Шахрай серед хабарників

13 листопада 2011 року трапилась подія, яка, напевно, не залишилась непоміченою зразу в двох прокуратурах – Вінницької області та міста Києва. Оскільки саме в цей день закінчився термін відстрочення вироку щодо довіреної особи нинішнього заступника прокурора м.Києва Олександра Шморгуна – такого собі Юрія Леонідовича Конотопа. Донедавна пан Шморгун очолював прокуратуру Вінницької області й саме під його мудрим керівництвом Юрій Леонідович трудився на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб. Аж доки 12 травня 2009 року Замостянський районний суд Вінниці не засудив його за шахрайство до п’яти років позбавлення волі.

Зрозуміло, що потрапити «на зону» за такою смішною статтею начальник відділу обласної прокуратури не міг за жодних обставин – суд постановив відстрочити виконання вироку на 1,5 роки. 13 листопада добіг кінця іспитовий термін, тепер Юрій Леонідович вважається несудимим і може знову влаштовуватись на роботу в прокуратуру Вінницької області. А, можливо, Олександр Семенович забере його до столиці. Тим більше, що йому потрібен надійний помічник – доглядати за маєтком у селищі Чабани під Києвом, який якимсь дивом не потрапив до декларації про доходи Олександра Семеновича

Будинок під Києвом, де зараз мешкає заступник прокурора Києва, був споруджений для Шморгуна якраз паном Конотопом, який роботу в прокуратурі Вінницької області успішно суміщав з керуванням невеличкою, але вельми прибутковою будівельною фірмою.

Одна біда: у декларації заступника столичного прокурора зазначено, що він взагалі не має житлового будинку, натомість є власником двох квартир загальною площею 130 кв.м, садового будинку площею 160 кв.м і ще три квартири загальною площею 200кв.м. мають члени його родини. Окрім того, Олександр Семенович володіє двома гаражами, де тримає автомобілі ГАЗ-20 і УАЗ.

Щоправда в інтерв’ю вінницькій газеті «Місто»

http://misto.vn.ua/ua/interview/1888

Шморгун трохи по-інакшому розповідав про свою нерухомість та засоби пересування:

— Де живете у Вінниці?

— У квартирі на Поділлі. Квартира, як в усіх. Не вирізняється ні розмірами, ні етажністю. Вона мене абсолютно влаштовує. Є ще дача у Києві.

— На якій машині їздите?

— На службовому Мітсубіші-Паджеро, йому 4 роки, не броньований. Є у мене і приватні автомобілі: запорожець «горбатий», Москвич-401, вони вказані у декларації.

Може, під «дачею в Києві» Олександр Семенович мав на увазі збудований для нього Конотопом будинок у с.Чабани? Так яка ж це дача?.. Хоча, королівський палац у Версалі також можна назвати заміською дачею… А ось непорозуміння з транспортом логічному поясненню не піддається. Втім, не треба бути занадто прискіпливим до людини, яка ще в 1996 році була звільнена з посади судді за те, що порушувала закон, перебуваючи, як тепер запевняє Гепрокуратура, у «хворобливому стані».

Більш того, люди брешуть, що Шморгун, як і колишній прокурор Київської області Гардецький, має медичний висновок про те, що не здатен усвідомлювати наслідки своїх дій. Гардецькому така довідка знадобилась у ті часи, коли Генпрокурор України Потебенько хотів був порушити проти нього кримінальну справу. Що ж стосується Шморгуна, то злі язики стверджують, що, начебто, освідування в психіатра він проходив після того, як п’яний помочився в залі засідань Новомиргородського районного суду Кіровоградської області під час розгляду кримінальної справи.

Злі язики, як відомо, страшніші за пістолет і ми їм, ясна річ не віримо. Натомість детальніше розповімо про ту прикрість, яка в 2009 році трапилась з начальником відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб прокуратури Вінницької області Юрієм Конотопом і яку ми побічно згадували в нашій попередній публікації про Шморгуна

http://ord-ua.com/2011/11/06/ostannya-kraplya/

Історія та є наочним прикладом того, що буває з людьми, які наважуються звертатись до СБУ з заявами про вимагання в них хабарів працівниками прокуратури.

Розцінки на свободу

Близькість до Шморгуна зробила Конотопа недоторканною в області особою. Принаймні, коли 27 лютого 2009 він у вінницькому кафе «Гранд» разом з водієм Шморгуна Сергієм Мельником по-п’яні набив писок і вибив зуб помічникові прокурора Замостянського району Вінниці Ігорю Сандуляку, то з органів прокуратури довелось іти «за власним бажанням» Сандуляку, а не Конотопу. І це не дивно: Конотоп вважався помічником Шморгуна з особливих доручень, подеколи виконував функції його персонального водія, забезпечував забудову маєтку Шморгуна під Києвом, ремонт його автопарку, а головне – знаходив джерела фінансування забаганок прокурора області.

А напередодні цієї події, 26 лютого 2009 року, виконувач обов’язків прокурора Староміського району Вінниці Чернега порушив кримінальну справу відносно трьох працівників роти міліції оперативного призначення «Беркут» при ГУМВС України у Вінницькій області: Вадима Комарова, Олександра Дудника й Артема Дніпровського. Міліціонерам інкримінувалось заподіяння легких тілесних ушкоджень п’яному правопорушнику, раніше судимому за розбій, який влаштував бешкет на АЗС по вулиці Тимощука. «Беркутята» доставили хулігана в райвідділ, де на нього склали адмінпротокол та відпустили. Але прокуратура вирішила, що хлопців можна трохи «подоїти» на гроші й проти міліціонерів була порушена кримінальна справа.

Не може не радувати те, з яким захватом у Вінниці борються з щонайменшими проявами навіть не порушень, а лише підозр на можливі порушення прав п’яних хуліганів з боку міліції. От якби б з таким же ж заповзяттям прокурори викорінювали реальні тортури в міліції та хабарництво у власних лавах.

Зрозуміло, що ніхто арештовувати співробітників міліції не збирався – хлопці перебували на підписці про невиїзд і ніяк не могли второпати, що ж відбулось і що від них вимагається. Аж доки наприкінці квітня 2009 року обвинувачених не запросив до прокуратури Вінницької області начальник відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб Конотоп. У своєму кабінеті пан Конотоп пояснив міліціонерам, що для закриття кримінальної справи треба належним чином забезпечити оті самі соціально-побутові потреби в розмірі одна тисяча гривень – мовляв, йому треба пообідати разом з прокурором Староміського району.

Між іншим, для безробітних екс-міліціонерів, у кожного з яких — малолітні діти, тисяча гривень – це помітна сума. Збирали гроші втрьох. За кілька днів Конотоп зустрівся з одним з «беркутят» біля обласної прокуратури й отримав свої «чайові» на обід. Наступного дня, переговоривши з районним прокурором, Конотоп сказав, що зараз закрити справу неможливо, але це буде зроблено згодом у ході слідства на додаткових умовах.

Наприкінці серпня 2009 року Конотоп знову зателефонував одному з підслідних і запропонував закрити справу за 2 тисячі доларів. Але колишнім міліціонерам вдалось зібрати лише половину цієї суми, яку вони й передали Конотопу всередині вересня, пообіцявши дозбирати ще тисячу найближчим часом. Апетит, як відомо, приходить під час їжі й невдовзі завгосп обласної прокуратури зажадав ще 500 доларів – для помічника районного прокурора, який вів справу.

Тут вже міліціонери не витримали й, бачачи таку «гойдалку», повідомили «куди слід» у стольному граді Києві. 30 вересня 2009 року Юрій Леонідович Конотоп був затриманий співробітниками Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією СБУ після того, як одержав від обвинувачених міліціонерів ще одну тисячу доларів – на цей раз привезених оперативниками СБУ з Києва та мічених флуоресцентним барвником.

Втім, за кілька годин затриманого довелось випускати – про арешт довіреної особи прокурора області, ясна річ, не йшлося. Тим більше, що Генеральна прокуратура хоча й порушила кримінальну справу (куди ж діватись?), але було незрозуміло, за якою статтею пред’являти обвинувачення. Хабарництво – це службовий злочин, про який можна вести мову лише тоді, коли хабарник за винагороду вчиняє дії в інтересах хабародавця або третіх осіб з використанням наданої влади або службового становища. Однак посада Конотопа не давала йому ніякої змоги впливати на слідство – це він міг робити тільки через прокурора району, виступаючи, по суті, у ролі посередника. Тож у випадку порушення справи за хабарництво притягувати до відповідальності довелося б і прокурора Староміського району Вінниці, і його помічника, що розслідував справу.

Урешті-решт обвинувачення Конотопу було пред’явлено в шахрайстві – мовляв, прокурор району не відав, що начальник відділу обласної прокуратури збирає гроші йому на хабар. А Конотоп клятвено в суді підтвердив, що дві з половиною «штуки баксів» нести в районну прокуратуру не збирався, а планував все залишити собі.

Звісно, це виглядало смішно — працювати в органах прокуратури й не ділитись неможливо. Що, до речі, засвідчила записна книжка Конотопа, вилучена в ході обшуку, в яку він ретельно занотовував, скільки від кого отримав грошей і скільки передав «пісуару» — саме так співробітники прокуратури Вінницької області за очі називали прокурора області Шморгуна через легендарний вже випадок в залі засідань Новомиргородського районного суду Кіровоградської області.

Втім, все це в минулому. З 13 листопада 2011 року Юрій Леонідович Конотоп перед законом чистий, як сеча Шморгуна, бо впродовж іспитового строку не вчинив нового злочину. Він продовжує розвивати свій будівельний бізнес. Звісно, про такі доходи, як в обласній прокуратурі, зараз йому можна лише мріяти, але на життя вистачає.

Що ж стосується трьох колишніх міліціонерів, які заявили про вимагання в них хабара, то після затримання Конотопа кримінальна справа проти них набула «другого дихання». За кілька синців, які були виявлені в бешкетника, раніше судимого за розбій, хлопців засудили до п’яти років позбавлення волі кожного. Тільки вже без усіляких іспитових термінів.

А мораль з цієї історії така: якби б міліціонери не поскаржились в СБУ, то вони були би зараз на волі. У крайньому випадку – отримали б вирок з відстроченням виконання. Натомість на волі перебуває вимагач, а «беркутята» — за ґратами.

От і робіть висновки.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»