11.12.13

Майдан скористався давніми порадами кремлівських політтехнологів: «дав у морду» контрреволюції саме в той момент, коли та була готова здушити народний протест в обіймах його ж методами.

Якби план зі «стабілізації ситуації» на Майдані, запущений минулої ночі, вдався, то балакуча головешка Чечетова мала би повне право хизуватися «красотой ігри» та справедливо вважати повсталих українців «кошенятами». Тактика «спокійної сили», коли натовп «гарматного м’яса» з внутрішніх військ під наглядом «беркутні» без крові відтісняє революціонерів із захопленої території, а вже потім «комунальні тітушки» знищують барикадну інфраструктуру, була вже апробована добою раніше при знятті блокади з урядового кварталу. Подив революціонерів із приводу того, що силовики, виявляється, вміють діяти мирно (чому ж про ці можливості керівники каральних загонів так і не згадали в ніч на 30 листопада?), швидко поступився місцем тривозі за долю всього Майдану.

Мирно витіснивши людей із головної площі країни, Янукович отримував блискучу перемогу й міг узагалі забути про будь-які переговори та вимоги революції. Він демонстрував би світові, що ніякого серйозного конфлікту в країні немає, режим терпляче уникає незаконних дій, мужні сили правопорядку сумлінно дотримуються присяги, тому всі, хто намагається закликати до повалення влади, – звичайнісінькі провокатори, місце яким на лаві підсудних. Навіть такий відвертий злочин, як різанина «Беркута» під стелою та на Банковій, на тлі мирних дій уже не виглядала б такою однозначною: мовляв, ви ж самі бачили, як працює міліція з людьми! хіба могли такі няшечки нападати на беззахисних студенток та фотографів без попередніх провокацій? Самим же повстанцям режим наочно показував, що сила революційного духу поки що не переважує звичайну силу страху курсантів у шоломах перед своїми командирами, – а відтак для перемоги в терплячих українців, не готових бити дітей, просто не вистачить «нарваності».

В одному Янукович був правий – бити дітей революція не збиралася. А от силу нарваності народу, що посеред ночі прийшов захищати власними тілами «останню барикаду» на Інститутській, раби страху, наказів та безкарності не могли не те що прорахувати, а навіть уявити. Це вже потім, коли кияни вирушили крізь ДАІшні кордони на підтримку форпосту власного майбутнього, «спокійна сила» мирного спротиву паралізувала спроби «космонавтів» вдертися до Будинку профспілок, а зранку ще й загнала мокрих пташенят в автобуси під КМДА. Але саме барикада на Інститутській, яка відмовилася продовжувати з силовиками вчорашню гру в піддавки, дала сигнал київському кухонному «резерву» через Ustream-трансляції: «Майдан не зливатимуть! Ваша допомога справді потрібна тут і зараз!»

11.12.13. У нинішньої революції було вже немало дат, кожну з яких хотілося вважати переломною – але лише ця, яка послідовністю чисел нагадує швидше відлік, ніж часову точку, стала справді незворотною. Щойно з’ясувалося, що в Януковича справді немає сили, більшої за Майдан, очевидне нарешті визнав і сам Віктор Федорович. Звільнення частини політв’язнів, яке могло би стати символом поблажливості суворого баті до нерозумних дітей, тепер виглядає як запізнілі вибачення, а сам Янукович, який іще вчора зверхньо роз’яснював своїм папередникам, хто тут папа, вже особисто кличе революцію на переговори. Жорстокий та всесильний тиран уже сам вимахує білим прапором.

Так, говорити про перемогу в війні ще рано, адже підлість нашого миролюбного сльозливого крокодила завжди вміла успішно конкурувати в ньому з інстинктом самозбереження. Та вирішальна битва на Інститутській, яка миттю вибила з рукава Віктора Федоровича цілу колоду краплених козирних тузів, додала нашій країні ще «+500 до харизми». Про «11.12.13» вже напевно зніматимуть фільми, і явно не примітивні лав сторі в стилі «Помаранчевого неба» – від сюжету про чинного чемпіона світу з боксу на барикадах за свободу власного народу не відмовиться навіть змучений коміксами Голівуд.

Хоча фальшивого Голівуду в ніч на 11 грудня 2013 року якраз було мало. Були – натхненні обличчя друзів та колег, яких не соромно обійняти наче востаннє, відчайдушність передових загонів та невтомність бригад польових лікарів, рішучі кроки юних та поважних у відповідь на заклик підтримати слабкі місця в обороні периметру, гімн наче молитва та молитви неначе гімн, і вже зранку – вдячні очі киян, що крізь сніг та ожеледицю йшли приймати «вахту» на відстояному вночі Майдані. Безцінне.

Юрко КОСМИНА, для «ОРД»