Знову ГУР МО

5 квітня 2013 року Суворовський районний суд м. Одеси прийняв ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі № 1/2013 за позовом Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах Головного управління розвідки Міністерства оборони України до родини безквартирного одеського журналіста та письменника Володимира СОКОЛОВА — колишнього оперативного співробітника однієї з частин агентурної розвідки ЗС України — про виселення з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Розгляд справи по суті призначено на 17 червня 2013 року. Слід зазначити, що це перший випадок в світовій історії спецслужб, коли керівництво воєнної агентурної розвідки не спромоглося взяти на себе відповідальність за прийняття управлінського рішення для безконфліктного вирішення спірного питання на користь її колишнього співробітника, тим паче автора декількох творів з історичного минулого національної розвідслужби, без оприлюднення змісту проблеми широкому загалу, а винесло справу на судовий розгляд. При цьому, воно це у власних інтересах зробило руками Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України, якого, судячи зі змісту його позовних вимог, ГУР МО ввело в оману шляхом надання правоохоронцю цілком таємних та таємних документів, які не лише не відображають істинний стан справ (зазначене — усталений шаблон спілкування відомства з правоохоронними органами та судами з метою досягнення власних цілей), але й змусили останнього засекретити свій позов.

Першість є і в іншому: це єдина в історії України, починаючи з 1917 року до наших часів, цивільна судова справа, яка має гриф “Цілком таємно” та грунтується на вже давно розсекреченій доказовій базі. Таємність виключає наявність відомостей про неї як в локальній мережі суду, так і в інших електронних базах обліку держави. Відповідач фактично ставиться в умови, коли, крім нього самого, його ніхто не захистить. Судове рішення, із-за засекречування, видачі на руки та розголошенню не підлягає.

Із восьми спецслужб України, які на законних підставах використовують жилу площу для проведення оперативно-розшукових заходів (Головне управління розвідки Міністерства оборони України — ГУР, Державна кримінально-виконавча служба України — ДКВС, Державна прикордонна служба України — ДПС, Державна податкова служба України — ДПСУ, Міністерство внутрішніх справ України — МВС, Служба безпеки України — СБ, Управління державної охорони України — УДО, Служба зовнішньої розвідки України — СЗР), лише ГУР з незрозумілих на те причин пішло на скандальний крок, що його дискредитує як державний орган, який призваний дбати про своїх ветеранів, сприяти задоволенню їх потреб, а інтереси окремо взятої людини, як цього вимагає Конституція, ставити вище інтересів держави.

Слід зазначити, що зі штучним розділенням ветеранів ГУР МО на “своїх” та “колишніх”, яке відомство здійснило ще в 2001 році, центральна розвідувальна установа не лише негативно настроїло значну частину ветеранського загалу проти себе, але й спровокувало розкол у самому ветеранському русі колишніх розвідників. (Подробиці див. на сайті: svvr.odessa.gov.ua)

З початку нового тисячоліття і до цього часу, в/ч А0515, єдина з розвідувальної тріади, яка захищає державу від зовнішніх загроз у воєнній сфері, знаходиться у стані перманентної війни зі своїми колишніми співробітниками. Видно, що в діяльності за призначенням у неї все гаразд, а тому піариться на фронті внутрішньому: б’є своїх, щоб чужі від неї дрижали. Постає лише питання, чому у всіх її колег все вдається вирішувати на безконфліктній основі, а єдиний розвідорган МО Ураїни знаходиться весь час в бою? Чи часом не виснажиться до часу ”Х”?

А суть нового протистояння — організація рейдерського захвату майна, з традиційним використанням у такій класичній схемі органів прокуратури та суду.

30 грудня 1994 р. в/ч А0000, яка незаконно ще з радянських часів (тоді агентурної розвідки, як і сексу, у нас не було) займається оперативно-розшуковою діяльністю , притримуючись законодавства про ОРД, отримує в своє управління жилу площу під умовним найменуванням СК “Оріон” для проведення спеціальної роботи з максимальним терміном використання її за призначенням — до 30.12.1999 року та з максимальним строком засекречення відомостей про неї (ступінь “таємно”) — до 30.12.2004 року. Утримання жилплощі здійснюється через ГУР за рахунок асигнувать, які виділяються МО України.

У зв’язку із закінченням 30.12.1999 р. максимального терміну використання об’єкту за призначенням згідно з чинним законодавством та безпідставностю подовження строків його експлуатації, в 2000 р. ГУР МО припиняє фінансування утримання квартири. Рішенням командира в/ч А0000, погодженим з керівництвом ГУР МО, жилу площу займає родина офіцера частини у складі 3-х осіб. З 1.11.2000 р. він почав утримувати житло за власні кошти, сплачуючи їх, як це передбачено наказом командира, на прізвище зареєстрованої в ньому особи.

30 жовтня 2004 року військова частина А0000 припинила своє існування. СК “Оріон” фактично стала незаконно відчуженою нерухомою річчю з 1 листопада 2000 року, коли її власники в/ч А0000 МО України та МО України (через ГУР МО) відмовилися від зобов’язання утримувати майно, що їм належить, та ухилилися від належного управління ним (ст., ст. 322, 326 Цивільного кодексу України) і переклали все це на родину В. Соколова.

Директивою Міністра оборони України від 28.05.2004 р. № Д-312/1/011, виданими на її основі документами, всупереч чинному тоді і зараз законодавству, правонаступника в/ч А0000, не визначено, чим було підтверджено відмову МО від зобов’язання утримувати своє майно та його мовчазну згоду з тим, що цим опікається родина полковника Соколова. Але при цьому Міністерство оборони не потурбувалося про те, щоб жилу площу належним чином переоформити на офіцера. В свою чергу, у жовтні 2004 року, використовуючи своє службове становище, не маючи законних підстав на правонаступництво майна у вигляді жилої площі під умовним найменуванням СК “Оріон” розформованої в/ч А0000, ГУР МО забрала та привласнила документи на нього. Внаслідок цього центральна військова розвідувальна установа стала рахувати себе власником нерухомості. Однак в дійсності, житло вона «унаслідувала» без бажання утримувати його та ще й разом з трьома членами сім’ї полковника Соколова, які реально проживали там (і мешкають зараз) і утримували її за власні кошти (та утримують її й зараз) з 1 листопада 2000 року, що сплачуються на прізвище віртуального орендаря квартири. Таким чином, між офіцером та ГУР МО виникла суперечка щодо власності на житло, на яке фактично обидві сторони прав не мають, але Соколов В., як особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, може набути права власності на це майно (набувальна давність) за рішенням суду. Полковник запасу Соколов В. був звільнений з лав Збройних Сил України з причини їх реформування за пунктом 67, підпункт “в” (у зв’язку зі скороченням штатів) із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок МО України на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 03.12.04 р. № 1086. Вислуга років у ЗС: календарна – 29 р. 03 міс., пільгова – 34 р. 01 міс. У Збройних Силах України – з 1992 року. В системі ОАР (оперативна агентурна розвідка) прослужив понад 19 років, пройшов усі посади оперативного складу її периферійних військових частин. В ході службової діяльності В. Соколов зазнав ураження зору лазером бойового призначення, на даний час його втрата складає близько 70%. Дружина — пенсіонер за віком, інвалід третьої групи внаслідок ендопротезування кульшового суглоба правої ноги. Вона час-від-часу (приблизно 1 раз в 2-3 місяці) втрачає здатність до самостійного пересування, потребує допомоги і особливого догляду при дотриманні постільного режиму. На квартирному обліку в Одеському гарнізоні родина В. Соколова перебуває з 7 липня 1999 року до цього часу згідно рішенню житлово-побутової комісії військової частини А0000 ЗС України, де офіцер проходив службу на посаді заступника командира з оперативної роботи, а з квітня 2003 року до її розформування в жовтні 2004 року виконував обов’язки командира частини. Перед звільненням у запас (після лікування у військовому шпиталі) протягом одинадцяти діб перебував у розпорядженні командира в/ч А1111 Одеського гарнізону (виключений зі списків її особового складу 14.12.04 р.), у житловій комісії якої і знаходиться до цього часу на обліку. 30 грудня 2004 р. збіг максимальний термін дії рішення про віднесення інформації про факт використання для виконання завдань оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності ГУР на конфіденційній основі СК “Оріон”, що дає змогу її ідентифікувати, до державної таємниці.

Факт проживання родини Соколова В. і набуття ГУР МО в 2004 році права на утримання власної службової жилої площі унеможливлює здійснення державною установою задумів, щодо офіційного оформлення квартири через квартирно-експлуатаційні органи і надання їй статусу службової (згідно чинному законодавству, службовою може стати лише вільна жила площа). Якщо ж в/ч А0515 все-таки здійснила офіційне переведення спірного житла до службового, то це зроблено незаконно.

10 березня 2008 року Соколов В. звернувся до командира в/ч А0515 з проханням легалізувати та узаконити його реальне проживання на СК “Оріон” шляхом реєстрації на жилій площі усіх членів родини. Відповідь на звернення, що надійшла офіцеру, виконана на бланку № 0082965 за підписом командира частини. Її облікові атрибути: вих. № 222/14с/92 від 24 березня 2008 року. В аргументаційній частині документу значиться: «Враховуючи постійно зростаючий обсяг завдань, виняткову важливість об’єкта СК “Оріон” для забезпечення ефективного їх виконання, наміри його використання за прямим призначенням після отримання Вами постійного житла в Одеському гарнізоні, вважаю за неможливе оформити реєстрацію усіх членів Вашої родини на СК з подальшою передачею об’єкта у Вашу власність». На той час, крім віртуальної особи, тимчасово, до 2.06.2009 р., за адресою квартири із родини ветерана була зареєстрована лише дочка офіцера. Згодом йому стала відомою негативна позиція деяких керівників в/ч А0515 щодо можливості продовження терміну реєстрації зазначеної громадянки за адресою об’єкту. Соколов В., не очікуючи неприємних для нього відмов, дав вказівку дочці на зняття з обліку, що і було зроблено 14 травня 2009 року.

На даний час дочка офіцера разом з його дружиною перебувають на обліку в Комунальній установі (КУ) «Обласний центр обліку бездомних громадян» і зареєстровані за її юридичною адресою: 65054 м. Одеса, вул. Троїцька, 54.

4.06.2011 р. Соколов В. знову звернувся до командира в/ч А0515 – керівника розвідувального органу Міністерства оборони України — з проханням легалізувати та узаконити його реальне проживання на колишній службовій квартирі “Оріон” в/ч А0000 (розформована 30.10.04), що передана на безпосередній облік до ГУР МО разом з трьома членами його сім’ї ще у жовтні 2004 року . В зверненні офіцер вперше заявив, що на СК його родина проживає понад десять років, квартира утримується її коштом. Ст. 344 Цивільного кодексу України проголошує: «Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років…, набуває право власності на це майно (набувальна давність)… Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно … набувається за рішенням суду». У своїй відповіді (вих. № 222/14/236 від 1.07.2011 р.) командир в/ч А0515 звинуватив офіцера у самовільному вселенні у службову квартиру, зажадав у найкоротший строк вивільнити зазначену квартиру Міністерства оборони України, але не вказав куди. При цьому він погрожує ветерану виселенням через суд.

Слід зазначити, що поки В. Соколов мовчки за свої кошти добросовісно утримував чуже майно, ГУР МО це влаштовувало. “Наїзди” на офіцера з боку в/ч А0515 розпочалися лише після того, як він почав клопотатися про узаконення свого мешкання в квартирі та став пред’являти претензії щодо власності на неї.

З огляду на непоступливість офіцера запасу у питанні добровільного виселення родини з жилої площі, ГУР МО цілеспрямовано і свідомо створює штучні перешкоди для життя, творчості та громадської діяльності В. Соколова. Відверте переслідування ветерана із-за спірної жилої площі розпочалися з травня 2010 року і триває до цього часу. Це проявляється в тому що:

= його безпідставно не визнано співробітником кадрового складу розвідувального органу МО України, що позбавляє ветерана права на отримання відповідних надбавок до пенсії;

= з метою введення офіцера запасу в оману щодо його дійсного статусу та фактичного покарання його за непоступливість у житловому питанні, ГУР МО надіслало йому на відправлені ним запити три діаметрально протилежні за змістом відповіді;

= як одній з небагатьох в Україні осіб з числа оперативного складу, яка пише твори про діяльність агентурної розвідки, історію національної розвідслужби йому відмовлено у сприянні ГУР МО в виданні його книг.

На початку 2012 року начальник ГУР МО проводе службове розслідування із залученням фахівців Генпрокуратури України. Офіцеру повідомляється, що «У порядку статті 99 Кримінально-процесуального кодексу України повідомляємо, що за результатами проведеного службового розслідування за фактами порушення законодавства при використанні службового приміщення в м. Одеса, 28 травня 2012 року командиром військової частини А0515 на підставі пункту 2 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України винесено постанову про відмову в порушенні стосовно Вас кримінальної справи за відсутності складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 423 Кримінального кодексу України.” Генпрокуратура направляє свої матеріали розслідування до прокуратури Південного регіону України.

В результаті, 5 квітня 2013 року Суворовський районний суд м. Одеси прийняв ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі № 1/2013 за позовом Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах Головного управління розвідки Міністерства оборони України до родини В. Соколова про виселення з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

З метою приховування ганебних та осудних в очах суспільства рейдерських дій ГУР МО щодо досягнення кінцевої мети із залученням для цього органів, призначених контролювати додержання законів у воєнній сфері, позовну заяву подано до суду з грифом “Цілком таємно” (незважаючи на те, що відомості про предмет суперечки свого часу мали гриф “таємно”, а максимальний термін засекречення інформації про дійсне призначення об’єкта збіг ще понад 8 років назад — 30.12.2004 року), що об’єктивно примушує орган правосуддя оформити відповідні непотрібні у даному випадку допуска до державної таємниці, якої щодо жилої площі вже давно немає, а судові засідання безпідставно проводити в закритому режимі без доступу громадськості. Крім того, позов подано в інтересах особи, що не є правонаступником розформованої в/ч А0000, та з порушенням строків позовної давності. Мета позову Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах Головного управління розвідки Міністерства оборони України до родини В. Соколова про виселення з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення: — позбавити родину ветерана військової служби факту безперевності у володінні житлом; — це тягне за собою безпідставність претензій Соколова В. про набуття права власності на майно за набувальною давністю за рішенням суду; — термінове заселення на жилу площу інших осіб, з метою подальшого її привласнення ними: тобто, не дати можливості Міністерству оборони виконати те, що воно мало б зробити ще в 2004 році — переоформити житло на Соколова В. та його дочку за невикористаними ними приватизаційними житловими чеками, що унеможливлює нанесення державі будь-яких збитків; — шляхом штучного та безпідставного засекречування позову усунути можливість витоку відомостей про розгляд такої цивільної справи та розголошення змісту прийнятих судом рішень. При цьому, під прикриттям риторики про захист інтересів держави, застосовується технологія, яка вже не раз виправдала себе. Її суть зводиться до цинічно-холоднокровного “натягування” нинішнього законодавчого поля на беззаконня перших років становлення української державності. Те, що суперечливе та “заморожене” на тривалий термін питання давно потребує вирішення — беззаперечно. За словами В. Соколова, він та його родина вже майже тринадцять років перебувають в умовах, що нагадують ситуацію, коли розвідника чи агента відправили в розвідуєму країну для легалізації, але комплект легалізаційних документів видати забули. Частина друга ст. 3 Конституції України констатує, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави», що «утвердження прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Відтак у разі, якщо якісь права держави чи її органів вступають у контроверсію з правами громадянина, пріоритетними є права громадянина. У ветерана надія лише на справедливе та гуманне рішення Суду. Суперечливе питання можна було б вже давно врегулювати всередині системи Міністерства оборони, не виносячи його за його межі установи (за наявності доброї волі у розвідувального відомства, неупередженості, здатності його до діалогу та дипломатичної гнучкості) і ситуація ще не є безнадійною для вирішення проблеми без залучення суду. Міністерство оборони могло б переоформити спірне житло на В. Соколова та його дочку з врахуванням їх права на безкоштовне отримання від держави в особі МО 52 кв. м житла за житловими приватизаційними чеками (площа спірної квартири становить 52,1 кв.м), тобто виконати дії, які воно мало б зробити ще в 2004 році.

Нарешті, той же Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України міг би звернутися до суду з позовом до родини Соколових погодитися на отримання житла за набувальною давністю, або звільнити його. Уявляєте, як би цей правоохоронний орган підняв свій рейтинг в очах суспільства турботою про пересічних громадян та інтереси держави!

В цілому, зазначені пропозиції сприяли б не лише нейтралізації суперечки, але й зміцненню серед широких кіл населення авторитету прокуратури, суду та оборонного відомства разом з його складовою частиною — Головним управлінням розвідки. При такому завершенні подій державна скарбниця не втрачає ні копійки бюджетних коштів, а родина ветерана отримує такі бажані квадратні метри та душевний спокій і впевненість у завтрішньому дні!

“Куй” для ”ОРД”