Створена 95 років тому Українська народна республіка стала жертвою більшовицької агресії. Утім, більшовики виступили не лише душителями української державності, але також її каталізатором. Адже українська незалежність у значній мірі стала наслідком української ж поразки у боротьбі за формування загальноросійської федерації.
7(20) листопада 1917 року було проголошено Українську народну республіку. Це стало відповіддю Центральної ради на більшовицький переворот у Петрограді. Коли після цього у Києві сталися сутички між військовими частинами вірними тимчасовому урядові та прихильниками більшовиків, то сформований Центральною радою уряд – Генеральний секретаріат – втрутився у цей конфлікт і взяв ситуацію під свій контроль.
Третій універсал Центральної ради, що проголошував створення УНР, зазначав: «Не відділяючись від російської республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів». І попервах багато хто в Петрограді та Москві вірив у таку можливість. У Київ їхали емісари російських партій аби домовитися про спільну діяльність. Українські керманичі виступили з ініціативою творення нового російського уряду (на противагу ленінському Совнаркомові), претендуючи на чверть місць у ньому.
Голова Центральної ради Михайло Грушевський був визнаним авторитетом федералізму в загальноросійському масштабі. Показово, що саме в Києві у вересні 1917-го відбувся З’їзд народів Росії, делегати якого висловилися за побудову майбутньої російської держави на федеративних принципах. Перед цим, влітку, лідери Центральної ради усунули від впливу на політичні процеси самостійників і повністю взяли ініціативу у свої руки. Лідери УЦР творили федерацію, маючи для цього багато важелів, крім одного, який, утім, виявився вирішальним – боєздатної армії.
Шлях до катастрофи: конфлікт прем’єра і міністра оборони
Попервах лідер українського військового руху Симон Петлюра найбільше переймався скеруванням солдатів-українців на курси агітаторів. Проте, варто віддати йому належне, він швидше за інших зрозумів необхідність створення «правильних» збройних сил.
В листопаді 1917-го завдяки його зусиллям владу УНР визнало командування розташованих в Україні військових округів. Тривало формування нових українських частин. Близько 30 тисяч офіцерів російської армії виявили бажання служити УНР. Далеко не всі вони були українцями, проте цькування офіцерів збільшовиченими солдатськими радами, примусило багатьох з них розглядати українців принаймні як менше зло.
На початку грудня Петлюра уклав угоду з отаманом Війська Донського генералом Калєдіним. Як зазначає історик Ярослав Грицак, «союзу України і Дону було замало для реорганізації всієї Росії, але цілком достатньо, щоб зупинити тріумфальний хід більшовизму по її території»…
Утім, чим успішніше просувалися справи Петлюри, тим сильнішим ставав його антагонізм з головою Генерального секретаріату Володимиром Винниченком. Так, ще 4 листопада Петлюра запропонував роззброїти більшовицькі частини, на що Винниченко категорично відмовив, запропонувавши вести «ідейну боротьбу». Близькі до прем’єра газети почали звинувачувати голову військового секретаріату в «поступках реакційній вояччині»…
Згодом, 15 грудня, коли більшовики вже п’ять днів як захопили Харків, Петлюра намагався з’ясувати на засіданні Генерального секретаріату: «Воюємо ми чи ні?!». Він переконував, що місто можна відбити порівняно невеликими силами. Натомість йому закидали запровадження в армії недемократичного статуту та перевищення повноважень. Петлюра подав у відставку.
Очевидно, Винниченко був впевнений, що з Совнаркомом вдасться домовитися, якщо відправити у відставку «яструба» Петлюру і призначити на його місце марксиста Миколу Порша. Першим кроком нового військового міністра стала подальша демократизація армії. Видано наказ про прийом до армії УНР лише тих офіцерів, які мали рекомендації від революційних організацій військових частин, де вони до того служили…
Самі себе звоювали
Наприкінці листопада 1917-го, плануючи бойові дії проти УНР, HYPERLINK “http://militera.lib.ru/bio/savchenko/02.html” t “_blank” більшовики збиралися захопити лише частину Лівобережної України. Вони навіть не думали про повний розгром УНР. Утім, для знищення свого військового потенціалу українська влада зробила більше, ніж її вороги. Тож, побачивши повну безпорадність української влади, більшовицьке керівництво вирішило покінчити з УНР.
Дуже часто українські історики в патріотичному запалі зображають червоні війська, що наступали в січні 1918-го на Київ, як «муравйовські орди». Насправді, полковник Муравйов мав під Києвом заледве 10 тисяч вояків сумнівної боєздатності. Солдати старої російської армії, що складали частину цього війська, не бажали воювати. Після взяття Києва у деяких підрозділах самодемобілізувалося (так у революційні часи називали дезертирство) до 80% особового складу…
Утім, і захищати Київ вже не було кому. Поглиблена демократизація армії призвела до того, що коли в Києві почалося більшовицьке січневе повстання, більшість полків оголосили нейтралітет. За Центральну Раду не став воювати навіть полк ім. Грушевського! Чисельність нейтральних була більшою, ніж в обох ворогуючих сторін разом узятих.
В січні 1918-го, Винниченко, зрозумівши, що завів ситуацію в глухий кут, подав у відставку. До влади прийшов уряд Всеволода Голубовича. «Як узагалі міг зайняти посаду прем’єра цей кретиноподібний суб’єкт, який не вмів звязно виголосити навіть коротенької промови, млявий, безініціативний, тупий – залишається загадкою», — казав про нового прем’єра Дмитро Дорошенко (невдовзі – в.о. міністра закордонних справ у гетьмана Павла Скоропадського). Подібним чином характеризує Голубовича нелише він. Очевидно, за тих умов жодна адекватна людина не хотіла брати на себе тягар відповідальності. Утім, якимось дивом, саме завдяки Голубовичу було зроблено два доленосні кроки: проголошено державну незалежність і укладено Брестській мир з Німеччиною та її союзниками.
Вже в умовах війни з більшовиками 9 (22) січня, Центральна рада ухвалила Четвертий Універсал: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».
Радянська історіографія твердила, що українські буржуазні націоналісти пішли на цей крок за німецькою вказівкою. Справді, на мирних переговорах в Бресті німці підштовхували українців до незалежності. Робили вони це із суто прагматичних інтересів. Як зазначав німецький генерал Гофман, HYPERLINK “http://www.grwar.ru/library/GofmanLostWar/LW_017.html?PHPSESSID=936ce4c749f00f0f55060bf3ddcb4a52” t “_blank” «ми радо прийняли українців, бо їх можна було використати в грі проти петербурзької (більшовицької. – авт.) делегації». Однак неспівмірно більше для проголошення української незалежності зробили більшовики на чолі з Леніним.
Самостійницька альтернатива на фінському прикладі
Якби самостійники не були відкинуті на політичне узбіччя, то проголошення незалежності могло би відбутися вже в листопаді 1917-го. «Що сталося б, якби повне відокремлення УНР було б проголошене ІІІ Універсалом? – зазначав авторитетний діаспорний історик Іван Лисяк-Рудницький. — Україні було б легко дістати від Німеччини потрібну технічну допомогу й українські військові частини, що формувалися там з числа військовополонених. А Австро-Угорщина, правдоподібно, згодилася б «позичити» київському урядові легіон січових стрільців. У доповненні до тих частин, що ними вже диспонувала Центральна Рада, цих сил вистачило б на те, щоб утримати внутрішній лад на Україні, здушити місцеві більшовицькі перевороти і відбити радянсько-російську окупацію… Центральна рада не мусила б покидати Київ і закликати німецьку збройну допомогу. Як відомо, ця допомога скоро перетворилася на окупацію, що завдала величезної шкоди Україні – морально й політично навіть більше, ніж матеріально».
До речі, саме таким шляхом у ті часи пішла Фінляндія, яка в ті часи була автономною складовою Російської імперії. Загалом, якщо подивитися на події кінця 1917 року на території колишньої Російської імперії, то здавалося б більші шанси здобути незалежність були саме в України, а не в Фінляндії. Показово, що влітку 1917-го Тимчасовий уряд розпустив фінський Сейм, який проголосив незалежність (за винятком питань закордонної та військової політики). У відповідь будівлю сейму захопили російські солдати. Натомість Тимчасовий уряд змушений був змиритися із проголошеною Центральною радою автономією України, а згодом навіть визнав сформований нею Генеральний секретаріат крайовою владою. Центральна рада спиралася на численні українізовані збройні формування, тоді як Сейм такого аргументу в суперечці із Петроградом на той час не мали.
Більшовики, захопивши владу, фактично визнали як фінський, так і український національні уряди. До речі, комуністи з давніх часів і досі кажуть, що «Ленін подарував незалежність Фінляндії» (нещодавно автор цих рядків спілкувався із Петром Симоненком і почув цю фразу). Хоча Ленін – не цар, щоб когось подібним чином одаровувати. Незалежність Фінляндії визнав більшовицький уряд – Совнарком.
Але на практиці більшовики підтримали фінських комуністів, які спробували захопити владу. Фінський уряд на початку 1918-го опинився в умовах не менш скрутних, ніж український, а може й гірших. Бо в десь 30-мільйоній Україні наприкінці 1917 р. було близько 40 тисяч місцевих червоногвардійців, тоді як у 3-мільйонній Фінляндії – 30 тисяч. Червоні фіни отримали повну підтримку розквартированих у Фінляндії гарнізонів російських військ, керованих збільшовиченими солдатськими комітетами та ще більш збільшовичених матросів Балтійського флоту, база якого була в Гельсінкі.
Утім, більш зрілим виявилося фінське керівництво. У Фінляндії відбулася спайка між фінськими політиками і військовими. В Україні офіцерство та політики не могли порозумітися, причому, політичне керівництво фактично відштовхнуло генералітет, роблячи ставку на партійних офіцерів середньої та нижчої ланки, що були (чи стали останнім часом) активістами політичних партій.
Фінські збройні сили очолив генерал Маннергейм, а в Україні його колишній однополчанин генерал Скоропадський на межі 1917-1918 рр. опинився не при ділах. В умовах війни з більшовиками Маннергейм перетворив добровольчі загони шюцкору в боєздатну регулярну армію, тоді як українські політики довели армію до повного розвалу. Відтак німецька допомога Фінляндії обмежилася всього лише 15-тисячним експедиційним корпусом. Натомість в Україну прийшла 230-тисячна німецька армія (разом з австро-угорськими військами близько 400 тисяч), яка дуже швидко із союзної стала окупаційною.
Та мабуть, головна причина фінської перемоги полягає в тому, що фіни йшли до незалежності послідовно і проголосили її свідомо. Тоді як українці проголосили її під тиском обставин.
Дмитро Шурхало, для «ОРД»
10 ответов
Однако, в 1917 году Донбасс в состав Украинской Народной Республики не входил.
История “от Шурхало” — “не при ділах”. Местечковый Пикуль.
Работяга, в Юзовке тогда народ “лузав насіння” и ее еще даже Троцком не назвали. А что касается темы, так Ленин был самой большой политической проституткой своего времени. Чего только стоит Брестский мир и то как услужливо два самых главных революционера (Ленин и Троцкий) торговали с немцами, а товаром была судьба украинцев. Вообще Ленин не выполнил ни одного своего обещания, все его тезисы лживы и имели всего лишь одну цель, сохранить власть. Земля крестьянам не досталась, рабочие так а не смогли поиметь дивиденды от заводов и фабрик на которых вкалывали по 12 часов, а свобода и равенство так и вообще были мифом с самого начала. Для партии Ленина (впоследствии Сталина) не имело никакого значения как предполагали строить свою государственность украинцы, ибо все то была просто условность. Они строили свой мир, в котором не было интересов народов, там заправляли совсем другие теоретики, в кожаных тужурках, а национальным вопросом видимо таки курировал Сталин. И вот тут как ни крути, а именно предательская политика вождей ВКП(б)и КП СС позволила украинцам обрести свободу. Первая предпосылка видимо от того, что Ленин действительно сотрудничал с немцами, а их генштаб курировал это сотрудничество. Подрывая мощь имперской России коммунисты давали шанс на свободу народов, в империи действительно все сводилось к распаду. И тут конечно стоило бы приплюсовать к теме и роль Германии, ибо кроме сказанного о Брестском мире, был еще и пакт Сталина с Гитлером, совместная военно-стратегическая операция 1939 года по перекройке Восточной Европы и украинских земель в частности. Ну и никак нельзя оставить в стороне роль Горбачева и Ельцина, они ведь тоже торговались с немцами. Они ведь, как и Ленин пытались удержаться у власти, что и привело к соглашениям в Беловежской Пуще, видимо так было начертано на небесах. В одном столетии, дважды на белорусской земле кремлевские правители сохраняли свое право на “трон” продавая все, даже независимость Украины. И я думаю, что это не случайность, а закономерность, как есть закономерностью именно тот факт, что мечта о независимом государстве завладела умами многих именно тогда, когда Кремль продавал Украину оптом и в розницу, когда над украинцами нависала опасность. Так было в 1918 году, так было и 1991…
И рабочие и колхозники получили дивиденды в виде бесплатного образования, пенсии, медицины, квартир!
И торговать Ленин умел. Рокфеллер целовал большивиков в жопу и умолял взять его деньги и золото.
А Ринатка с Янеком украли заводы, а наладить сбыт не смогли , потому как дебилы от рождения ! И деньги им дали бумажные — совсем не эквивалент золота, а затем эти деньги и обесценили. А на янека западный мир ваще .уй положил и просит янека не светить соё ибло в культурном обществе. А на мольбы янека — “дайте денег ещё, я мало с.издил” ему отвечаю “а пойди янек накуй”
Во-первЫх, рабочие и колхозники получили Донбасс: шахты, заводы и тэпэ, в общем, танкостроительную промышленность, и пришлось делать танки… потом самальоты, ракеты, атомные бомбы, авианосцы и подводные лодки, чисто ради Донбасса.
Таки Работяга ты болтун! Во первых большевики убили у всех без исключения тягу к ведению хозяйства, искоренены были классные ремесленники, уникальные ювелиры…и многие другие мастера высочайшей квалификации владеющие специфическими знаниями. Только от этого до сих пор не может отойти народ. Утраченного не вернуть, а потери настолько значимы в развитии, что мы все еще долго будем их ощущать на собственной шкуре. Сейчас многие начинают ставить вопрос, а как случилось, что революцию делали немцы, индустриализацию американцы. Как это у них в США депрессия и кризис, а у нас их паровозы, трактора да экскаваторы работают? И заводы разные их инженеры строят, а их деляги по всем музеям ценности уникальные выискивают? Тут Работяга можешь пахать по полной, разъяснять что к чему, да не забудь, почему американский работяга из Техаса не желает федерации с работягой из Чикаго?
Родыч Домахи, американский работяга из Техаса вполне желает федерацию с работягой из Чикаго (штат Иллинойс).
Чего же собрали конституционный минимум подписей? Или у них свои организаторы всяких ПиСУАРов имеются? Тут все же нужно разобраться? И мне важно мнение Работяги об этом событии, да и об индустриализации хотелось бы поговорить. Он ведь так любит делать упор на рабочий потенциал Донбасса, вот пусть и разъяснит что к чему?
“Якби самостійники не були відкинуті на політичне узбіччя, то проголошення незалежності могло би відбутися вже в листопаді 1917-го”.
Якби Шурхалу де мізки та яйця,то догнавби зайця.
А кто такой ленин?? Шото такого не знаю, он вааще кто??? Обьясните граждане о чем и о ком ваще речь идет.