Человек не терпит насилия!

Варфоломіївська ніч в українському контексті

День 24 серпня знаменний не лише для української історії, але й для світової. В 1572 році, у передсвітанкові години цього дня, в Парижі сталася знаменита Варфоломіївська ніч: різанина католиками протестантів-гугенотів. Чотириста сорок років тому конфлікт між двома релігійно-політичними угрупованнями раптом загострився до того, що одні християни почали з небаченим доти ентузіазмом різати інших.

У наш час, коли більшість людей згадує про свою віру на Різдво і на Великдень, це видається чимось жахливо незрозумілим. Проте, дивним чином ця подія перегукується із тим, що відбувається сьогодні в Україні. Українцям посилено вбивають у голови, що деякі їхні співвітчизники – неправильні українці, з якими просто неможливо вжитися в одній державі.

Не надто інтенсивна громадянська війна між протестантами і католиками почалася за десять років до Варфоломіївської ночі – 1562 року, з нападу католицьких екстремістів на протестантське богослужіння . Поступово конфлікт розгортався, причому обидві партії шукали підтримки з-за кордону. Відтак на розвиток подій у Франції дедалі більший вплив чинили сусіди. Католики ставали все залежнішими від Іспанії, протестанти – від Англії.

Від спроби порозуміння – до різанини

Королівська влада – король Карл IX та його мати Катерина Медичи – хоча й була на боці Католицької ліги, балансували між ворогуючими партіями, намагаючись примирити їх. Важливою нагодою для примирення мав би стати шлюб одного із лідерів гугенотів Генріха Наваррського із сестрою короля католичкою Маргаритою Валуа.

В умовах перемир’я на весілля до Парижа з’їхалося багато нобілітованих осіб, які належали до обох ворожих партій. Шлюбна церемонія принца-гугенота із принцесою-католичкою була запланована «партією миру» так, аби гугеноти і католики, продемонстрували примирення і порозумілися.

Але «партія війни» виношувала свої плани. Двадцять другого серпня на вулиці пострілом з аркебузи був поранений лідер гугенотів – адмірал Гаспар де Коліньї. Причому стріляли з будинку, який належав ватажкам Католицької ліги – герцогам де Гізам.

Гугеноти категорично зажадали від короля покарання винних або обіцяли залишити Париж і, відновивши бойові дії, розібратися із супротивниками на власний розсуд. Король намагався залагодити ситуацію, але стати на бік протестантів у цій ситуації означало б втратити підтримку католиків. За таких умов він, після дводенних роздумів та нарад пішов на компроміс із лідером католиків – Генріхом де Гізом, давши згоду на вбивство лідерів гугенотів, аби послабити їхні політичну та військову потугу.

Однак де Гіз, спираючись на симпатії парижан, реалізував власний план. Майже одночасно із тим, як вбитого де Коліньї викинули з вікна під ноги герцогу де Гізу, загув набат на церкві Сен-Жермен. Це був сигнал мобілізованій паризькій міліції і просто ініціативним парижанам до масової розправи над гугенотами. Під шумок зводилися особисті порахунки, зокрема, деякі боржники позбулися кредиторів. А на філософа і математика Петра Рамуса вбивць нацькував його колега Жак Шарпантьє через… відмінні погляди на філософську спадщину Аристотеля.

Від реваншу до реваншу і «остаточне вирішення гугенотського питання»

За різними оцінками, в ході різанини, яка перекинулася на інші міста, загинуло від п’яти до тридцяти тисяч осіб (остання цифра вірогідно є істотно завищеною). Генріх Наваррський врятував своє життя лише завдяки тому, що прийняв католицизм.

Король втратив контроль над подіями і, в підсумку, змушений був визнати, що все відбулося з його санкції, бо гугеноти, мовляв, готували змову. І хоча він намагався ще залишитися понад бійкою, підтвердивши права гугенотів на вільне віросповідання, однак подальший розвиток подій не залишив йому поля для маневру. Він змушений був очолити католицьку партію – про примирення вже не йшлося…

Внаслідок карколомних подій королем Франції став вищезгаданий Генріх Наваррський. Через кілька років після Варфоломіївської ночі він зрікся католицизму і приєднався до протестантів, а потім, аби стати королем, знову став католиком, промовивши сакраментальне «Париж вартий меси» (тобто, католицької служби). Релігійні війни тривали до 1598-го і скінчилися миром на вигідних для гугенотів умовах.

Утім, 1610 року король був убитий фанатиком-монахом, і релігійні війни відновилися. В 1629 р. політична протестантська автономія була скасована, а 1685-го Людовік XIV позбавив гугенотів свободи віросповідання, що спричинило масову міграцію.

«Холодна громадянська війна» замість дискусії

Читаючи про ті далекі події, насамперед, ловиш себе на думці про невідповідність релігійних уявлень того часу уявленням сьогодення. Тоді релігія була основною світоглядовою конструкцією, тепер – особиста справа кожного.

Нажаль, в теперішній Україні ми теж маємо справу із подібним антагонізмом. Причому, на відміну від подій 440-річної давнини, в мовно-історичних суперечках дій «партії миру» навіть не помітно. Сторони конфлікту намагаються не лише проштовхнути свою позицію, а ще принизити тих, хто дотримується іншої. Дуже показово в цьому плані, як Вадим Колесніченко, представляючи свій законопроект про засади державної мовної політики, відверто збиткувався з опонентів (за що й отримав по пиці).

Світоглядів антагонізм консервується, бо це майже усіх влаштовує. У мовно-історичних дискусіях майже ніхто не шукає порозуміння і компромісу, а натомість намагаються переконати «своїх» у порочності опонентів. І це діє на людей, особливо старшого покоління, які з радянських часів звикли до того, що той, хто не дотримується генеральної лінії, апріорі неправий.

У розпал мовного протистояння, спілкуючись із одним товаришем, автор цих рядків зазначив, що дискусії, фактично, немає. На що національно свідомий товариш зазначив, що це цілком правильно, бо «нумо спробуй організувати процес консенсусу між Добром та Злом». І взагалі, нема чого сперечатися з дебілами і свинями.

Це найлегше – обізвати опонентів нехорошим словом, і почувати себе героєм. Але навіть тим, хто глибоко переконаний в порочності своїх опонентів і власній правоті, варто зрозуміти: ми нікуди не дінемося одне від одного. Нам треба шукати прийнятні спроби співіснування. Або досягати компромісу, або взагалі не порушувати певні теми.

А події 440-річної давнини довели, що навіть спроби найбільш радикального вирішення проблеми згодом можуть обернутися протилежними наслідками.

Дмитро Шурхало, для «ОРД»

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

11 ответов

  1. Та й так усім зрозуміло що закладена міна сповільненоі діі.Це не просто загроза мові,
    а й територіальній цілосності,протистояння між етнічними групами,втрати державності,
    зневіря людей,відсутність культурного надбання,неповага до всього украінського і на
    решті конфлікт.Підмочив шнур вибуху Ющенко,син Чорновіла та різного роду клони.Все
    це тимчасове,але чим раніше прокинемось тим раніше заживем в сімі вольній,новій.В сімі
    без тушок,хохлів,запроданців.Думайте на виборах бо закінчите на соловках і все доведеться починати спочатку.Сьогодні в Росіі остаточно ,в судовому порядку,ліквідували
    обєднання УКРАІНЦІВ,а ми приймаєм мову,нас по пиці,а ми щей сраку підставляєм.УКРАІНО проснись.

  2. На території України, або, якщо бажаєте, в межах митного кордону держави з назвою Україна, з примхи історичної долі опинилися дві національні спільноти, а саме: українці і «новая историческая общность – советский народ». Я не збираюсь проводити ретельних досліджень, чому так сталося, абсолютно заперечую щонайменшу спробу визначити одну національну спільноту кращою, а іншу навпаки, але єдине, що абсолютно очевидно, що ці дві спільноти різні.
    Яка ж вимальовується перспектива в умовах, коли державна влада всіх гілок і на всіх рівнях належить представникам совєтского народа, а українці перебувають в мовно-культурній, економічній, політичній резервації. Виникає питання, як довго може тривати така ситуація, який вимальовується сценарій подальшого розвитку подій. А можливо совєтскій народ, з часом, стане українцями, а можливо українці, невдовзі, асимілюють в совєтскій народ, а можливо припустити і такий варіант, коли ці дві нації зіллються в екстазі, відбудеться синтез і виникне нове, надзвичайно цікаве національне утворення.
    Нічого подібного відбутися не може, весь минулий досвід розвитку Земної цивілізації свідчить, що жоден з запропонованих сценаріїв неможливий. Є абсолютно очевидним, що українці ніколи не перетворяться в совєтскій народ, а совєтскіє люді, не за яких умов, не погодяться стати українцями.

  3. Пане Дмитре Шурхало. За один день два стратегічних твори — забагато. Як то мені здається, що і 1942 і 1400 роки джля Вас занадто далеко для розуміння. А в контекті “мовного питання” уточніть, що Ви розуміли під виразом “Генеральна лінія”: дія влади, чи дія опозиції. Бо, як мені здається, в даному випадку неправими є і Колісниченко і його опоненти. Істина лежить десь посередині. І ніякими законами не можна знищити мову будь-якого народу, якщо народ сам цього не хоче. Приклад: царські укази, укази румунських бояр та польських шляхтичів щодо української мови. Там була конкретна заборона, але ж вона і донині жива.

  4. Да что вцепились все за тую мову? Да лично мне,все равно- на каком языке говорят во Львове!Я не маю мозги-на каком языке говорят на Ивано-Франковщине и Луганске.Люди вольны говорить на том языке,на котором говорили их отцы и деды.Но! Мне очень больно,что народ Украины,моей страны,живет бедно и убого.Что нет работы и достойной старости,что будущего не видит молодежь.Вот за что нужно переживать.А то-голые и оборванные,обездоленные и обдуреные,мы спорим на каком языке проклинать тех,кто это с нами сделал? Смешно,ей-ей….

  5. Браво Злая!!!!!!!!!!! Полковник Вешняк, я не вижу особой проблемы — ещё 20 лет и советских людей останутся единицы. Проблема не в советских людях,а в дурнях которые “свято веруют” в ту или другую политсилу.А вот политсилы пользуются их “святой верой” в своих целях.И если таких дурней со “святой верой” и без всяких сомнений будет больше нормальных то в Украине однажды разразится своя Варфоломеевская ночь.
    P.S.- некоторые “дурни” на этом сайте могут сказать что Варфоломеевская ночь для них уже началась))))))))))))))))))))))))))))

  6. Бандеровцы задолбали. Убогость национально-активного элемента зашкаливает. На чью мельницу льёте воду? Эти все публикации на фоне обнищания народа, а бандеровцы страдают за мову. Дебилы в натуре. Какая разница на каком языке награбленное возвращать? А возвращать нужно. Вы бы так Ю.Тимошенко отбивали. Хотя может быть она и жива ещё, пока вы не в деле. Тьфу на вас.

  7. Варфоломіїву Агітуйте-голосуйте за Бандерівців-Свободівців і Ви зекономити час і чималі державні кошти, бо обравши свідомих патріотів України вже не буде більше потреби ходити різні на вибори, зникне така потреба!

  8. Цікаво ти обмежений від народження чи під якимсь впливом.Обсяг знань зразу видно і не
    виходить за межі підручника для совпартшколи виданням 1953-1954рр.Помовч і люди подумають що ти намагаєшся щось осмислить,але туго дається.

  9. Цікаво ти обмежений від народження чи під якимсь впливом.Обсяг знань зразу видно і не
    виходить за межі підручника для совпартшколи виданням 1953-1954рр.Помовч і люди подумають що ти намагаєшся щось осмислить,але туго дається.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

Большая фармацевтическая афера: «фуфло» и ценовой сговор

  Почему крупные дистрибьюторы лекарств и торговцы «самопальными» медпрепаратами попали в одно уголовное дело. Весной этого года, 25 марта, федеральный суд…
НОВОСТИ