Человек не терпит насилия!

Під мантією тітоньки Феміди (судові історії) – 5

Якщо в когось з читачів складеться враження, що в творчих запасах автора лише скандальні історії про безтямних суддів – воно буде хибним. Чимало траплялось і таких справ, по яких ухвалювались законі та обґрунтовані рішення і які залишили по собі спомин виключно через цікаву фабулу. Втім, найкращі судові рішення, що мені доводилось читати – це ті, які я писав сам :). Бо грамотних суддів зараз небагато, буває так, що жрець незрячої богині просто не здатний осягнути сутність правовідносин по конкретній справі, і тому подеколи приятелі, що проплатили такому судді певне рішення на свою користь, звертаються з проханням те рішення написати.

Такий варіант задовольняє всіх. Замовник отримує дійсно грамотний процесуальний документ, який потім не соромно показувати, а суддя – отримує свої гроші в найменший клопіт. До того ж, якщо потім рішення буде скасовано, суддя лише розведе руками. Мовляв, я підписав те, що ви хотіли, все інше – не мій головний біль. Втім, не можу не повихвалятись: всі судові рішення, які мені доводилось готувати, у наступному «встояли» і в апеляції, і в касації, жодне скасовано не було.

Сподіваюсь, шанований читач не настільки наївний, щоби думати, що рішення по так званих «резонансних справах» пишуться суддями та ще й у нарадчих кімнатах. Це виключається абсолютно – хто ж суддям довірить таку делікатну роботу? Якщо ініціатором судового процесу є влада, то, як правило, створюється робоча група з підготовки судового рішення. Керівником групи може бути й відповідальний співробітник Адміністрації Президента, і представник Ради національної безпеки й оборони, і хтось із заступників Генерального прокурора – все залежить від конкретної ситуації, від ступеню зацікавленості того чи іншого високопосадовця й від політичної ситуації в державі.

Підготовка проекту рішення, як правило, доручається спеціально найнятій адвокатській конторі. Хоча, може бути задіяне й відповідне управління Генпрокуратури. Бували випадки, коли при написанні рішення по гучному процесу цікавились і точкою зору автора цих рядків. У моєму архіві пиляться проекти судових рішень по справах, пов’язаних з перерозподілом власності в 2005 році, які свого часу наробили чимало галасу не тільки в Україні, але й за кордоном. Вони готувались крупними адвокатськими конторами й потрапили до мене «на рецензію». Втім, моя точка зору до уваги взята не була й на зміст цих судових рішень ніяк не вплинула.

Скажу зразу: випадків, коли б я писав рішення по справі, у якій брав участь, ніколи не було й бути не може в принципі. Я – вільний художник, мені нема чого робити в замовних процесах. Це – не мій хліб. Справи в інтересах інших людей я якщо й веду, то безплатно й лише з міркувань поновлення справедливості або з метою допомогти друзям. Ні про які домовленості з суддями по таких справах мова не йде – це не потрібно ані мені, ані моїм довірителям. Інша річ, коли звертаються знайомі у зв’язку зі справою, до якої я відношення не маю. Чому б, власне, і не допомогти добрим людям?..

Абонемент «все включено»

Писати рішення замість судді доводиться в тих випадках, коли в замовника бракує грошей і він не спроможний зразу придбати весь пакет послуг з правосуддя – включно з рішеннями (вироками, ухвалами, постановами тощо) першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Натомість для заможних панів ринок замовних судових рішень пропонує абонемент на повне сервісне обслуговування.

Найдосконаліше ринкові відносини працюють у сфері адміністративного судочинства. Олександр Михайлович Пасенюк, донедавна – голова Вищого адміністративного суду України, довів цей процес до вишуканого автоматизму. Що, власне, і засвідчили кадри оперативної відеозйомки з кабінету голови Львівського апеляційного адміністративного суду Ігоря Зварича, нещодавно засудженого до 10 років позбавлення волі.

Олександр Михайлович з 1992 року й аж до призначення в 2005 році головою ВАСУ працював на відповідальних посадах у Міністерстві юстиції України та Адміністрації Президента Кучми, де зарекомендував себе здібним організатором. Можу підтвердити: так поставити на конвеєр надання послуг з правосуддя здатен лише справді видатний керівник, у чому я мав якось нагоду пересвідчитись.

А було так.

Навесні, здається, 2008-го, року до мене по допомогу звернувся один знайомий підприємець, який програв у господарському суді Київської області справу до обласної Держподаткової адміністрації. У позовній заяві підприємець прохав визнати протиправними дії співробітників обласної ДПА, які без посвідчення на перевірку заявились у його крамницю й намагались влаштувати трус, вимагаючи при цьому 4 тисячі доларів. Коли ж їх послали подалі, податківці склали два папірці – по-перше, «акт про недопущення до перевірки», а, по-друге, акт про те, що в ході перевірки (якої не було згідно з першим актом), їм не пред’явлені документи на товар. А тому, мовляв, цей товар, напевно, придбаний нелегально – бо документів на нього так звані «контролери» не побачили. А якщо товар придбаний нелегально, то, скоріше за все, продається, минаючи касовий апарат. А якщо так, то магазин має сплатити штраф у п’ятикратному розмірі вартості товарів, що реалізується без пробиття чеків реєстраторами розрахункових операцій.

На ґанку крамниці здобувачі 4 тисяч доларів, виставлені директором за двері, зупинили прибиральницю магазину. На запитання, а скільки в магазині товарів, прибиральниця сказала: «Та багато, мабуть, тисяч на тридцять». Ці слова були занотовані в «акт перевірки» і помножені на п’ять, унаслідок чого народилось податкове рішення-повідомлення про стягування з суб’єкта підприємницької діяльності 150 тисяч грн. штрафу. Це – не журналістська вигадка й не жарт. Це – суворі будні підприємницької реальності.

На той час система адміністративних судів тільки формувалась і адміністративні справи за позовами юридичних осіб по першій інстанції розглядали господарські суди. Підприємець оскаржив податкове рішення-повідомлення, а також – окремим позовом – беззаконні дії податківців. Доки слухалась друга справа, перша була призупинена.

Так ось, попри очевидне податкове свавілля, господарський суд Київської області постановив, що податківці діяли «в межах повноважень і в спосіб, встановлений Конституцією та законами України». Причому, постановив це без будь-якої мотивації. Та й що тут було, власне, мотивувати?..

Про те, що становлять собою господарські суди України я можу розповідати довго й натхненно. На моїй пам’яті був ліквідований Державний арбітраж УРСР та створений Вищий арбітражний суд України на чолі з Дмитром Микитовичем Притикою, який ніколи суддею не був і якого Верховна Рада при призначенні на цю посаду забули наділити суддівськими повноваженнями. У 2001 році арбітражні суди були реорганізовані в господарські, а на місці Вищого арбітражного суду постала господарська «вишка» на чолі все з тим же ж Дмитром Микитовичем, який ніколи не складав присягу судді й, відтак, не ризикував позбутись мантії за її порушення.

Втім, про витівки Дмитра Микитовича та кишенькової адвокатської контори, очолюваної його чадами й домочадцями, я розповім іншого разу. А зараз лише зазначу, що Притиці в плані організаторських талантів було далеко до Пасенюка. Через те в системі господарського судочинства донедавна царював повний хаос. До призначення головою Вищого господарського суду України Віктора Івановича Татькова (до речі, прізвище походить від слова «тать» — грабіжник, злодій; я більше не зустрічав людей, чиє прізвище настільки б відповідало професійним принципам) був взагалі відсутній абонемент «все включено», з кожною інстанцією – місцевим судом, апеляційним і ВГСУ – треба було домовлятись окремо й за окрему ціну, а кожний суддя заробляв копійку на власний розсуд, не дотримуючись навіть мінімальної видимості законності.

Тож не дивно, що в господарському процесі вважається, наприклад, цілком нормальним, коли суддя в засіданні іменем України проголошує одне рішення, а на папері викладає протилежне. У моїй практиці така ситуація, до речі, траплялась двічі – у господарському суді Донецької області й господарському суді м.Києва. Причому, якщо в Донецьку суддя спочатку проголосив рішення на мою користь, а потім взяв гроші з протилежної сторони й переписав рішення на користь опонента, то в Києві все було навпаки – суддя після завершення судового засідання змінила на 180 градусів своє рішення, проголошене під аудіозапис, і зробила мені приємне. При тому, що я взагалі не брав участь у засіданні – суддя на кілька годин спізнилась і я, не маючи змоги чекати, плюнув та поїхав по своїх справах, здавши обурену заяву в канцелярію.

Як я потім довідався, мій процесуальний суперник, який був позивачем по цій справі, – всім відомий забудовник «Познякижитлобуд» — пообіцяв судді добру винагороду. Суддя, не сумніваючись у платоспроможності клієнта, у одне засідання, без участі представника відповідача, тобто мене, задовольнила позовні вимоги. Але грошей не отримала – все це відбувалось під час розпалу фінансової кризи, коли власник «Познякижитлобуд» Мхітарян сильно «попав на бабки» в Дубаї й коли його фінанси співали романси. Не дочекавшись презенту, суддя витончено помстилась – заздалегідь написане й проголошене під аудіозапис рішення вона викинула, натомість написала нове: «у задоволенні позовних вимог відмовити». Кажуть, це був ледь не єдиний випадок, коли ця суддя ухвалила законне й обґрунтоване рішення безплатно. Шкода лише, що я забув її прізвище, а піднімати справу з архіву ліньки.

Ну, так ось, повертаючись до історії з податківцями, що вимагали 4 тисячі доларів. Нічого дивного в тому, що суддя господарського суду Київської області відмовив підприємцеві, немає – цьому судді ніхто не заплатив. А безплатно суді господарських судів не працюють у принципі. Це – залізне правило, з якого існує дуже небагато винятків. Не знаю як зараз, але ще роки три тому в тому ж таки господарському суді Київської області міг собі дозволити виносити законні рішення за «просто так» хіба Артем Маляренко, який був призначений на суддівську посаду в грудні 2005 року ще в той час, коли його батько, Василь Тимофійович, очолював Верховний Суд України. З Маляренка-старшого я попив чимало крові. З сином перетинатись не доводилось, але я не раз чув про нього як про суддю, який своєю професійною поведінкою намагається не паплюжити ім’я батька.

Підприємець, що програв справу й сподівався на мою пораду, цікавився, чи варто подавати апеляційну скаргу. Тим більше, що на той момент Київський апеляційний адміністративний суд вже розпочав свою роботу, хоча й мав лише шість суддів, тож апеляція б розглядалась за межами системи господарських судів з їх дуже специфічними порядками. Я сказав, що справа є на 100% виграшною й апеляційну скаргу цілком можна було б було подавати. Якби не одне «але» — позивач суттєво пропустив строк на апеляційне оскарження.

Річ у тім, що згідно з Господарським процесуальним кодексом України всі процесуальні документи господарський суд обов’язково розсилає сторонам. Тому підприємець, прослухавши в засіданні резолютивну й вступну частини рішення, не став сильно хвилюватись, коли через п’ять днів довідався, що судове рішення досі не готове. Не було рішення й через десять днів – секретар сказала, що суддя сильно заклопотаний іншими справами. Тож підприємець став чекати, коли з суду йому надішлють вердикт поштою. Бо в такому випадку перебіг строку на оскарження буде рахуватись від дати поштового штемпеля. Але рішення все не було й не було.

Через кілька місяців співробітник підприємця пішов до суду довідатись, що ж трапилось. Рішення було на місці – підшито в справу. Але його поштою ніхто не відправляв. Бо, хоча позов розглянув господарський суд, це була адміністративна справа й слухалась вона відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. А цим недолугим Кодексом передбачена відправка судових рішень тільки тим учасникам, які участі в справі не брали.

Проблеми б не було, якби судді, як і належить, проголошували би в засіданні повний текст рішення (якщо бути точним – постанови). Але вони зазвичай зачитують лише вступну та резолютивну частини, а все рішення пишуть згодом, коли випаде вільна хвилинка. КАС України стверджує, що в такому випадку повний текст має бути виготовлений впродовж п’яти днів. Але часто-густо його не буває й через два тижні. Через це учасники справи, які хочуть рішення оскаржити – навіть з інших областей – мають щодня навідуватись до суду й цікавитись, чи написав суддя рішення й чи можна його забрати.

Підприємець, який у цих тонкощах був необізнаний, звісно, впав у розпач. Я ж йому міг порадити лише одне: спробувати домовитись у Київському апеляційному адміністративному суді про відновлення строку на апеляційне оскарження. За розумну ціну. А тоді вже я напишу текст апеляційної скарги.

За кілька днів я зустрівся з людьми, які могли вирішити проблему з відновленням строку. Точніше – вирішити будь-яке питання в будь-якому адміністративному судді. Це були два адвокати (одного з них я, як виявилось, трохи знав раніше по ду-у-у-же гучній справі), що працювали з клієнтурою від імені голови Вищого адміністративного суду України. Про суть справи вони навіть не стали слухати, а по-діловому пояснили принцип запровадженого Пасенюком нововведення – систему абонементу «включено всі».

За певну суму відповідно до встановлених тарифів гарантується супровід справи по всіх трьох інстанціях з ухваленням потрібного клієнту рішення. Гроші треба платити зразу у «вишку», а вже з ВАСУ будуть відслідковувати рух справи й направляти її в потрібне річище. Мінімальний тариф – 20 тисяч доларів.

  • Хлопці, — кажу, — побійтесь Бога. Йдеться ж не про відшкодування ПДВ — позов про оскарження дій службових осіб Держподаткової адміністрації. Ви тільки почитайте, що ці архаровці коїли. При цьому позивачеві треба не справу виграти – точніше, треба, але то вже його проблема, а лише відновити строк на апеляційне оскарження.

  • Пасенюку все однаково, про що справа. Яке рішення ти попросиш винести, таке й буде ухвалено. Але менше, ніж за 20 «штук» голова ВАСУ не працює. Враховуючи ситуацію, ми не будемо брати свої комісійні. Але те, що встановлено тарифом – платити доведеться. Або спробуй сам домовитись у апеляції. Там, напевно, буде дешевше. Але все однаково податкова подасть касацію й доведеться домовлятись з Вищим адмінсудом. Тому краще заплатити у «вишку» зараз.

Я переповів розмову підприємцеві й порадив йому пошукати щастя самотужки. Згодом підприємець мені розповів, що він домовився з одним суддею в апеляції за три тисячі доларів, але потім суддя повернув йому гроші, оскільки доповів голові суду й той сказав, що це дуже мало. Чим ця справа закінчилась, я з’ясовувати не став.

(далі буде)

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Початок статті:

http://ord-ua.com/2011/10/30/pid-mantiyeyu-titonki-femidi-sudovi-istoriyi/

http://ord-ua.com/2011/11/02/pid-mantiyeyu-titonki-femidi-sudovi-istoriyi–2/

http://ord-ua.com/2011/11/04/pid-mantiyeyu-titonki-femidi-sudovi-istoriyi–3/

http://ord-ua.com/2011/11/10/pid-mantiyeyu-titonki-femidi-sudovi-istoriyi–4/

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

12 ответов

  1. Какая разница кто пишет решения — адвокат заплатившей стороны или помощник судьи? Благодаря их слаженной работе в реестре судебных решений можно найти настоящие шедевры

  2. Профессиональные навыки? В чем, простите? В обсасывании судебных вопросов профанами? А если одни спецы на форуме, так лучше простому народу консультации давайте по сути, в порядке, так сказать, бескорыстной помощи, а не ересь несите и друг друга дерьмом обливайте…

  3. Все — правда! Я — верю! А если вдруг автор немного … то, как говорится, дай припдеть другому — другие дадут припдеть тебе и завяжется увлекательная беседа.
    Вообще, серию статей необходимо оформить учебником для юридических вузов! Пусть студенты знают, какие профессиональные навыки нарабатывать.

  4. То Флойд…ну да, было было…))) ну подождем еще историй про судейские дела,все таки интересно читать ..(имхо) ,ну а детали…их все немного искажают))))

  5. Флойд — спасибо, ты полностью подтвердил мои мысли. Цель твоего общения — это оскорбить оппонента. Вместо того что б сразу сказать что ты ничего не понимаешь в “тонкостях” украинской юриспруденции а УГ — ставишь исключительно из-за личностного отношения к автору ты начинаешь цепляться к орфографии и переходить на личностные оскорбления. Кстати — во первых первое сообщение я писал по телефону находясь в пробке а именно по этому не заострял своего внимания на орфографии, а во вторых уже более десяти лет пишу исключительно на украинском языке по этому и слегонька подзабыл “великий русский”.

  6. Привет, Алекс. Возможно, я и правда несколько перегнул в отношении статей Бойко. Наверное, никак не могу простить ему “сагу о парашютисте”)). Вполне возможно, что, если бы не та откровенная туфта, которую он тогда нам впаривал, сейчас относился бы к его творчеству по-другому. Тем более, что Бойко (в отличии от многих здешних авторов) не лезет в политику, пишет о реальных, приземленных вещах, за что ему, несомненно, плюс.

    Маркович, у меня с утра сегодня настроение отличное, поэтому свои слова об “УГ” и т.д. забираю обратно, и признаю, что перегнул. Пиши еще, только без лишних фантазий, очень уж прошу)))

  7. Флойд привет!общались ранее по статье за мальчика парашутиста)))).Наверное тоже сейчас напишут что проплаченный и рыгов люблю,но тем не менее решил написать.Если Владимир Маркович не сотрет,то скажу следующее:
    Статья безусловно с элементами неправды…Но неправда эта,такая журналистская))) я как то по доброму к этому отношусь,конечно Володя немного привирает,как он всем подряд решения писал и они проходили апелляции и кассации,и что он не помнит фамилии судьи,которая якобы зачитала под звукозапись одно решение,а потом ,после того как ей не заплатили вынесла другое.Такие вещи конечно есть и даже очень может быть что “частично” Владимир в них участвовал,(ну не в таком виде как он в статье написал,консультации,рецензии))))) че других что ли специалистов нет ?))))Все таки надо отдать должное,для узкого круга читателей он ничего нового не открыл,некоторые ,как я посмеялись (особенно за 20 тонн для Пасенюка) мелко написал Владимир,ну а другие открыли что то для себя нечто новое…Вообщем то стиль такой в журналистике присутствует,немного приврать,немного юмора и немного правды и порядок!!!)))Так что не придирайся сильно Флойд)))
    зы.кстати, ты в предыдущих сериях задирался с ником 🙂 …это ж тоже Владимир Маркович, если ты не понял….

  8. Юристу:

    Я не верю, что ты практикуешь 10 лет, т.к. человек (юрист), пишущий столь безграмотно (“стыкался” “понимаеш” “лижбы” “оскарбления” и т.д.) может быть лишь практикующим сварщиком, не более. Надеюсь, без обид.

    По поводу моего отношения к статьям Бойки — имею свое мнение на сей счет, и его высказываю. Автор “цих рядків” прекрасно знает, почему такое мнение сформировалось, и не только у меня, но и у многих читателей сайта.

  9. Верю во все написанное, так как практикую уже больше 10 лет и сам стыкался с такими темами. Политические статьи стаса не люблю — попахивает заказухой, а вот подборка про Фемиду именно в тему. Флойд, по поводу УГ мог просто написать что тебе это не интересно и ты ни черта в этом не понимаеш, но писать УГ — так лижбы написать- это не солидно. Раньше я считал что флойд это здоровая опозиция теперь мне кажеться что флойд это человек с нездоровой психикой, основная задача которого получить в свой адрес оскарбления и на основании этого сидеть и клацать на клаве перегавкивания ( очень напоминает двух соседских собак на цепи которые только гавкают а реально укусить не могут).

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ