Человек не терпит насилия!

Дещо про реальність

gast477951

«На календарі листопад. Роботи немає. А раз нема роботи то нема й грошей на підтримку існування. Обдзвонив знайомих але усі відповідали стандартно: “Роботи нема”. 

Віктор, із котрим раніше у Криму жили в одній кімнаті та разом працювали констатував: “Сам щойно із Польщі повернувся. Розпаковую сумки. Працював у панів на теплицях по 13 годин.  Якщо на гривні то виходило по 20 за годину. Віддихаюсь й знову спакую сумки. Немає дома роботи тому що…”

Аж тут дзвоник — кум із московської області телефонує: “Є море роботи — потрібно залити 600 кубів бетону й отримати 30000$. Троє добровольців є. Будеш четвертим?”

— “Буду. Немає дома роботи тому що”.

Думав так: бетону на фундамент йде багато, встигай тільки міксери приймати. Навіть в гіршому випадку до Різдва зароблю 1000$. 200$ обійдеться проїзд туди-сюди. За 800$ протягну до Великодня а там знову спакую сумки…  

В суботу зустрівся із тими трьома, познайомився, випили по чарці, замовили місця в мікроавтобусі. 

За звичаєм наступного ранку поставив в церкві свічку за щасливе повернення, помолився.

У понеділок виїхали, у вівторок прибули. На будові видали перепустки, матраци, виділили місця у вагончиках, зареєстрували в їдальні. Наступного дня бригадир ошелешив новиною: “Начальство передумало розпочинати заливку фундаментів отож доведеться викладати цеглою парапет на таунхаусі”. 

Таджики, котрі там покинули роботу залишили затверділий розчин у ящику — як почули про виплату зарплати так все й покинули. (Добре що, хоч не в бетономішалці.) Отримали гроші й бігом в аеропорт. Навіть ключ від вагончика забули повернути. Довелося зривати замок. 

Мороз, сніг, хуртовина, дощ а ми при допомозі крана піднімаємо на дах будматеріали. Пісок просіюємо, закидаємо у бетономішалку разом із цементом, замішуємо розчин й кладемо кладку. О 17 годині темніє але в житлову зону до 18:00 охоронці не пукають. Мусимо чекати. І не тільки ми: з нами мерзнуть таджики та узбеки. Тупцюємо на місці й обговорюємо сумну дійсність та перспективи заробітку. Здогадалися: нас заманили перспективою гарного заробітку на заливці фундаментів — знали тому що: взимку на кладку цегли ніхто не поїде…  

Прогнозували заробіток: куб кладки коштує 1200 рублів, тобто 0,75 гривні за цеглину. Вирахують за проживання, харчування, сам відрахуєш на проїзд туди-сюди та кишенькові витрати й додому привезеш мізер… 

Констатували факт: три роки тому вартість укладання цеглини у нас перевищувала гривню. Долар коштував 5 гривень отож й ціни були нижчими. При таких наших розцінках ніхто працювати в Росію тоді не їздив. Сьогодні ситуація інша: дома класти цеглу по звичних наших 50 копійок вже не вигідно: витрачаєш час на зведення риштування, платиш підсобникам, витрачаєшся на проїзд та харчі отож в кишеню капають одні сльози. От і вимушені тинятися світами…

Виявився ще один сумний факт: робочих рукавиць не видають отож усі працівники їх купують на ринку. 

Недільний ранок. Ще темно. Мороз, хуртовина. Заробітчани на дахах палять в бочках усе що горить й скидають сніг — очищають робочі місця. І нікуди не дінешся — мусиш користуватися моментом. Завтра можуть вдарити морози й тоді нудьгуй без роботи…

Світловий день короткий, пісок та вода замерзають, сітку наказали розрізати та класти на кожному ряду отож особливо не розженешся. В перші дні ламали та палили в бочках піддони, щоб розігріти пісок та воду. Пізніше, на наше щастя потеплішало. 

Кранівник, котрий місцевим виявився, обурювався: “Раньше была днёвка — 2000 рублей и наши работали, та вот вы, украинцы с таджиками понаехали и за 1000 работать соглашаетесь…”

Грошей на повернення не було отож мусили працювати й мовчки сопіти в дві дірки. Звернули увагу на жахливу безгосподарність: територія розрита, скрізь валяється цегла, піноблоки, піддони, дошки, куски мінвати, пінопласту, сітка, електрокабелі, оцинковані дроти, штукатурні маяки, на присипаних снігом піддонах остаточно псуються затверділі мішки цементу, будівельних сумішей.

Запитали у виконроба: “Какой смысл на парапете на каждом ряду класть сетку?”

Отримали вичерпну відповідь: “Та вот привезли 8 тонн сетки и мы вынуждены куда то её девать. Запишем в смету и закажчик оплатит”.

Так ось чому нас примусили на кожному ряду на сантиметр випускати сітку — щоб показати замовнику, що вона там справді є…  

Стало зрозуміло чому на безгосподарність не звертають увагу: все зіпсоване запишуть у кошторис і замовники оплатять — російські корупціонери досить багаті тому що…

Останній тиждень “консервували” на зиму таунхауси — призначені на крокви шестиметрові бруси різали на частини, робили дверні та віконні коробки й затуляли їх плівкою. Замість дранки використовували штукатурні маяки. Для їх прибивання видали цвяхи ”сотку”.

Дома господар половину цеглини не викине а тут… Спочатку безгосподарність вражає, пізніше звикаєш… 

Різні життєві обставини примушують українців тинятися світами. Ось молодий хлопець безвилазно сидить на будові. Житло у теплому вагончику є, добре годують, два рази в тиждень душ. Є телевізор. Купив ноутбук й зависає в Інтернеті, грає в ігри. І поспішати особливо нікуди — батьки розлучилися, завели нові сім’ї, народили спільних дітей отож він їм обуза. Приїздить час від часу погостювати то у тата, то у мами. Каже, що міг би дома винаймати квартиру та от у нас потрібно важко працювати тільки на її оплату. Тоді який сенс повертатися? Його приятель виріс у дитбудинку отож ситуація аналогічна. 

Є категорія й таких, котрі поїздкою на заробітки рятуються від алкогольної залежності. Там же так: зазвичай усі любителі оковитої приїздять без грошей — пропивають усе до копійки ще в дорозі тому що… Першу ж зарплату, як здавна заведено, видають після півторамісячної праці. Та й тоді не розженешся: після відпрацьованого дня за територію не вийдеш — комендантська година тому що. Доводиться  чекати неділі й діяти вкрай обережно — охоронці при першій підозрі можуть облапати, примусити дмухати трубку котра реагує на пари алкоголю. “Спалився” — штраф 3000 рублів з котрих 10% йде охоронцям. От ті й стараються. 

Вихід один: купити спиртне, перелити у пластикову пляшку й перекинути у житлову зону. Суворий безалкогольний режим та тверезі обличчя колег поволі відволікають від бажання випити — тут вже від втоми п’яний ходиш…   Життя, не курорт отож роздратування усі, як у нас здавна ведеться, виливають на “Його” та “твою” мать…

Зарплати в Росії високі отож за такий мізер, котрий платять будівельникам росіяни працювати не бажають. Виручають українці, таджики та узбеки. Для прикладу, зарплата продавщиці починається від 20000 рублів, няня котра доглядає дитину  отримує від 30000, охоронець котрий працює добу через три — 15000. Наші повари, котрі українцями виявилися, заробляють щомісяця в залежності від кількості нагодованих ними працюючих по 22000-25000. От і сидять там безвилазно роками. А немає іншого виходу — де ти в Україні за рік в теплоті 9000$ заробиш?

Один місцевий пропонував ВАЗ 2109 1993 року випуску за 12000 рублів (приблизно 3000 гривень) Правда, гнилувата та “дев”ятка” була але я б її пригнав, поварив, пошпаклював, пофарбував й на мій би вік би її вистачило. Та як подумав який геморой мене чекає із перетином кордонів та витратами на розмитнення так відразу ж свої мрії запив водою. 

Пригадався юнак із ноутбуком, котрий з нами в мікроавтобусі на заробітки їхав. Признався що за достойну плату та харчування доглядає приватний будинок багатого росіянина. Робота не важка: літом підстригти газони, восени прибрати опале листя, взимку відкидати сніг. Ну і не забути нагодувати кота, собаку, рибок в акваріумі, час від часу поливати вазони та слідкувати, щоб злодії не проникали на територію. По хорошому йому позаздрив: робота не пильна, зарплата стабільна, вдосталь часу для самоосвіти — буде скачувати з Інтернету та переглядати улюблені фільми, читати цікаві книги, вивчати мови, спілкуватися із усім світом… 

Мене завжди вражає наша рабська покірність долі. Якось заїкнувся про необхідність протесту, перемін, реформ. Хлопці підняли мене на сміх. Ще й глузували: “Скільки тобі Ющенко заплатив за те, що ти за нього мерз на Майдані!?” А й справді: народженим в неволі воля незвична. Подібні явища завжди мене шокують, вводять в розпач… А втім, це звичний стан нашого суспільства: цинізм, зневіра, розпач. І намагатися щось змінити — це битися головою об стіну…

В кінці грудня будівництво припиняються до середини січня. Вирішили повернутися й стали чекати розрахунку. Бригадир тим часом запитував: “Хто планує повернутися після Різдва? А то он мені знайомі телефонують, просяться працювати. Згаєте час — втратите місця…”

Через день бригадир знову ошелешив новиною: “Із трьох дівчат бухгалтерок двох скоротили. Багато будівельників зібралися додому на свята отож одна дівчина не справляється нараховувати зарплату”. 

Написали довіреності й бригадир погодився зачекати ще тиждень. Стали спаковувати сумки й думати за які гроші вертатись. Один пригадав зміст присланої сусідом із Якутії телеграми: “Не хочешь потерять мужа — высылай деньги”. Сміялися крізь сльози…

Сало ще було — земляки так годують, що приготовлені ними порції не усі в змозі з’їсти.  

Один із охоронців, котрий українцем виявився сумно констатував: “Усі хто працював тут вдруге сюди вже не поверталися…”

Вихід знайшовся: троє наших “старожилів” в ДУПі (Департамент Управления Персоналом) отримали зарплату за листопад й позичили нам рублі на проїзд. Повстало питання: чим добиратись? Двоє земляків два тижні тому брали квитки у касах попереднього продажу й дісталися їм лише бокові місця верхніх полиць. Ще й до того колеги розповідали власні бувальщини про безчинства московських поліцейських. Немає легалізації — плати штраф (хабар) 100$. Зокрема Володимир розповів як він віз у подарунок дитячий велосипед й, щоб не платити, заховав 200$ у раму під сідлом. Підійшли, перевірили документи, завели у відділок, вивели у сусідню кімнату, роздягнули, прошмонали, відпустили. “Я, — каже Володя, — вийшов, просунув палець в трубу рами й нащупав  кульок. Зрадів: пронесло, значиться. Коли ж дістав, розгорнув а там… 100$. На порядних поліціянтів нарвався — поділилися чесно. А могли б і все 200$ забрати…” 

Раз так то на вокзал не стали рипатися — замовили мікроавтобус й той прибув о 19:45. Завантажили сумки, розмістилися. Водії до третьої ночі збирали наших заробітчан по усій московській області. В кінці вже ставили перед вибором: “Залишилися лише місця у багажному відділенні. Поїдете на сумках?”

— “Звісно, поїдемо!” — чувся із мобільника радісний голос.

Заробітчани серед іншого вантажили в бус будматеріали та інструменти. Жартували: “У нас здавна звичка брати все, що погано лежить!”

Ми ще за межі області не виїхали а водії вже 60 заявок прийняли — поспішають українці додому на новорічні та Різдвяні свята…

Водії зупинилися біля придорожнього кафе й усі пасажири зайшли перекусити. А втім, вони біля цього кафе завжди зупиняються —  за підвезення клієнтів їх годують безкоштовно. Ми троє скооперувалися й замовили пляшку горілки — мусили випити, щоб якось заснути. Пізніше у всіх боліла голова — “паленою” горілка була значиться. Логіка власника кафе залізна: пасажир відчує, що йому підсунули фальсифікат але на той час буде вже далеко отож й повертатись не стане… А втім, усіляке одурення сьогодні на пострадянському просторі є звичним явищем.

Рух напружений, дорога засніжена, водії стомлені. І мусять терпіти — саме момент заробити. Вдосвіта бачили жахливу аварію — розбиті вщент мікроавтобуси, перевернуті “фури”, машини швидкої, поліцейських, МЧСників. Невдовзі по новинах передали: бус із житомирськими заробітчанами потрапив у аварію. Восьмеро загинули відразу, четверо у важкому стані доставлені в лікарню. 

А на тому місці в той злощасний момент й ми могли б бути! І загинули б миттєво уві сні. Якби так довго не збирали пасажирів по усій області… Яка ж мікроскопічна перетинка між нашим світом і потойбіччям… Слизька дорога, необдуманий маневр водія і… 

В усіх наших стали дзвонити мобільники.  Стривожені голоси домашніх запитували чи все гаразд. 

Подумалося тоді: “Восьмеро наших вже ніколи не візьмуть слухавку, троє візьмуть та не скоро…”

Сидів за спиною водія й бачив як той “відстібає” автоінспекторам та митникам. І нічого не вдієш — такі реалії виживання. У Росії зарплати вищі, отож ми туди працювати їздимо, а от у Білорусії ціни нижчі — водії по повній програмі затарювалися продуктами у Пінську. 

Прибули пізно ввечері й водій став розвозити пасажирів по домівках. Мене просив: “Їдь до хати маршруткою, гроші на проїзд дам. Троє діб із-за керма не вилазимо. Зараз покемаримо й вдосвіта порожняком летимо забрати вже 65 наших заробітчан із московської області…”

Пожалів бідолах — погодився. Сумно було: водії повинні крутити кермо лише 8 годин на добу а ці днями із-за керма не вилазять й сплять по черзі сидячи або у багажному відділенні лежачи на сумках. Ради збудження п’ють міцну каву конячими порціями й цим самим “садять” серце. Від такого життя й аварійність…

Через тиждень бригадир привезе 10000 рублів. Літом за них отримав би 2820 гривень, сьогодні отримаю 2500. Інфляція в Росії тому що…

600 гривень позичав на оплату поїздки отож їх доведеться повернути. Залишиться 1900 на прожиття до Великодня…

                                                                Живим повернувся. А гроші, то таке…

Це я, наївний, спочатку так думав. Повернувся бригадир, зібрав усіх й ошелешив новиною: “За консервацію кожному по 5000 рублів видадуть після повернення на будову або перешлють поштою.  Переказ надійде не скоро — знайомий отримав аж через 5 місяців”. 

Один із наших сумно зауважив: ”Може…”

А втім, подібна тактика поведінки не нова: скупий роботодавець виплачує працівникам не всю зарплату, щоб ті пізніше повернулися до нього. А там знову не все зароблене виплачує. І так до безкінечності. У будь-якому випадку він у виграші — не повернуться майстри отож зароблені ними гроші залишаться у нього. Кабала, якщо одним словом. 

Бригадир дістав жменю рублів й заявив: “Вирахували за харчування, проживання, постіль, легалізацію із кожного по 5000 рублів. Віддав колегам позичене вами й ось отримуйте кожен по 3600 рублів”. 

На “валютному п’ятачку підійшов до знайомого валютника. “Зелений” (так колеги Сергія між собою величають) “відслюнявив” мені за ті рублі 878 гривень. (Курс прийому вже такий: 1000 рублів = 244 гривні.) 

Позичені 600 гривень доведеться повернути отож арифметика проста: 848 — 600 = 248 гривень. Заробив, значиться…

По ТСН показували поховання тих загиблих заробітчан. Виявилося: у восьмимісний мікроавтобус помістили ще четверо пасажирів, котрі змушені були сидіти на сумках. Родичі розповідали про недобрі передчуття котрі їх мучили за дні до трагедії, плакались на камеру, що за видачу кожного тіла московські слідчі вимагали по 200$.  При загиблих не виявилося зароблених грошей — їх привласнили московські слідчі. 

А втім, це не дивина: форма людини її гнилої суті не міняє. Що міліціонери, що поліцейські — вони не тільки крохобори але, як виявилося, ще й мародери… 

Підозрюю: російські урядовці роблять все можливе, щоб на Україні при владі завжди були тупі, обмежені злодійкуваті прокремлівські вожді. Чому? А якщо Україна вийде із кризи, то українці перестануть їздити на заробітки в Росію. Без талановитих спеціалістів у будівельній, нафтогазовій та інших галузях виникнуть серйозні проблеми. Навіть он російські поліцейські без “навару” залишаться… 

О, так я, судячи з усього того ще непогано з’їздив. Наше щастя, що не полінувався перед поїздкою піти у церкву й там свічку поставити, помолитись за щасливе повернення. От і живим повернувся а зі мною й колеги. А гроші, то таке… 

                                                                  Працевлаштування по знайомству.

Три тижні нудьгував без роботи. Приходять рахунки за комунальні послуги, потрібні харчі, одяг, ліки. Де брати гроші? 

Аж тут дзвоник із Росії — бригадир та декілька хлопців відсвяткували Різдвяні свята й повернулися на будову у московську область. Мороз — 30, в очікуванні потепління роблять то се, то те але гроші по довіреності таки отримали й переслали. Отримав я 4750 рублів та й обміняв по курсу вже 1000 рублів = 263 гривні. Якраз на оплату комунальних послуг вистачило. А одягатись та харчуватися за що?  

Влаштувався по знайомству різноробочим на будову за 10гр/год. У нас взимку людині передпенсійного віку більший заробіток не знайти…

Приступив до роботи. Дивлюсь: на будові висотного будинку працюють три зварювальники, чотири бетонярі, два підсобники, кранівник та два виконроби. Кранівник за день зробив лише шість підйомів. Такими темпами роботи там на років три. Якщо не більше… 

Вже не звертав уваги на матюки — вони у нас є звичним явищем навіть якщо поблизу школа. 

Наступного дня на роботі було троє різноробочих і виконроб. Кранівник потинявся до обіду й пішов геть.

Раз так, то такими темпами роботи тут років на п’ять. Якщо не на більше…

Поцікавився датою виплати зарплати. Почув: “Як заведено, в кінці місяця платять за попередній. За листопад лише 60% заплатили”. 

Запитав виконроба: “Рукавиці раз в тиждень видаєте?”

Почув вичерпну відповідь: “Раз в місяць. Якщо є…” Запитань більше не було. 

Робітники під час праці обговорювали перспективи заробітку у теплий період в різних регіонах Росії. Висновок логічний: весною роз’їдуться хто куди. Дирекції доведеться набирати новачків. Значить, роботи тут більше, ніж на п’ять років…

В кінці дня при переодяганні один із зварювальників вовтузився, щось перекладав із кишені в кишеню й нарікав на колегу за те, що той встиг спритно перед ним визбирати більші куски арматури. Ага, так хлопці ради пачки цигарок чи то квитка на маршрутку один перед одним кусочки заліза збирають для здачі їх в пункт прийому металобрухту. 

Наступного дня ажіотаж із-за кусків металу мало не переріс у кривавий мордобій. 

Наймолодший із колег мені довірливо: “Розлучився, батьки померли, живу сам отож теж тут кусочки арматури, огризки електродів, іржаві цвяхи збираю. Тільки от збираю не на горілку, як вони, а ради купівлі куска хліба…” 

Дожилися, якщо одним словом…

Пригнічує безпросвітне існування, тотальна корупція, погаслі погляди співвітчизників і відсутність… світла в кінці тунелю.

Сумно: стільки є розумних українців а Президента немає із кого вибрати. Перебираємо, переобираємо й вибираємо одну із кучок лайна…»

Микола Горбатюк, «Біла ворона»

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

17 ответов

  1. Уже скоро год как делаю дома ремонт. Любой мало мальский спец по ремонту в провинциальном райцентре на ремонтах, работая в среднем по 8 часов подымает минимум 100 грн. А в среднем около 200 в день. Другое дело, что работа это временная, и с каждым днем ее все меньше и меньше людей могут оплатить.
    А вообще жесть. Несколько моих знакомых уехали в Россию и уже получили там гражданство. Ремонтами занимаются.

  2. Умгу. Ціни бред сивої кобили. А ось це реальність. Львів — копання каналізації — 2 пацани, 1500 грн, 5 днів. Протупив. Вийшло дорого. Там загалом метрів 40 при глибині 0,7 метра. оббивка старої штукатурки в будинку — 7,5 грн за метр. І це точно недорого. 1500 грн загалом на двох. Працювали загалом 3 дні. Не більше 8 годин в день точно.

  3. Автор, пеши есчо!
    Реальные расценки в Украине
    1кв.м металлочерепицы — $6-$8
    1кв.м утепления дома (пенопласт) — от 45грн.,
    и т.д.

    Так что рассказывай кому-нибудь, что здесь нельзя заработать 10000 рублей (это сколько, 2500 гривен?) за сколько там у тебя было, месяц-два?
    Мне тут прошлым летом крышу делали, за работу заломили столько, что я чуть на работу в бригаду не попросился.

  4. что-то я оглядываюсь,хожу по улицам,и не вижу духовности,как раньше ,так и сейчас….,даже клоуны в рясах “бывшие” члены идеологического отдела КГБ и те не выглядят ,да и не пахнет от них духовностью…,скорей воняет сифилисом и развратом…
    …к стати знакомая работает в больнице при Печерской Лавре,так часто видит как по ночам завозят проституток,наверное для вероисповедания,даже фото имеются,могу выложить…
    ..Духовненьк как-то……….

  5. вот у меня тоже идет ломка понятий,дочь несколько месяцев назад переехала в штаты на пмж…,сейчас пишет что все намного дешевле и что заработала первые 30ть долларов(посидев 4е часса с детьми) а за 22доллара купила кроссовки нью баланс ,а ведь ей 15ть лет и все детки работают на каникулах …шось я не понимаю…
    да ,еще..,нам рассказывали что мы самая читающая страна и я в это верил,до тех пор пока знакомая не пошла в Америке работать в библиотеку,так после месяца работы мы с ней пообщались по скайпу и она рассказала что все что нам парили,это вранье и если наши клоуны кричали,что;- мы-Самая Читающая Страна!!! ,то в Америке просто читают и даже больше ,и даже в самые отдаленные штаты,книгу привезут с другого конца Америки…внимание!!!-Бесплатно”“”…и вот она занимается доставкой книг,зарабатывает 1000 долларов,работая 2 дня в неделю…
    …шот я не понимаю…..,нас ,наверное имеют…,надо браться за оружие…

  6. Партия Регионов уничтожила средний класс- это класс трудоголиков, людей идущих на риск ради дела, дающим работу другим, и любовь души работающим. Оборотные вымыли , людей ограбили, производства забрали, деньги на скирдовали и перевели в оффшоры. Кто не согласен, на тех набросился бес Пшонка и его любовница Марчук. ДАЛI БУДЕ…

  7. Истинная цель благотворительности не в том, чтобы благотворить, а чтобы некому было благотворить/ В. Ключевский.

  8. Все просто — не треба грати за їхніми правилами. В житті взагалі не важливі питання, які воно, це життя, ставить — важливі відповіді. Практика показує, що ідеальні відповіді рідко відповідають змісту запитання. Все за адатом: поранення залізом лікує лікар, поранення словом — лікує залізо ))

  9. Мля, где ты был пол года назад? В объявлениях такого рода только в Кончу Заспу, рекомендации, прописки, размер очка и модельный вид. Я туда только с канистрой бензина бы пошел )))

  10. …выбрали…пабедители…а теперь терпите и пошире ваши дупы данбаские расставляйте…а мы сытые( побеждённые))) на вас пасотрим да слезу пустим….)))

  11. “Заробітчани серед іншого вантажили в бус будматеріали та інструменти. Жартували: “У нас здавна звичка брати все, що погано лежить!”
    Ну так чего обижаться? Они найобывают работодателя, он их, менты и тех и тех. Так и живут. А что, если платить в два раза больше, воровать не будут? Будут.
    Найти кого-то на 100 грн в день на работу в Киеве хрен найдешь. Все носами крутят.

  12. Что ж тут комичного? Суровая правда жизни! У нас на Донеччине в малых городах,молодёжь
    спивается,из-за полного отсутствия смысла жизни,родители их ,практически каждый второй
    умирает от рака! Кто старается удрать из Украины — предатели,бороться не хотят или бздят!
    Но ,периодически пишут из-за кордона и поучают как нам жить! Один из моих знакомых
    пенсионеров шахтёров звонит мне из Германии и спрашивает:правда ли,что ЮВТ предъявили
    ещё 13 уголовных дел по разворовыванию госимущества! Удобно переживать за Украину в
    сытой благополучной Германии,которую мы ”победили”!

  13. Дружище, в киеве за 100 грн. я НЕ могу найтирабочего-садовника в дом на 6 соток. Работа с 8 часов в день макс. и не особо тяжелая — поливай, подметай, следи за грядками (аж мля 3 сотки)! Хер кто хочет. Плачу хоть каждый день, никого еще не обидел. Где эти страждущие пенсионеры и безработные?!?!?!?

  14. В Киеве чернорабочие не хотят за 100 грн в день работать на строительстве коттеджа.
    А рассказ комичный )))
    Если верить автору строительства в Украине нет вовсе.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ