Дебіли внутрішньої безпеки

11 липня 2012 року Сергій Лещенко в блозі на «Українській правді» розмістив продовження своєї розвідки про «перепустки» на право проїзду на територію Міністерства внутрішніх справ України, що красуються під лобовим склом автомобілів заможних панів, пані та панянок (http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/4ffd4cc413183/). Ще в березні цього року журналістові вдалось сфотографувати в центрі Києва автомобіль «Infinity» із міліцейською перепусткою, яка, як справедливо зазначив Сергій, має захищати власника від зайвої прискіпливості ДАІ. Але виявилось, що ця машина належить аж ніяк не співробітникові центрального апарату МВС, який все життя копив гроші на придбання такої автівки, а якійсь 22-річні Валерії Овчинніковій.

Нещодавно, зо три місяці по першій публікації Лещенка на цю тему, відомство пана Захарченка вмістило на своєму сайті повідомлення під заголовком «МВС України щиро вдячне «Українській правді»:

http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/760432;jsessionid=3B6CC08F7FCBBA1F507225B6C01D63E5

«Завдяки пильності та активній громадянській позиції журналіста цього інтернет-видання Сергія Лещенка вдалося викрити групу посадовців, які займалися підробкою та розповсюдженням бланків документів суворої звітності. У зловмисників було вилучено понад 120 підроблених бланків перепусток на територію МВС. Матеріали за даним фактом передані до прокуратури».

Але перепустки нікуди не ділись – як встановив Сергій, все та ж сама Валерія Овчиннікова продовжує нею користуватись, але тепер вже на автомобілі «Porsche Cayenne».

«Пане Захарченко, — публічно спитав журналіст, — поясніть, будь-ласка, як МВС ловити злодіїв та боротися з організованою злочинністю, якщо не можете навіть вилучити незаконну міліцейську «ксиву» у 22-річної пані?»

Думається, що Сергій і сам знає відповідь на це риторичне запитання. А для тих, хто сумнівається в професійній неспроможності керівництва МВС України, публікуємо документи Департаменту внутрішньої безпеки МВС України з грифом «таємно», які мають безпосереднє відношення до цієї історії.

Ось, наприклад, рапорт старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту внутрішньої безпеки А.Копиткова від 18 травня 2012 року, складений за результатами зустрічі з інформатором №31/2011. Цей інформатор був завербований Копитковим минулого року в Господарчому управлінні МВС України й регулярно «стучить» на своїх колег. Зокрема, він повідомив, що «головний інспектор відділу матеріально-технічного забезпечення Господарчого управління МВС України капітан міліції Босенко Олексій Юрійович, використовуючи свої службові повноваження, спільно з невстановленими особами підробляє та за певні грошові суми збуває офіційні документи, які видаються МВС України і надають права і звільняють від обов’язків. Суми незаконної грошової винагороди залежать від документа, який береться до виготовлення Босенком О.Ю. і коливаються в межах 100грн. до 3000 – 4000 тисяч доларів США».

Очевидно, автор рапорту мав на увазі 3 — 4 тисячі доларів США. До речі, завдяки цій описці міністру Захарченку буде нескладно особисто переконатись у тому, що документ, який ми подаємо нижче, є справжнім.

А ось – затверджена начальником ДВБ О.Тулаєвим постанова про заведення оперативно-розшукової справи «Захист» відносно Босенка О.Ю. під умовним найменуванням «Солоденький». Судячи з того, що це – роздруківка «вордівського» файлу, який мав бути знищений, фахівці у сфері державної таємниці без проблем виявлять, на якій стадії таємного діловодства текст постанови загубили доблесні ВБ-шники.

До речі, звертаємо увагу іншого автора «Української правди», Мустафи Наєма, який у своєму блозі на «УП» http://blogs.pravda.com.ua/authors/nayem/4ffd0593279aa/ стверджує, «… що будь-яка ОРС порушується слідчим внаслідок аналізу певних даних». Звісно, немає великої біди в тому, що журналіст не знає Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» і ніколи не бачив в очі жодної постанови про заведення оперативно-розшукової справи. Але через любов до мистецтва все ж таки зауважимо колезі: оперативно-розшукова діяльність не має жодного відношення до слідчих дій, ОРС не порушуються (порушуються кримінальні справи), а заводяться, причому – не слідчим, а оперативним працівником і затверджуються начальником оперативного підрозділу.

А тепер спробуймо замислитись: чи здатні до найпримітивнішої оперативної роботи люди, які неспроможні зберегти від стороннього ока таємні документи? Відповідь очевидна. Як очевидні й причини такого стану речей – на чолі Департаменту внутрішньої безпеки перебуває податковий міліціонер Олександр Степанович Тулаєв, якого на сайті МВС України сором’язливо називають «генерал-майор міліції».

http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/547379

Ні, шановні. Олександр Степанович – генерал-майор не міліції, а податкової міліції (відчуйте різницю), який потрапив до МВС України в складі «шайки блатных и нищих» у почеті свого благодійника й патрона, колишнього голови Держподаткової адміністрації України Віталія Захарченка.

Призначити податкового міліціонера на посаду керівника внутрішньої безпеки міг додуматись хіба що Віталій Юрійович. Тобто, півжиття людина займалась на державній службі тим, що незаконно збагачувалась, а тепер має ловити корупціонерів. До того ж податкова братія навчена лише трясти з підлеглих і підприємців гроші й до будь-якої іншої діяльності не придатна в принципі.

У Держподатоквій адміністрації Тулаєв посідав аналогічну посаду – ловив внутрішніх супостатів. Про його успіхи не теренах боротьби з корупційними проявами в ДПА свідчить, з яким азартом «хлопали» податківців всіх мастей та відтінків співробітники СБУ, ГУБОЗ МВС України й навіть кримінальної міліції.

Появившись на Богомольця, 10, Тулаєв зразу ж встановив своїм підлеглим план, подібний податковому, по збору «пожертв» і «благодійної допомоги». Щоправда, звичайні міліціонери значно бідніші від своїх податкових побратимів, але Олександра Степановича це хвилювало мало – він став вимагати гроші зі співробітників центрального апарату МВС України, абсолютне не рахуючись з реаліями.

Так, наприклад, начальникові міліції в справах неповнолітніх була доведена досить скромна цифра в 5500грн. на місяць. Але заступникові начальника департаменту кримінального розшуку Щулипенку куратор від Тулаєва озвучив значно більшу суму. Ситуація ускладнювалась тим, що буквально чотири місяці тому Ілля Григорович потрапив у вельми неприємну історію, від якої його «відмазав» Василь Паскал. Якби б не ця історія, то Щулипенко, цілком можливо, мовчки відслюнявив би «пожертву» й не мучився б у роздумах. Одначе тепер він вирішив порадитись із шефом. Після чого платити гроші відмовився.

Більш того, з «фінансовим планом» Дебіла внутрішньої безпеки Тулаєва (так міліціонери розшифровують абревіатуру ДВБ) були ознайомлені всі зацікавлені особи й лише лічені одиниці погодились задовольняти апетити Олександра Степановича.

Від такої зухвалості пан Тулаєв просто осатанів і наказав копати компромат на керівних осіб у Центральному апараті. Щоправда, при цьому Олександр Степанович не врахував ступень розумового рівня та оперативних навичок своїх підлеглих, про які (ступінь та навички) можна розповідати довго й натхненно. Достатньо сказати, що з приходом на ДВБ податкової команди по руках пішли гуляти агентурні картки та інші документи Департаменту внутрішньої безпеки з грифом навіть не «таємно», а «цілком таємно». Натомість пан Тулаєв вимагає від підлеглих складати усілякі плани на кшталт того, що подається нижче.

Сподіваємось, що начальник Головного Штабу МВС України генерал-майор міліції Анатолій Лазарєв, якщо в нього є залишки офіцерської честі, після цієї публікації викличе до себе майора Копиткова разом з підполковником Давиденком і дасть їм обом по єба… пардон, по фізіономії.

(далі буде)

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»