Они заговорили не политическими лозунгами, а словами, понятными для людей, для которых они изо дня в день меняют окружающую действительность к лучшему. Они делают нынешний протест осмысленным, насыщают его своими надеждами и вселяют уверенность в то, что всё это – не зря.

Журналист Катерина Сергацкова поговорила с некоторыми из них о том, почему они пришли на “Евромайдан” и почему для них важно участвовать в протестном процессе.

Не думаю, что из всех этих митингов получится практическая польза. Но я понимаю, что у человека есть некие отношения с самим собой. Как говорил товарищ Островский – чтобы не было мучительно больно. Не должно быть мучительно стыдно смотреть себе в глаза в зеркале.

Поэтому на Майдан надо ходить. Понятно, что всё зависит не от нас, всё зависит от человека, который совершенно иначе устроен, у него другая психика, и наши доводы не действуют. Но с другой стороны, должно быть стыдно за то, что “я мог бы что-то сделать, а не сделал”. Чтобы не было этого чувства стыда, и надо ходить на Майдан.

Если таких людей, которые понимают, что это надо сделать хотя бы ради самих себя, наберется несколько десятков тысяч – то, может быть, власть поймет, что с нашим мнением надо считаться.

В такой момент, как сейчас, не хочется быть – плохое слово – быдлом. Не хочется быть стадом, которое выполняет установки “сверху” и смиряется со всей гадостью, что на нас падает.

Нам важно сказать, что мы – киевляне, украинцы, граждане этой страны – не согласны с выбором, который был сделан в четверг. Мы хотим сделать все, чтобы выбор был в другую сторону.

Действительно, на нынешний Майдан приходят люди, которые обычно не ходят на политические собрания и акции. Потому что решение, которое было принято в четверг, коснулось всех нас. Поэтому очень важно, чтобы каждый из нашего круга почувствовал, что это касается и его тоже, чтобы высказал свое “нет” этому решению.

Один раз наши люди уже сделали выбор, и результат история показала. Я верю, что сейчас есть шанс сделать выбор в другую сторону.

Я брала участь у Помаранчевій революції. Є певні шляхи в моєму житті, які я вважаю важливими і в яких я хотіла б брати участь. З іншого боку, я могла б виїхати за кордон і не думати про проблеми цієї країни. Але мені хочеться, щоб я почувалась у безпеці тут, вдома.

Вдома мені хотілося б мати всі ті переваги, які я маю за кордоном, починаючи зі звичайних споживчих-зручних речей, і закінчуючи прозорою схемою розподілу податків.

Я просто хочу жити нормальним життям. Я хочу мати дітей і бути впевненою в їх освіті, в тому, що їх чекає нормальне майбутнє. Я хочу йти по вулиці – і щоб мені було так само нудно, як у Брюсселі. Щоб нічого не відбувалося. Щоб я не переживала за те, що буде завтра.

Хочеться вірити, що ми зможемо цього домогтися.

Олекса Манн, художник

Мы выходим на Майдан, чтобы показать свою гражданскую позицию. Не уверен, что ассоциация с Евросоюзом является правильным решением на данном этапе. Но я абсолютно уверен, что Таможенный союз – это тоже не решение.

То, как власть себя повела, я считаю неправильным: это неуважение, выказанное по отношению к нам. Своим выходом на Майдан я показываю, что не согласен с официальной позицией главы государства.

На самом деле мы живем в параллельном мире, делаем свои места, у нас своя тусовка, мы читаем свои новости, и мы по максимуму не пересекаемся с тем, что происходит в реальности.

Мы должны посмотреть, сколько нас. И если нас действительно много – значит, с нашим мнением нужно считаться.

Когда я приезжаю в Западную Европу, чувствую, что я такой же, как они, а они – как я, несмотря на то, что мы говорим на разных языках.

Можно много говорить о том, какие существуют экономические выгоды от Таможенного союза и ассоциации с ЕС – но сейчас не это важно! Сегодняшний Майдан – это не про выгоды, это про цивилизационный выбор. Это выбор из двух цивилизаций, из двух миров. С каким-то из них – нам не по пути.

Второй аспект: у меня, как и у многих, наверное, сложилось ощущение, что меня грубо и нагло кинули – когда готовилось подписание, когда говорилось о курсе евроинтеграции, а за несколько дней вдруг все завернулось. Возмущение и ненависть к людям, которые приняли такое решение, очень сильны. Если каждый выйдет на протест, то мы сможем что-то изменить.

На Майдан я прихожу каждый год. Я считаю, что это один из самых важных общественных опытов, который был в моей жизни. И все то, что произошло после революции, весь мрак и откат в дремучее жлобство, все равно не лишит меня ощущения, что это была моя революция. И моя победа.

Сегодня у меня нет сомнений в том, что мы должны идти в Европу. Но нет и того момента разочарования, о котором говорят многие. В течение всего переговорного процесса по евроинтеграции у меня ни разу не возникло иллюзии, что это произойдет. Но мне интересна игра – и я за ней слежу.

Своим протестом мы вряд ли остановим процесс отката в глубокую реакцию, в которую упорно прокладывается государственный курс. Но все, что я могу здесь и сейчас: лишь сказать, что я против. И я здесь, чтобы сделать свое, что могу.

Татьяна Кремень, редактор Esquire Ukraine

Майдан сьогодні – це, у першу чергу, можливість висловити свою громадянську позицію. Не відчуваючи себе рупором якоїсь партії – а просто маючи свого “царя в голові” і бажання дати зрозуміти, що реальні люди хочуть, щоб Україна йшла тим шляхом, а не по якомусь іншому.

А якщо сидіти вдома й мовчати або лаятися в фейсбуці, то нічого не вийде.

Майдан важливий тому, що люди зі звичайними мріями, сподіваннями, розумінням інших, мають прийти і побачити людей, які мають ті ж мрії, сподівання, розуміння. Побачити і надихнутися тим, що вони – не самі. Що вони можуть втілювати свої мрії самотужки.

Цей майдан – не протестний. Це – майдан мрійників-реалізаторів-своїх-мрій.

Я мав великі сумніви ще кілька днів тому щодо майдану, бо за останні роки, здавалося, успіху 2004-го вже не досягти. Але опинившись там, розумієш, що це працює. Просто перебуваючи поруч з людьми, які думають так само як і ти. Навіть якщо ти без прапору, без плакату, не вигукуєш гасла.

Для себе я чекаю натхнення, яке приносить спільна справа.

Мене приводять на Майдан почуття, в яких немає нічого революційного. Це, по-перше, бажання надихнути й підтримати близьких людей, котрі вірять у те, у що не вірю я – так батьки товстої лінивої дитини ходять з камерою на шкільні концерти, де вона вперто виступає в пуантах і балетній пачці.

По-друге – показати комусь там, в інших країнах, що тут є ті, кому не все одне – хай навіть ці чудові люди безпорадні й не знають самі, що їм робити з життям і країною, але все одне – вони є й вони кльові. Перше відчуття зовсім безнадійне, друге – чистий піар країни на якусь далеку і більшою мірою уявну ЦА.

Насправді я думаю, що ситуація в державі зміниться тоді, коли кожен щодня сумлінно і чесно, на повну силу робитиме все, що він робить, добре. З повною, усвідомленою відповідальністю за власні дії. Боротиметься за свої права весь час і з будь-якого приводу, а не тільки через ілюзорну асоціацію з Європою, про котру майже ніхто точно не розуміє, що воно таке і що нам дасть.

Ставати краще щодня, бути чесним перед собою і з останніх сил весь час намагатися нікому не дати себе використати. Щоб усі звикали до того, що використовувати одне одного не можна – це набагато складніше, ніж вийти і постояти “за Європу”.

Я думаю, всім нам у першу чергу потрібно забути про страх і лінь, про аморфність, хату скраю і хитрі обхідні маневри заради того, щоби нас лишили в спокої, перестати виживати і почати нормально жити. Всупереч тому, як непросто це в нашій дійсності, котра погано надається навіть для виживання.

Андрій Бондар, письменник, перекладач

Я йду на Майдан, тому що влада злякалася відповідальності за прийняття рішень, критичних для розвитку України. Вони розуміють, що це неправильно, але в них не стає сил перебороти свою звичку говорити одне, а робити інше.

Влада знає, що з рухом у Європу, на них буде все більше і більше тиску в питаннях антикорупції, захисту прав людини та створення привабливого інвестиційного клімату.

Майдан важливий для тих людей, які знають, що спроба з боку влади уникнути розвитку зовнішнього партнерства з Європою – є насправді бажанням уникнути необхідності вирішувати внутрішні проблеми.

В Україні вже сформувалась критична кількість людей, які усвідомлюють, що партнерство з Євросоюзом буде нелегким процесом. Я теж знаю, що легше не стане. Але я впевнена, що буде по-іншому. Тому ми виходимо за продовження руху вперед до необхідних змін.

Очікую, що майдан посилить відчуття співпричетності в українській спільноті, навчить владу чутливості до потреб людей і згенерує розуміння, що питання на порядку денному виходять за межі інтересів України, і визначають історичний момент для Європи і світу в цілому.

Україна показала себе в 2004-му як сильний гравець в демократичному полі. І ми маємо всі шанси вийти сьогодні на новий рівень. Те, що для України є пошуком власного шляху, для багатьох наших сусідів є яскравим прикладом – як ставати горою за свою спільноту.

Слава Україні!

Мене часто запитують: навіщо вам цей Євросоюз, що ви там забули? Євросоюз – це не Шенген, не євро. Це в першу чергу повага до людини, повага до тебе, повага до інших, повага до закону і права.

Тобто я хочу жити в країні, де я можу поважати себе, інших, закон, судочинство, науку і людей інтелектуальної праці. Та загалом поважати цю країну.

Автор текста: Катерина Сергацкова
Автор фото: Анна Грабарская