих людей». Схаменіться барон та баронеса Онули, ви до такої категорії людей не належите з Вашим другом і соратником Ларіним.

Далі буде, ми розкажемо про пріора Надніпрянщини – графа Онула Леоніда Петровича він же «генерал», Барона і Баронесу Онулів Колю і Ларису, про титули, які вони купили для себе і своїх дітей у напів таємного масонського товариства, розкажемо також, як громадянин Онул швирнув банк свого молодшого друга Руденка, як в 90-і роки двома «В» скоювалися злочини за вказівками і за оплату Онула, які не розкриті та за які не має термінів давності, ми розкажемо в подробицях – час, місце, спосіб, підвішування, направлення, виконавці, жертви…

Просимо громадянина Онула бути готовим)))

 Сергей Петров, для ”ОРД”