Підступний план

В затишному кабінеті десь неподалік Майдану троє змовників під мерехтіння дешевої свічки розробляли підступний план.

«Отже, чи кожен із нас для себе остаточно вирішив, що немає в його житті вищої мети, ніж підступно завадити незмінному стратегічному курсові Президента Януковича на європейську інтеграцію?» – обвів спільників пильним поглядом Володимир Леонідович.

«Остаточно, – гірко махнув рукою Олександр Павлович. –  Як прийшов до мене позавчора депутат Чечетов, як сказав про дітей, про йолочку – так досі, вірите, заснути не можу! Прокидаюся вночі, згадаю – і знову плачу. Ой, вибачте, знову… Иии… Шматочок щастя, розумієте?… Иии…Украли, гади… Ух я їм!…»

По вусах Олександра Павловича заструменіли суворі чоловічі сльози.

«Та ясно шо остаточно! – рішуче перервав потік схлипувань Валерій Володимирович. – Я ж мент, я ж така скотина, що мені й особистого наказу Віктора Федоровича ні на що не потрібно. Я ж зараз піду їм сам кийком нирки повідбиваю та скажу, шо так і було. Я ж знаю, що Віктор Федорович того не любить, що він би мені руки за це повідривав, но я ж мент, я ж нарваний! Громадяни, працює спецпідрозділ «Беркут», розходьтеся, на! на! лєжать, сука!»

«Та Віктор Федорович – то ще півбіди! – довірливо прошепотів Володимир Леонідович. – Його підставити кожен лох зможе – он Азаров 3 роки підставляє й нічого. А ми ж із вами зараз справжні екстремісти й терористи: ми підставимо не лише Януковича, а й Клюєва, і Медведчука, й усе ФСБ з Путіним та Кіріллом!»

«Аххх, кросава! Чортяка! Жжош! – захоплено зашепотіли спільники. – Такий жорстокий диявольський план не міг придумати жоден член Партії регіонів. Мабуть, тобі допоміг твій зрадливий друг-нардеп від опозиції Княжицький!»

«Еге ж, еге ж, – зловісно захихотів Володимир Леонідович. – Але він занадто тупий і недалекоглядний, як і всі нардепи від опозиції. План склали в Пентагоні Сорос, Цукерберг та Навальний!»

«Е, то в нас довгі руки», – задоволено посміхнувся у вуса Олександр Павлович.

«А кийки ще довші, а мазгов своїх нєт ні х..я!» – раптом загоготів Валерій Володимирович.

«Ну да, ти ж мент, – з огидою сплюнув Володимир Леонідович. – Ну досить. Переходимо до справи. Матеріально-технічне забезпечення. Яйця є?»

«Желєзні, гагага! Аж звенять на морозі», – чітко відрапортував Валерій Володимирович і зайшовся самозакоханим реготом.

«Два лотки, – серйозно вимовив Олександр Павлович. – І ще ці…. Головешки!»

«Хто? Що?» – перепитали силовики.

«Ну, Чечетов із собою ціле відро приніс», – розгублено промимрив Олександр Павлович.

«Лана, нєсі шо єсть. Тока єслі кому шо в глаз, то сам потом отхватіш. Я ж мент, я ж без голови, я ж бєспрєдєльщик!» – хижий Валерій Володимирович про всяк випадок махнув кийком біля скроні Олександра Павловича.

«Тихіше ви обидва! – заспокоїв спільників Володимир Леонідович. – Часу в нас обмаль. Адже саме зараз настає той рідкісний, просто небачений період часу, коли Віктор Федорович вимушено зайнятий відстрілом небезпечних кабанів у мирному лісі й через це на хвильку облишив невтомне полювання на шпигунів та ворогів Батьківщини! Саме в ці хвилини нам, підступним нелюдям, настає час вилізти зі своїх зрадницьких схронів та завдати нищівного удару просто в широке серце цієї людини та її незмінного стратегічного курсу на європейську інтеграцію!»

«І що, тоді Віктор Федорович не зможе впевнено прилетіти до Росії та підписати з нею угоду про довгоочікувану Асоціацію України та ЄС?!» – аж не повірили власній жорстокості та підступності Валерій Володимирович та Олександр Павлович.

«Гарантовано Держдепом!», – багатозначно підморгнув Володимир Леонідович.

Годинник у кабінеті пробив чотири рази. Хтось коротко дмухнув на свічку. Трійця мовчки підвелася та рушила з кабінету в темряву…

 
Юрко КОСМИНА, для «ОРД»