Прощавай, Україно?

Для розуміння надважливості того, що можемо там побачити і побачимо, треба взяти до уваги, що 70% (це дані Національного інституту стратегічних досліджень доби Л. Д. Кучми) так званої української політичної еліти, тобто президентів, голів парламенту та урядів, міністрів, депутатів всіх рівнів, керівників місцевих органів влади тощо є вихідцями саме з цієї частини населення в ПЕРШОМУ поколінні.

І це – одна головних системних проблем сучасної України. Принципова неможливість її, цю проблему в цивілізований спосіб розв’язати, прирікають інші 2/3 населення, як, власне і саму Українську державу в тому вигляді, в якому вона наразі поки що існує.

Суть цієї системної проблеми — саме ці 70% є носіями всіх сільських цінностей та орієнтацій, але, насамперед, успадкованих та набутих страхів, про які, власне, йдеться в згаданому дослідженні. Викорінити згадані страхи, цінності та орієнтації можна, теоретично, трьома шляхами. Перший — провести тотальну лоботомію згаданих 14,6 млн. громадян України. Другий — винищити їх фізично. Ані перший варіант, ані другий практично реалізувати, самозрозуміло, неможливо — як з міркувань фінансових, так і суто технологічних.

Практично залишається лише варіант третій — чекати, поки згадані цінності та орієнтації цих добродіїв зміняться. На заваді тут лише одне міркування: змінити існуючої стан справ не змогли ані 1000 років існування їх предків в межах найрізноманітніших державний формацій, ані цілеспрямоване винищення як за шляхом організації штучних голодоморів, застосування бойових отруйних газів, концтаборів різного рівня «комфорту», збройних конфліктів різного рівня інтенсивності абощо.

Нагадаю: попри всі вищеперераховані заходи — їх сукупний результат правдоподібно перевищує 33 млн. осіб ( в т.ч. приблизно 3 млн. — громадянська війна 1917-1921 рр., орієнтовно 10 млн. — всі голодомори та «внутрішні» війни радянської доби, не менше 20 млн. — втрати серед цивільного населення та вояків, мобілізованих до збройних сил воюючих сторін в 1939-1945 рр., а також переміщених в цей час та повоєнний період осіб).

Для того, щоби оцінити масштаб цих статистичних оціночних даних, зауважу: ВСЕ населення 9 так званих південно-західних губернії Росії (тобто території практично всієї сучасної України від іі східного кордону до Збруча/Дністра) в 1917 р. складали приблизно 30 млн. осіб. Плюс на території сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Закарпатської областей в той час мешкали приблизно 3 млн. підданих Габсбургів, які ідентифікувати себе як «русини», або, вживаючи сучасне слово – «українці». Наразі станом на 1 лютого 2010 р. — за оціночними даними – маємо 45,8 млн. людей різного віку та статі.

На наш погляд — це унікальний результат, феномен, якого інші країни та народи, розкидані по євразійських просторах, в таких масштабах не знали.

Ну, а тепер, власне, зазираємо до колиски. На ній читаємо: «Всеукраїнське соціологічне дослідження на тему: «Соціально­економічне становище сучасного українського села». Березень ­ квітень 2011 р.».

Результати такі:

— 70% переконані: село «деградує», «зупинилось у розвитку» або не знають, що відповісти;

— 50% вважають: чисельність сільського населення знижується;

— 60% головною проблемою бачать безробіття;

— 80% найбільше стурбовані зростанням цін,

— Лише 10% або менше переймаються політичною ситуацією в країні, загрозливими масштабами соціального розшарування, правами людини й т.п. «дурницями»;

— статистична більшість існує за рахунок натурального господарства, заробітків в інших містах і населених пунктах

— не працює кожен другий, пенсіонером є кожен третій, заробляють собі на життя менше 40%;

— сукупний дохід кожної третьої сім’ї становить 125 — 250 USD, а ще 30% сімей – від 250 до 625 USD, тобто є такими собі сучасними «середняками»;

При цьому кожен другий селянин не бачить ніяких можливостей знайти роботу в своєму селі, або зробити там кар’єру. Навіть за цих умов, три чверті цих добродіїв ніколи на заробітки не виїжджав. І правдоподібно ніколи не виїде. Бо не бажає (69%). Так само як і не бажає придбати додаткову ділянку землі (71%).

Висновок перший

Принаймні 11 мільйонів дорослих громадян України, які мають право голосу на виборах (всього по країні таких 36,6 млн.) мають глибоко в носі ВСІ проблеми її цивілізаційного вибору, приналежності до тих чи інших міждержавних та/або політичних, військових, економічних та інших союзів, принципів конституційного устрою, доступу до справедливого правосуддя, існування фундаментальних прав та свобод людини абощо. Кожного четвертого українця хвилює тільки і виключно одне — скільки і чого може зжерти, скільки матеріальних “благ” може навіть не засвоїти, а лише накопичити — він та його родина. Ціна накопичення, наприклад державного розвалу, економічного колапсу, тотального занепаду суспільної моралі тощо для них не має значення.

Дивимось далі.

Чим переймається село?

8 з 10 опитаних хвилює. насамперед, зростання цін. Кожного другого – високі, на їх думку, ціни на енергоносії, низький рівень доходів та брак грошей.

При цьому абсолютна більшість – 75% НЕ вирощують продукцію на продаж, а 92% — взагалі не хочуть це робити! При цьому три чверті опитаних (власне, 73%) мають сад та город – тобто ведуть натуральне господарство, кожен третій має свиню, кожен четвертий – корову.

ПРИ ЦЬОМУ, УВАГА!

97% УКРАЇНСЬКИХ СЕЛЯН ВЗАГАЛІ НЕ ХВИЛЮЄ ПИТАННЯ ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ,

69% ПЕРЕКОНАНІ: ЗЕМЛЯ НЕ ПОВИННА БУТИ ТОВАРОМ!

66% НЕ ХОЧУТЬ ПРАЦЮВАТИ НА СІЛСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

Чим НЕ переймається село?

Три чверті — рівнем цін на медичні послуги та ліки, а також загрозою втратити роботу або взагалі її відсутністю.

9 з 10 – політичною ситуацією в країні, засиллям бюрократії (тобто неефективністю держави як такої), а також різким матеріальним розшаруванням суспільства, високим рівнем злочинності та безпекою власною сім»ї.

Проблеми освіти дітей, можливості захистити свої права, стан навколишнього середовища – взагалі поза межами інтересів 90-97 відсотків селян.

Вільними та незалежними хочуть бути хіба 10 відсотків сільських мешканців, парто тами – 2%, стати Героями своєї Батьківщини прагнуть аж 0,2 відсотки опитаних.

Декілька слів про «українську духовність та мораль».

Люди з такими поняттями про життя і з таким світосприйняттям в статистичній більшості своїй вважають себе глибоко моральними людьми – принаймні моральнішими ніж ті, що живуть у місті (майже 47%). При цьому лише 2% дбають про підвищення свого інтелектуального розвитку, менше 5% — про самореалізацію, трохи більше 5% — про «незалежність у вчинках і свободу». Три перших місця у зацікавлених, натомість, займають «здоров»я», «матеріально забезпечене життя» та «щасливе сімейне життя».

Систематично у православній християнській країні (тобто кілька разів на місяць) відвідують церкву хіба 26% (такого показника, напевно, досягнуто за рахунок західних, переважно греко-католицьких, областей.- Д.Я.).

Носії української духовності та моралі також:

— ніколи не співають українських пісень (майже 34%),

— кілька разів на рік – 30%,

— кілька разів на місяць – 17%,

— кілька разів на тиждень – 7%.

Носії української духовності та моралі практично не читають сучасних українських книжок, оскільки:

— книжки не доходять,

— бібліотеки фактично не існують,

— просвітні установи не функціонують

— на читання немає часу та/або грошей

Носії української духовності та моралі, 85% яких отримують інформацію про оточуючий світ саме через ТБ, не дивляться українські фільми та вистави, оскільки:

— сучасне телебачення є в переважній своїй більшості російськомовним та

— байдужим до національної культури як такої.

Висновок другий

Українське село цілком відокремилося, автономізувалося від процесів, які відбуваються в містах, веде замкнений спосіб життя, не бачить ніяких перспектив соціального зростання в сучасній Україні.

Констатувавши це, звернімося до аналітичної статті Юрія Шпака «Українська доля: слабкі загинуть».

Основні його висновки такі:

— «нинішня кількість українців – надмірна»,

— «працездатних людей в країні у 2010 р. трохи більше 20 мільйонів осіб або 44%»,

— працездаитного населення на селі – приблизно 30% («не менше 6 мільйонів») від його кількості ( в США – 2,5%),

— в Україні 40 мільйонів гектарів сільськогосподарських земель,

— «для їх обробки за сучасними технологіями потрібно 102 тисячі працівників, …100 тисяч осіб обслуговуючого сектора і 600 тисяч осіб членів їх родин – загалом 800 тисяч осіб» (за умови, що до складу сім»ї увіходить 4 особи),

— «в сільській місцевості зосереджено 5 мільйонів потенційних безробітних. Без пенсіонерів»,

— «Це люди, які намагаються вижити завдяки натуральному підсобному господарству, оскільки для переходу до товарного їм не вистачає ні ресурсів, ні знань, а знайти роботу вони не можуть»,

— «українці непотрібні Україні».

Висновок третій

Місця під українським сонцем для цих людей, а також для сотень тисяч та мільйонів зайнятих у технологічно безнадійно відсталих та енергетично неймовірно затратних галузях, таких як вугледобування, металургія, літакобудування, аерокосмічна галузь тощо немає.

Абсорбувати цих людей Українська держава, будь-який політичний режим – чи то існуючий, чи то такий, який прийде йому на зміну — не здатні.

Більше того. В цілому світі не існує матеріальних ресурсів, здатних вирішити це завдання, особливо беручи до уваги захмарні соціальні очікування та вимоги українських сільських та міських рабів та наявність сотень мільйонів працездатних та невибагливих китайських робітників та селян.

Тепер знову слово Ю. Шпакові:

— «в Україні середній вік робітників становить 55 років. Старіння ринку праці та непопулярність робітничих професій серед випускників шкіл спричинять гостру нестачу кадрів у вітчизняній промисловості вже у 2015 р.»,

— «слабкі загинуть, сильні виїдуть».

Висновок четвертий

«Покращення життя» в країні не відбудеться ані «сьогодні», ані післязавтра, ані в найближчий історичній перспективі.

Це ясно розуміють як можновладці, які судомно крадуть все, що не було – якимось дивом – вкрадено до них.

Це ясно розуміють громадяни, які крадуть та розгрібають все, що не встигли – або якимось дивом не змогли – вкрасти та розгребсти можновладці.

Це розуміють бізнесмени, які масово або виводять активи за кордон, або ховають їх де тільки і як можливо.

Це розуміють всі ті, хто будь-якими правдами та/або неправдами сколотив статки, які дозволили купити нерухомість в ближчому закордонні.

Це розуміють 9 з 10 українців, які – на відміну від політиків – спромоглися таки сформулювати «українську національну ідею»: «ЗАЛИШИТИ КРАЇНУ ЗА БУДЬ ЯКУ ЦІНУ».

«Покращення життя» в країні не відбудеться ані “сьогодні”, ані післязавтра, ані в найближчий історичній перспективі.

Воно взагалі не відбудеться.

НЕ МОЖНА 100 РОКІВ ЖИТИ КРАДЕНИМ, ЗНИЩУЮЧИ ОДИН ОДНОГО БУДЬ-ЯКИМИ ЗАСОБАМИ З ОДНІЄЮ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЮ МЕТОЮ: ВИЖИТИ САМОМУ СЬОГОДНІ, ПРИСВОЇВШИ СОБІ МАЙНО ВБИТОГО, АБИ БУТИ ЗАМОРДОВАНИМ ТА ПОГРАБОВАНИМ ЗАВТРА.

Висновок п’ятий, останній

Чудернацький експеримент, розпочатий на більшості теренів сучасної України – спроба побудувати сільську національну державу добігає кінця.

Експеримент цей, на думку автора залишить у спадок принаймні три головних результати.

Результат перший. Держава – задоволення для жителів міста, а не села.

Результат другий. Держава – це, насамперед і в першу чергу – правовий інститут. З безумовними однаковими законами для всіх. Не даремно ж було сказано: «немає елліна, немає юдея».

Результат третій. Шанси, наразі хіба теоретичні, має новий проект.

Проект правової Української держави, яка постане на уламках нинішньої.

Держава, в якій не буде елліна, не буде юдея.

Не буде національних «меншин» чи національних «большин».

Багато чого і багато кого не буде з того, що і хто є зараз.

Натомість будуть Бог, Право і Закон.

Все інше маємо шанс і натхнення зробити самим.

Данило Яневський, для «Главкома»