Человек не терпит насилия!

Під мантією тітоньки Феміди (судові історії) – 4

Суддя Ворошиловського районного суду Донецька Олександр Прокопович Мусієнко мав безліч чеснот – був невибагливий до умов утримування, брав корм з рук, міг винести будь-яке судове рішення без огляду на всілякі формальності типу Конституції та законів України. Але була в нього й одна вада. Він абсолютно не знав української мови. Тобто, взагалі. У буквах ледь орієнтувався. На самому початку 2000-х років та ще й у Донецьку ця особливість організму Олександра Прокоповича йому сильно не дошкуляла, аж доки однієї лихої години на розгляд до судді Мусієнка не потрапила моя позовна заява.

Про що був той позов – зараз не важливо. Взагалі-то, йшлося про стягнення моральної шкоди, завданої порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» і, якщо буде чесним, то ця шкода була мені цілком скомпенсована тим задоволенням, яке я отримував впродовж майже двох років, тягаючи відповідачів по судах, як мавпа газету. Навіть присуджені мені урешті-решт 100 гривень я не став стягувати, оскільки отримав процесуальної насолоди на значно більшу суму. Але не в тім річ.

Йти на пошту здавати позовну заяву чомусь не захотілось і я почимчикував до суду, благо в той день чергував Мусієнко, на території обслуговування якого й перебувала установа-відповідач.

Олександр Прокопович явно був не в захваті від мого візиту. Він невдоволено покрутив у руках позовну заяву, спробував пошукати знайомі букви в українському тексті, потім підвів очі на мене:

  • Що ти мені за херню приніс?

  • Це, — кажу, — називається «позовна заява», Ваша честь.

  • Бойко, я тобі в позові відмовлю – кажу зразу, тому не мороч мені голову, забери свою заяву й більше мені цих заяв не носи.

  • Ну, якщо Ви заздалегідь знаєте, яке рішення винесете в нарадчій кімнаті, тоді Вам, Олександре Прокоповичу, як чесному судді, треба зразу ж брати самовідвід.

Мусієнко хмикнув і кинув позовну заяву на грубий стос паперів, що височів у нього на столі:

  • Повістку отримаєш поштою.

Коли суддя, навіть не читаючи позов, каже, що відмовить, не треба впадати в розпач. Треба сміливо йти в засідання й користатись нагодою випити з такого судді побільше крові за принципом «не дожену, так погріюсь», а заодно – спровокувати процесуальні порушення, які в наступному стануть безумовною підставою для скасування упередженого рішення судом другої інстанції.

Перше засідання тривало недовго. Засідали ми разом з двома представниками відповідача в кабінеті: суддя за столом, секретарка збоку, ми – на стільцях попід стіною. Мусієнко швиденько оголосив, яка справа слухається, з’ясував, чи немає відводів складові суду, скоромовкою пробубонів процесуальні права учасників і запропонував позивачеві, тобто мені, виступити з обґрунтуванням позовних вимог.

  • Ваша честь, — кажу, — не можу я доки цього зробити, оскільки суд пропустив дві важливих стадії розгляду справу. Не з’ясував у позивача, чи підтримує він вимоги позовної заяви, не з’ясував у відповідача, чи не бажає той визнати позов, і не запропонував сторонам дійти мирової угоди. Але перед цим позовна заява мала б бути судом зачитана в повному обсязі.

  • Бойко, не мороч мені голову, — каже Мусієнко, — я української мови не знаю й читати твою писанину не збираюсь.

  • А доведеться, Ваша честь.

  • Я не буду її читати.

  • Будете, Олександре Прокоповичу. Більш того, запевняю, що й справу будете слухати по-українськи. Маю з цього приводу заяву.

Я підвівся й розтлумачив судді, що відповідно до статті 10-ї Конституції України державною мовою є українська, якою й повинно здійснюватись судочинство. Згідно з постановою №9 від 1 листопада 1996 Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції при здійснені правосуддя» суд може застосовувати іншу мову тільки на клопотання сторін і лише в тому випадку, якщо вони не володіють українською.

  • Ви українською володієте? — спитав я у представників відповідача. Ті, не розібравшись у ситуації, миттєво перейшли з російської на українську:

  • Авжеж, які проблеми?

На Мусєінка було страшно дивитись.

Наступні півгодини Олександр Прокопович намагався по складах прочитати дві сторінки позовної заяви. Виходило в нього це, скажімо прямо, не дуже. Принаймні, виступи Ніколая Яновича Азарова-Пахло з його «кровосісямі» та «папєрєднікамі» — то взірець ораторського мистецтва в порівнянні з тим, що лунало в кабінеті. Урешті-решт я зупинив це знущання з носія правосуддя, підвівся й заявив, що маю відвід головуючому. Червоний від злості суддя оголосив перерву на 10 хвилин, щоби я в коридорі на підвіконні швиденько написав відповідну заяву. За мною не забарилось. Відвід був заявлений на підставі того, що головуючий по справі не володіє державною мовою й не здатен виконувати повноваження судді. Заява попрямувала до голови суду Віктора Івашури відповідно до процесуальних норм того часу, а ми з опонентами – додому.

Десь за пару днів йду коридором Вор-суду, назустріч – Івашура:

  • Пішли, зайдімо в кабінет… Ти що, здурів, такі відводи заявляти? Як я можу його задовольнити? Це – не підстава для відводу, оскільки людина взагалі не повинна призначатись на посаду судді без знання української мови.

  • Так Ви це Мусієнку поясність.

  • Коротше кажучи, так. Я призупинив провадження по твоїй справі на місяць і офіційно зобов’язав Мусієнка за цей місяць вивчити українську. Не вивчить – буду вносити подання на його звільнення.

Через місяць ми знову зібрались у кабінеті судді в тому ж складі. На Олександра Прокоповича було любо-дорого подивитись. Він сидів мовчки, лагідно посміхався й розтуляв пельку тільки в самих необхідних випадках – щоби промовити кілька слів, які в нього були заздалегідь записані на папірці (типу «оголошується перерва на 10 хвилин», «суд, порадившись на місці, ухвалив клопотання відхилити», «суд видаляється в нарадчу кімнату»).

Отак неквапно, десь за півроку, слухання простенької цивільної справи добігло логічного кінця. Суддя мав винести рішення. Українською. У письмовій формі. Проголосивши в засіданні резолютивну частину («у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі») Олександр Прокопович ізолювався від суспільства для виготовлення повного тесту.

Рішення Мусієнко писав тижні три. Писав від руки – через відсутність друкарської машинки з українським шрифтом (комп’ютерів у судах ще не було). Я кожний день заходив у канцелярію, і кожний день подавав письмову скаргу на суддю, який порушував строк, встановлений Цивільним процесуальним кодексом України. Урешті-решт, творчі муки Олександра Прокоповича скінчились і він вийшов на волю з нарадчої кімнати. М-да… Рішення містило таку кількість граматичних помилок, що я зажадав собі копію.

Як задовольнити це моє законне право ніхто не знав – якби рішення виготовлялось на друкарській машинці, то необхідна кількість примірників по числу учасників справи друкувалась би зразу, але в даному випадку йшлося про рукописний текст. Копіювальної техніки в судах тоді ще також не було, найближчий ксерокс стояв лише в «Домі книги» по вулиці Артема, де усміхнені дівчата надавали населенню платні послуги, а оригінал рішення для зняття копії, ясна річ, ніхто мені в канцелярії дати не міг.

Хто ходив у той «Дім книги» і хто оплачував зняття копії з судового рішення для мене – не знаю. Я точно не платив. Мабуть, копія знімалась коштом самого судді.

Отримавши рішення, я червоним олівцем виправив у ньому незліченну кількість помилок, доклав до касаційної скарги й відправив у суд другої інстанції. Рішення було скасовано, а справа – направлена на повторний розгляд іншому судді, який і задовольнив позовні вимоги.

Втім, моя допомога в опануванні суддею Мусієнком наук за курс середньої пішла йому тільки на користь. Коли в 2003 році Юрій Луценко (у ті роки – народний депутат України від Соціалістичної партії) влаштовував у Донецьку мітинги протесту, то рішення про їх заборону Івашура доручив виносити якраз Олександру Прокоповичу – як найкращому знавцеві української мови у Ворошиловському райсуді. У судовому засіданні Мусієнко мило мені посміхався й щебетав, мов соловейко. На той момент він вже засвоїв україномовну розкладку клавіатури комп’ютера й відмовляв у реалізації конституційних прав громадян з повним дотриманням статті 10 Конституції України.

В аналах вітчизняного правосуддя

Люди брешуть, що на початку 2000-х років тодішній голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Васильович Кондратьєв якось на нараді суддів закликав жерців Феміди розглядати справи за моєю участю, як виняток, відповідно до закону. І треба сказати, що судді в більшості своїй цієї рекомендації дотримувались і на скандал намагались не нариватись.

Звісно, були винятки. Наприклад, мадам Крупко з Вор-суду – жирне опудало, відносно якої недавно Вища кваліфікаційна комісія суддів відкрила дисциплінарне провадження. Олена Григорівна – звичайнісінька хамка з повадками, лексиконом і юридичними знаннями на рівні алкашки з донецького Критого ринку. Як пащекують злі язики, суддя Крупко законні та обґрунтовані рішення безплатно не виносить – в неї принцип такий. І я в це вірю, позаяк бачив Крупко за роботою.

Крупко, Бухтіярова й третій член славетної трійки – Станіслав Кутя – назавжди уславили Вор-суд чи то в анналах, чи то в аналах вітчизняного правосуддя. Але якщо Крупко та Бухтіярова завжди поводили себе, як підпарканні шалави – кричали на учасників процесу аж до вживання мало пристойної лексики, а Бухтіярова, так та навіть одного разу прямо в судовому засіданні побила позивачку, то Станіслав Дмитрович становив повну протилежність цим розперезаним бабам. Естет та інтелектуал, він вигадував такі процесуальні звороти, на які був здатен лише справжній художник.

Пригадую одну цивільну справу – про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів слідства – яку Кутя розглядав впродовж майже року. Позивач, проти якого міліціонери незаконно порушили кримінальну справу, а потім затримали та катували в ув’язненні, тепер, після того, як справа була закрита за відсутністю складу злочину, прохав відшкодувати моральну шкоду. Чого тільки не чудив Кутя, аби затягнути винесення рішення – і Державну судову адміністрацію притягнув у якості співвідповідача (вона тут до чого, питається?), і судово-медичну експертизу призначив на предмет тілесних ушкоджень (експертиза підтвердила лише те, що слідчий і так не заперечував – позивач після незаконного затримання був підданий катуванню). Урешті-решт, після судових дебатів довелось Станіславу Дмитровичу йти в нарадчу кімнату, щоби виносити рішення.

Але на самоті його честь перебувала недовго. Порадившись сам з собою, Кутя вийшов і оголосив, але не рішення, а ухвалу про залишення позову без розгляду. На тій підставі, що, з точки зору судді, краще було б, якби позивач звернувся б не у Ворошиловський районний суд за місцем перебування органу слідства, а до Київського райсуду Донецька, за місцем свого проживання.

Запевняю, що окрім Куті до такого б не додумався жодний суддя України.

Але найбільшим винаходом Станіслава Дмитровича вважається новація, яку він привніс у процес прийняття апеляційних скарг на свої рішення по цивільних справах. У тих випадках, коли йому не дуже хотілось, щоби скарга потрапила до апеляційного суду, він робив просто: викидав квитанцію про сплату державного мита, яка докладалось до апеляційної скарги. Після чого виносив ухвалу про залишення апеляції без руху та встановлював строк про сплату держмита. Зрозуміло, що цю ухвалу апелянту він не відправляв, хоча сумлінно реєстрував її в канцелярії. Почекавши трохи, Кутя виносив ухвалу про повернення апеляційної скарги, яку також приховував. Коли через півроку скаржник приходив до суду й починав цікавитись, чому немає ніякої звісточки про рух його справи, Станіслав Дмитрович тільки розводив руками: «Вибачайте, але Ви не сплатили держмито, пропустили всі строки, причому без поважних причин. Нічим допомогти не можу».

Одного разу, у 2004 році, Кутя навіть став героєм сюжету на радіо «Свобода». А було так. Донеччанин Олександр Кудінов у 2002 року письмово звернувся до прокуратури Донецької області зі скаргою на дії тодішнього прокурора Старобішевського району Свіденка. Доки запам’ятайте це прізвище – про Свіденка я розповів трохи пізніше й у зв’язку з зовсім з іншою історією. А тоді прокурор Донецької області Віктор Пшонка замість того, щоби розглянути скаргу, переслав її для відповіді самому Свіденку, який і повідомив Кудінову, що порушень не знайдено.

Треба знати Саню Кудінова: оскільки подібні витівки прямо заборонені Законом України «Про звернення громадян», він не заспокоївся й подав позов до обласної прокуратури з вимогою відшкодувати йому моральну шкоду, завдану порушення порядку розгляду Пшонкою скарги на Свіденка.

Позов потрапив до Куті й був розглянутий судом у повному обсязі. Після дебатів суддя пішов у нарадчу кімнату, по виході з якої за звичкою оголосив, що рішення по справі виносити не буде. Натомість – виніс ухвалу про залишення позову без розгляду. Просто так. Без жодної мотивації. Та й, власне, яка могла бути мотивація, якщо нічого подібного процесуальний закон не дозволяє й дозволяти не може в принципі?

Тоді Кудінов подав апеляційну скаргу. Але Кутя відмовився її приймати, мотивуючи це тим, що позивач, бачте, не вказав домашню адресу працівника прокуратури Донецької області, який ходив у судові засідання. Оскільки Цивільним процесуальним кодексом України подібна вимога не передбачена, до того ж домашні адреси працівників прокуратури належать до закритої інформації, яку адресні столи не надають, Кудінов подав ще одну апеляційну скаргу. Але Кутя знову повернув її по пошті Кудінову. А замість ухвали, в якій би пояснювався мотив такого рішення, суддя вклав у конверт квитанцію про сплату державного мита громадянкою Шведовою.

Здивований Кудінов пішов до Ворошиловського суду з тим, щоби з’ясувати, хто така Шведова. Виявилося, що ця незнайома йому громадянка була учасницею однієї цивільної справи, яку свого часу розглядав все той же Кутя. З рішенням у справі Шведова не погодилася й подала апеляційну скаргу, оплативши її державним митом у розмірі 87 грн. Цю квитанцію суддя Кутя, як це він робив неодноразово, витягнув зі справи й виніс ухвалу про залишення апеляційної скарги Шведової без руху через відсутність квитанції про сплату державного мита. Але квитанцію викинути забув. Вона лежала в нього на столі, аж доки Кутя одного разу не переплутав папери й не всунув цю квитанцію в конверт, адресований Кудінову, замість ухвали…

Як я вже казав, Віктор Олексійович Івашура був мудрим головою суду. Він розумів, що в нього на господарстві, окрім «клоуна», ще має бути «покидьок» — суддя без комплексів, на якого можна з впевненістю навішувати самі брудні справи. Істеричні сучки Бухтіярова та Крупко на таку роль не підходили – вони завжди працювали тільки на власну кишеню й могли підставити голову суду в будь-який момент. Інша річ – Станіслав Дмитрович Кутя, якого Івашура взяв до себе в заступники і який сумлінно виправдовував репутацію наймерзотнішого покидька та блювотної гидоти.

(далі буде)

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Початок статті:

http://ord-ua.com/2011/10/30/pid-mantiyeyu-titonki-femidi-sudovi-istoriyi/?lpage=1

http://ord-ua.com/2011/11/02/pid-mantiyeyu-titonki-femidi-sudovi-istoriyi–2/?lpage=1

http://ord-ua.com/2011/11/04/pid-mantiyeyu-titonki-femidi-sudovi-istoriyi–3/?lpage=1

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

44 ответа

  1. Ми з ним однофамільці. Приємно читати ,наче сам бачиш того суддю)))і його нервозність.
    А Бойка дісно потрібно призначити ген прокурором.

  2. Помощник, терпите, только такие как Бойко и держат вас в тонусе. Терпите и копите на судейское место, спустя лет 5-10 какой-то другой помощник будет писать за вас решения, а вы пересчитывать кэш

  3. Бойко, конечно, пишет почти правду, но она какая-то односторонняя. А ведь у медали есть две стороны, не так ли? Неужели вы все и правда думаете, что “за%бывания” Бойком судей пьют кровь именно этим судьям? Не знаю как в Донецке, но у меня на родине все злоключения падают на плечи секретарей и помощников… и при этом от гамна по вечерам отмыться уже сложно — за день столько неадекватов и социопатов бывает в суде, что не только себя, но и судью по сути жалко.
    Вот вопрос к гражданину Бойко: а не думаете ли Вы, что своими задрачиваниями судей Вы можете отвлекать их от занятия более важными делами, когда у людей реально проблемы и искать защиты им больше негде, кроме как в суде? Возможнов Донецке судьи уже и не знают реаьлного значения солва “правосудие”, но у нас еще с судах можно повоевать за справедливость… вот бы тоьлко больные юристы не отвелкали своими писульками…

  4. Дааааа….весело у Вас…а хотите изнутри хотите? Как бывший работник суда расскажу, не судья, а так, из тех, кто за минималку по 7 дней в неделю пашет…в каждом суде есть определенный перечень пациентов — людей ущербных, неудовлетворенных жизнью и своим статусом в ней, социопатов и энергетических вампиров, цель жизни коих — не себе улучшить, а другим обос@рать, сделать на этом имя псевдоправозащитника, выплеснуть невыплеснутое (никомуненужностью обусловленное) и гоголем таким походить потом среди себе подобных, называющих себя общественными организациями по борьбе с беспределом…вот и всё…и парочку оффсайдов кинуть (як-то, шнур от микрофона выдернуть перед заседанием, а потом орать о “намеренном преступном уничтожении аудиофиксации судебного процесса секретарем с/з” и т.д. И вот является такое “тело” в суд: потное, с запашком мочи и многодневного перегара, немытое и нечесанное, полуграмотное “гражданино Украино”, науськанное соратниками и силу мифическую чующее, волающее девченкам канцелярским “девки”, и требует защиты прав своих, справедливости и правосудия…При этом бумажками потрясает ПТУшно написанными, но 20 шрифтом, да жирным и с курсивом, статьями закону сдобренными…жесть…с работы погнали за пьянство, супруга нет и не предвидется, друзей и просто приятелей не нажило…скучно, товарищи, до оскомины, развлекуху подавай! И таких только у нас человек 30 наберется…обидно, содержавцы, обидно…видно, хорошо ей живется, судебной системе, государство поддерживает, бюджет не обижает, нагрузка младенческая…подза@бать надо, чтоб не расслаблялись…

  5. Даа!Вот раньше помню статьи Владимира Маркыча создавали не только горячую дискуссию но имела определенные последствия.Вот и думаю:то ли народ охладел,то ли обсуждать нехрен(Здорово,Флойд!Пиво есть холодное.3аходи)

  6. 13.11.2011 21:24 Серый

    Не обижайся, пацан-Флойд. Если не вкурил смысл слова “пшел”, то прими “брысь”. Смысл примерно тот же.

    Что ты, что ты! Какие обиды, дарагой! Мы ж с тобой друзья! Пачему так сильно абиделсо, не понимаю… А-а, панимаю — задело мое упоминание о говтонеме, каторую ты создал… Панимаю теперь.. Прости, друг, но истина дороже))).

  7. Не обижайся, пацан-Флойд. Если не вкурил смысл слова “пшел”, то прими “брысь”. Смысл примерно тот же.

  8. Помню на форуме темку, которую создал для обсуждения некий уникум современности Серый. Темка оказалась мегаинтересной, как и проблема, затронутая в ней — аж одно сообщениеза все ее существование))). И то мое, где я ткнул носом этого глубокомысленного создателя гавнотем. Есть, конечно, смягчающее обстоятелство — челу нехер чем заняться, вот и шлет свои депеши куда попало, и как попало. Верю, что это излечимо.

  9. Серому:

    А ты все не страдаешь, да? Нечем заняться тебе, кроме как плодить свои быдловысеры в духе Капитана Очевидность, да копипастить глупые цитаты из интернета? Ты ж вроде взрослый мужик. Не стыдно ***ней маяться?

  10. За Бойкой вытирают неугодные комменты. Или он сам тихнонько подтирает, хз… Неужели смутило то, что его гавнотворчество было сравнено с УГ? Но, господа, если оно и есть унылое гавно, то что же писать в таком случае?

  11. И еще (очень кстати попалось в свежей порции информации из Сети) — Александр Роджерс, ”Хвиля”:

    “У нас есть достаточно много людей, которые считают, что до момента самораспада существующей системы не нужно ничего делать, а нужно просто ждать. Мол, страна должна обязательно пройти момент «нижней точки», иначе никакие настоящие перемены невозможны – нельзя будет ни мобилизовать людей, ни получить достаточной легитимности действий, ни преодолеть сопротивление существующей власти.
    На мой взгляд, это ни что иное, чем оправдание собственного бездействия. Да, на сегодня ни у одной оппозиционной структуры пока не достаточно сил и ресурсов для начала организованной конфронтации с властью. Но это не значит, что не нужно действовать! Направлений деятельности достаточно – это и распространения правдивой информации о состоянии дел в стране, и работа на дальнейшую дискредитацию власти, и самообразование, и повышение уровня физической подготовки, и создание первичных ячеек сопротивления (по образцу марксистских кружков), и структурирование этих ячеек между собой, создавая горизонтальные и вертикальные связи, и многое другое.
    Даже если час «Х» наступит, то в это время всеобщего хаоса преимущество будет у самых структурированных, подготовленных и дисциплинированных.”

    Отсюда — http://hvylya.org/analytics/politics/14718-nuzhno-li-zhdat-revoljutsiju.html

    В приложении к задаче противодействия судебному беспределу — это… Ну, Вы сами понимаете.

  12. Джорж, ты прав в этом — “В целом сознательное население Украины, без ” пастухов ” и кумиров должно органовываться и массово протестовать”.
    Но чтобы “организовываться” все-таки нужны организаторы…

  13. Те, що витворяє влада з Луценком, не підлягає розумінню: справа розвалюється, свідки свідчать за Луценка, доказів його провини немає, медичну допомогу не надають. Ось, наприклад, Могильов перед відставкою підписав розпорядження про виділення 2,5 мільйонів гривень на відкриття спа-салонів для оздоровлення міліції, ну не постові ж сержанти там будуть оздоровлюватись. Але Могильова не заставлять відповідати за нецільове використання бюджетних коштів в такій сумі. А на Луценка нічого не знайшли, так навіть таку дурницю придумали, і домучують людину. Видно, їхня мета фізичне знищення, і не менше. Всім зрозуміло, що це політичне замовлення, але ті, хто отримав команду “фас” мають залізні щелепи і так просто жертву не відпустять. Саме страшне те, що ніхто від цього не застрахований..Політичні репресії 30-х років починались теж як благородна справа, а що вийшло, ми бачимо. Страшні часи з нашої мовчазної підтримки починаються..

  14. Влада не виключає: не будемо надавати лікування, хай він там тихенько собі зійде нанівець.
    Засідання переносять, щоб заспокоїти захист

    Певний час складалося таке враження, що із розглядом справи Луценка ніхто не поспішає. З одного боку, адвокат Юрія Віталійовича Олексій Баганець казав, що процес намагаються прискорити. З іншого, протягом майже цілого тижня на судові засідання не приходили то свідки, то прокурор, то захисники. То що ж відбувається?
    Судовий процес однозначно прискорюється, тому що назначаються щоденні засідання. Я думаю, що для цього є дві основні причини.

    Юлії Тимошенко вже винесли вирок, бо це потрібно було зробити – вона серйозний конкурент для діючої влади. Але там була коротка справа, мало матеріалу.

    Луценко – також конкурент. Юра сам неодноразово казав: «Якби я був зараз на волі, вся Україна уже б стояла на Майдані, а влади Януковича вже не було б». Адже фактично саме він витягнув свого часу людей на Майдан. Тому цілком зрозуміло, чому влада ховає його в тюрму. І з тієї ж причини вони нанизали на справу 148 свідків. Та ніхто не думав, що цілий рік буде відбуватися процес: досудове слідство, голодування Луценка – він же непередбачуваний. Ніхто не знав, що до суду ми так довго будемо йти. Вони бачать, що час іде, що скоро вже вибори, а свідків 148. Для того, щоб їх вислухати, потрібно три-чотири місяці. Математику ж вони так само, як і ми, рахують, і розуміють, що всі свідки мають виступити. При тому, що всі свідки (а їх на сьогоднішній день вже близько сорока) дають чіткі покази про невинуватість Луценка і справа стає все більш нікчемною.

    Політичний вирок Луценку, нав’язаний Генпрокуратурою, вони хочуть мати вже до Нового року, розуміючи, що буде апеляція, Європейський суд, вища касаційна інстанція. І в них залишається дуже мало часу, щоб не дати можливість Луценку реабілітуватись. Коли вони вже посадили Юлію Володимирівну, вони не можуть дати Луценку можливість зайти в парламент, стати кандидатом.

  15. ” СЕРОМУ ” ” … Судья Ялтинского суда Слезко … ” Этот жыдовский ублюдок, не погодам развращенный гнилой судебной сиситемой, переведен в Железнодорожный суд Г. Симферополя , а уже оттуда на него было направлено представление об избрании на должность судьи — бессрочно ( постанова Верховной ради № 6538 від 17 червня 2010 року ). Хотя, по результатам работы в суде г. Ялта, его надо было гнать сраной метлой. Его спасло прикрытие. Наше с Вами выпускание пара на страницах интерент — изданий ничего полезного не дает. В целом сознательное население Украины, без ” пастухов ” и кумиров должно органовыываться и массово протестовать против бандитского режима ( в том числе судов )). А мы все ждем царя, который придет и рассудит нас.

  16. Уважаемый Генеральный Прокурор Украины Пшонка Виктор Павлович! Доводим до Вашего сведения, что комплексная проверка прокуратуры Луганской области сотрудниками генеральной прокуратуры носит весьма специфический характер, больше похоже что данные проверяющие получили картбланш по факту улучшения своего благосостояния(не все конечно, а некоторые). Есть такой старый следователь Ермаков, который всем заявляет что он пользуется поддержкой Ударцова и это правда. Однако это не должно давать ему возможности брать взятки и фальцифицировать материалы уголовных дел. Проверьте уголовное дело в отношении Лисичанских УБОПовцев, где судьи бочтся принимать его в свое производство, так как сшито белыми нитками. У родственников обвиняемых Ермаков через подставных лиц получил 70 тыс.дол., однако обещанное не выполнил. Точно известно что по другим уголовным делам ермаков оказывал моральное давление на свидетелей, фальцифицировал экспертизы и протоколы допросов. А где дели укрыли материалы проверки, когда ермакова задержали родители возле школы, когда он занимался онанизмом в машине? Материалы были изначально в ЛГУ, а куда они делись потом? Вот чем необходимо заниматься в первую очередь, а не искать где дежурный не перенес запись из жуи в купп. Извините за информацию, но видимо Вас умышленно дезинформируют об объективной обстановке в области, кто и что крышует.

  17. Дреду.Шота мелко Вы плаваете.Я слыхал,что мантия в Киеве в район стоит аж 200.
    т.е.,как это отцепиться от судей?Таких бизнес( менов и леди) вешать надобно,батенька!Скажите,во время реализации вашего бизнес плана по возврату(не говорю о прибыли)вложенного капитала не приходила в голову мысль,-на сколько реально получить пулю в лоб или спину?

  18. сказочник — не сказочник, это его дело. А в отношении честных судей скажу, что быть честным на этой работе практически невозможно. Указ, который подписывает ПУ о назначении судьи стоит бешеных денег. Например, за подпись о назначении судьи в суд одного райцентра одной области в южной части Украины в 2005-м году пришлось отдать 40 тысяч долларов. Конечно, не лично в руки Гаранту, но где-то очень-очень рядом. Если бы решали вопрос чуть “подальше”, то было бы намного дороже. Для того, чтобы заплатить такую сумму родители продали квартиру. Назначить назначили, как и было обещано. И возникло 2 вопроса: 1) где жить; 2)на какие шишы отдавать “наверх” ежемесячный оброк. Поэтому к стабильным “тарифам” на дела была надбавочка. Писать об этом не боюсь: срок давности истек, власть другая и я уже в системе не работаю и возвращаться не собираюсь. К слову сказать, назначение судьи в Киев стоит сумасшедших денег. В областной центр чуток меньше. А у нас был самый что ни на есть “эконом-вариант”. За два года потраченное вернется, конечно. Но потом, если все еще не привык, то нужно или забить на все и уходить, или стать окончательно дерьмом. И еще. В нашем суде тоже не было ни компа, ни зерокса. Перед уходом я себе купил и там и оставил в канцелярии. Знаю, что никто другой не купит, а людей жалко было. Так вот и технологии к нам пришли. Я опус этот написал для того, чтобы оставили судей в покое. Если б с самого верху не было системы поборов, то и судили бы по-другому.

  19. Панасу Мирному — Надо признать, что не все судьи требуют называть их “Ваша честь”. Бывший судья Ялтинского городского суда Тимур Васильевич Слезко (нынче вроде бы в Железнодорожном районном суде Симферополя правосудит), демонстративно выполняя заказ, с усмешкой отказывая ответчику в ходатайстве о ведении технической фиксации процесса (звукозаписи), в ходатайстве запросить доказательства, заявив ответчику же на предварительном слушании в присутствии сторон и представителей — “С Вами мне все ясно!”, — по своей инициативе вслух РАЗРЕШИЛ ответчику НЕ НАЗЫВАТЬ себя “Ваша честь”. Вот так бывает.

  20. Адвокату: Это вы лох, уважаемый! Я бывал в этом Вор-суде не раз уже после описанных событий, а также неподалеку в Апелляционном суде, куда меня “послали” ИвашКура и Кутя и могу предьявить решение ХАпсуда, нацарапанное авторучкой и довольно безграмотное, не говоря уже о том, что преступно лживое. Сейчас пишу сатирическую комедию об этих судебных персонажах, между прочим…
    Респект тебе, Владимир Бойко…

  21. Ув.Форумчане&В.Бойко!Думаю Вам интересный факт (в продолжении темы статьи),что судья Ворсуда Кутья С.Д. принимает дела к рассмотрению и выносит решения по ним именем Украины,является зам.председателя суда и при этом не принимал присяги судьи.ФАКТ.
    В настоящее время Кутья рассматривает дело ,касающееся факта непринятия присяги судьей Поприевичем.
    Бухтиярова переводиться в Киев.
    Крупко не работает.

  22. Адвокату

    Доводилось зустрічати рішення Ужгородського суду від 2003 року у рукописному виконанні.

    Можу поділитись іншим приколом. Один мій знайомий працівник прокуратури представляв інтереси громадянина в суді. Мова йшла про стягнення заборгованості за недоотримане речове майно військовим пенсіонером. Зайшли вони із представником відповідача до судді. Далі було верховенство закарпатського процесу. Дослівно: суддя — Ну дик ендак щось будемо сьогодні глядати? Сторони так мол і так суть справи… Суддя, пребиває і питає — Так що ви хочете пан прокурор? представник прокурора — задовільнити! суддя — Добре так ся і буде, задовільнити так задовільнити! Прийдете із відповідачем через тиждень віддам рішення. Відповідач прозрів, але промовчав.
    Через тиждень рішення не було, відповідач подав апеляційну скаргу бо по внутрішньому положення зобов”язаний оскаржувати всі рішення не на свою користь, в прокуратурі своїх справ вистачало. Десь через три місяці особа в чиїх інтересах подавався позов почала мурижити прокурорських що мол треба виконавчий і т.п. Іде представник в суд і прозріває! В позові — відмовити!!! Як відмовити??? Апеляція лєва чистий формалізм, позов 100% законний, і як подача апеляції могла змінти готове рішення зафіксоване на диск??? Збирається консіліум що робити? І що це за галімотья? Навіть покликали представника відповідача на діскус. Вирішили написати заяву і отримати диск із записом супер процесу. Церез тиждень диск видали, зібрались разом і представник прокурора і відповідача, включають диск а там!!! Театральна постановка імені судді! Роль представника прокурора озвучує помічник судді, представника відповідача секретар, і все по процесу як книжка пише.
    Чесно кажучі офаноріли ВСІ!!! Шкода що прокурор не захотів портити відносини і це скануло в аналах прокуратури, але такого беспредєлу я давнєнько не бачив! Виявилось що за ці дик ендак (сільський закарпатський говор) у судді були проблеми в апеляції. Побачивши ще одну апеляцію суддя злякався і переробив рішення, а коли почали вимагати диск влаштував театральну постанову.

  23. Флойду и Адвокату
    Я практикую в судах давно и меня эта статья не удивляет. Может быть чуточку приукрашено , а по сути такие клоуны есть в каждом, без исключения, суде. В каждом суде 30% судей ЦПК вообще не читали , а если читали то только в части прав сторон и то каждый раз по бумажке . А рукописные решения мне приходилось встречать вплоть до 2004 года.

  24. Анонимному высерману из Мухосранска, который спрятался за скобочками и точками: а ты уверен, дружок, что я 11 лет назад не ЖИЛ в Донецке, а?))
    И это, по поводу того, что я типа мент — устал уже обьяснять некоторым неадекватцам, читающим сообщения на форуме, очевидно, жопой — я к ментовке отношения не имею. Или справку принести?))

  25. Анонимный мент из г.Николаева под ником “Флойд” со всей ответственностью заявляет, что было и чего не было в районном суде Донецка 11 лет назад. Вот это способности у чувака. Флойдюша, а ты хоть сам то был в Донецке?

  26. Как говорится, заявляю со всей ответственностью: в 1999-2000 годах компьютеры и ксероксы уже были в судах. Причем даже не в Донецке, а городах существенно меньшего порядка. Защитничкам вранья рекомендую быть немного объективнее, а пытаться в непонятном порыве натягивать женскую половую пи..ду на уши.

  27. Адвокату. Та отож. Я теж маю претензію до цього Бойка, бо він своєю писаниною доводе до гомеричного сміху, наслідком чого може бути навіть інфаркт. Хіба ж можна так знущатися над людьми?

  28. Атор превзошел сам себя! Давно не смеялся так, особенно представив ситуацию в лицах. Шедевр публицистики однако. Не останавливаться на достигнутом! Еще раз низкий поклон пану Бойко.

  29. Адвокат, ты кого защищаеш? Судди обясняют, шо ксерокса нету и по-украинску они читать-писать не умеют, а ты гавариш, мол, не верьте Бойко Володымыру Марковичу. Ну, харашо, а суддям верить или не верить?

  30. Даже не смешно — в начале 2000 годов в областном центре (каковым является Донецк) уж как минимум, один компьютер в суде всегда был. По той же причине в одном из судов Донецка однозначно был ксерокс. Поэтому читать опус Бойко о рукописном тексте с ошибками грустно — видимо, своих читателей он считает полными лохами. Еще грустнее читать комменты, все восторгаются явным враньем и не видят очевидных ляпов. Уточняю, что вопрос не в том, что в Ворошиловском (или в любом другом суде страны) работают умные и порядочные судьи, вопрос в уважении к читателям, которое у Бойко, судя по его статье, отсутствует напрочь. Уверен, практикующие юристы (буде таковые прочтут и статью, и этот коммент), со мной согласятся.

  31. очень смешно, но почему-то потом грустно. описаны типичные для Украины патологии.

  32. У Німеччині, в Англії, та в багатьох європейськіх країнах багато живе людей не тітульної нації. І вони нікути не біжать. Просто вивчають мову тієї держави, в якій живуть, і все, проблеми нема.
    А от Табашник, коли їде в гості до родичів у Ізраїль — якою мовою так шабонить ? І чи дає поради там начисто забути ідиш та іврит, а розмовляти только по-гусски ?

    В топку гундосого !

  33. В почерке авторе всегда отражается стиль третьего юмориста в череде за Ильфом и Петровым.
    Всегда читаю от души смеясь и поражаясь меткости и знанию предмета.
    Вобщем это “человеческая мысль, облеченная в логическую шахматную форму” 🙂

  34. «Украинская правда» затащила Янека Межигорского в суд!
    Киевский окружной административный суд привлек Виктора Януковича в качестве третьей стороны по делу предоставления информации о стоимости земельного участка в «Межгорье».

    Соответствующее решение принял в четверг судья Виталий Щавинский.
    Он рассматривает дело по иску «Украинской правды» к Вышгородской райадминистрации, которая отказалась предоставить договор купли-продажи Януковичем земельного участка в «Межгорье», датированный 2010 годом.
    Ходатайство о привлечении Януковича как третьей стороны по делу подал представитель Вышгородской райадминистрации.
    Судья аргументировал привлечение Януковича тем, что разглашение информации о стоимости купленного им участка может повлиять на его охраняемые права.
    В связи с привлечением Януковича по делу объявлен перерыв до 7 декабря 14.30.
    «Украинская правда» неоднократно обращалась к Вышгородской РГА с запросом на основании закона «О доступе к публичной информации» сообщить, по какой цене Янукович выкупил в 2010 году земельный участок площадью 1,76 га внутри «Межгорья».
    Как известно, именно этот участок принадлежит непосредственно Януковичу. Остальные 135 гектаров «Межгорье» находятся в аренде у фирмы «Танталит» и благотворительного фонда «Возрождение Украины».
    Вышгородская РГА подтвердила, что в прошлом году они продали участок Януковичу, однако отказались предоставить договор купли-продажи и даже сообщить, по какой цене был продан участок.
    7 сентября судья вынес определение об открытии сокращенного производства по делу, без вызова сторон, и предложил Вышгородской РГА предоставить возражения против иска.
    Однако в установленный срок Вышгородская РГА не подала возражения к иску, после чего судья постановил провести рассмотрение иска по общим правилам.
    Юридическую помощь «Украинской правде» в этом процессе оказывает «Институт медиа-права».

  35. Бойко, как всегда молодцом! Читаю с огромным удовольствием. После люстрации назначил бы его генпрокурором)) Не шучу, был бы толк

  36. Їх в вас там шо, ніколи не бьють? Рекомендую, хороший удар важким тупим предметом ззаду під основу черепа здатен чітко пояснити любому судді в чому він не правий.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ