Человек не терпит насилия!

Дюжина смелых. Шахтерский урок для политиков и олигархов

Акция протеста на шахте миллиардера Ахметова доказывает: Донбасс меняется. Кто подберет ключ к пролетариату Востока, тот железно победит в 2015 году. На плакате было написано: “Ахметов, мы тебя ждем”. В отношении укранского первоолигарха  никто давно не позволял себе такой дикой фамильярности. И от кого? От простых работяг?.. 

Вчерашняя новость о захваченном двенадцатью луганскими шахтерами кабинете директора шахты, принадлежащей миллиардеру-регионалу Ринату Ахметову, прошла не то чтобы незаметно, но и без должного внимания. Возможно, протесты шахтеров после мегазабастовки советских горняков 1989 года, потрясшей такого монстра как СССР, впечатляют немногих. Тем не менее, только в одном 2012 году в Украине прошла, по крайней мере, одна крупная забастовка и несколько поменьше. Скорее всего, завтра о дюжине горняков ДТЭКовской шахты “Красный партизан” политики забудут. А зря. Этот протест кардинально отличается от других.

Почему? Ответ — на поверхности. На поверхности земли. До сих пор самый распространенный способ шахтерского протеста — не выйти из забоя наверх. Вовсе не захват кабинета директора шахты — местного царя и бога в системе угольной промышленности Украины. Невыход на поверхность, усугубленный постоянным, как мир, требованием выплаты зарплаты — жест пассивный и системный. Позиция “сдохнем в забое, но угля вам не дадим” не выходит за рамки существующей на Донбассе матрицы общественных отношений. Если батрак чем-то недоволен, он спускается в подвал и оттуда умоляет барина о поблажке. Дело барина — либо смилостивиться, либо найти нового работника. Но когда батрак врывается в хозяйский кабинет и требует на порог генерал-губернатора, это уже не забастовка. Это небольшая революция в головах. Та самая, которая происходит перед тем, как беспощадной волной выплеснуться на улицы.

На фото из директорского кабинета за спиной забастовщиков красовался транспарант “Ахметов, мы тебя ждем!” Фамилия, которую на Донбассе вот уже десяток лет принято произносить и писать с почтением, только в наборе с позитивными эпитетами, была использована в обращении на ты (к тому же бумажная полоса с призывом к олигарху — важная деталь — закрыла портрет еще одного авторитета, президента Виктора Януковича). Раньше публичные требования горняков всегда адресовались руководству шахты и некой абстрактной власти. Такому небожителю, как Ахметов, да еще в такой форме — никогда. Напротив, Ринат Леонидович до сих пор был фигурой неприкосновенной — примером для подражания, меценатом, трудами своими поднимающим Донбасс с колен, хозяином фабрик-заводов-пароходов, на которых хочет работать каждый донецкий юноша, достигший совершеннолетия. И хотя Луганск (вчерашняя акция состоялась в этом регионе) всегда сдержаннее выражал подобострастие к Ахметову, огромной разницы в восприятии миллиардера все же не наблюдалось.

Растяжка с “тыкающим” обращением к Ахметову, возможно, первое проявление того, что на Донбассе было давно забыто и продано — рабочей трудовой гордости. В Киеве и Львове почему-то считается, что нынешняя власть противна и антагонистична лишь борцам за национальную идею и эстетствующим хипстерам. Тогда как по-настоящему, кровно и классово, власть, ныне нашпигованная донецкими, враждебна именно к своим землякам, к пролетариям Донбасса.

Растяжка с фамильяным обращением к Ахметову, возможно, первое проявление того, что на Донбассе было давно забыто и продано — рабочей трудовой гордости  

В представлении столичного сноба, Донбасс всегда был эдаким Мордором, населенным безвольными и бесправными холопами. Снобы  забывают, насколько престижным регионом был Донбасс в  СССР. Профессии шахтера и квалифицированного металлурга были востребованы и очень хорошо оплачиваемы. Регион, расположенный не в зоне вечной мерзлоты, а в благодатной Украине, по советским меркам процветал. Престиж труда, профессиональная гордость — для сотен тысяч людей эти слова не были пустыми звуками. Нынешние воротилы угольного бизнеса, попирающие права рабочих в погоне за лишним долларом, а также их столичные крыши — и есть исконные враги шахтеров.

Лояльность донецко-луганских пролетариев к Партии регионов в последние годы держалась на чувстве регионального родства и науськивании на оранжевую власть. Лояльность эта была корыстной, а раскрученная регионалами пропаганда была пряма, как угол дома: враги не дают работать, придем к власти мы — и все будет пучком, голосуй за нас. Сама риторика лидеров ПР времен “оранжевого бардака” была переполнена аллюзиями на работу и труд. Критические заявления в адрес Виктора Ющенко и Юлии Тимошенко, смысл которых сводился к тому, что …  — не мешки ворочать, практикуемые в 2005-2010 годах Януковичем и Ко, доказывают, что идея почетного труда донецко-луганскому электорату до сих пор близка. И вот, в 2010-м донецкая власть наступила, а обещанного покращення нет уже три года. Последние выборы в Раду с рекордно низкой явкой на Востоке и рост поддержки коммунистов (даже в их нынешнем, продажном виде) показали, что ситуация для регионалов на их исконной политической территории изменилась. И теперь, похоже, она получает проявление в форме акции протеста на ДТЭКовской шахте. 

Ключик к стране подберет не тот, кто прикольно троллит власть в соцсетях, ублажая так называемый “креативный класс”. А тот, кто сможет обратиться к Востоку на понятном этому региону языке, добраться до подкорки Донбасса  

Что из этого следует?  Для снобов: Оруэлл в романе “1984” устами главного героя этой антиутопии сказал о квазитоталитарном мире: “Вся сила в пролах” — в трудовом люде. Эта фраза как никогда актуальна сейчас для украинской политики. Ключик к стране, скорее всего, подберет не тот, кто прикольно троллит власть в соцсетях, ублажая так называемый “креативный класс”. А тот, кто сможет обратиться к Востоку на понятном этому региону языке, добраться до подкорки Донбасса и показать, что шахтеры, металлурги, машиностроители — это на самом деле звучит гордо. А еще напомнить, что они не рабы, а право имеют.

Критики вчерашней акции, конечно, могут сказать, что она была организована Независимым профсоюзов горняков, председатель которого Михаил Волынец служил под началом Тимошенко депутатом-бютовцем. Что все это — политическая провокация. Однако это не имеет никакого значения: даже если акция инспирирована людьми, близкими к оппозиции, двенадцать захвативших кабинет директора горняков, рискнувших при этом обратиться к Ахметову на ты, — явление реальное. Никакой БЮТ не будет и не сможет обеспечить семьи этих горняков, если они по итогам своего протеста, вместо выполнения требований, получат волчий билет. На Донбассе что-то меняется. И  скоро все смогут в этом убедиться.

Сергей Высоцкий, ЛІГАБізнесІнформ


Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

48 ответов

  1. Миленький “ФАН ОРД”! Сам себе противоречишь. Не читаешь меня, а цитируешь! Орфография моим коньком никогда не была! И меня это не огорчает. Назовешь невоспитанным и необразованным? Ага. Так оно и есть. Академий не кончал… матерщинник… Безграмотность мне не мешает отдыхать на любой ривьере мира. Зарабатывать деньги орфография мне не помогает, я-ж не корреспондент. Это только в школе учителя говорят,- будешь плохо учиться будешь дворником. ОБМАНЫВАЮТ! Равняйся лучше на Хфедорыча своего. Голову учебой не грузил и стал проффесором, президентом. Для тебя лично расшифрую “ПРОГРЕСС РАЗВИТИЯ НА ЛИЦО”… Стыдно было писать “Х-Й НА МОРДУ”. Похоже птенцы ДаунбаССавцы иносказания не понимают. С тобой надо прямо…

  2. Когда вижу ник ДАУНБАСЧИНа, понимаю, что читать эту галиматью — пустая трата моего бесценного времени. Поэтому — не читаю. Хочешь верь, хочешь нет. Поэтому не дуйся в запоре, выдувая никому не нужный набор слов. Пишу только для одного: с грамматикой у тебя полный швах… Случайно взгляд упал на последнюю фразу, ай,ай,ай, глубокомысленно в носу ковыряться научился, а то, что “на лицо” пишется “НАЛИЦО” не знаешь.

  3. Приятно осознавать, что появился еще один почитатель моего “творчества” такой, как “Пенсионер”. Спасибо! Ради таких читателей не грех вступить в перебранку милым “ФАН ОРД”. “ФАН ОРД”, свое мнение о гражданах Украины ты уже высказал ранее “одни гандоны”. Думаю, что его потдержит мало людей. Будь добр, объясни мне, выпущенному перед зимой с психушки и подающему признаки здохнуть перед весной… Кто и как прячется за могучей спиной “донбаССавца” (будет точнее)? Кто 20 лет строил свою политику на разделении Украины по языковому признаку, кто все 20 лет строил отношения “мы, донбасс кормим всех, а остальные бендеровцы, кто убил более трезвого и интеллигентного кандитата в президенты Кушнарева от Регионалов (как наиболее конкурентного кандидата)? Вот Донецкий, Луганский регион получил “откат негатива”. Поэтому все брезгливо произносят ДонбаССавцы”, ДаунБассовцы”. Просят не ссать по подъездаи. Относятся к региону, который 99% своим волеизлиянием, привел к руководству страной уголовников. Есть старая русская пословица: “нечего на зеркало пинять, коль рожа крива”. Вот и стали мы свидетелями того момента, когда проблемы восточного региона перестают волновать всю Украину. Это печально, но это-же цель которую добивались ваши вожди и вы сами. Страшно представить до какой степени деградировали жители Даунбасса, что не стали потдерживать этих 12 человек, выступивших на засчиту ваших прав. Это надо было так низко пасть, чтоб своим хАзяевам предлагать “разобраться по мужски” с протестной группой. Одним словом Даунбассовец”- это не стиль жизни… Это диагноз… Расширяйте в регионе психиатрическую помощь, дабы своим идиотизмом не нести угрозу таможенному или европейскому союзу. Вы-ж и там , в первый день членства, начнете искать врагов и виновных в закрытии заводов и шахт Даунбасса.

  4. Не, пацаны, читать ваши каменты о Донбассе — палить свои микросхемы. Галлюцинаторный бред. Only. Не позорьтесь. Книжки почитайте хотя бы по диагонали да с людьми, живущими здесь, поспилкуйтесь. Тупо рассуждаете о том, что слышали только от своих соседей, темных, как сто подвалов. Поверьте, большинство в Донбассе — не грэмлины в спортивках, хотя есть и такие. Здесь живут люди, так же, как и все остальные граждане Украины страдающие от бандитского беспредела. Не алкаши, хотя есть и такие. Не наркоманы, хотя есть и такие. Не жлобы, хотя есть и такие. Все как везде. Почему голосовали за Яныка? Это очень обширная и сложная тема. Вероятно, когда-нибудь напишу по ней монографию. Не надо чванливо и высокомерно писать “донбассец, стань людиною”, у вас нет на это права! Пусть каждый, плюющий в сторону Донбасса, сам станет Человеком. Не прячьтесь за донецкие спины! Каждый из вас приложил свою руку к пришествию Яныка заботой о собственном кабанчике, а все остальное — на хер!Любите Украину? объединяйтесь с Донбассом! Это архитрудно — понять друг друга.Но другого пути у нас нет.

  5. Читаю бред этих “настоящих” украинцев и поражаюсь, а точнее уже не удивляюсь, что америкосы показывают нас в своих фильмах вечно пьяных в шапках ушанках со звездой и поющих “калинку-малинку” ну им то простительно они живут за три океана ,ну вы же дебилы зомбированые, а точнее с психушки выпущеные ,перед зимой в надежде, что к весне передохните херню о Донбассе не пишите ( я больше чем уверен что это пишит один и тот же гандон но под разыми никами!)Какие нахер алкаши? это вы там в своих землях бурятины этой левой опились а теперь сыте через рот! Хотя можете срать и дальше хоть повеселите меня на пенсии Жду новых коментов от ДАУНБАНДЕРОВЦА

  6. Моисей водил евреев по пустыне 40 лет. У меня вопрос, для чего? Не 20лет и не 30, а 40? И почему по пустыне? Ведь Синайский полуостров можно за месяц-два пройти? Моя версия, для того что бы сменилось два поколения. И новые поколения родившиеся в пустыне уже только по наслышке знали как им жилось в Египте. Моисей днем делал марш-бросок, до очередного места харчевания, а вечером промывал мозги политинформацией, других источников то не было. За 40 лет было выращено зомбированное стадо не помнящее родства своего, и самое главное полностью подконтрольное слову Моисея. Таким образом из кочевого семитского племени и появились евреи которых мы можем наблюдать в реале. Здесь полная аналогия прослеживается с нашим трудовым Донбассом. За 70 лет советской власти там сменилось 3 поколения не помнящих родства своего. Им десятилетиями промывали мозги не только политинформациями о зверином оскале капитализма, но и водкой. Созданное в советские времена информационное поле, успешно поддерживают и по сей день. Люди замкнутые в этом поле, и по сей день боятся кровожадных Бандеровцев и НАТО. Местными смотрящими на корню пресекаются любые попытки со стороны, дать правдивую информацию. И результаты этой информационной блокады помноженной на жизнь впроголодь, алкоголь и наркотики дает стабильный результат ПР. Несколько снизившаяся активность избирателей можно объяснить реакцией на рухнувшие надежды. Но при наличии доступа к таким ресурсам как алкоголь и наркотики, и удачно к месту оформленная предвыборная программа, дадут и 2015 году неплохие результаты.
    Так что господа хорошие, по моему твердому убеждению совок в человеке исправляет только КЛАДБИЩЕ!

  7. обеьяна произошла от человека.
    юговосток это сокрушительно подтвердил на последних и не только выборах.так шо пацаны ваши дела так громко за вас кричат что не слышно ваших слов.суть претензий Украинцев к вам: становись потихонечку людыною .важкувато но у нас же бувшых воинов интернационалистов пламенных строителей коммунизма получается и в тебе дольжно б получится тикы ти все-ж таки начны пробувать дай господу хоть одын шанс -попробуй. я мысленно с тобой буде плохо я поможу.бо я недалечко з луканська.

  8. Решение Європейского суда по правам человека указано, среди прочего, основание для удовлетворения судьи Александра Волкова то, что: “були встановлені порушення статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що частина депутатів парламенту України голосувала за інших, відсутніх на момент голосування у залі парламенту…..в ході пленарного голосування по його звільненню певні депутати парламенту незаконно проголосували за інших членів парламенту, які були відсутні”, суд зазначив, що це було підтверджено “заявами чотирьох членів парламенту і відео розгляду”.

    так вот — теперь оппозиция просто ОБЯЗАНА добиться отмены тех решений парламента, которые принимались указанным способом — кнопкодавством. Особенно тех злободневных — отмена пенсионной реформы, Харьковские соглашения, новый УПК. Народ ждет и оценит — 3,14здаболы они или представители НАРОДА !!!

  9. Помню лозунги-заберем Днепроэнерго у Ахметова и отдадим народу.Правда, что за словом народ скрывался Коломойский, то это нам все равно!Недавно Меладзе сбил женщину, ну и что — это же хороший Меладзе,вот если бы это сделал ( при тех же условиях) предположим Ахметов, вот тут то мы б были возбуждены,никто и сейчас не говорит о том, кто были эти люди ворвавшиеся в кабинет, шахтеры, ну да конечно, ведь не один из журналистов этот вопрос не уточнил, а зачем,ведь тогда будет не интересно, да и если кто-то знает где Свердловск находится тот знает сколько и как до него нужно ехать, а аэропорта там нет. Вот она оперативность журналистов, абсолютно случайно все они как раз находились рядом. Так, что когда я делаю провокацию — это нормально, а вот наоборот — ганьба. Мы честные только тогда когда нам это нужно. Нация отцов Гапонов, при этом и я не исключение. Но не исключение и автор этой статьи.

  10. Невнимательному читателю “комент обратившийся к фану и даунбасчанину”… Обратись к странице http://ord-ua.com/2013/01/10/raby-ahmetova-zahvatili-shahtu-na-luganshine/ бо я начну думать шо и ты Даунбассец. А ты-ж нормальный человек. У доктора Пи, как вожди регионалы, лечение не проходил.

  11. Шахтёрский урок был преподнесён не столь олигархам, а больше политикам и нам, рядовым гражданам Украины. И этот урок заключается в наглядности отсутствия какой-либо реальной политики оппозиции в отношении рядовых граждан и решения их насущных проблем. Представители оппозиции имитируют не только действия по освобождению Ю.Тимошенко и фактически не желают этого, но и оппозиция в целом — дворцовая тусовка, которая с неподдельным удивлением узнала благодаря шахтёрам о наличии собственного мнения среди украинского пролетариата.

  12. Все имеют конституционное право на освещение своих мыслей — свобода слова. Вот и эти “12” высказались, но не были поддержаны. Где гарант? Так, его же клерки администрации напрочь отрицают, что последний таковым является, поскольку декларированные статьей 102 гарантии указанные полномочия не выписаны статьей 106. Но в то же время, сама АПУ, занимается вопросами, разрешение которых той же статьей 106 намертво вменены только презу, без права их передачи иным. Дошло до того, что в АПУ существуют структуры (Управление и отдел по работе с жалобами граждан) не имеющие Положения, т.е. обязанностей и, естественно, невправе даже прикасаться к обращениям граждан, а не то что принимать по ним РЕШЕНИЯ. К примеру, читать их и переадресовывать (ст.29 — конфиденциальность и ст.7 Закона об обращениях…, запрещаюшая это делать, тем более без ведома граждан. Кстати, который на них также не распространяется, поскольку они дублируют почтарей доставляющих почту адресатам, а эти безнаказанно “пускают ее в дальний путь”). Так получается, что рыба гниет с головы, царь у нас СВАДЕБНО-Межигорский, а избранники — кружок по интересам, куда рабские не вписываются? Так, при описанных коментами понятиях событий ничего не измениться — все генералами и маршалами не станут никогда, даже при коммунизме!!! Но отдельные могут жить припеваючи, что мы и имеем.

  13. Фану ОРД. Погоди, еще не время. Все начнется после того, как перестанут выплачивать пенсии. Уже в январе все пенсии выдаются с задержкой. Союз из-за чего распался? Не надо было трогать вопрос о водке.

  14. “ФАН ОРД” (не удивлюсь, если ты использовал и ник махно). Ну и шо ты хотел сказать? Тебя раздражают ФАКТЫ? Ну, это всех регионалов они раздражают. Реплики, которые начинаете вставлять в беседу совершенно одинаковы репликам от партии регионов в верховном совете, телевидении, печатных изданиях. Ты-б луче, чем тут цитировать Герман (вашего научного советника и женщину вамп,) пойди почитай Маркса, Энгельса. Один фиг что там, что тут ты ничего не понимаешь. Вы-ж подстилки критических дней не осознаете даже того, что со стеклянными глазами варнякаете. Одним словом передовики регионов. Да вам наплевать и на галичан, и на схидников. Вы сейчас трудоустроины двигать политику партии-уничтожение Украины. Даже не смотря вонь (как от горяшей свалки)распространившуюся от регионалов по всему миру не можете успокоится. Ненависть к той стране, в которй проживаешь сам сказал (по Фрейду) “страна тупых гандонов”. Вот и все. Начал обвинять свободовцев и батькивщину в отсутствии потдержки “беспощадного бунта”. Петух региональный…. Их даже Радикальная партия не стала потдерживать. Вы-ж мерзавцы-регионалы (Даунбасские партийцы) добились того, что все от вас отвернулись. По причине- придурка не исправишь. Думаю и этого не поймешь. Даунбассу и Рыгам обьяснять смысл жизни безполезно. У Вас в Донецке есть дурдом? Пора расширять… Усиливать психиатрическую защиту зону таможенного союза от регионалов.

  15. По сути, выступление этих двенадцати должно было бы стать началом всеукраинской Акции Неповиновения. Их надо было поддержать! Только и всего.Без всяких красивых слов, без биения себя в грудь и бессмысленных разговоров о статусе украинского языка, Бандере, Западе и Востоке и т.д. Когда горит хата не до разговоров о философии Канта! Ну, и где мы все с поддержкой? Где эти сраные Свободы и Батькивщины? Хотя с этими все понятно. Там ребята уже в раю окопались. Ну, а мы?! Так смачно бздим, что аж кафтан заворачивается! Но, бл…дь, тут, под никами, изображаем кто Рэмбо, кто Шухевича. А-а-а-а…оказывается, Донбасс виноват… Да не будь Донбасса, была бы Америка, чукчи, племена майя с их предсказаниями, марсиане… Страна тупых гондонов!

  16. А с кем и кто воевать собирается? С паханами и их быками? Так зоновские бунты ппоказали, и при СССР и после, что силы неравные. Тут вопрос: куда менты и спецура склониться? Армии практически нет. Оставшуюся — опустили до копанки. Надо бы перепись сочуствующих провести и родственничков. Хто забздит и кому реально прикипело. Один хрен — нуждающихся больше. Вопрос: а кто рыпнется?

  17. Луганський степовик

    Ну будь же ти реалістом ! Навіщо ти аж тричіце запостив ? В центральної й зах. України немає людських та фінансових резервів, для ведення такого протистояння з південним сходом. Але якщо й знайдеться в центрі чи на заході лідер і така політ. сила, що знайде людські й фін. ресурси для такого протистояння, то в Центрі й на Заході знайдуться мільйони противсіхів, які перетворять все в ніщо. будуть заявляти, що нема сенсу в якихось протистояннях, бо “всі вони там однакові”. І тому не створюй іллюзій, собі і людям.

  18. Камент этого даунбасчины — яркое подтверждение того, что значительная часть членов украинского общества даже не подозревает о наличии в своей черепной коробке серого вещества. Причем, все действия государства в области науки, культуры и образования прямо или косвенно направлены на то, чтобы количество украинце, пребывающих в этом блаженном неведении, росло лавинообразно. По сути, идет превращение людей в ходячие пищеварительные тракты с двумя дырками, одна вверху для ввода пищи, другая внизу, для эвакуации продуктов переработки. Ну, просто по образу и подобию президента.

  19. Національний резерв. Як мобілізувати українську більшість у південно-східних областях
    Цивілізаційні перспективи держави значною мірою залежатимуть від здатності проєвропейських політичних сил мобілізувати українську більшість у південно-східних регіонах

    Понад два десятиліття точиться в нашій країні дискусія про європейську та євроатлантичну інтеграцію, про входження до континентальних політичних, економічних і безпекових структур. За цими надзвичайно важливими, без перебільшення, доленосними суперечками якось у тіні зостається питання про внутрішню консолідацію, міжрегіональну інтегрованість самої України, про формування єдиного цілого в ментальному, громадському та культурному сен­сі. Про нерозуміння цієї ситуації навіть національно-демо­кратичним істеблішментом промовисто свідчить факт: коли помаранчеві прийшли до влади, найближчий соратник Віктора Ющенка Євген Червоненко на посаді міністра транспорту негайно організував швидкісний експрес Київ – Москва. Про необхідність організувати швидке і зручне сполучення між Львовом і Донецьком, між Луцьком і Луганськом, між Івано-Франків­ськом і Харковом він не подумав… Однак саме від вирішення проблеми внутрішньої інтеграції залежить буття чи небуття України як нації і держави. Це чудово розуміють за її межами, гадаючи під час кожних виборів, розколеться вона на Захід і Схід чи ні?

    волевиявлення громадян залежить значною мірою від поширення того комплексу ідей, уподобань, смаків, орієнтацій, який можна назвати «українською ідеологією»

    Вибори показують, що волевиявлення громадян залежить значною мірою від поширення того комплексу ідей, уподобань, смаків, орієнтацій, який можна назвати «українською ідеологією». Це насамперед ототожнення себе з Україною, сприйняття її історії як своєї, тяжіння до відповідної культури, переживання своєї особистості як частки нації. З огляду на поширення української ідеології на території держави, щó підтверджено результатами практично всіх виборів (див. стор. 24), починаючи від 2004 року (хоча й раніші в цьому сенсі не дуже відрізнялися), можна констатувати, що Україна поділяється на чотири історично-електо­ральні зони. До першої належать Львівська, Тер­­нопільська, Івано-Фран­ківська, Волинська, Рівненська, Чернівецька й Закарпатська області. Це регіон, де зберігаються (більшою чи меншою мірою) традиції національно-визволь­них змагань 1930–1950-х. Фахівці напівжартома називають цю зону «бандерівською Україною». До другої – Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Київська області й місто Київ. Це вже «петлюрівська Україна». Тоді як Одещина, Миколаївщина, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька області – це вже «махновська Україна». Харківська область – це суміш «петлюрівської» та «махновської» з деяким червоним забарвленням. Тоді як Донецька та Луганська області й Автономна Республіка Крим – це суто «радянська», а радше «совєтська Україна». Звісно, йдеться про напівсерйозні назви регіонів, одначе за ними все-таки стоїть певна реальність…

    Український Південь

    Якщо вже говорити про регіональні відмінності, то найвідчутніші вони, конкретно кажучи, не між Заходом і Сходом, а між більшістю України, з одного боку, й Донбасом та Кримом – із другого. Бо важко знайти в Україні більш совєтизовану територію, ніж останні. Це такий собі заповідник провінційно-периферійного «совка», де панують азійсько-комуністичні цінності. Хоча й тут не втрачено можливості переформатування громадської свідомості, й це підтверджують результати останніх виборів: місцеве населення поступово позбувається настроїв регіона­льно-трайбалістської клієнтели, рабської залежності від «свого» начальства, від «своєї» мафії, викривленого місцевого патріотизму, на якому так довго грали місцеві металургійні й вугільні «барони» та кримінальні авторитети. Із цього погляду територія, що охоплює Харківщину, Дніпропетровщину, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Одеську області, є своєрідним порубіжжям між проєвропейською і совєтсько-азійською Україною. Прикордонна соціокультурна природа змушує названий пояс, приймаючи протилежно спрямовані імпульси, постійно між ними коливатися. Ця частина країни не відчула такого тотального впливу більшовицької розбудови часів індустріалізації, а її історія не вичерпується совєтським періодом, як це відчувається в Донбасі, чи лише російським періодом із суттєвим совєтським доважком, як у Криму.

    Електоральні результати внутрішнього прикордоння демонструють останнім часом помітну тенденцію до поступового зміцнення позицій проукраїнських та проєвропейських сил. Особливо цікавою в цьому сенсі є Херсонська область, що постійно балансує на межі переходу із біло-синього політичного спектру на мапі України до помаранчевого. Але всі згадані позитивні процеси (електоральна крига регіону ще не скресла, проте вже з’явилися перші тріщини) відбуваються без належної участі демократичної опозиції, що вже давно поставила хрест на цих землях, вважаючи за краще без зайвого напруження винагороджувати себе депутатськими мандатами на Заході й у Центрі. Однак майбутнє України вирішується саме на цьому великому просторі від Одеси до Запоріжжя й від Херсона до Харкова. Якщо проукраїнським силам пощастить перемогти тут, то в стратегічному плані гру буде зроблено, якщо ні, то азійсько-совєтський полюс впливу почне повільну, але неухильну політичну «донбасизацію» і робитиме це з новою снагою, інстинктивно відчуваючи, що країна не втримається довго на такому роздоріжжі: або «усьо будєт Донбас», або все буде Україна.

    Вікно можливостей

    На теренах від Чорного моря до Слобожанщини опозиціонерам працювати не так легко, як на Заході чи в Центрі, але й не так важко, як на Донбасі чи в Криму. Фактично ці землі є потенційним резервом українотворчих політичних сил, такою собі цілиною з родючим соціально-національним ґрунтом. Але ж його треба політично зорати… А саме з цим – велика скрута, бо опозиціонери якось без зайвих слів тихцем віддали цей електорат ідейним опонентам, навіть не намагаючись серйозно поборотись і запропонувати ідеологічну альтернативу південному сходу держави. Якщо українофоби втратять ці області – вони стануть абсолютними політичними маргіналами в загальноукраїнському вимірі. Їхній вплив на доленосні рішення в політиці, економіці, культурі тощо катастрофічно для них зменшиться, а Україна визволиться з-під цього ярма, що унеможливлює нормальний розвиток за європейськими лекалами. Хоча, звісно, ці перспективи величезною мірою залежать від якості опозиційних сил, від їхнього вміння боротись і перемагати. Опозиційним капітулянтам, що заздалегідь визнають свою поразку, варто нагадати досвід ВО «Свобода», яке в місті Севастополі зуміло взяти 1,5% голосів у 2012 році після нульового результату в 2007-му. Незважаючи на всі фальсифікації та відповідну пропагандистську істерію про­ти «українського націоналізму». «Свободі» стало здорового глузду не робити поховальних висновків після першої невдачі.

    Поки що демократичні проєвропейські сили на теренах причорноморсько-придні­пров­сько-слобожанської України мають вікно можливостей, котре, однак, не чекатиме їх невизначено довго, воно може й зачинитися… Понад те, конкуренти теж не сплять. Найближчим часом унаслідок дедалі сильнішого зубожіння як неминучого наслідку економічної політики Партії регіонів можна очікувати подальшої радикалізації настроїв у цих областях, де люди потребуватимуть нових і привабливих гасел, свіжих, не скалічених політичною проституцією лідерів, притомних і здійсненних програм подолання кризи та розбудови нормальної держави на європейських засадах. Це унікальний історичний шанс на багато десятиліть визначити вектор руху України. Не скористатися ним – непрощенний національний гріх. Об’єктивно перспективи успіху в цьому просторі є, бо там практично скрізь зберігається прихований український культур­но-ментальний шар, який потребує відродження й актуалізації (див. стор. 24, 30).

    Поза сумнівом, кожна з цих областей, про які йдеться, має свої особливості й суттєві відмінності між центром та периферією. Приміром, Одещина і власне Одеса: в районах український ґрунт відчутніший, ніж у самому місті. Хоча (і це дуже втішний та промовистий факт), незважаючи на патологічну українофобію міської влади, шалену активність антиукраїнських сил, потужний адміністративний тиск, 52% одеських родин, усупереч умовлянням чиновників, зажадали, щоб їхні діти вчилися в україномовних школах. Біда в тому, що немає великого загальнодержавного руху, який підтримав би всі ці здорові тенденції. А опозиція часто-густо не бачить нічого, що відбувається за межами Києва, а незрідка навіть поза Печерськими пагорбами. У випадку Одеси це особливо важливо, бо сьогодні за підтримки деяких закордонних центрів її посилено намагаються зробити ще однією антиукраїнською Вандеєю, що має прийняти від Криму естафету.

    Перехопити ініціативу

    Антинаціональна політика режиму дедалі більше стає очевидною в цих промислово-індустріальних регіонах. Особ­ливо відкритими для нових ідей там є люди молодого та середнього віку, життя й соціальний вибір яких ускладнюється штучно обмеженими й маніпульованими інформаційними потоками. Для кардинальних перетворень на цих українських землях потрібні передусім докорінні зміни в оцінці їх національним політикумом. Південний Схід чекає на перспективи для себе й цілої України.

    Антинаціональна політика режиму дедалі більше стає очевидною в промислово-індустріальних регіонах

    Зрозуміло, що від ПР він цього не дочекається, хоча якісь регіональні симулякри ще можливі. І вони здатні бути доволі небезпечними, змушуючи цей суміжний із Донбасом регіон пройти його шляхом, остаточно втративши потенції до національної та соціальної регенерації. Власне, й Донбас опинився в нинішньому стані тому, що найвищі керівники держави упродовж усіх років незалежності дозволяли всіляким місцевим «паханам» в обмін на позірну лояльність до себе утворювати різноманітні «держави у державі», кримі­нально-кому­няць­кі «бантустани», віддаючи наших людей на поталу архаїчній совєтсько-азійській пропаганді, світоглядній «попсі»…

    Битва за «прикордонну смугу» між європейською і совковою Україною ще попереду, але вже зараз на цих землях починаються великі «тектонічні» зрушення. Вони можуть закінчитися нічим, якщо не буде підтримки Центру й Заходу. Тому не треба ставитися до цих областей і людей зі снобізмом деяких салонних інтелектуалів, для яких Південний Схід є вічним тягарем і мінус-тери­торією для України, що ніколи не зміниться в прогресивному напрямку. Ми всі зацікавлені в його пробудженні й чіткій національній визначеності. Це неможливо без співучасті й солідарної роботи. Становище драматизується ще й тим, що українська демократія та суверенітет не можуть базуватися на підтримці лише половини країни. Як і в парламенті, тут потрібна більшість. Адже західно-центральні регіони не можуть дати більше, ніж вони вже дали. Тож доведеться згадати в українському контексті римський афоризм: Ex оriente lux («Світло зі cходу»).

    Перемога на другій половині української землі відкриє нову сторінку у вітчизняній історії, давши шанс подолати історичне прокляття регіо­наль­но-політичної фрагментації держави. Тому дуже бажано, щоб політики демократичного табору бачили всі ці особливо­сті й відмінності регіонів, не змішуючи всього в одному загальному понятті «Схід». Навіть у межах однієї і тієї самої області можуть бути істотні відмінності, на які треба зважати в практичній роботі, що до неї, на жаль, наші демократи й патріоти в цій смузі між біло-синіми й помаранчевими ще по-справжньому не ставали. Не треба боятися Південного Схо­ду і сприймати його за якусь даність на всі часи, незмінну й самодостатню.

  20. Національний резерв. Як мобілізувати українську більшість у південно-східних областях
    Цивілізаційні перспективи держави значною мірою залежатимуть від здатності проєвропейських політичних сил мобілізувати українську більшість у південно-східних регіонах

    Понад два десятиліття точиться в нашій країні дискусія про європейську та євроатлантичну інтеграцію, про входження до континентальних політичних, економічних і безпекових структур. За цими надзвичайно важливими, без перебільшення, доленосними суперечками якось у тіні зостається питання про внутрішню консолідацію, міжрегіональну інтегрованість самої України, про формування єдиного цілого в ментальному, громадському та культурному сен­сі. Про нерозуміння цієї ситуації навіть національно-демо­кратичним істеблішментом промовисто свідчить факт: коли помаранчеві прийшли до влади, найближчий соратник Віктора Ющенка Євген Червоненко на посаді міністра транспорту негайно організував швидкісний експрес Київ – Москва. Про необхідність організувати швидке і зручне сполучення між Львовом і Донецьком, між Луцьком і Луганськом, між Івано-Франків­ськом і Харковом він не подумав… Однак саме від вирішення проблеми внутрішньої інтеграції залежить буття чи небуття України як нації і держави. Це чудово розуміють за її межами, гадаючи під час кожних виборів, розколеться вона на Захід і Схід чи ні?

    волевиявлення громадян залежить значною мірою від поширення того комплексу ідей, уподобань, смаків, орієнтацій, який можна назвати «українською ідеологією»

    Вибори показують, що волевиявлення громадян залежить значною мірою від поширення того комплексу ідей, уподобань, смаків, орієнтацій, який можна назвати «українською ідеологією». Це насамперед ототожнення себе з Україною, сприйняття її історії як своєї, тяжіння до відповідної культури, переживання своєї особистості як частки нації. З огляду на поширення української ідеології на території держави, щó підтверджено результатами практично всіх виборів (див. стор. 24), починаючи від 2004 року (хоча й раніші в цьому сенсі не дуже відрізнялися), можна констатувати, що Україна поділяється на чотири історично-електо­ральні зони. До першої належать Львівська, Тер­­нопільська, Івано-Фран­ківська, Волинська, Рівненська, Чернівецька й Закарпатська області. Це регіон, де зберігаються (більшою чи меншою мірою) традиції національно-визволь­них змагань 1930–1950-х. Фахівці напівжартома називають цю зону «бандерівською Україною». До другої – Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Київська області й місто Київ. Це вже «петлюрівська Україна». Тоді як Одещина, Миколаївщина, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька області – це вже «махновська Україна». Харківська область – це суміш «петлюрівської» та «махновської» з деяким червоним забарвленням. Тоді як Донецька та Луганська області й Автономна Республіка Крим – це суто «радянська», а радше «совєтська Україна». Звісно, йдеться про напівсерйозні назви регіонів, одначе за ними все-таки стоїть певна реальність…

    Український Південь

    Якщо вже говорити про регіональні відмінності, то найвідчутніші вони, конкретно кажучи, не між Заходом і Сходом, а між більшістю України, з одного боку, й Донбасом та Кримом – із другого. Бо важко знайти в Україні більш совєтизовану територію, ніж останні. Це такий собі заповідник провінційно-периферійного «совка», де панують азійсько-комуністичні цінності. Хоча й тут не втрачено можливості переформатування громадської свідомості, й це підтверджують результати останніх виборів: місцеве населення поступово позбувається настроїв регіона­льно-трайбалістської клієнтели, рабської залежності від «свого» начальства, від «своєї» мафії, викривленого місцевого патріотизму, на якому так довго грали місцеві металургійні й вугільні «барони» та кримінальні авторитети. Із цього погляду територія, що охоплює Харківщину, Дніпропетровщину, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Одеську області, є своєрідним порубіжжям між проєвропейською і совєтсько-азійською Україною. Прикордонна соціокультурна природа змушує названий пояс, приймаючи протилежно спрямовані імпульси, постійно між ними коливатися. Ця частина країни не відчула такого тотального впливу більшовицької розбудови часів індустріалізації, а її історія не вичерпується совєтським періодом, як це відчувається в Донбасі, чи лише російським періодом із суттєвим совєтським доважком, як у Криму.

    Електоральні результати внутрішнього прикордоння демонструють останнім часом помітну тенденцію до поступового зміцнення позицій проукраїнських та проєвропейських сил. Особливо цікавою в цьому сенсі є Херсонська область, що постійно балансує на межі переходу із біло-синього політичного спектру на мапі України до помаранчевого. Але всі згадані позитивні процеси (електоральна крига регіону ще не скресла, проте вже з’явилися перші тріщини) відбуваються без належної участі демократичної опозиції, що вже давно поставила хрест на цих землях, вважаючи за краще без зайвого напруження винагороджувати себе депутатськими мандатами на Заході й у Центрі. Однак майбутнє України вирішується саме на цьому великому просторі від Одеси до Запоріжжя й від Херсона до Харкова. Якщо проукраїнським силам пощастить перемогти тут, то в стратегічному плані гру буде зроблено, якщо ні, то азійсько-совєтський полюс впливу почне повільну, але неухильну політичну «донбасизацію» і робитиме це з новою снагою, інстинктивно відчуваючи, що країна не втримається довго на такому роздоріжжі: або «усьо будєт Донбас», або все буде Україна.

    Вікно можливостей

    На теренах від Чорного моря до Слобожанщини опозиціонерам працювати не так легко, як на Заході чи в Центрі, але й не так важко, як на Донбасі чи в Криму. Фактично ці землі є потенційним резервом українотворчих політичних сил, такою собі цілиною з родючим соціально-національним ґрунтом. Але ж його треба політично зорати… А саме з цим – велика скрута, бо опозиціонери якось без зайвих слів тихцем віддали цей електорат ідейним опонентам, навіть не намагаючись серйозно поборотись і запропонувати ідеологічну альтернативу південному сходу держави. Якщо українофоби втратять ці області – вони стануть абсолютними політичними маргіналами в загальноукраїнському вимірі. Їхній вплив на доленосні рішення в політиці, економіці, культурі тощо катастрофічно для них зменшиться, а Україна визволиться з-під цього ярма, що унеможливлює нормальний розвиток за європейськими лекалами. Хоча, звісно, ці перспективи величезною мірою залежать від якості опозиційних сил, від їхнього вміння боротись і перемагати. Опозиційним капітулянтам, що заздалегідь визнають свою поразку, варто нагадати досвід ВО «Свобода», яке в місті Севастополі зуміло взяти 1,5% голосів у 2012 році після нульового результату в 2007-му. Незважаючи на всі фальсифікації та відповідну пропагандистську істерію про­ти «українського націоналізму». «Свободі» стало здорового глузду не робити поховальних висновків після першої невдачі.

    Поки що демократичні проєвропейські сили на теренах причорноморсько-придні­пров­сько-слобожанської України мають вікно можливостей, котре, однак, не чекатиме їх невизначено довго, воно може й зачинитися… Понад те, конкуренти теж не сплять. Найближчим часом унаслідок дедалі сильнішого зубожіння як неминучого наслідку економічної політики Партії регіонів можна очікувати подальшої радикалізації настроїв у цих областях, де люди потребуватимуть нових і привабливих гасел, свіжих, не скалічених політичною проституцією лідерів, притомних і здійсненних програм подолання кризи та розбудови нормальної держави на європейських засадах. Це унікальний історичний шанс на багато десятиліть визначити вектор руху України. Не скористатися ним – непрощенний національний гріх. Об’єктивно перспективи успіху в цьому просторі є, бо там практично скрізь зберігається прихований український культур­но-ментальний шар, який потребує відродження й актуалізації (див. стор. 24, 30).

    Поза сумнівом, кожна з цих областей, про які йдеться, має свої особливості й суттєві відмінності між центром та периферією. Приміром, Одещина і власне Одеса: в районах український ґрунт відчутніший, ніж у самому місті. Хоча (і це дуже втішний та промовистий факт), незважаючи на патологічну українофобію міської влади, шалену активність антиукраїнських сил, потужний адміністративний тиск, 52% одеських родин, усупереч умовлянням чиновників, зажадали, щоб їхні діти вчилися в україномовних школах. Біда в тому, що немає великого загальнодержавного руху, який підтримав би всі ці здорові тенденції. А опозиція часто-густо не бачить нічого, що відбувається за межами Києва, а незрідка навіть поза Печерськими пагорбами. У випадку Одеси це особливо важливо, бо сьогодні за підтримки деяких закордонних центрів її посилено намагаються зробити ще однією антиукраїнською Вандеєю, що має прийняти від Криму естафету.

    Перехопити ініціативу

    Антинаціональна політика режиму дедалі більше стає очевидною в цих промислово-індустріальних регіонах. Особ­ливо відкритими для нових ідей там є люди молодого та середнього віку, життя й соціальний вибір яких ускладнюється штучно обмеженими й маніпульованими інформаційними потоками. Для кардинальних перетворень на цих українських землях потрібні передусім докорінні зміни в оцінці їх національним політикумом. Південний Схід чекає на перспективи для себе й цілої України.

    Антинаціональна політика режиму дедалі більше стає очевидною в промислово-індустріальних регіонах

    Зрозуміло, що від ПР він цього не дочекається, хоча якісь регіональні симулякри ще можливі. І вони здатні бути доволі небезпечними, змушуючи цей суміжний із Донбасом регіон пройти його шляхом, остаточно втративши потенції до національної та соціальної регенерації. Власне, й Донбас опинився в нинішньому стані тому, що найвищі керівники держави упродовж усіх років незалежності дозволяли всіляким місцевим «паханам» в обмін на позірну лояльність до себе утворювати різноманітні «держави у державі», кримі­нально-кому­няць­кі «бантустани», віддаючи наших людей на поталу архаїчній совєтсько-азійській пропаганді, світоглядній «попсі»…

    Битва за «прикордонну смугу» між європейською і совковою Україною ще попереду, але вже зараз на цих землях починаються великі «тектонічні» зрушення. Вони можуть закінчитися нічим, якщо не буде підтримки Центру й Заходу. Тому не треба ставитися до цих областей і людей зі снобізмом деяких салонних інтелектуалів, для яких Південний Схід є вічним тягарем і мінус-тери­торією для України, що ніколи не зміниться в прогресивному напрямку. Ми всі зацікавлені в його пробудженні й чіткій національній визначеності. Це неможливо без співучасті й солідарної роботи. Становище драматизується ще й тим, що українська демократія та суверенітет не можуть базуватися на підтримці лише половини країни. Як і в парламенті, тут потрібна більшість. Адже західно-центральні регіони не можуть дати більше, ніж вони вже дали. Тож доведеться згадати в українському контексті римський афоризм: Ex оriente lux («Світло зі cходу»).

    Перемога на другій половині української землі відкриє нову сторінку у вітчизняній історії, давши шанс подолати історичне прокляття регіо­наль­но-політичної фрагментації держави. Тому дуже бажано, щоб політики демократичного табору бачили всі ці особливо­сті й відмінності регіонів, не змішуючи всього в одному загальному понятті «Схід». Навіть у межах однієї і тієї самої області можуть бути істотні відмінності, на які треба зважати в практичній роботі, що до неї, на жаль, наші демократи й патріоти в цій смузі між біло-синіми й помаранчевими ще по-справжньому не ставали. Не треба боятися Південного Схо­ду і сприймати його за якусь даність на всі часи, незмінну й самодостатню.

  21. Національний резерв. Як мобілізувати українську більшість у південно-східних областях
    Цивілізаційні перспективи держави значною мірою залежатимуть від здатності проєвропейських політичних сил мобілізувати українську більшість у південно-східних регіонах

    Понад два десятиліття точиться в нашій країні дискусія про європейську та євроатлантичну інтеграцію, про входження до континентальних політичних, економічних і безпекових структур. За цими надзвичайно важливими, без перебільшення, доленосними суперечками якось у тіні зостається питання про внутрішню консолідацію, міжрегіональну інтегрованість самої України, про формування єдиного цілого в ментальному, громадському та культурному сен­сі. Про нерозуміння цієї ситуації навіть національно-демо­кратичним істеблішментом промовисто свідчить факт: коли помаранчеві прийшли до влади, найближчий соратник Віктора Ющенка Євген Червоненко на посаді міністра транспорту негайно організував швидкісний експрес Київ – Москва. Про необхідність організувати швидке і зручне сполучення між Львовом і Донецьком, між Луцьком і Луганськом, між Івано-Франків­ськом і Харковом він не подумав… Однак саме від вирішення проблеми внутрішньої інтеграції залежить буття чи небуття України як нації і держави. Це чудово розуміють за її межами, гадаючи під час кожних виборів, розколеться вона на Захід і Схід чи ні?

    волевиявлення громадян залежить значною мірою від поширення того комплексу ідей, уподобань, смаків, орієнтацій, який можна назвати «українською ідеологією»

    Вибори показують, що волевиявлення громадян залежить значною мірою від поширення того комплексу ідей, уподобань, смаків, орієнтацій, який можна назвати «українською ідеологією». Це насамперед ототожнення себе з Україною, сприйняття її історії як своєї, тяжіння до відповідної культури, переживання своєї особистості як частки нації. З огляду на поширення української ідеології на території держави, щó підтверджено результатами практично всіх виборів (див. стор. 24), починаючи від 2004 року (хоча й раніші в цьому сенсі не дуже відрізнялися), можна констатувати, що Україна поділяється на чотири історично-електо­ральні зони. До першої належать Львівська, Тер­­нопільська, Івано-Фран­ківська, Волинська, Рівненська, Чернівецька й Закарпатська області. Це регіон, де зберігаються (більшою чи меншою мірою) традиції національно-визволь­них змагань 1930–1950-х. Фахівці напівжартома називають цю зону «бандерівською Україною». До другої – Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська, Сумська, Полтавська, Київська області й місто Київ. Це вже «петлюрівська Україна». Тоді як Одещина, Миколаївщина, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька області – це вже «махновська Україна». Харківська область – це суміш «петлюрівської» та «махновської» з деяким червоним забарвленням. Тоді як Донецька та Луганська області й Автономна Республіка Крим – це суто «радянська», а радше «совєтська Україна». Звісно, йдеться про напівсерйозні назви регіонів, одначе за ними все-таки стоїть певна реальність…

    Український Південь

    Якщо вже говорити про регіональні відмінності, то найвідчутніші вони, конкретно кажучи, не між Заходом і Сходом, а між більшістю України, з одного боку, й Донбасом та Кримом – із другого. Бо важко знайти в Україні більш совєтизовану територію, ніж останні. Це такий собі заповідник провінційно-периферійного «совка», де панують азійсько-комуністичні цінності. Хоча й тут не втрачено можливості переформатування громадської свідомості, й це підтверджують результати останніх виборів: місцеве населення поступово позбувається настроїв регіона­льно-трайбалістської клієнтели, рабської залежності від «свого» начальства, від «своєї» мафії, викривленого місцевого патріотизму, на якому так довго грали місцеві металургійні й вугільні «барони» та кримінальні авторитети. Із цього погляду територія, що охоплює Харківщину, Дніпропетровщину, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Одеську області, є своєрідним порубіжжям між проєвропейською і совєтсько-азійською Україною. Прикордонна соціокультурна природа змушує названий пояс, приймаючи протилежно спрямовані імпульси, постійно між ними коливатися. Ця частина країни не відчула такого тотального впливу більшовицької розбудови часів індустріалізації, а її історія не вичерпується совєтським періодом, як це відчувається в Донбасі, чи лише російським періодом із суттєвим совєтським доважком, як у Криму.

    Електоральні результати внутрішнього прикордоння демонструють останнім часом помітну тенденцію до поступового зміцнення позицій проукраїнських та проєвропейських сил. Особливо цікавою в цьому сенсі є Херсонська область, що постійно балансує на межі переходу із біло-синього політичного спектру на мапі України до помаранчевого. Але всі згадані позитивні процеси (електоральна крига регіону ще не скресла, проте вже з’явилися перші тріщини) відбуваються без належної участі демократичної опозиції, що вже давно поставила хрест на цих землях, вважаючи за краще без зайвого напруження винагороджувати себе депутатськими мандатами на Заході й у Центрі. Однак майбутнє України вирішується саме на цьому великому просторі від Одеси до Запоріжжя й від Херсона до Харкова. Якщо проукраїнським силам пощастить перемогти тут, то в стратегічному плані гру буде зроблено, якщо ні, то азійсько-совєтський полюс впливу почне повільну, але неухильну політичну «донбасизацію» і робитиме це з новою снагою, інстинктивно відчуваючи, що країна не втримається довго на такому роздоріжжі: або «усьо будєт Донбас», або все буде Україна.

    Вікно можливостей

    На теренах від Чорного моря до Слобожанщини опозиціонерам працювати не так легко, як на Заході чи в Центрі, але й не так важко, як на Донбасі чи в Криму. Фактично ці землі є потенційним резервом українотворчих політичних сил, такою собі цілиною з родючим соціально-національним ґрунтом. Але ж його треба політично зорати… А саме з цим – велика скрута, бо опозиціонери якось без зайвих слів тихцем віддали цей електорат ідейним опонентам, навіть не намагаючись серйозно поборотись і запропонувати ідеологічну альтернативу південному сходу держави. Якщо українофоби втратять ці області – вони стануть абсолютними політичними маргіналами в загальноукраїнському вимірі. Їхній вплив на доленосні рішення в політиці, економіці, культурі тощо катастрофічно для них зменшиться, а Україна визволиться з-під цього ярма, що унеможливлює нормальний розвиток за європейськими лекалами. Хоча, звісно, ці перспективи величезною мірою залежать від якості опозиційних сил, від їхнього вміння боротись і перемагати. Опозиційним капітулянтам, що заздалегідь визнають свою поразку, варто нагадати досвід ВО «Свобода», яке в місті Севастополі зуміло взяти 1,5% голосів у 2012 році після нульового результату в 2007-му. Незважаючи на всі фальсифікації та відповідну пропагандистську істерію про­ти «українського націоналізму». «Свободі» стало здорового глузду не робити поховальних висновків після першої невдачі.

    Поки що демократичні проєвропейські сили на теренах причорноморсько-придні­пров­сько-слобожанської України мають вікно можливостей, котре, однак, не чекатиме їх невизначено довго, воно може й зачинитися… Понад те, конкуренти теж не сплять. Найближчим часом унаслідок дедалі сильнішого зубожіння як неминучого наслідку економічної політики Партії регіонів можна очікувати подальшої радикалізації настроїв у цих областях, де люди потребуватимуть нових і привабливих гасел, свіжих, не скалічених політичною проституцією лідерів, притомних і здійсненних програм подолання кризи та розбудови нормальної держави на європейських засадах. Це унікальний історичний шанс на багато десятиліть визначити вектор руху України. Не скористатися ним – непрощенний національний гріх. Об’єктивно перспективи успіху в цьому просторі є, бо там практично скрізь зберігається прихований український культур­но-ментальний шар, який потребує відродження й актуалізації (див. стор. 24, 30).

    Поза сумнівом, кожна з цих областей, про які йдеться, має свої особливості й суттєві відмінності між центром та периферією. Приміром, Одещина і власне Одеса: в районах український ґрунт відчутніший, ніж у самому місті. Хоча (і це дуже втішний та промовистий факт), незважаючи на патологічну українофобію міської влади, шалену активність антиукраїнських сил, потужний адміністративний тиск, 52% одеських родин, усупереч умовлянням чиновників, зажадали, щоб їхні діти вчилися в україномовних школах. Біда в тому, що немає великого загальнодержавного руху, який підтримав би всі ці здорові тенденції. А опозиція часто-густо не бачить нічого, що відбувається за межами Києва, а незрідка навіть поза Печерськими пагорбами. У випадку Одеси це особливо важливо, бо сьогодні за підтримки деяких закордонних центрів її посилено намагаються зробити ще однією антиукраїнською Вандеєю, що має прийняти від Криму естафету.

    Перехопити ініціативу

    Антинаціональна політика режиму дедалі більше стає очевидною в цих промислово-індустріальних регіонах. Особ­ливо відкритими для нових ідей там є люди молодого та середнього віку, життя й соціальний вибір яких ускладнюється штучно обмеженими й маніпульованими інформаційними потоками. Для кардинальних перетворень на цих українських землях потрібні передусім докорінні зміни в оцінці їх національним політикумом. Південний Схід чекає на перспективи для себе й цілої України.

    Антинаціональна політика режиму дедалі більше стає очевидною в промислово-індустріальних регіонах

    Зрозуміло, що від ПР він цього не дочекається, хоча якісь регіональні симулякри ще можливі. І вони здатні бути доволі небезпечними, змушуючи цей суміжний із Донбасом регіон пройти його шляхом, остаточно втративши потенції до національної та соціальної регенерації. Власне, й Донбас опинився в нинішньому стані тому, що найвищі керівники держави упродовж усіх років незалежності дозволяли всіляким місцевим «паханам» в обмін на позірну лояльність до себе утворювати різноманітні «держави у державі», кримі­нально-кому­няць­кі «бантустани», віддаючи наших людей на поталу архаїчній совєтсько-азійській пропаганді, світоглядній «попсі»…

    Битва за «прикордонну смугу» між європейською і совковою Україною ще попереду, але вже зараз на цих землях починаються великі «тектонічні» зрушення. Вони можуть закінчитися нічим, якщо не буде підтримки Центру й Заходу. Тому не треба ставитися до цих областей і людей зі снобізмом деяких салонних інтелектуалів, для яких Південний Схід є вічним тягарем і мінус-тери­торією для України, що ніколи не зміниться в прогресивному напрямку. Ми всі зацікавлені в його пробудженні й чіткій національній визначеності. Це неможливо без співучасті й солідарної роботи. Становище драматизується ще й тим, що українська демократія та суверенітет не можуть базуватися на підтримці лише половини країни. Як і в парламенті, тут потрібна більшість. Адже західно-центральні регіони не можуть дати більше, ніж вони вже дали. Тож доведеться згадати в українському контексті римський афоризм: Ex оriente lux («Світло зі cходу»).

    Перемога на другій половині української землі відкриє нову сторінку у вітчизняній історії, давши шанс подолати історичне прокляття регіо­наль­но-політичної фрагментації держави. Тому дуже бажано, щоб політики демократичного табору бачили всі ці особливо­сті й відмінності регіонів, не змішуючи всього в одному загальному понятті «Схід». Навіть у межах однієї і тієї самої області можуть бути істотні відмінності, на які треба зважати в практичній роботі, що до неї, на жаль, наші демократи й патріоти в цій смузі між біло-синіми й помаранчевими ще по-справжньому не ставали. Не треба боятися Південного Схо­ду і сприймати його за якусь даність на всі часи, незмінну й самодостатню.

  22. Гость, я надеюсь, если будет то, на что ты тут так надеешься, что мне попадёшься ты или твои близкие родственники первыми.

  23. А я считаю, — что резня — это в настоящей ситуации лучшее, что может быть. Такая резня, когда даже будут жертвы. Поймите правильно, — жертвы это плохо, но то, что будет без резни… куда хуже для народа. Народ намотали на рулон, повесили в туалете и начинают подтираться. Резня как в Киргистане — это лучшее что может быть. Как бы не было печально. К чему она приведет — хуже быть точно не должно.

  24. “ФАН ОРД”… Ты задаешься вопросом почему сформировалось такое общественное мнение о ДАУНБАССЕ? Та все в твоем опусе написано. Гуцулы, бендеры, Галичане… Ты-ж сопляк о шахтерах знаешь только с памятных знаков “мужика с угольком” (мимо на трАлебусе проезжаешь) и “Стаханову” в бывшей прозаболеваний (может уже разобрали). О гуцулах, вуйках, крымской татарве на восстановлении шахт Донбасса не слышал ничего? А ведь тогда не всякая смена проходила без жертв. Сравни с ними (бендеровцами прАклятыми)”ВОЙСКО РЕГИОНАЛОВ” начиная с 90-х годов. Горняки уголек давали на-гора. Нынешние ваши хозяева им торговали, а шахтерам по 5-8 месяцев зарплаты не платили. Шахтерские бунты кончались попрашайничеством денег в Киеве. Заметим. ДЕНЬГИ ОТДАВАЛИ НАРОДНЫЕ. В это-же время ваши будущие господа нанимали самолеты, чтоб конвертировать “честно заработанное” от продажи угля чисто как начинающие собственники. Это так. К слову. Потому… Пустая затея убеждать выходцев Даунбасса, которые своим идиотизмом ввели, абсолютно всех, в рабство к уголовникам. И надеяться на то, что это великое ЧМОШНОЕ общество Даунбасского региона вдруг наберется ума… Надежды нет. Что касается великих специалистов Донецка, Макеевки, Енакиево. Немцы такого после своей работы не оставляли… Ты, как патриот и автор статьи гламурной напишите коротко. По сотсоянию на 1990 год в донецкой области насчитывалось заводов. По сотсоянию на 2013 * осталось. Конечно не веду к тому, что при советском союзе было лучше. Сейчас жируют те-же семьи, которые сидели на шее у рабочего и при союзе. Лиш-бы Юлька не пришла. Дебилы… Донецкий это не оскорбление. ЭТО ДИАГНОЗ очень стыдного заболевания.

  25. Знаю Донбасс не понаслышке. Живу здесь с рождения. В центре Донецка. В шахтерском доме. В самой гуще шахтерской среды. Поэтому — ЗАТКНИТЕСЬ ВСЕ, обсирающие Донбасс! Сергей Высоцкий — молодой журналист, но совершенно верно ухватил суть. В “проклятом ЭСЭСЭРе” шахтером быть было престижно и почетно. Шахтерские семьи жили, как у Христа за пазухой. Шахтерские жены скупали все бриллианты в магазине “Рубин” и остальных ювелирках, не говоря ни о чем другом.И кстати, понятие “шахтерская гордость” не было пустым звуком. А гибель хотя бы одного шахтера вызывала увольнение директора шахты! Да,были в то время и рвачи , и штрейкбрехеры разного колибра, и всякая мелкая шушера — как и везде. Но подавляющее большинство — классные парни, любящие свои семьи, умеющие дружить. Что же сейчас происходит?! Все, кому не лень, льют на Донбасс помои, для них это все, что угодно-Мордор, зона, концлагерь, гетто… Причем, кликушествуют в основном те, кто в Донбассе даже не был! Все, что говорится сейчас о Донбассе — это не серьезный анализ или конструктивная критика, а потоки злобной зависти и завистливой злобы. Почему-то население Донбасса стало у всех ассоциироваться с Яныком и бандитскими кланами этого края. Это то же самое, если бы вместе с Чикатило осудили жильцов всей многоквартирной 9-тиэтажки, где он жил!Да поймите вы, бестолочи, что Донбасс — сложный организм и в социальном, и в национальном, и в экономическом, и во многих других отношениях. Здесь есть что красть, поэтому здесь кипят такие страсти! Если бы такое бабло валялось под ногами гуцулов Запада, там бы давно все друг друга порубали, не взирая на родство! Но Украину спасет все-таки Донбасс. Рождение гражданского общества это дело не одного дня. Но слава Богу, токсикоз первой половины беременности мы уже пережили. Так что всяким разным товарищам ахметовым и януковичам самое время уже начинать сушить сухари.

  26. Жалко этих порядочных и смелых шахтеров , которые так смело заявили о своих требованиях.Их “хозяйва”потеряли уже всякий страх и совесть. Прожив 10 лет на Луганщине ,могу сказать одно; люди -труженики, но живут в беспросветной информационной ” тьме” — кроме 2-3 каналов ,ничего другого не видят ,не слышат…Пьянка поголовная и информационный голод — вот беда Донбасса и регионалы этим пользуются….Есть у них еще для этого края запасной третий вариант- русский язык …Люди должны это понимать, им Это должны постоянно объяснять….

  27. Дурь все это! А разговоры о народе вредны, ибо в истории было много случаев, когда народ терпел кучку негодяев целые десятилетия. Были и страшные экзекуции, примером римский тиран Сулла приказал казнить более ДВАДЦАТИ ТЫСЯЧ ГОРОЖАН, их казнили, и никто не попытался спастись, хотя они могли бы и попробовать в едином порыве опрокинуть две тысячи головорезов. Народ нужно возглавить, а противодействие властям должно быть организовано и иметь реальные политические ( и иные тоже) мотивы. Даже из философии подобную мотивацию можно назвать — ИНТЕРЕСАМИ. А бунты и все протестные акции должны быть под строгим присмотром, власть иногда посредством подобных акций пар выпускает из бурлящего котла. Речь не идет о данном случае. Но если политическая сила будет надеяться на подобные протесты, а не системно работать в тему, толку мало.«На свете существуют две истины, которые следует помнить нераздельно. Первая: источник верховной власти — народ; вторая — он не должен ее осуществлять».
    Антуан де Ривароль.

    «Народ не может управлять, это физически невозможно. Каждый гражданин не может быть правителем, как каждый из мальчишек не может стать машинистом паровоза или главарем пиратов. Нация премьер министров или диктаторов — это такой же абсурд, как армия, состоящая из фельдмаршалов. Правление при помощи всего народа не существует и никогда не сможет существовать на деле; это лозунг, которым демагоги дурачат нас, чтобы мы за них голосовали»
    Джордж Бернард Шоу. Это особенно должны помнить люди, когда им кто-то из власти или их сателлитов говорит о том, что политики мол все продажные и пекутся лишь о своем. Реально эти слова имеют лишь одну подоплеку, она схожа с теми, кто против всех, а по сути она транжирит силы народа, распыляет его и в результате сотнями тысяч голосуют против, либо за подставную фуфлыжницу. Сколько их было? Наташа Витренко со своей ПСПУ, озимая Богословская, а ко всему в придачу недавний лузер Королевская. А потому с народом не надо заигрывать и пытаться примазываться, его можно поддержать и не только политическими методами, а в законодательном плане. Тут писали о том как многие регионалы прихватывали заводы и потом успешно доводили их до банкротства, но почему-то очень мало попыток хоть одного такого делягу призвать к ответу посредством законодательной инициативы, чтобы никакой прокурор и никакая судебная крыса не смогли бы “закрыть глаза”. Одного бы пустить по миру с позором, так может и народ тогда поверил бы в своих заступников. Поверьте народ это любит, неважно кто это, Робин Гуд или Хаджа Насреддин…

  28. Да широты тут не те, как правильно заметила одна жертва зелёночной атаки. С чего накинулись на эфемерную оппозицию? Она никому ничего не должна. Может, но не должна. Народ пассивен. Поздно пить боржоми, как говорится. Самое интересное, и драматичное, в нашей ситуации, что все ждут чуда от оппозиции, самопожертвования и подвигов. А оппозиция всего лишь люди. Люди с той лишь разностью от серых масс, что в состоянии отличить чёрное от белого. И заявить о наблюдениях. Но проблема Украины в том, что серая толпа ждёт подвигов и самопожертвования во имя серой толпы. Толпа ни на что кроме похрустеть попкорном не настроена. Так с чего кто-то должен жертвовать собой для благополучия серого стада? Попытки делались неоднократно, и будут делаться впредь. На смену сгинувшим в застенках или от рук наёмных убийц придут другие. Потом придут. Но пока серая масса жующих попкорн не станет людьми ничего не изменится. Способные отличать чёрное от белого вполне могут обеспечить себе и своему ближнему кругу безбедное сосуществование с безнравственными хищниками украинского капитализма, а проблемы серой массы жующей попкорн останутся проблемами только серой массы. Насильно мил не будешь и делу преобразования серой массы в людей необязательно посвящать свою жизнь. Проблемы утопающих — дело рук самих утопающих.

    Особенность недовольства пролетариата заключается в том, что недовольство заканчивается при выполнении экономических требований. Рабочие борются, как правило, за уровень оплаты труда и улучшение условий труда. Всё остальное их не интересует. Потому они рабочие, а не владельцы средств производства.

    А “Свобода” попиарилась на донецких шахтёрах — зашла в киевский офис после того как шахтёры освободили кабинет директора шахты. Вот так.

  29. Авторы негативных статей о Донбассе и о его жителях — УРОДЫ ЗОМБИРОВАННЫЕ!!! В данном регионе как и во всех остальных регионах Украины живут нормальные трудолюбивые люди, которые не будут воспринимать ваши ничтожные, тупорылые, пропитанные ядом ненависти к Украине комментарии. Гореть в аду тем, кто делит Украину!

  30. Ваха! Чеченський народ це гордий народ, який я поважаю. Ти не правильно розумієш те що я написав. І народи кавказу і Україна були в складі СРСР, і українців вивозили вагонами в сибір. Грузили як бидло і везли і ваших і наших, разом з дітьми а людьми похилого віку. Вживане мною слово бидло не в розумінні образити, а врозумінні констатації факту. Вивозили і народи кавказу і українців в теплушках, а не в спальних вагонах. Проти СРСР повстали на західній україні і билися з 1942 по 1956 рік. Зрозумів, що я мав на увазі. Ніхто в ті часи більше не простояв каральній машині СРСР, яку очолювали комуняки. Це відбувалось в середині країни. І зараз на Луганщині подія в середині країни і до громадян застосовуються бандитські методи. Шахтарів просто викинули на вулицю і все. На кавказі війна шла за відокремлення від Росії.
    Відносносхрону. Билися із схрону в тих умовах які були, а на кавказі гори там все відбувалось в горах. Вибачай за непорозуміння. А відносно нелюбові до бандерівців та УПА то це в тобі радянське минуле сидить нав’язане комуняками.

  31. Донбасс знают в Харькове. Едут заработать хоть какие-то деньги. Едут бригадами, спят на рабочих местах, не требуют у начальства ничего. За работу готовы друг другу бошки пооткусывать, а начальник для них отец родной, пока работу дает. Образованный для них первый враг, а кто не пьет тот больной.

  32. Петровичу-дебиловичу Это ты сейчас чеченам скажи, которые в современном мире восемь лет воевали с РЭФЭй империей, и весьма удачно вторгались в Дагестан и вели полномасштабные боевые действия. Это не зі схрону с автоматом виходити, та мочити комуняцьку сімю, різати та вішати одну комсомолку. Дебил зи схрону, Бандеровцы твои ни одного советского генерала не замочили не до войны, не после, террористы фуевы. Залазь назад в схрон и онанируй на портрет Бандеры еще лет сто, може что и получится.

  33. Добрый дядя, Анатолий и им подобные писаки(может тролли конечно). Что вы о Донбассе знаете? Исходя из ваших “недалеких комментариев”, вы малообразованные, малоосведомленные и как следствие недоразвитые людишки. Донбасс точно такой же регион Украины, как и все остальные, с такими же людьми как везде.Ваши знания о Донбассе ограничены данным сайтом, ещё парой-тройкой ему подобных СМИ и узковатым интеллектом. Хватит лить грязь на простых людей…….Изучите ситуацию изнутри…..

  34. Браточки, так в акции участвовали не только Батькивщіна и Свобода, а и Борьба! А вот Удара, что-то не припоминается. Да и относительно приверженности Дон-Луганских к коммунякам, а не к Педро-симонОВОЩАМ, есть иные соображения. Тому краю пофиг хто гнобыть, абы горилка з мордобыттям булы, а не наколоти апельсины. З ПОКРАЩЕННЯМ!

  35. До ВО Батьківщина, партії “Удар”! Шахтарів треба підтримати в повному обсязі, беріть приклад із ВО “Свободи”. Перше негайно розберіться чому до цих пір не укладено із шахтарями колективний договір на підприємстві. Друге: зясуйте яким чином державна шахта опинилась в руках Ахмєтова. Це наше з Вами богатство і корисні копалини повинні належати народу, а не Ахмєтову. Він думає, що він загнав туди 40 бойовиків, які вигнали цих 12 чоловіків і все стане на місцях. Ахмєтов Ти глибоко помиляєшься. До питання підключилась ВО "Свобода", а твоїм бойовикам треба знати, що це онуки тих представників УПА, які з 1942 по 1956 рік протистояли каральній машині СРСР і вони зламають хребет і цим бойовикам як діти до школи. Наступне: У ШАХТАРІВ ТРЕБА ВИКОРІНЮВАТИ НАВЯЗАНЕ ЪМ НЕГАТИВНЕ МИШЛЕННЯ ЩОДО ШУХЕВИЧА ТА БАНДЕРИ НА ПРОТСОМУ ПРИКЛАДІ. КОЖНОМУ З НИХ ТРЕБА ПОСТАВИТИ ПИТАННЯ: ЯКЩО У ВАШ ДІМ ВХОДИТЬ ЗАГІН НКВС І КАЖЕ ЗА ДВІ ГОДИНИ ВСІМ ПІДГОТУВАТИСЯ ДЛЯ ПЕРЕСЕЛЕННЯ В СИБИР ТО ЩО ВИ БУДЕТЕ РОБИТИ? ВИ ПІДЕТЕ В ЛІС І БУДЕТЕ ПРОТИСТОЯТИ ЧИ МОВЧКИ ЯК ЧЕЧЕНИ В 1943 РОЦІ ЗАГРУЗИТЕСЬ У ВАГОНИ І ЯК БИДЛО ПОЇДЕТЕ В СИБІР?
    Батьківщина, незважаючи на Вашу продажність негайно поверніться до проблеми цих шахтарів.

  36. Будут изменения в головах если будут в этом направлении работать.

    Донбасс в обиходе похож на зону, соглашусь с предыдущими комментаторами, но на зоне бунты совсем не фантастическое явление. Пока, по аналогии с зоной, мужики Донбасса не видят других авторитетов, кроме донбасских. На Украине нет левых, нет настоящих профсоюзов — некому, да и незачем бороться за права трудящихся. Против частных служб безопасности олигархов нужно организовывать подполье — официальные силовые органы служат не народу Украины, на них надежды нет. Они не помогут. Да вы сами знаете.

  37. «Многие почему то думают, что несправедливые завоевания менее позорят государства, чем кражи — отдельных лиц».
    Клод Анри Гельвеций
    Ахметов и многие рангом помельче олигархов должны понимать, что не только они в теме, а и те, кто может навязать народу свое мнение. А оно будет совсем не таким каким его хотят видеть господа сидящие на денежных потоках. Ибо — «Кто хочет править спокойно, пусть охраняет себя не копьями, а всеобщей любовью».
    Периандр
    А наши правители все более заставляют себя ненавидеть.А ведь всем известно — «Никто не знает, как поступит толпа, тем более она сама».
    Томас Карлейль
    Так вот именно жители собачевок оказались самими униженными людьми в нашей стране, им практически ничего не досталось, ни приватизация ваучерами им ничего не дала, ни приватизация квартир, а уж о земле и прочем движимом и не особо имуществе говорить не стоит. Но именно на этих людях паразитировали Ахметов и Янукович. Блеск Донбасс-арены и нищета Семеновки и Гладковки на виду у всего мира, но не только. Жители собачевок ведь все это пропустили и пропускают через себя. Не буду говорить о значимости физиологии, но думаю Януковичу и Ахметову будет интересно узнать, что самые страшные бунты в истории человечества возникали именно по причине физиологической. Тут речь даже не идет о “соляных бунтах, либо “хлебных”, просто природно климатические условия некоторых регионов иногда посредством грибков, различного рода палочек, примером так называемых “картофельных” и т.п. способствуют неблагоприятным физиологическим процессам в организме человека. Именно вкусовые предпочтения и климат играли катастрофическую роль. Если грибок во время затяжных дождей просто снижает качество хлеба и притупляет сознание, то перевод огромных групп на хлеб и воду сродни гремучей смеси. Мы знаем чем украинцы спасались от монгол и разных прочих азиатов, правильно,- САЛОМ! А Ахметов и Янукович “накормили” людей салупой да гнилыми обещаниями, лишив их традиционного обеда, и не только. Словом им просто необходимо хотя бы проштудировать исторические книги о подобных вещах в Германии или Австрии, да, да, именно там глупые правители в начале 20 века сделали то, что сейчас из-за алчности и жадности продуцируют в людях Ахметов и Янукович. Ибо они пара пятак. Но реально необходимо еще и понять весь трагизм людей, жителей собачевок и не только, которых предали самым наглым образом. Им политическими обещаниями идиотских вопросов о языке,федеративном устройстве, антиНАТО, нейтралитете, красном флаге, фальшью в деле с Тимошенко и т.п просто пудрили мозги, как говорят они сами — впихивали невпихуемое. Теперь же дело оказалось совсем в ином!У людей просто украли шанс на “ПОКРАЩЕННЯ ЖИТТЯ ВЖЕ ЗАРАЗ” и сделали это довольно примитивно, так, что люди все стали замечать. Кто и почему ворует шахтерские деньги и не только, ведь воруют по сути жизни и души людей. Превращая их в рабов. Забирается даже право на свободный труд, а профсоюзные лидеры все прикормлены регионалами, да и сидят они вместе в депутатских креслах, а заводы и шахты просто останавливают, а оборудование режут на металлолом, на ОРД об этом уже писали. То в шахте ЧП, то половину Мариуполя придушили выбросами вот так и живут, а их дети, да и они сами по Монако и Лондону расхаживают, прикупая самые дорогие апартаменты, за чей счет? Так вот это и стали понимать шахтеры, имя которым зольщики, а судьба у них как у золы, на отвал…но не хотят видно мириться…«Народ — парень дюжий, но злокозненный».
    Томас Гоббс

  38. “Это небольшая революция в головах. Та самая, которая происходит перед тем, как беспощадной волной выплеснуться на улицы.

    Растяжка с фамильяным обращением к Ахметову, возможно, первое проявление того, что на Донбассе было давно забыто и продано — рабочей трудовой гордости

    В представлении столичного сноба, Донбасс всегда был эдаким Мордором, населенным безвольными и бесправными холопами. Снобы забывают, насколько престижным регионом был Донбасс в СССР. — С. В.”

    Автора в кращому випадку можна назвати наївним ідеалістом, або він уяви не має про предмет своїх досліджень, а саме про “передовой отряд пролетариата” про так званих донецьких шахтарів.

    Я за направленням після закінчення Криворізького гірничо-рудного інституту з 1981 р. до 1989 р. відпрацював на різних так званих ІТРівських посадах на шахті в м. Красний Луч. Я аж ніяк не належу до столичних снобів, але враження про донецьких шахтарів я склав, спостерігаючи за останніми у безпосередній близькості і скажу, що ці враження не найкращі, якщо порівнювати хоча б з моїм рідни Кривбасом. При першому ж знайомстві з колективом шахти мене буквально приголомшив неймовірно низький рівень кваліфікації інженерних кадрів, це виглядало просто дико, не зрозуміло як взагалі підприємство могло функціонувати в таких умовах. У всіх сферах життя, як на виробництвах, так і в побуті значну частку займала “тюремно-зековська” субкультура у вигляді фольклору, системи особистих стосунків, взаємостосунків у колективі і т. ін. Не бачив я там жодного натяку на так звану “трудовую гордость”, а навпаки — лише чистоган, лише намагання урвати собі побільше і байдуже, що за рахунок інших, “сраколизання” та плазування перед начальством “возведено в ранг высшей доблести”, також “делом чести” вважалось підставити іншого, навіть без жодної особистої користі, просто так, мимохіть, аби лише завдати шкоди ближньому. Сірість і убогість оточуючого середовища, затхла, смердюча суспільна атмосфера не залишали жодних шансів, хоча б частково адаптуватись до місцевих умов, тож, весь час перебування у так званому “престижном регионе” в пам’яті закарбувався як суцільний і безперервний жах.

    Ніяких революцій там не буде ніколи, а тим більше у головах, адже для таких системних змін у тих головах, принаймні має бути хоч маленька частка здорових мізків, а не сплюндрованих алкоголем, неуцтвом та “шансоном”. Ніякої трудової гордості і шахтарської солідарності там ніколи і приблизно не спостерігалось, все це вигадки совдепівського агітпропу, організаційний потенціал там нульовий. Ті так звані шахтарі здатні лише за наказом начальства збиватись у зграї та заохочені дрібними подачками бігати як худоба у напрямках куди поженуть. Єдине, що реально може відбутись у тому “престижном регионе” — це “бабьи бунты” у маленьких містечках та шахтарських селищах, коли від безвихідді жінки виплеснуть свою агресію на вулицю у формі дикого бунту “жестокого и безпощадного”.

    А, що стосується “двенадцати захвативших кабинет директора горняков”, то ці дванадцять нормальних чоловіків є виключенням, що лише підтверджує загальне правило.

  39. Опять трудовой народ используют как таран и щит ! Классовая борьба никогда не приводила к положительным результатам для трудового народа поскольку инициировалась ВСЕГДА сверху жидоолигархическими особями (читайте Историю а не фантастику утопистов)В данном случае обосравшиеся в правлении пытаются не дать править более успешным ! Пробема не в ахмете или яныке — право собственности на средства производства было украдено в горбачево-кравчучковский период у народа который эти средства создавал !Социалистический способ был идеален для большинства ! Менять надо было не строй а паразитов назвавшихся вождями !!! Но паразиты (с подсказки пейсатых банкиров упредили ситуацию благо времени свободного много) подсунули идейку демократии — самую неосуществимую идейку во все века !!!Мне жаль этих работяг — их судьба будет печальна (Пока ср-ва производства и земля не будут национализированы мы будем”дюжиной смелых” и только!Нанять эффективных менеджеров на очень хорошие зарплаты для управления нашими богатствами — не составит труда(контроль за ними тоже не проблема-это можно позаимствовать у олигархов))

  40. А аффтар то прав на все 100%.. Иаирину да и барину из наших, из низов стоит задуматься…Скоро не плакат а виселицу поставят….Так начинался 1905 год, и потом вылился в длительную резню, от которой до сих пор не можем выйти… А в это времЯ покупают футболистов..Коьу хлеба нет, а кому зрелищ…

  41. Да именно так и будет водки завезут, Тая споет пару песен Победа опять в кармане шанс был но прыщавый все просрал, а эти волки уже ничего из лап не упустят, и тот же ахмет никому ничего не подарит, все что у него есть он нажил с оружием в руках, и просто так пиздежом в интрнете его не победить, перспективы нет никакой. Так что усе будет Донбасс.

  42. Анатолий

    Ты прав не на 100. а на 200 %. Если кто думает, что будет как в 1989 г., — тот просто не понимает, что Донбасс уже совсем другой. Тот Донбасс ушёл. А этот — пьяное, деградированое быдло, но при этом тупое, русофильствующее и понтовитое.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ