Человек не терпит насилия!

Чорна Мітка — 4

Правдива історія українця, котрий не схотів бути бідним і став мільйонером. Проте зусиллями української влади тепер не лише не має грошей, а й права на роботу.

Судилище. Акт перший

30.05.2006 р. я був розгубленим. Окрім фактору раптовості проти мене працювало те, що вже давно був без роботи і без грошей. Відтак найняти адвоката просто не міг. Гарячково шукаючи по старих записниках, я все ж спромігся знайти людину, котрій я колись допомагав. Це був пан С. За іронією долі тоді я йому допоміг саме в юридичних питаннях – доручив цю роботу одному із своїх юристів, а сам склав для них стратегічну схему дій. Нині він, отримавши другу освіту, юридичну, сам був юристом, хоча і без належного досвіду. Хоча досвід для мене на той час був не на першому місці. Головне – готовність допомогти з примарною перспективою на оплату і юридичний диплом. Принаймні він надалі зміг кілька разів під’їхати зі мною для підстрахування до різних установ, консультувати та надати допомогу в складанні юридичних документів. Причому робив це чесно, без притаманним, на жаль, юристам методів підстави клієнта. Для мене це була неоціненна допомога.

У Святошинському відділі ДВС м. Києва я ще не знав що робити. Спілкування з працівниками ДВС взагалі почалося на грані конфлікту. Лише за годину ми дійшли згоди і мені надали для ознайомлення та копіювання виконавчу справу. За нею я дещо почав розуміти – принаймні, хто суддя і де ознайомитися з судовою справою.

В Печерському суді я також взяв справу на ознайомлення та копіювання. Після чого я зрозумів, як можна захиститися від цього юридичного рекету. Оскільки довгий шлях судових скарг, апеляцій, розглядів і т.п. мені був не по кишені, я знайшов інший шлях. Уся справа, від заяви позивача і до остаточного рішення та видачі виконавчого листа, провадилася не лише без моєї участі, а й стосовно Каспрука Максима Арсентійовича. В той час як я є Каспрук Максим Арсенович. Тобто – уся справа велася не стосовно мене, а стосовно іншої фізичної особи.

Відтак суд мав виправити цю помилку, або анулювати усі претензії щодо мене. Мене влаштовували обидва варіанти, оскільки для повного виправлення суд мав розпочати справу з самого початку, а в цьому разі виплило отримання розписки кримінальним чином і суд мусив би автоматично відкрити мій зустрічний позов стосовно шантажу, здирництва та рекету Дудіна. Це розумів і сам Дудін і судді. Ануляція претензій до мене влаштовувала мене ще більше.

У Святошинському відділі ДВС я подав заяву, в котрій вказав, що виконувати стосовно мене вони нічого не мають права. До вересня ми через ДВС займалися футболом – Печерський суд і Дудін щось виправляли, окрім позовної заяви, і знову пробували щось виконати. Я їм вказував на незаконність дій – і так по колу. За цей час симпатія працівників ДВС була на моєму боці. Особливо зміцнило мої позиції те, що викривши працівників ДВС в порушеннях (якщо чесно – без злого помислу, а лише через головотяпство), я не «настукав» на них, а лише вказав на цей факт і пояснив що мені їхньої крові не потрібно. Після чого вони мені дали можливість зняти копії з усього, що мені було необхідно для якісного відстоювання своїх прав.

На вересень ситуація для усіх прояснилася. Печерський суд зрозумів, що мене на дурницю не купиш, а починати справу з самого початку – кишка була затонка. Вони почали різними способами тиснути на ДВС. А я отримав нові козирі. Річ в тім, що справу вела суддя Литвинова, вона ж за законом мала право виписувати виконавчий лист. Проте новий виконавчий лист виписала не вона а суддя Горяйнов (небіж того Горяйнова, котрий був сімейним фінансистом Алієва-старшого). Це ж було грубим порушенням – він просто не мав законних прав цього робити.

Вимальовувалася досить цікава картина – службова недбалість, фальшування, службове підроблення, неправосудні рішення – це щонайменше. А всі ж судді і працівники суду дають присягу і підписують документ, за яким за подібні речі окремому судді світить від трьох років і більше. А в складі злочинної групи – від п’яти і до. Група теж вимальовувалася – двоє суддів (Литвинова та Горяйнов) і чотири секретаря суду.

Я це все виклав із переліком конкретних фактів і документів, додав копії документів і передав до генпрокуратури. Це було для суддів і Дудіна несподіванкою, бо вони на два місяці залишили мене в спокої. Надалі події знов пішли по колу – вони до ДВС – я до київської прокуратури. В лютому 2007 року прокурор на прийомі заяв громадян, мабуть, пожалів мене і співчутливим голосом запитав – може, я якось краще зумію витратити власний час, аніж ходити до них? Я йому змалював ситуацію і дав прочитати пояснення, котре тут наведено в розділі «розписка». Після того мене з лютого 2007 до листопада 2010 року ніхто не турбував з цього приводу. Очевидно, цей прокурор зумів довести інформацію до відома зацікавлених осіб, а Дудін не бажав ризикувати отримати звинувачення в шантажі, здирництві та рекеті.

Судилище. Акт другий

У листопаді 2010 року я несподівано отримав судову повістку про виклик до Печерського суду м. Києва на засідання по розгляду заяви сина Дудіна А.В. про видачу дубліката виконавчого листа. 17.11.2010 р. це засідання відбулося, син Дудіна на нього не прийшов. Вивчаючи і копіюючи документи слухання перед засіданням я дізнався декілька речей. Перше – Дудін В.М. помер 15.08.2009 року. Друге – ДВС завершив виконавче провадження по виконавчому листі справи 26.06.2007 р. і переслав його до Печерського суду. Третє – цей лист (буцімто) загубився по дорозі. Четверте – мені повідомлення про закриття провадження не надходило, хоча мусило надійти обов’язково.

Підстав для видачі дубліката не було, оскільки син не був і не є стороною судового процесу у справі. Суддя Литвинова відмовила у задоволенні вимог сина Дудіна. Проте під час слухання все ж дещо важливе відбулося. Я прибув до суду із своїм адвокатом та представником, котрі, говорячи мовою спецслужб, «засвітилися». Усім добре відомо, що наразі я без роботи та грошей, без кола знайомств. Зрозуміло, що в цьому разі зі мною мають бути останні ентузіасти, готові безкоштовно хоч якось мене підтримати.

14.04.2011 року суддя Литвинова знову викликає мене судовою повісткою на 10.05.2011 р. – тепер вже за заявою сина Дудіна про заміну сторони виконавчого провадження. Оскільки мій адвокат з сімейних причин знаходиться за межами м. Києва, за моєю заявою засідання переноситься на 25.05.2011 р. – саме тоді воно і відбулося.

Перед судом я вивчаю сам законодавство України з приводу заяви – це ЦК України, ЦПК України, закон України «Про виконавче провадження», Положення «Про Спадковий реєстр». Свій аналіз потім узгоджую з юристами. Аналіз законодавства надає підстави для побудови чотирьох ліній захисту в суді:

Перший – син Дудіна за наданими ним документами не може бути визнаним правонаступником, оскільки за законодавством України для цього потрібні зовсім інші документи (суду ми вказуємо, які саме).

Другий – за наданими сином Дудіна документами, взагалі усі спадкоємці Дудіна В.М. пропустили строки вступу в спадщину і не можуть, за законами України, вважатися спадкоємцями. Це, власне, підтвердив в суді адвокат сина Дудіна, сказавши, що на момент смерті Дудіна В.М. жодної спадщини не було (ще до смерті все майно перевели на родичів – що є розумним рішенням).

Принаймні, для законного статусу спадкоємця в конкретному спадку – скажімо, по виконанню рішення суду – потрібно пройти довгу судову процедуру усім можливим спадкоємцям одночасно. Це – наступний рівень судової оборони.

Третій – справа знищена, виконавча справа завершена за вимогою сторони самого Дудіна (довідку про це надала ДВС), а значить – строки виконання сплили ще в 2009 році, справа велася через представника – отже не могла бути зупинена, строки звертання спадкоємців сплили ще в 2009 році остаточно.

Фактично – син Дудіна може лише звертатися до ДВС з приводу наслідків виконавчого провадження.

Четвертий – повернення до суті справи. Оскільки справа велася відносно іншої фізичної особи і не була переглянута, то жодних законних підстав до виконання фальшованих документів не існує.

Для того, що не розкривати заздалегідь усіх карт і не давати підказок, я на засіданні 25.05.2011 р. наводжу письмово лише докази першої лінії оборони. Проте усе це даремно. Суддя Литвинова, ігноруючи всі докази, закони України і процедуру ведення судового засідання, буквально підказує стороні позивача, що саме говорити, не надає моїй стороні ані слова, ані можливості допитати сторону позивача і постановляє неправосудну ухвалу – замінити сторону виконання.

Проте це не все. Я в п’ятиденний строк, за законом, подаю апеляцію, в котрій детально наводжу усі порушення Литвиновою норм процесуального та матеріального права. Подаю через Печерський суд (теж за законом) – Литвинова про це знає. Відтак її ухвала не вступила в законну силу. Але 07.06.2011 р. вона мені відправляє нову повістку про виклик на судове засідання – знову про видачу дубліката виконавчого листа.

Це при тому, що окрім правових аргументів, викладених вище в чотирьох рівнях судового захисту, Литвинова цим порушила ще:

Перше – ігнорує вступ в законну силу власної ухвали, оскільки на 07.06.2011 р. моя апеляція ще навіть не надійшла до апеляційного суду.

Друге – ЦПК, котрий забороняє двічі розглядати той самий позов від однієї і тої ж особи. А тут саме той випадок – сама Литвинова 17.11.2010 р. відмовила сину Дудіна з того ж приводу, що і нова заява.

Виглядає так, що суддя Литвинова, отримавши гарантію безкарності, фальшує судові документи, ухвали і т.п., оскільки той, хто дає накази поспішає отримати свій результат. А результат просто не може бути грошовий або майновий. Оскільки тим, хто наказує, добре відомо, що жодного майна у мене нема, що я давно живу в квартирі, котра належить моєму брату – журналісту і політологу Віктору Каспруку.

Отже, мета може бути лише одна – ввійти на підставі рішення суду до помешкання. Яка підмета? Тут є два варіанти – довести, що до тебе можуть зайти до помешкання в будь-яку мить і що ти, таким чином, ніхто. Друге – під час огляду особистих речей «знайти» патрон, пакетик з наркотиком, тощо. Саме так, за деякими свідченнями, пресували багатьох відомих осіб політики та економіки. Наприклад, відомого бізнесмена та юриста З., якраз незадовго до того, як він став довіреною особою президента Кучми у ВР. Хоча, цілком можливо, що реалізуються перший і другий варіанти одночасно.

Далі – той, хто потрапив у таку «правоохоронну» схему і опинився «зачиненим» до СІЗО, має на вибір два варіанти. Перший – сконати в тортурах, котрі я не буду наводити, оскільки вони вповні описані на правоохоронних сайтах. Друге – стати рабом системи, котрий виконує будь-які (не лише фахові) вказівки уповноваженого системи.

На користь того, що існує особа (особи), котра керує процесом судилища в Печерському суді свідчить той факт, що сама Литвинова і син Дудіна явно не особливо зацікавлені в суді – це видно по виразу облич.

Але є ще один сумний факт. 17.06.2011 р. я несподівано дізнався, що люди, котрі допомагали мені протягом останніх шести років в судово-виконавчому протистоянні (описано в розділі «Судилище. Акт перший.») без пояснень відмовляються надавати допомогу надалі. Наша владна мафія вміє надавати пропозиції, від яких неможливо відмовитися.

Епілог

Наразі я залишився сам – без бізнесу, ресурсів і, тепер, без хоча б мінімальної юридичної підтримки. Мій брат, котрий великодушно надав мені притулок у своєму домі і ділить зі мною свої мізерні заробітки журналіста-фрілансера, повністю вичерпав свої можливості допомоги. Печерський суд, зрозуміло, тепер буде приймати будь-які рішення. Я певен, що несподіванки мене чекають і в апеляційному суді – судова система одна й та сама. Без мінімальної юридичної підтримки я сам, попри те, що швидко опановую законодавство, фізично не встигну реагувати на усі позаправові дії.

Тепер, я певен, до входу у квартиру мого брата Віктора Каспрука виконавців у цивільному залишилися лічені дні. Тим більше, що 31.05.2011 р. Конституційний суд дозволив робити це превентивно – тобто до вступу рішення суду в законну силу. Відтак, навіть подавши апеляцію на ухвалу, котру 24.06.2011 р. прийме Печерський суд, я не зупиню виконання неправового рішення, навіть якщо згодом хтось доведе його незаконність. Пакетик чи патрон, «знайдені» превентивними судовими виконавцями у цивільному, змінять і справу, і статтю, і кодекс. Стару справу можна буде викинути – вона стане непотрібною.

Колись, під час Другої Світової, військова частина військ союзників не була вчасно ротована з окопів у тил (належало це робити десь що два тижні) вони пробули в окопах в безперервних боях близько двох місяців. Потім їх зуміли замістити свіжими частинами. Один відсоток з неротованої частини перетворився на маніакальних убивць, решта – збожеволіли.

Мені нема куди ротуватися. У євреїв є Ізраїль – вони можуть від нас туди виїхати. У росіян є Росія – вони також можуть поїхати на рідну землю. Моя ж батьківщина тут. Я дома, але мій дім в руках ворогів мого народу.

Коли почалася ця історія (протистояння з Південмашівцями та номенклатурною системою) мені було 32 роки. Зараз мені 52. Двадцять років я просто відстоював своє (і інших) право жити, працювати і бути направду вільною людиною. Я відмовився стати одним із номенклатурних скоробагатьків, мусив відмовитися від усього, що мав і не жалкую про це. Оскільки умовою заможного життя було – стати рабом системи.

В підручнику НКВС-КДБ, котрий описує операції стосовно інакодумців на кшталт реалізованої стосовне мене і моєї родини «вакууму» та «чорної мітки», вказується, що клієнт надломлюється за півроку, за два року руйнується сім’я, клієнт остаточно ламається і спивається або потроху божеволіє. Зі мною цього, дякувати Богу, не сталося. Проте продовжувати жити в ситуації, котра стовідсотково співпадає з відомими експериментами МК-ультра, протягом двадцяти років – не побажаю навіть ворогам, навіть олігархам та їх хазяям.

Розповідають, що навіть есесівці випускали на волю і давали охоронний аусвайс тим, хто зміг вижити в газовій камері. Система НКВС-КДБ таким лібералізмом не страждала ніколи.

До розв’язки двадцятилітньої епопеї залишилося кілька днів. Якщо говорити про те, що могло б мені допомогти – це оприлюднення у світовій пресі ситуації, що склалася як зі мною особисто, так і в Україні в цілому. За потреби я згоден, щоб був оприлюднений цей текст. Я можу надати розшифровку всіх імен, згаданих в тексті, надати докази стосовно кожного викладеного факту.

Ще мені дуже стала б у пригоді правова підтримка. Із зрозумілих причин – поки що безоплатна. За цієї умови у мене з’явиться шанс не підпасти повністю під незаконні дії, котрі нині ведуться проти мене.

Ще більшою допомогою, звісно, було б зняття з мене «чорної мітки». За цієї умови я зміг би знову сам найняти собі юристів та, з їх допомогою, відстояти свої права і громадянські свободи.

Проте найбільшою допомогою світової спільноти була допомога в знятті «чорної мітки» зі всієї України. Оскільки описана мною ситуація в моїй рідній країні не є унікальною. Під подібний пресинг номенклатурної мафії попадають усі громадяни України. Не всі про це здогадуються, більшість здається – відразу чи згодом, вважаючи це не конформізмом, а мудрістю. Подібна репресивна практика калічить націю, особливо молоде покоління.

І наостанок. Цей текст є звинуваченням режиму, що править Україною. Якщо до мене все ж доберуться і зі мною щось станеться – прошу його додати як доказ до вироку над його творцями та реалізаторами.

Максим КАСПРУК, спеціально для «ОРД»

Оцените материал:
54321
(Всего 0, Балл 0 из 5)
Поделитесь в социальных сетях:

15 ответов

  1. Васе – не знаю, но судя по размеру полковничьих ботиночек – ты не Вася. У Васи размер 46. А след, оставленный тобою в сети женский – 39-40. Такой был только у одного полкана – ты Леша

  2. Да, Максим, надо временно “лечь на дно”…
    Эта власть долго не продержится : http://print.exrus.eu/index.php?option=com_myblog&show=2011-03-11-12-25-20.html

    Если есть русский вариант покороче — попробуй направить в русскоязычный европейский журнал (бывший германский “Предприниматель”) на
    info(sobaka)exrus.eu . Жаль, сайт у нас перестраивается и блоги, кажется, пока не работают.

  3. Максиме, тримайтеся! Вражена тим, що Ви написали. Не те, щоб це було новиною для мене… Комусь конче необхідно Вас зламати, і дай Бог Вам сили, здоров’я, мудрості та розуміння вистояти й знайти тих людей, які зможуть Вам сьогодні допомогти. І Україні теж!
    Просто пам’ятайте, що Ви не один. І хто знає, чому саме Вам склалося стояти проти цієї потворної системи. Хочу надіятись і вірю в силу Вашого духу та Боже благословення.

  4. Печально все это читать. В Украине полный беспредел. Не думал, что такое вообще может быть.

  5. Поправка относительно человечества. Все потерять не страшно, страшно дущу свою потерять.

  6. На камне написано …Вы пошли не тем путем и продолжаете упрямо цепляться за него. Вы пошли за деньгами и обязательно через несколько лет должны были оказаться перед выбором: или потерять все – деньги, дом, контакты с людьми или потерять себя – свои принципы, душу свою потерять. Для чего Вас Боги послали на Землю? За деньгами ли? Вы со своими принципами пытались пристроиться в этом мире (и причем очень хорошо), не меняя мир и не меняя себя? Вы системщик, должны были понять, что система таких как Вы отторгнет. Здесь решается кто кого – или они Вас или Вы их. У Вас есть другой путь. Это не их черная метка не дает Вам найти работу, это, может быть, дух Ваш борется за Вас, и судьба Ваша так устроена, что отрезает все другие варианты, оставляя только один. Найдите его. Ищите смысл жизни. Смените цель. Целью не должны быть деньги (даже несмотря на то, что у Вас их совсем нет, и нужны деньги на квартиру и семью), иначе все будет повторяться вновь. Как так можно, когда нужны деньги, да? Не Вы первый, ни Вы последний. Перед таким выбором очень скоро станет все человечество (и повторит Вашу судьбу – потеряет все). Не думали ли Вы о том, чтобы уехать куда-нибудь на время? В командировку, например, представителем фирмы? Или просто в другое место и там найти работу? А о смысле жизни я говорить много не буду, скажу лишь где искать – в Учении Жизни. И это все, ибо это Ваш выбор.

  7. Максим, так держать. Зря не засветил ситуацию раньше – мы бы помогли. Ложи прибор на угрозы «консультантов». Хотя это ты и так умеешь. И еще – пиши следующие вещи. Я не все знаю, но из описанных эпизодов ты не написал и десятой части. А самих эпизодов, по моим скромным подсчетам, можно только самых интересных набрать раз в сто больше.
    Получится не только энциклопедия за последние лет эдак 25, но и досье на весьма значительную часть политикума и бизнеса. От имени всех колег по экзотическому туризму.

  8. 2 ГВП

    А кто такой был бродяга из Назарета, который оценивал окружавших его людей и лепил им ярлыки книжников, фарисеев, Кто дал ему на это право? Кто сказал этому бродяге, что он мессия и судья?

    Оказывается, таварицч “… Христос в этот момент объявил напрямую о своём Божественном происхождении …” (http://6chuvstvo.pereprava.org/index.php/component/content/article/63-qnashe-de loq-3-2011/614-gaz3-2011ob-izgnanii-hristom-torgovcev-i-menyal-iz-hrama).

    Не, вы только посмотрите, какая наглость невиданная для простых смертных — объявить у них на глазах себя мессией и сыном самого Бога — простые смертные гавном изойдут, потому что, а чем ты, осел безрогий, лучше нас?

    В настоящее время последователи-христиане-украинские граждане этого бродяги, которые при владі, таких мессий в тюрьмах и на зонах гноят сотнями, если не тысячами в масштабах Украины.

    А Иисусом Христом этот полусумасшедший гражданин, с точки зрения общественной морали подавляющего большинства представителей общества того времении, стал гораздо позже, после того, как его с креста сняли, а до этого он был самым обычным бродягой с кучкой сумасшедших последователей (если даже оценивать с точки зрения сегодняшнего большинства последователей-христиан нашего демократического общества. Ведь большинство рядового и командирского состава силовых ведомств составяют не мусульмане же, а именно христиане в нашей православной нэньке, не так ли? И именно они, христиане, если бы такой бродяга-мессия появился бы на наших улицах сегодня, упекли бы его в свои подвалы или психбольницы и сгноили бы в процессе неимоверных издевательств, как это они умеют делать, проявляя при этом невиданную изобретательность и личную инициативу. Спустя некоторое время объявили бы, что мессия ни с того ни с сего начал сам падать и вставать и опять падать на пол, пока сам себя не убил, а для них желание любого гражданина страны — закон, поэтому они и не вмешивались).

    Но ближе к телу, к нашему — а кто дал право В. И. Ленину сотоварищи сварганить в России революцию и истребить миллионы простых смертных? Вопрос риторический.

    Итого, из ярчайших примеров практических жизненных ситуаций делаем вывод — право не дают. Право — берут. Из осознания своего места и положения в окружающей биосфере и масштабов мышления личности. Имеются масштабы маленькие — в пределах своего огорода, и имеются масштабы большие — в пределах страны или даже планеты. А все зависит от количества саккумулированной жизненной энергии в организме индивидуума, извилин в его мозгах, интуиции, некоторой доли везения и еще чего-то неуловимого, чего невозможно высказать словами.

    А Вы об этом, господин ГВП, что — и не догадывались никогда?

    P.S.“Каждый мнит себя стратегом видя бой со стороны” — кто сказал? А кто ему, этому проходимцу, дал вообще право такое утверждать?

  9. Максиме! Ось дочитав Вашу сповідь. Подвійні почуття. 1. Ви такий правильний, освічений, судячи з освіти спроможний моделювати ситуації. 2. Як ви, спроможний моделювати ситуації, змогли так вляпатись? На моє глибоке переконання головна Ваша помилка була ще ранній молодості, коли сліпо і необдумано ішли на компроміси зі своєю совістю, коли увірували в себе і коли відірвались від реалій так, як сьогоднішні можновладці, оточили та дали оточити себе поганими людьми. В даному випадку Ви нічим від них не відрізняєтесь. Я б навіть сказав, що у Вас є щось із Ющенка (абзац, який описуєте Ви щодо співпраці з Богословською). Хто ви такий, щоб оцінювати відданість чи невіданість Україні. Прошу вибачення за надто різкий тон, але перегляньте свою оцінку сьогодення і свою роль при цьому.

  10. Авторе, ситуація зараз безвихідна і ніхто тобі не допоможе. Доки буде Янукович — від чорної мітки порятунку не буде.

    Є стандартний спосіб в такій ситуації — залягти на дно. Переїхати в те місто де тебе ніхто не знає, місто повинно бути не менше ніж тисяч 250 населення, влаштуватись на якусь роботу, де хазяїн не дуже буде цікавитись тобою. Хай це буде не дуже далеко від Києва. Інакше дійсно підставиш брата, причому абсолютно без потреби.
    Якщо ти впізнаваний — то треба міняти зовніщність ( борода, вуса, довжина волосся, манера одягатись і т.д.)

    Прийдеться просто перечекати, доки не скинуть Януковича. Ніхто з твоїх київських приятелів не допоможе. Бо як хто й схоче — то зараз всі під ковпаком і ніхто ризикувати не схоче. А люди — це істоти слабкі.

  11. Особисто я розумію автора статті. Виїхати дійсно було найпростішим рішенням. Але чому маємо виїжджати ми, українці? Залишаючи свою БАТЬКІВЩИНУ на поталу чужинцям і ворогам?

  12. Воістину залишається сподіватись лише на суд Божий.
    Прийміть моє щире розуміння Вашої ситуації. Але чому Ви так довго не вирішили щось кардинально? Чому не виїхали? Невже на щось сподівались. Ви свій внесок у здоровий глузд в цій країні зробили — на одну людину достатньо.

  13. Основу этого беспредела в Украине заложил Кучма!!! Ющ и Янук только его политические сыновья.

  14. Дочитал последнюю часть и стало страшно. Как это все могло творится в Украине. В Украине, которая с усех сил хочет выдавать себя на международной арене за демократическое государство. на самом же деле это неприкрытый БАНДИТОСТАН. Где права человека полностью отсутствуют.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Читайте также

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться камушками»

«Дело ювелиров». Судья Вовк и следователь ГПУ Безушко хотят «разжиться...

Недавно сменившееся руководство страны в лице президента Владимира Зеленского и его соратников заявило о том, что украинскому бизнесу, а в…
Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Великий махинатор Ирина Долозина: грязные схемы «скрутчицы»

Ирина Долозина -- чемпион по "скруткам". При всех начальниках
НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

НЕНУЖНОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Последние российские новости впечатляют. Бывший журналист «Новой газеты» Сергей Канев пишет, что под Питером была обнаружена частная тюрьма с крематорием.…
НОВОСТИ